ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2020 року
м. Київ
справа № 823/407/18
адміністративне провадження № К/9901/60207/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17.04.2018 у складі головуючого судді Кульчицького С.О. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2018 у складі колегії суддів: Літвіної Н.М. (головуючого), Федотова І.В., Сорочка Є.О. у справі № 823/407/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про скасування рішення, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, в якому просила скасувати рішення управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну № 6 від 09.01.2018.
2. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17.04.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2018 позов задоволено.
2.1. Визнано протиправним та скасовано рішення управління Державної міграційної служби України в Черкаській області від 09.01.2018 № 6 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 .
2.2. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань управління Державної міграційної служби України в Черкаській області на користь позивача судовий збір у сумі 704 грн. 80 коп.
3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
3.1. ОСОБА_1 є громадянкою Російської Федерації, що підтверджується копією паспорту 65 № НОМЕР_1 .
3.2. 11.11.2015 позивач звернулася до Смілянського РВ УДМС України в Черкаській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, оскільки її дочка ОСОБА_5 є іммігранткою в Україну, якій на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» відповідно дозволу на імміграцію в Україну від 16.03.2015 № 08-06/122 дозволено постійне проживання в Україні.
3.3. До вказаної заяви позивачем надано копії документів, а саме: паспорт громадянки Російської Федерації 65 № 1231054, внутрішній паспортний документ, закордонний паспорт, документ про місце проживання в Україні, довідки про відсутність судимості на території України та закордоном, свідоцтво про розірвання шлюбу, копію посвідки на постійне проживання в Україні дочки позивача - ОСОБА_5 , свідоцтво про народження, свідоцтво про укладення шлюбу між громадянкою Російської Федерації ОСОБА_5 (у дівоцтві ОСОБА_5 ) та громадянином України ОСОБА_7 , дозвіл доньки на імміграцію заявника в Україну.
3.4. На підставі вказаних документів, відповідачем 15.02.2016 складено висновок, яким зазначено, що відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» позивач має право на імміграцію в Україну, оскільки є матір`ю іммігрантки в Україну, якій видано посвідку на постійне проживання.
3.5. Рішенням управління Державної міграційної служби України в Черкаській області від 15.02.2016 № 08-06/52 на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» позивачу надано дозвіл на постійне проживання в Україну.
3.6. 05.04.2016 позивач звернулася до Смілянського РВ УДМС України в Черкаській області із заявою для оформлення посвідки на постійне проживання, до якої надано копію таких документів: переклад українською мовою сторінок з особистими даними закордонного паспортного документа позивача, засвідчений у встановленому законодавством порядку, закордонний паспорт позивача, дозвіл на імміграцію в Україну від 15.02.2016 № 08-06/52, посвідку на тимчасове проживання в Україні ТР НОМЕР_2 .
3.7. У ході додаткової перевірки законності підстав надання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 було з`ясовано, що при подачі заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну на підствердження законності перебування на території України на момент подачі документів позивач надала посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_3 видану 28.04.2015 органами 7101, підстава видачі 03/14.
3.8. Перевіркою підстав документування позивача посвідкою на тимчасове проживання встановлено, що вказана посвідка була видана на підставі возз`єднання сім`ї з іноземкою донькою громадянкою Російської Федерації ОСОБА_5 , яка отримала посвідку на тимчасове проживання в Україні на підставі п. 13 ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
3.9. На думку відповідача, посвідка на тимчасове проживання серії НОМЕР_3 видана 28.04.2015 на ім`я позивача безпідставно, тому не могла бути документом, що підтверджує законність тимчасового перебування на території України, а отже дозвіл на імміграцію було отримано на підставі нечинного документу.
3.10. 09.01.2018 посадовими особами управління Державної міграційної служби України в Черкаській області затверджено висновок відповідно до якого вважається за доцільне: скасувати рішення УДМС в Черкаській області від 15.02.2016 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню видану на підставі цього дозволу довідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 від 08.04.2016, анулювати відмітку про видачу посвідки на постійне проживання в Україні в паспортному документі громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 .
3.11. Рішенням № 6 від 09.01.2018 скасовано дозвіл позивача на імміграцію в Україну.
3.12. Позивач, не погоджуючись із таким рішенням органу міграційної служби, звернулася до суду із вказаним позовом.
4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Відповідач звернувся із касаційною скаргою, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
6. Касаційна скарга аргументована неправильним застосуванням судами норм матеріального права, зокрема, приписів Закону України Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (у редакції від 01.04.2015). Вказує про зазначення позивачем неправдивих даних, оскільки їй було достоменно відомо, що її донька, з якою позивач мала намір возз`єднати сім`ю, сама була документована посвідкою на тимчасове проживання на цій же підставі, взявши шлюб із громадянином України, що суперечить вимогам п. 14 ст. 4 вказаного Закону.
7. Позивач правом подачі відзиву на касаційну скаргу відповідача не скористалася.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
8. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
9. За змістом статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України.
10. Відповідно до ст.1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
11. За змістом частиною 15 статті 4 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
12. При цьому, документами, що засвідчують законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, можуть бути посвідка на постійне проживання та посвідка на тимчасове проживання.
13. Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначено Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-III (надалі - Закон № 2491).
14. Відповідно до статті 1 Закону № 2491 імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію; довгострокова віза - наданий уповноваженим органом України в установленій законодавством формі дозвіл, необхідний для в`їзду іноземця та особи без громадянства на постійне місце проживання в Україну; законні представники - батьки, усиновителі, батьки-вихователі, опікуни, піклувальники, представники закладів, які виконують обов`язки опікунів і піклувальників.
15. Згідно з частиною 1 ст. 4 Закону №2491, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
16. Пунктом 6 частини 2 статті 4 Закону №2491, квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.
17. Разом з тим, згідно з пунктом 6 ч. 7 ст. 9 Закону №2491, крім зазначених у ч. 5 ст. 9 Закону документів подаються для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.
18. Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до висновку від 09.01.2018, підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , є те, що посвідка на тимчасове проживання серії НОМЕР_3 видана 28.04.2015 на ім`я позивача була видана безпідставно, тому не могла бути документом, що підтверджує законність тимчасового перебування на території України, а отже дозвіл на імміграцію було отримано на підставі нечинного документу.
19. За змістом статті 12 Закону №2491, дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо:
1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
20. Як встановлено судами, Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області надаючи дозвіл на імміграцію в Україну від 15.02.2016 № 08-06/52 встановило, що позивач має право на імміграцію та отримання посвідки на постійне проживання, у зв`язку з документальним підтвердженням підстав передбачених Законом України «Про імміграцію», а саме п.6 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону, як особа, що являється матір`ю іммігрантки в Україну (дочка - ОСОБА_5 , посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_5 ).
21. При цьому, за період з 15.02.2016 до прийняття оскаржуваного рішення, не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію від 15.02.2016.
22. Судами встановлено, що спірне рішення управління Державної міграційної служби України у Черкаській області прийнято на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», яке мотивоване тим, що позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
23. Натомість, під час розгляду справи відповідач не підтвердив підставу надання позивачем неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, як і не пояснив в чому полягає недостовірність поданих позивачем документів для отримання дозволу на постійне проживання в Україні.
24 . Крім цього, суди встановили, що позивач при отриманні дозволу на імміграцію надала всі документи, передбачені законом, не приховувала дані щодо сімейного стану, та просила надати дозвіл на імміграцію на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки є матір`ю іммігрантки в Україну, якій видано посвідку на постійне проживання.
25. Так, статтею 10 Закону №2491 передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається:
1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;
2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;
3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я;
4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;
5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
26. Колегія суддів зазначає, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
27. У разі звернення особи із відповідною заявою уповноважений орган повинен розглянути вказану заяву та прийняти відповідне вмотивоване рішення.
28. Як обгрунтовано зазначено судами попередніх інстанцій, у рішенні від 09.01.2018 про скасування дозволу на імміграцію відповідачем не надано доказів того, що позивачем порушено вимоги діючого законодавства України при отриманні дозволу на імміграцію.
29. Не надано будь-яких доказів надання позивачем свідомо неправдивих відомостей для отримання дозволу на імміграцію в Україну під час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
30. Відтак, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, всупереч частини другої статті 77 КАС України не доведено належними та допустимими доказами факту свідомого зазначення позивачем неправдивих відомостей у його заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну.
31. Суд звертає увагу, що навіть якщо в 2015 році посвідку на тимчасове проживання в Україні позивачу оформлено через помилку або зловживання посадових осіб суб`єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим.
32. Вказана правова позиція також міститься в постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №820/2262/17.
33. З огляду на встановлені обставини та зазначене правове регулювання, Верховний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
34. Таким чином, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин.
35. Натомість, за змістом частини 2 статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
36. Частиною 1 статті 350 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
37. З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - залишенню без змін.
38. Керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
39. Касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області - залишити без задоволення.
40. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17.04.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2018 у справі № 823/407/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про скасування рішення - залишити без змін.
41. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Cуддя-доповідач І.В. Дашутін
Судді О.О. Шишов
М.М. Яковенко