№ 822/5962/15 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 822/5962/15

адміністративне провадження № К/9901/26387/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Хмельницького міськрайонного суду, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року (у складі головуючого судді Блонського В.К.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року (у складі колегії: головуючого судді: Кузьменко Л.В., суддів: Шидловського В.Б. Франовської К.С.),

ВСТАНОВИВ:

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

1. В жовтні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області (далі також - ТУ ДСА України в Хмельницькій області), Хмельницького міськрайонного суду, Державної судової адміністрації України (далі також - ДСА України), в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації України, яка проявилася у не складанні та поданні на затвердження до Державної судової адміністрації України кошторисів Хмельницького міськрайонного суду за період з січня 2006 по січень 2009 року включно;

визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неналежної організації планово - фінансової роботи та бухгалтерського обліку у територіальному управлінні Державної судової адміністрації в Хмельницькій області пов`язаного з процесом складання кошторисів Хмельницького міськрайонного суду за період з 2006 року по січень 2009 року, не затвердження кошторисів Хмельницького міськрайонного суду за період з січня 2006 року по січень 2009 року включно;

визнати протиправною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, яка проявилася у не подачі голові Хмельницького міськрайонного суду за період з січня 2006 року по березень 2006 року включно даних щодо наявних коштів для вирішення питання про преміювання суддів цього суду, у тому числі і позивача;

визнати протиправною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області яка проявилася у не поданні зборам суддів Хмельницького міськрайонного суду за період з квітня 2006 року по січень 2009 року включно даних щодо наявних коштів для преміювання суддів та встановлення їм конкретного розміру надбавки за виконання особливо важливої роботи;

визнати протиправними (незаконними) та скасувати:

1.1. накази начальника територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області в частині видачі позивачу премій за період лютий 2007 року - грудень 2008 року, а саме накази №45/02-05 від 11.12.2006 року, №4/02-05 від 27.02.2007 року, №8/02-05 від 23.03.2007 року, №9/02-05 від 26.04.2007 року, №12/02-05 від 28.05.2007 року, №15/02-05 від 22.06.2007 року, №19/02-05 від 23.07.2007 року, №22/02-05, №24/02-05 від 24.09.2007 року, №28/02-05 від 25.10.2007 року, №30/02-05 від 21.П.2007 року, №32/02-05 від 17.12.2007 року, №34/02-05 від 21.12.2007 року, №2/02- 05 від 29.01.2008 року, №7/02-05 від 26.02.2008 року, №10/02-05 від 25.03.2008 року, №13/02-05 від 22.04.2008 року, №18/2-05 від 26.05.2008 року, №21/02-05 від 24.06.2008 року, №23/2-05 від 25.07.2008 року, №29/02- 05 від 08.2008 року (число місяця нерозбірливо), №33-02-05, №35-02-05 від 25.09.2008 Року, №38.02-05 від 27.10.2008 року, №41-02-05 №43-02-05 від 25.11.2008 року, №49-02-05 від 22.12.2008 року ;

1.2. накази начальника територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області в частині установлення позивачу з вересня 2008 по грудень 2008 року надбавки за виконання особливо важливої роботи, а саме накази №33.1/02-05 від 25.09.2008 року, №38.1/02-05 від 27.10.2008 року, №42-02-05 від 25.11.2008 року.

2. Позовні вимоги позивачем мотивувались тим, що через бездіяльність Державної судової адміністрації України, дії та бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, які полягали у не зверненні з відповідними поданнями (пропозиціями) про преміювання суддів Хмельницького міськрайонного суду, про встановлення конкретного, у відсотковому відношенні, розміру надбавки за виконання особливо важливої роботи до осіб, які це були уповноважені робити, а саме до 01.04.2006 - голова Хмельницького міськрайонного суду, а з 01.04.2006 до 01.02.2009 - збори суддів Хмельницького міськрайонного суду, як орган суддівського самоврядування цього суду. У зв`язку з цим позивач вважав, що накази про преміювання ОСОБА_1 з лютого 2007 року, про встановлення надбавки за виконання особливо важливої роботи з вересня 2008 року, рішення Ради суддів Хмельницької області, на підставі яких ці накази видавались, суперечать вимогам законодавства, а тому були протиправними та підлягали скасуванню.

3. Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.03.2016, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.04.2016 в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що в ході судового розгляду справи не встановлено протиправності бездіяльності ТУ ДСА України у Хмельницькій області та ДСА України, оскільки відповідачі діяли на підставі та у спосіб, визначений законодавством України, а позивачем не було надано жодних доказів та обґрунтувань, які б свідчили про зворотне.

5. Постановою Верховного Суду від 14.11.2018 постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Суд касаційної інстанції дійшов, зокрема, висновків, що з даним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише 19 жовтня 2015 року, тобто більш, ніж через шість років після прийняття оскаржуваних наказів та допущення відповідачами, протиправної, на його думку, бездіяльності. Верховний Суд зазначав, що організація планової фінансової роботи судів, в тому числі і Хмельницького міськрайонного суду, регулюється спеціальним законодавством і стосується невизначеного кола осіб; накази про преміювання, хоча і є підставою до нарахування і виплати позивачеві грошового утримання, але у світлі заявлених позовних вимог задоволення позову у цій частині призведе до прямо протилежного результату - повернення безпідставно одержаних коштів; отже, заявлені позовні вимоги не можна вважати такими, що підпадають під визначення, наведені у статті 233 КЗпП України.

7. Верховний Суд зауважував, що зі змісту позовної заяви, так само як і зі змісту апеляційної та касаційної скарг, не вбачається причин такого тривалого пропуску позивачем процесуального строку звернення до суду з даним адміністративним позовом; клопотання про поновлення такого строку позивачем не заявлялось та судами не вирішувалось; натомість, судом першої інстанції без наведення жодних підстав та мотивів відхилено клопотання відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду з підстав порушення пропущенням позивачем строку, передбаченого статтею 99 КАС України (т.1, а.с. 181).

8. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.12.2018 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав пропуску ним строку звернення до суду, та запропоновано позивачу подати заяву про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.

9. 08 січня 2019 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в якій позивач зазначав, що під час розгляду Хмельницьким окружним адміністративним судом справи № 822/667/14 (головуючий суддя Ковальчук А.М.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області про стягнення боргу по заробітній платі, в судовому засіданні 24 вересня 2015 року представник відповідача на запит суду від 27 серпня 2015 року про надання певних документів, у тому числі й кошторисів Хмельницького міськрайонного суду, надав суду копії рішень Ради суддів місцевих та апеляційного суду Хмельницької області, копії наказів про преміювання, у тому числі й позивача, з яким до цього часу позивача ознайомлено не було, а Хмельницький міськрайонний суд повідомив Хмельницький окружний адміністративний суд про відсутність витребуваних кошторисів суду.

10. Дізнавшись про вказані обставини, позивач у справі № 822/667/14 доповнив позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі вимогами про визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо не затвердження кошторисів Хмельницького міськрайонного суду за період з січня 2006 року по січень 2009 року, визнання протиправною бездіяльності територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, яка проявилася у не подачі голові Хмельницького міськрайонного суду даних щодо наявних коштів для вирішення питання про преміювання суддів за період з січня 2006 року по березень 2006 року включно, у не складанні та не поданні до Державної судової адміністрації України, кошторисів Хмельницького міськрайонного суду, у неподанні зборам суддів Хмельницького міськрайонного суду даних щодо наявних коштів для преміювання суддів та встановлення їм конкретного розміру надбавки за виконання особливо важливої роботи тощо. Проте протокольною ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.10.2015 у справі № 822/667/14 заяву позивача про збільшення позовних вимог було йому повернуто із посиланням на те, що це є зміною предмету адміністративного позову, що в силу статті 137 КАС України не допускається.

11. Зважаючи на неприйняття вказаної заяви про збільшення позовних вимог, позивач 19.10.2015 року звернувся в Хмельницький окружний адміністративний суд з даним позовом.

12. Враховуючи положення частини 3 статті 233 КЗпП України, позивач вважав, що оскільки спір про розмір заборгованості по заробітній платі нерозривно пов`язаний із оскарженням як прийняття, так і не прийняття суб`єктами владних повноважень (відповідачами у справі) певних рішень (дій) з приводу заробітної плати позивача, тому позивач вважав, що він мав право оскаржити такі рішення, дії та бездіяльність без обмеження будь-яким строком, бо ними порушено, як вважає позивач, законодавство про оплату праці.

13. Також позивач зазначав, що про наявність оскаржуваних рішень, про вчинення, чи не вчинення відповідачами оскаржуваних дій, позивач дізнався під час розгляду Хмельницьким окружним адміністративним судом справи № 822/667/15 у жовтні 2015 року, та відразу, після відмови у прийнятті вказаних позовних вимог до розгляду разом з позовними вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі, у жовтні 2015 року звернувся до суду із даним адміністративним позовом, тому на його думку, він не пропустив строк звернення, передбачений статтею 99 КАС України (в редакції чинній на дату подання позову). Окрім того позивач вказував, що якщо суд все ж таки вважатиме, що він пропустив строк звернення до суду, то просив його поновити, як такий, що пропущений з поважних причин, які викладені вище, зокрема і тієї, що копії оскаржених рішень представником відповідача були надані лише в жовтні 2015 року, а до жовтня 2015 року позивач не знав про них, і з ними його ніхто не ознайомлював.

14. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Хмельницького міськрайонного суду, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною повернуто позивачу з підстав неусунення недоліків позовної заяви.

15. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів, та не доведено обставин, які заважали йому раніше дізнатися про порушення його прав, а лише саме твердження про те, що його ніхто не ознайомлював з копіями кошторисів Хмельницького міськрайонного суду, з копіями рішень Ради суддів місцевих та апеляційного суду Хмельницької області, з копіями наказів про преміювання, не є достатньо поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Суд першої інстанції вважав, що на виконання вимог ухвали від 29 грудня 2018 року позивач не надав доказів щодо непропущення ним строку звернення до суду, також позивач не надав доказів поважності причин пропуску шестимісячного строку звернення до суду.

16. Суд апеляційної інстанції також відхилив доводи позивача щодо того, що норма права про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із пропущенням строку звернення до суду може бути застосована лише за умови встановлення судом факту порушення прав позивача з боку суб`єкта владних повноважень, оскільки встановлення наявності або відсутності факту порушеного права здійснюється під час розгляду справи судом по суті лише у випадку своєчасного звернення до суду або у випадку пропуску строку з поважних причин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

17. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.01.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.

18. В обґрунтування касаційної скарги зазначається, що імперативним приписом частини 3 статті 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, а відтак твердження судів про те, що у цій ситуації має застосовуватись шестимісячний строк звернення до суду, на переконання позивача, не ґрунтується на вимогах Закону.

19. Касатор зазначає, що питання про залишення позову без розгляду та його повернення через пропуск строку звернення до суду за клопотанням представника відповідача було предметом розгляду у суді, і в його задоволенні було відмовлено ще в 2015 році; проте, продовжуючи після рішення Верховного Суду посилатись на пропуск позивачем шестимісячного строку, суди попередніх інстанцій не вказали початку його перебігу, з яким пов`язують його пропуск.

20. Скаржник повторно зазначає, зокрема, що зважаючи на неприйняття цих позовних вимог до розгляду разом із позовними вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі, позивач змушений був звернутись до суду з окремим позовом; позивач зазначає, що якщо навіть припустити, що у цій справі має застосовуватись шестимісячний строк звернення до суду, то він його не пропустив, бо про наявність спірних наказів, допущеної відповідачами бездіяльності, ОСОБА_1 дізнався у жовтні 2015 року, а з позовом звернувся зразу цього ж місяця.

21. Касатор вважає, що вирішення позовних вимог у цій справі щодо законності рішень, дій та бездіяльності відповідачів щодо призначених та виплачених йому розмірів премій, надбавок тощо тісно пов`язане із вирішенням позовних вимог у справі № 822/667/14.

22. Касатор зазначає, що позовні вимоги у цій справі були прийняті судами до розгляду та більше трьох років розглядались по суті, за результатом чого були прийняті судові рішення. Проте, як зазначає скаржник у касаційній скарзі, «Верховний Суд у складі трьох суддів сором`язливо і не зрозуміло чому не розглянув справу по суті викладених у позові вимог, а викрививши їх зміст, неправильно, на погляд позивача, витлумачив положення статті 233 КЗпП України», адже саме оскаржені позивачем рішення Ради суддів, накази про преміювання і були безпосередніми підставами для нарахування та виплати йому премій у менших, ніж це було передбачено чинним законодавством розмірах. Позивач вважає, що посилання судів в оскаржуваних судових рішеннях на «цей незаконний висновок трьох суддів Верховного Суду з цього приводу, є безпідставним, бо в інших справах з цього приводу, судді Верховного Суду дійшли протилежного висновку (постанова Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 813/8469/13-а).

23. Підставами касаційного оскарження у цій справі скаржник додатково визначає як пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме застосування судами попередніх інстанцій норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №813/8469/13-а та пункт 2 цієї статті стосовно необхідності відступлення від висновку щодо застосування положень статей 99 100 КАС України, викладеного в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №822/5962/15 з огляду на його суперечність положенням частини другої статті 233 КАС України про те, що у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмежень будь-яких строків.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

24. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 15 жовтня 2020 року.

25. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2020 визначено склад колегії суддів: Головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

26. Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року у справі №822/5962/15.

27. Ухвалою Верховного Суду від 16.11.2022 дану справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

IІІ. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

28. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України (в чинній редакції) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України в чинній редакції).

30. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

31. Матеріалами справи підтверджується, що дана справа неодноразово розглядалась у судах різних інстанцій. Судами було встановлено, що позивач оскаржує бездіяльність ДСА України та ТУ ДСА України в Хмельницькій області щодо неналежної організації планово - фінансової роботи та бухгалтерського обліку Хмельницького міськрайонного суду у період з 2006 року по січень 2009 року, а також правомірність наказів начальника Територіального управління ДСА України в Хмельницькій області щодо нарахування та виплати премій за період лютого 2007 року - грудня 2008 року та накази начальника Територіального управління ДСА України в Хмельницькій області в частині установлення йому надбавки за виконання особливо важливої роботи з вересня 2008 по грудень 2008 року. З цим позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише 19 жовтня 2015 року.

32. Як вірно зауважувалось Верховним Судом у постанові від 14.11.2018 у цій справі, під час розгляду адміністративних справ, суди мають керуватися нормами Кодексу адміністративного судочинства України щодо строків звернення до суду за захистом порушеного права, які діяли станом на момент звернення до суду.

33. Так, відповідно до частини 1 та 2 статті 99 КАС України (в редакції Закону №192-VIII від 12.02.2015) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

34. Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

35. При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

36. У відповідності до частини 1 статті 100 КАС України (в редакції закону №192-VIII від 12.02.2015), адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

37. Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України (у редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

38. Згідно з частиною 2 статті 122 КАС України (у редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

39. Відповідно до частини 1 статті 123 КАС України (у редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції) у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку

40. Верховний Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

41. Слід зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.

42. За приписами частини другої статті 233 Кодексу законів України про працю у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

43. Як видно з матеріалів справи, позивачем неодноразово зазначалось про необхідність застосування зазначеної норми при вирішенні питання пропуску строку звернення до суду із цим позовом.

44. Водночас, встановивши порушення норм процесуального права та направляючи справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у цій справі дійшов висновків про те, що заявлені позовні вимоги не можна вважати такими, що підпадають під визначення, наведені у статті 233 КЗпП України.

45. Колегія суддів зауважує, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи (частина 5 статті 351 КАС України у редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції).

46. Відтак, встановивши пропуск позивачем строку звернення до суду, судом першої інстанції, з додержанням вимог процесуального закону, позовну заяву було залишено без руху, роз`яснивши про необхідність подання до суду заяви про поновлення процесуального строку, яка була подана ОСОБА_1 із зазначенням поважності причин пропуску такого строку.

47. Як видно із оскаржуваних судових рішень, підставою для повернення позивачу поданої ним позовної заяви слугувало визнання неповажних причин поважності пропуску строку звернення ОСОБА_1 із позовом у жовтні 2015 року, які він зазначив у відповідній заяві.

48. Проаналізувавши доводи скаржника в частині поважності пропуску ним строку звернення до суду із позовом, із врахування характеру спірних правовідносин та предмету позову, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що заява про поновлення строку звернення до суду від 08 січня 2019 року не містить переконливих обґрунтувань щодо наявності обставин та доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даними позовними вимогами. У такій заяві не наведено та не доведено наявність непереборних перешкод отримати та ознайомитись з наказами відповідачів про розмір означених у позові виплат в межах фонду оплати праці, що призвело до неможливості впродовж такого тривалого часу звернутись до суду з цим позовом. Окрім того, наведені у заяві доводи не дають переконливих підстав встановити, що про порушення своїх прав, свобод чи інтересів позивач дізнався саме у жовтні 2015 року, а не раніше.

49. Таким чином, позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, а у заяві про поновлення такого строку не було зазначено об`єктивних обставин, що перешкоджали йому скористатися правом на звернення до адміністративного суду у встановлений законом строк.

50. Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України (у редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції), позовна заява повертається позивачеві, якщо у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

51. Відповідно до частин 1, 2 статті 123 КАС України (у редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції), у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

52. На підставі наведеного, оскільки надані позивачем докази на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду не давали підстав суду встановити поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду, судом першої інстанції правомірно повернуто позивачу подану ним позовну заяву.

53. Таким чином, у світлі зазначеного, суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

54. Щодо доводів касатора про те, що питання про залишення позову без розгляду та його повернення через пропуск строку звернення до суду за клопотанням представника відповідача було предметом розгляду у суді, і в його задоволенні було відмовлено ще в 2015 році, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд, у вже згаданій вище постанові від 14 листопада 2018 року, дійшов також висновків, що при первинному розгляді справи судом першої інстанції, без наведення жодних підстав та мотивів, відхилено клопотання відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду з підстав пропущення позивачем строку звернення до суду, що і стало причиною для направлення справи на новий розгляд. Таким чином, колегія суддів відхиляє вказані доводи.

55. Щодо доводів касатора, які стали підставою для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме застосування судами попередніх інстанцій норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №813/8469/13-а, колегія суддів зазначає наступне.

56. При вирішенні питання подібності правовідносин у тих чи інших справах, колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (п. 39).

57. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

58. Проаналізувавши постанову Верховного Суду на неврахування висновків якої посилається касатор, колегія суддів звертає увагу, що у справі №813/8469/13-а особа-позивач звернулась до суду із позовом про до Головного управління Міндоходів у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа - Міністерство доходів і зборів України, про визнання протиправним наказу та бездіяльності, стягнення заборгованостей та зобов`язання здійснити перерахунок пенсії.

59. Верховний Суд у зазначеній справі за наслідками касаційного перегляду дійшов, зокрема, висновків, що спір щодо виплати надбавки за безперервну службу та доплати до пенсії як складових додаткових видів грошового забезпечення працівнику податкової міліції охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням законодавством про оплату праці та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.

60. З наведеного висновується, що правовідносини у справах №813/8469/13-а та №822/5962/15 не є подібними, а відтак, постанова Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №813/8469/13-а, на неврахування висновків щодо застосування норми права якої посилається касатор, не є релевантною до спірних правовідносин.

61. Окрім того, підставою касаційного оскарження касатором зазначався пункт 2 частини 4 статті 328. Касатор вказував на необхідність відступлення від висновку щодо застосування положень статей 99 100 КАС України, викладеного в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №822/5962/15 з огляду на його суперечність положенням частини другої статті 233 КАС України про те, що у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмежень будь-яких строків.

62. В контексті наведеного слід зазначити, що частина 2 статті 330 КАС України передбачає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

63. Як вже зазначалось вище, позивачем оскаржуються бездіяльність ДСА України та Територіального управління ДСА України в Хмельницькій області щодо неналежної організації планово - фінансової роботи та бухгалтерського обліку Хмельницького міськрайонного суду у період з 2006 року по січень 2009 року, а також правомірність наказів начальника Територіального управління ДСА України в Хмельницькій області щодо нарахування та виплати премій за період лютий 2007 року - грудень 2008 року та накази начальника Територіального управління ДСА України в Хмельницькій області в частині установлення йому надбавки за виконання особливо важливої роботи з вересня 2008 по грудень 2008 року. Встановлено, що із вказаним позовом ОСОБА_1 звернувся у жовтні 2015 року.

64. Також, як вже згадувалось вище, положеннями частини 2 статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

65. Стаття 160 КАС України визначає, що позивач викладає у позовній заяві свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

66. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

67. На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновків, що в контексті обставин даної справи та із врахуванням характеру спірних правовідносин, заявлені позовні вимоги не можна вважати такими, що підпадають під визначення, наведені у статті 233 КЗпП України. Таким чином колегія суддів погоджується із раніше висловленими висновками Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у цій справі, а доводи, заявлені касатором як на підставу для відступлення від таких висновків не є переконливими та вмотивованими в розумінні наведених вище законодавчих приписів та висновків.

68. Окрім наведеного, колегія суддів Верховного Суду критично оцінює окремі доводи касатора щодо складу колегії суддів та висновків у згаданій вище постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у цій справі, а саме про те, що «Верховний Суд у складі трьох суддів сором`язливо і не зрозуміло чому не розглянув справу по суті викладених у позові вимог, а викрививши їх зміст, неправильно, на погляд позивача, витлумачив положення статті 233 КЗпП України» та «цей незаконний висновок трьох суддів Верховного Суду з цього приводу, є безпідставним».

69. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

70. Відповідно до пунктів 1, 6, 7 частини 5 статті 44 КАС України, учасники справи зобов`язані, зокрема, виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

71. Частина 1 статті 45 КАС України визначає, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

72. Відповідно до частин 3-4 статті 45 КАС України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

73. Верховний суд зазначає, що використання учасниками судового процесу образливих слів чи символів у поданих до суду документах, є виявом очевидної неповаги до честі, гідності зазначених осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) адміністративного судочинства.

74. Подібна за змістом позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі №199/6713/14-ц.

75. Окрім того, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Для прикладу, ЄСПЛ констатує зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживає образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (див., ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року (Rehak v. the Czech Republic, заява № 67208/01), «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 4 лютого 2003 року (Duringer and Grunge v. France, заяви № 61164/00 і № 18589/02)).

76. Колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що вказані висловлювання скаржника є виявом неповаги не лише до Верховного Суду як суду касаційної інстанції, рішення якого є остаточними і не підлягають оскарженню, а й до судової гілки влади й інших учасників адміністративного процесу у цій справі. Такі дії касатора суперечать основним засадам (принципам) адміністративного судочинства, та подання такої касаційної скарги до суду касаційної інстанції містить ознаки зловживання позивачем його процесуальними правами та невиконанням обов`язку керуватися завданням адміністративного судочинства. Більше того, такі висловлювання для особи-судді, є неприпустимими.

77. Проте, з огляду на зроблені у цій постанові висновки щодо касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд не вбачає необхідності у подальшій оцінці неконструктивних та неформальних висловлювань касатора у поданій ним касаційній скарзі на адресу Верховного Суду щодо висновків постанови від 14 листопада 2018 року у цій справі.

78. Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

79. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

80. Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами адміністративної справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій. А відтак, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані позивачем судові рішення - без змін.

81. Суд вважає, що в контексті обставин цієї справи та підстав касаційного оскарження, ним надано відповідь на всі доводи касаційної скарги, які можуть вплинути на правильне вирішення справи.

82. Доводи касаційної скарги висновків цієї постанови та оскаржуваних судових рішень, не спростовують.

83. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 242 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року у справі №822/5962/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

..................................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк,

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду