ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 823/2372/17
адміністративне провадження № К/9901/23848/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О.А.
суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року, постановлену у складі колегії суддів: Білоноженко М.А. (головуючий), Рідзеля О.А., Тимошенко В.П., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року, ухвалену у складі колегії суддів: Кузьмишиної О.М. (головуючий), Бужак Н.П., Костюк Л.О.
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України, в якому просить:
1.1. визнати неправомірними дії відповідача про відмову позивачу у виплаті вихідної допомоги за останньою посадою, якою є посада судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області, у зв`язку зі звільненням позивача з вказаної посади у відставку;
1.2. зобов`язати відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат на час звільнення у відставку за останньою посадою - посадою судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області, виходячи з розрахунку 21750 грн. за місяць, що складає 217500 грн.
2. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07 березня 2018 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року та постановою Верховного Суду від 08 листопада 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
3. 15 травня 2020 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про перегляд за виключними обставинами рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 березня 2018 року у справі №823/2372/17, в якій просить:
3.1. переглянути рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 березня 2018 року в справі №823/2372/17 за виключними обставинами та скасувати його;
3.2. прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у справі №823/2372/17 та визнати неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області про відмову у виплаті позивачу вихідної допомоги при виході судді у відставку;
3.3. зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області виплатити позивачу вихідну допомогу при виході судді у відставку у розмірі десяти місячних заробітних плат, стягнувши відповідні кошти на користь позивача.
4. На обґрунтування заяви позивач посилається як на виключну обставину на рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 в справі №3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону № 1166-VІІ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».
ІІ. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
5. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року, залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 березня 2018 року в адміністративній справі №823/2372/17 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.
6. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020 не впливає на спірні правовідносини, оскільки останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
IІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
7. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач подала касаційну скаргу, в якій зазначає, що вони є такими, що постановлені з порушенням норм матеріального права, а висновки судів першої та апеляційної інстанції не відповідають фактичним обставинам, у зв`язку із неправильним тлумаченням Рішення Конституційного Суду України №2- р(П)/2020 від 15.04.2020.
8. У скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким її заяву задовільнити повністю.
9. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що із висновку Конституційного Суду України, викладеному у Рішенні Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 слідує, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII суперечить ч.1 ст.8 Конституції України з огляду на його невідповідність принципові верховенства права у частині, що стосується легітимних очікувань особи, а тому є некоституційним та втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Тобто Коституційний Суд України у вище вказаному рішенні встановив факт порушення права суддів, які вийшли у відставку в період із 01.04.2016 по 30.09.2016 в частині отримання вихідної матеріальної допомоги, яку держава гарантувала суддям, які вийшли у відставку до виключення із Закону 2453-VI статті 136.
9.1. Скаржник зазначає, що визнання Рішенням Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 неконституційними положень підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII, якими виключена ст.136 із ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 щодо виплати вихідної допомоги судді у зв`язку із виходом у відставку, поширюються саме на суддів, які вийшли у відставку в період із 01.04.2016 по 30.09.2016 з момент у ухвалення цього рішення, тобто з часу втрати чинності положень Закону №1166 -VII, що виключали таке право судді. Таким чином, саме із дня ухвалення Рішення Конституційного Суду України про визнаної неконституційними положень підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII вони втрачають чинність, що є підставою для перегляду раніше ухвалених судових рішень в частині виплати вихідної допомоги судді у відставці.
9.2. Таким чином, на думку скаржника, є передбачені п. 1 ч.5 ст.361 КАС України підстави для перегляду рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.03.2018 (справа №823/2372/17) за виключними обставинами, оскільки саме цим рішенням позивачу було відмовлено у виплаті вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, 22.09.2016, так як на момент розгляду справи Рішення Конституційного Суду України про визнаная неконституційними положень Закону №1166-VII, якими була виключена ст.136, не існувало. А тому є неправильним тлумачення закону, а саме Рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 в частині того, що воно не поширюється на суддів, які були позбавлені конституційного права на отримання вихідної допомоги при виході у відставку, тимчасовими змінами, внесеними до ЗУ №2453-VI від 07.07.2010, які виключили ст.136.
10. Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
ІV. Джерела права й акти їх застосування
11. Згідно з частиною першою статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
12. Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
13. Тобто, зі змісту ст.152 Конституції України вбачається, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням.
14. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон №2136-VIII) до повноважень Суду належить, зокрема вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України (їх окремих положень) за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України.
15. Згідно зі статтею 89 Закону №2136-VIII рішення Конституційного Суду України не передбачає встановлення будь-яких обставин, однак передбачає зазначення мотивів прийнятого рішення із зазначенням положень Конституції України, відповідно до яких Конституційний Суд України обґрунтовує своє рішення, та акта (його окремих положень), що його Конституційний Суд України визнав конституційним чи неконституційним.
16. Статтею 91 Закону №2136-VIII передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
17. Згідно з частиною першою статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
18. Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
19. Частиною шостою статті 361 КАС України передбачено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
20. Згідно з частиною першою статті 136 Закону №2453-VI (у редакції, чинній до 01 квітня 2014 року) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
21. Стаття 136 Закону №2453-VI була виключена відповідно до положень підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону №1166-VII.
V. Висновок Верховного Суду
22. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
23. Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 в справі №3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону №1166-VII, яким виключено статтю 136 Закону №2453-VI.
24. Частиною другою статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність.
25. Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року №8-зп в справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій) зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їхні окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
26. У Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 в справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України від 08.12.2004 №2222-IV "Про внесення змін до Конституції України" (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їхнього виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність.
27. У пункті 2 резолютивної частини Рішення від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 в справі №3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19), Конституційний Суд України вирішив, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону №1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
28. Отже, дія підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону №1166-VII втратила чинність з 15.04.2020.
29. За таких обставин рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 в справі №3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19) на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали свою дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
30. Аналогічної позиції щодо оцінки, як виключної обставини, Рішень Конституційного Суду України дотримується Верховний Суд, зокрема у постановах від 23 січня 2019 року в справі №820/2462/17, від 25 липня 2019 року в справі №804/3790/17, від 23 грудня 2019 року в справі №814/1274/17.
31. Суд також указує, що зі змісту пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України випливає, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане.
32. Проте у випадку, що є предметом дослідження, рішення не може вважатись невиконаним, у контексті приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, оскільки рішення, що набрало законної сили, яким у задоволенні позову відмовлено, не передбачає примусового виконання.
33. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2019 року в справі №808/2492/18.
34. Крім того, Суд ураховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини однією з визначальних обставин, за яких легітимні (законні) очікування можуть охоронятися статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є законодавче закріплення права особи на отримання спірного майна (коштів, соціальних виплат тощо) або коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Однак не можна вважати законним очікування, коли у національному законодавстві відсутня норма права, яка передбачає право особи на отримання спірного майна (коштів, соціальних виплат, тощо) (рішення від 26 червня 2014 року в справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви №68385/10 і 71378/10).
35. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що в національному законодавстві на момент прийняття рішення Верховної Ради України від 22.09.2016 №1600-VIII про звільнення позивачки із посади судді, норми статті 136 Закону №2453-VI, які передбачали виплату суддям вихідної допомоги у разі виходу у відставку, були виключені, а отже, підстави стверджувати про порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відсутні.
36. Отже, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку, що ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 не є підставою для скасування рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 березня 2018 року в справі №823/2372/17 за виключними обставинами.
37. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення зави про перегляд за виключними обставинами рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 березня 2018 року в справі №823/2372/17.
38. За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій.
39. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
40. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
41. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
42. За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
43. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VI. Судові витрати
44. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року у справі №823/2372/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. А. Губська
Судді М. В. Білак
А. Г. Загороднюк