ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 822/5960/15

адміністративне провадження № К/9901/28343/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні без виклику сторін за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі по тексту - Інспекція, ДПІ у м. Хмельницький) на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.09.2016 (головуючий суддя - Салюк П.І.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 (головуючий суддя - Граб Л.С., судді - Гонтарук В.М., Біла Л.М.) у справі за позовом Приватного малого виробничо-комерційного підприємства «ЛАН» (далі у тексті - Підприємство, ПМВКП «ЛАН») до Державної податкової інспекції у місті Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області про скасування податкових повідомлень - рішень,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 року приватне мале виробничо комерційне підприємство «ЛАН» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення форми "Р" від 13.10.2015 №0003972205/1086 та податкове повідомлення - рішення форми "Р" від 13.10.2015 №0003962205/1087.

В обґрунтування зазначених позовних вимог Підприємство послалося на те, що за результатами проведеної посадовими особами відповідача документальної планової виїзної перевірки ПМВКП "ЛАН" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014 ДПІ у м. Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області неправомірно прийняті податкові повідомлення-рішення форми "Р" від 13.10.2015 №0003972205/1086 та №0003962205/1087, а тому вважає їх незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

У письмових запереченнях відповідач вказує на відповідність спірних податкових повідомлень-рішень вимогам податкового законодавства, вважає відсутнім підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕТЕК» та ТОВ «ГАЗ Україна - 2020». Крім того, відповідач зазначає, що господарські операції Товариством відображались лише на первинних документах, які складені із порушенням чинного законодавства та не мають юридичної сили, оскільки директор товариства ТОВ «ГАЗ Україна - 2020» був лише формальним учасником та директором.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.11.2015, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016, адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 13.10.2015 №0003972205/1086 та №0003962205/1087.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 16.08.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального права, оскільки судами обох інстанцій не надано належної правової оцінки доводам відповідача про те, що позивачем було безпідставно завищено податковий кредит, що призвело до завищення податкових зобов`язань з податку на додану вартість та податкового кредиту, оскільки надані документи не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку у зв`язку із тим, що правочини, укладені із контрагентами позивача порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, зважаючи на це, позивачем не підтверджено реальність господарських операцій з контрагентами, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач не погоджується із доводами та обґрунтуваннями, викладеними Інспекцією у касаційній скарзі, вважає їх незаконними, необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам матеріального права, зокрема податкового законодавства, оскільки, під час перевірки позивачем надано усі первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій, а саме: видаткові накладні, документи на отримання та оприбуткування дизпалива та бензину (товарні книги кількісного руху нафтопродуктів форма 31-НП, доручення на отримання дизпалива від контрагентів, картки рахунків 3711, 631 тощо), товарно-транспортні накладні. Вважає недостатніми доводи відповідача щодо окремих недоліків в оформленні деяких документів, які не відносяться до первинних у розумінні норм податкового законодавства, для підтвердження нереальності господарських операцій Підприємства, зважаючи на що, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19.04.2021 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 20.04.2021.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що у період з 10.08.2015 по 21.09.2015 Інспекцією було проведено документальну планову перевірку ПМВКП «ЛАН» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2014 р.

За результатами перевірки складено акт від 28.09.2015 №3560/22-05/14148278, у якому встановлено порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.138.2, п.138.4, п.п.138.8.1, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), у результаті чого занижено суму податку на прибуток всього у сумі 251 553, 00 грн, у тому числі: за 2013 рік в сумі 81 405, 00 грн, за 2014 рік в сумі 170 148, 00 грн та завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування за 2013 рік в сумі 1 015 811, 00 грн; п.198.1, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК України, у результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 393 416, 00 грн, у тому числі: за червень 2013 року в сумі 224 210, 00 грн, за жовтень 2013 року 122 367, 00 грн, за грудень 2013 року в сумі 46 839, 00 грн, п.9 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

У подальшому, на підставі висновків акту перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення форми "Р": від 13.10.2015 №0003972205/1086, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 314 441, 00 грн, з яких за основним платежем у сумі 251 553, 00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 62 888 грн та №0003962205/1087, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 491 770, 00 грн, з них за основним платежем 393 416, 00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 98 354, 00 грн.

Підприємство, не погодившись із вказаними податковими повідомленнями -рішеннями звернулося із адміністративним позовом до суду.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 30.10.2013 ПМВКП "ЛАН" (покупець) та ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕТЕК" (постачальник) уклали договір поставки нафтопродуктів №188-300/10/13, за умовами якого покупець зобов`язується оплачувати та приймати нафтопродукти, що узгоджені сторонами до постачання відповідно до специфікацій до даного договору. Даний договір не може тлумачитись без специфікацій, а специфікації, не можуть тлумачитись без даного договору.

Так, судами встановлено, що поставка мала здійснюватися на умовах FCA франко-перевізник ст. Одеса - Застава І Одеської з/д або FCA франко-перевізник на естакаді наливу постачальника, за адресою: вул. Шкодова гора, 1/1, м. Одеса, Україна, 65041 (згідно з Правил Інкотермс-2010), якщо інші умови поставки не були погоджені сторонами в специфікації на постачання певної партії товару. Водночас, відповідно до п.3.2 договору поставки нафтопродуктів від 30.10.2013 №188-300/10/13, покупець надає постачальнику заявку на поставку на своєму фірмовому бланку за підписом уповноваженої посадової особи з відтиском печатки покупця, у якій покупцем зазначається найменування, кількість товару, у поставці якого зацікавлений покупець, вид транспорту, яким повинно здійснюватися відвантаження.

Також, встановлено, що 31.10.2013 ПМВКП "ЛАН" та ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕТЕК" укладено додаток №1 (специфікація №1) до договору поставки нафтопродуктів 30.10.2013 №188-300/10/13, згідно з умовами специфікації сторони погодили поставку постачальником покупцю партії товару паливо дизельне підвищеної якості євро марки F вид ІІ (код УКТЗЕД 2710194110) в кількості 26,592 тони за ціною 10 550, 00 грн за тону на загальну суму 280 545, 60 грн, у тому числі ПДВ 46 757, 60 грн. Товар мав поставлятися протягом трьох робочих днів з дати отримання 100% передплати та доставлятися автомобільним транспортом на умовах поставки FCA (нафтобаза ТОВ "Анне ЛТД", Хмельницька область, Хмельницький район, с. Грузевиця, згідно з Правил Інкотермс-2010).

Крім того, 05.11.2013 між ПМВКП "ЛАН" та ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕТЕК" укладено додаток №2 (специфікація №2) до договору поставки нафтопродуктів від 30.10.2013 №188-300/10/13, згідно з умов сторони погодили поставку постачальником покупцю партії товару паливо дизельне підвищеної якості євро марки F вид ІІ (код УКТЗЕД 2710194110) в кількості 26,592 тони за ціною 10 550, 00 грн за тону на загальну суму 280 545, 60 грн, у тому числі ПДВ 46 757, 60 грн. Товар мав поставлятися протягом трьох робочих днів з дати отримання 100% передплати та доставлятися автомобільним транспортом на умовах поставки FCA (нафтобаза ТОВ "Анне ЛТД", Хмельницька область, Хмельницький район, с. Грузевиця, згідно з Правил Інкотермс-2010).

Судами досліджено наявні у матеріалах справи докази, надані позивачем, якими підтверджено, що позивачем у складі податкового кредиту з податку на додану вартість відображено суми ПДВ згідно з виписаних податкових накладних: №664 від 30.10.2013; №718 від 31.10.2013; №131 від 05.11.2013 та №131 від 05.11.2013, суми податку на додану вартість за якими відображені у реєстрі отриманих податкових накладних за жовтень - листопад 2013 року та зареєстровані постачальником ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕТЕК" у Єдиному реєстрі податкових накладних, що доведено позивачем витягами №15125125 та №6164321.

Також, між ПМВКП "ЛАН" та ТОВ "ГАЗ Україна-2020" 29.05.2013 укладено договір поставки нафтопродуктів №2905/13-ГСМ-1, згідно з умовами якого постачальник зобов`язується передати в погоджені строки, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених в договорі, нафтопродукти, найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних, документах на товар, які оформляються на кожну окрему партію товару. Номенклатура товару, його кількість, ціна встановлюється сторонами за взаємною згодою на основі заявки покупця й зазначаються в розрахункових документах (видаткових накладних) на товар, котрі являються специфікацією в розумінні статті 266 Господарського кодексу України та складають невід`ємну частину цього договору.

Встановлено судами і те, що відповідно до наданих заявок до вищевказаного договору №14/06-01 від 14.06.2013 та видаткової накладної №8902 від 17.06.2013; №17/06-01 від 17.06.2013 та видаткової накладної №8921 від 18.06.2013; №25/06-02 від 25.06.2013 та видаткової накладної №9385 від 25.06.2013; №19/06-01 від 25.06.2013 та видаткової накладної №9042 від 20.06.2013; №19/06-01 від 25.06.2013 та видаткової накладної №9043 від 20.06.2013; №19/06-01 від 25.06.2013 та видаткової накладної №9041 від 20.06.2013; №19/06-01 від 25.06.2013 та видаткової накладної №9204 від 22.06.2013; №01/07-01/06-01 від 01.07.2013 та видаткової накладної №9278 від 02.07.2013 ТОВ "ГАЗ Україна-2020" відвантажило позивачеві з нафтобази ТОВ "Анне ЛТД" паливо дизельне Л-0,05-62 (код УКТЗЕД 2710194130) та з нафтобази м. Миронівка бензин А-76 (код УКТЗЕД 2710114119).

Колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що наявність у позивача заявок до договорів, податкових та видаткових накладних по господарським операціям, що перевірялися, а також відповідних розрахункових документів, дані яких враховані та відображені у бухгалтерському та податковому обліку позивача, повністю підтверджують законність нарахування відповідних сум прибутку, валових витрат, нарахування податкового кредиту та податкових зобов`язань з податку на додану вартість, а також підтверджують факт здійснення господарських операцій позивача з придбання у контрагента товарів, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних товарів були включені до податкового кредиту.

Вказані первинні документи, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідають статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон N 996-XIV).

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, товари придбавались з метою їх подальшого використання у господарській діяльності позивача.

При цьому, як встановлено судами, відповідачем не заперечується наявність у позивача необхідних первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, та відповідність вказаних у них обсягів господарських операцій і задекларованих у податковій звітності сум від`ємного значення об`єкту оподаткування з податку на прибуток та сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

Висновками перевірки не встановлено фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податку на прибуток, податкового кредиту, від`ємного значення ПДВ та на подальше отримання бюджетного відшкодування.

Реальність господарських операцій по вказаним у акті перевірці контрагентам підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, розрахунковими документами, товарно-транспортними накладними.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі у тексті в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі у тексті - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Також, у відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Тобто, зарахування здійснюється у зв`язку із здійсненням операції платника податку шляхом реалізації його товарів, виконаних ним робіт, наданих ним послуг, які є підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Колегія суддів погоджується з доводами судів попередніх інстанцій у тій частині, що господарські операції позивача із контрагентами ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕТЕК" спрямовані на одержання прибутку, використання придбаного позивачем у вказаних контрагентів товару (нафтопродуктів), підтверджуються подальшим використанням у господарській діяльності приватного малого виробничо-комерційного підприємства "ЛАН".

Так, посадовими особами відповідача у 2013 - 2014 роках згідно з даних запитів №25539/10/05-1 від 16.12.2013 та №1043/10/15-1 від 22.01.2014, з метою перевірки достовірності формування показників податкової звітності з податку на додану вартість в частині формування податкового кредиту та податкових зобов`язань за жовтень - листопад 2013 року, були витребувані договори, фінансово-господарські документи, податкові накладні та інші документи, на які ПМВКП "ЛАН" листами №165 від 25.12.2013 та №11 від 30.01.2014 надало відповіді разом із копіями всіх документів, що були вказані у запитах (містяться в матеріалах справи). Проте, як вбачається зі змісту акту перевірки, вказані документи Інспекцією у ході перевірки до уваги взяті не були.

Висновок перевірки про відсутність господарських відносин між ПМВКП "ЛАН" та ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕТЕК" ґрунтується, до того ж, і на інформації за актом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 16.05.2014 №1394/26-55-22-13/38809821 "Про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕТЕК" (ЄДРПОУ 38809821) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.08.2013 року по 28.02.2014 року".

За даними вказаного акту перевірки стан платника - ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕТЕК" - "7": до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей", зважаючи на що, Інспекцією зроблено висновок, що правочини, укладені даним товариством із контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, тобто, позивачем задокументовано операції із ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕТЕК", які фактично не здійснювались.

Цілком необґрунтовано ставити під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, посилаючись на дотримання сторонами умов договору, оскільки вказані обставини є лише підставою для врегулювання можливих спірних правовідносин між суб`єктами господарювання у спосіб, передбачений Цивільним або Господарським кодексами України і не тягне наслідків неукладеного правочину.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що не може бути підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Крім того, не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу.

Так, невиконання контрагентом свого зобов`язання зокрема зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення позивача як платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками, що результати перевірки проведеної ДПІ у Печерському районі м. Києва та акт від 16.05.2014 №1394/26-55-22-13/38809821, не є самостійним, належним та допустимим доказом вчинення позивачем порушень податкового законодавства.

Водночас, у матеріалах акту перевірки та доводів апеляційної й касаційної скарг відповідачем безтоварність господарських операцій позивача із ТОВ "ГАЗ Україна-2020" підтверджується: протоколом допиту підозрюваного від 21 вересня 2014 року ОСОБА_1 , вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09.04.2015 у справі №646/3810/15-к, висновком експерта №145 від 28.03.2014 року та твердженнями про те, що ТОВ "ГАЗ Україна-2020" є ризиковим контрагентом.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Верховним Судом України неодноразово, з метою усунення неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права зазначалось, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення, зокрема відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту, є безпідставним.

У постановах Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа №21-421а11), від 1 грудня 2015 року (справа №21-1661а15), від 2 грудня 2015 року (справа №21-3849а15) викладено висновок про те, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не вважає за необхідне відступити від зазначених висновків Верховного Суду України.

Виходячи з положень частини шостої статті 78 КАС України, межі обов`язковості вироку для адміністративного суду встановлюються лише щодо питань, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Колегія суддів враховує, що в певних випадках через підприємство, при створенні якого були допущені порушення вимог законодавства, в подальшому може вестися цілком правомірна юридична діяльність, яка має відповідні правові наслідки, якщо у вироку не встановлено факт фіктивного підприємництва. Більш того, з`ясуванню підлягають обставини, чи була особа, стосовно якої прийнято обвинувальний вирок, тією самою особою, яка підписувала документи від імені контрагента позивача, на підставі яких останній сформував витрати та податковий кредит, а також чи збігається період вчинення злочину з періодом, у який було підписано відповідні документи.

За встановленими судами обставинами щодо засновника та керівника контрагента позивача (ТОВ «ГАЗУКРАЇНА - 2020») наявний вирок, відповідно до якого останнього визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 205 КК України.

Так, вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09.04.2015, який набрав законної сили, затверджено угоду про визнання винуватості від 13.03.2015 обвинуваченим ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 статті 205 Кримінального кодексу України (у редакції, чинній на дату винесення вироку).

Водночас, за статтею 42 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

В свою чергу, стаття 55-1 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) містить ознаки (критерії), за якими юридична особа чи діяльність фізичної особи - підприємця можуть бути визнані фіктивними, тобто такими, в яких зовнішня організаційно-правова форма не відповідає її суті та меті створення.

Ознаки фіктивності мають бути доведені належними, допустимими і достовірними доказами, поняття, джерела і характеристики яких наведені у Главі 5 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній від 15.12.2017).

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній від 15.12.2017) докази оцінюються та мають ґрунтуватися на безпосередньому, повному, всебічному та об`єктивному їх дослідженні.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує, що норми матеріального закону не пов`язують визнання ознак фіктивності юридичної особи з обов`язковим встановленням вини в діях особи (осіб), яка зареєструвала таку особу, чи попереднього кримінального провадження і постановлення обвинувального вироку щодо осіб, які вчинили фіктивне підприємництво, тобто злочин, передбачений частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Разом з цим, суди під час розгляду даної справи не надали будь-якої правової оцінки вироку Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09.04.2015 у справі №646/3810/15-к, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (засновника та директора ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020»), було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.

Поверховий підхід та неповнота при з`ясуванні обставин справи вимагають повторного і більш ретельного дослідження їх судом першої інстанції.

З урахуванням наведеного касаційна скарга Інспекції підлягає частковому задоволенню, а постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.09.2016 та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає частковому задоволенню, постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.09.2016 та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ч.1 ст. 52, п. 2 ч. 1 ст. 349, п. 1 ч. 2 ст. 353, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.09.2016 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова