ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 824/122/17-а

касаційне провадження № К/9901/4985/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Вінницької області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 01.08.2017 (суддя Брезіна Т.М.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 (головуючий суддя - Білоус О.В., судді - Курко О.П., Совгира Д.І.) у справі за позовом Кельменецької місцевої прокуратури Чернівецької області в інтересах держави в особі Сокирянської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Чернівецькій області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року Кельменецька місцева прокуратура Чернівецької області (далі - позивач) в інтересах держави в особі Сокирянської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Чернівецькій області (далі - Інспекція, податковий орган) звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому просив стягнути з відповідача на користь Сокирянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області податковий борг у сумі 27604,75 грн.

На обґрунтування зазначених вимог позивач послався на те, що за результатами опрацювання інформації Сокирянської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Чернівецькій області встановлено наявність заборгованості позивача перед податковим органом, яка не сплачена добровільно. Відповідачу належить комплекс будівель загальною площею 4532,80 кв.м, з огляду на що 30.06.2016 відповідачу був нарахований податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 27604,75 грн, у зв`язку з чим прийнято податковим органом податкове повідомлення-рішення та податкову вимогу про сплату боргу, проте вказана сума податку добровільно сплачена не була.

Чернівецький окружний адміністративний суд постановою від 01.08.2017, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017, у задоволенні позову відмовив повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що належний відповідачу на праві власності комплекс, до складу якого входять: виробничі корпуси, цехи та складські приміщення, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а відтак податковий борг за податковим повідомленням-рішенням від 30.06.2016 форми «Ф» №9733-00, нарахований безпідставно.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та процесуального права, просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач доводить, що відповідач є платником податку на майно, від`ємне від земельної ділянки відповідно до положень підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки є власником комплексу нежитлових приміщень, які підлягають оподаткуванню, водночас відповідачем своєчасно не сплачено заборгованість з вказаного податку.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22.01.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14.08.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 15.08.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

У справі, що розглядається, суди встановили, що відповідач перебуває на обліку в Сокирянській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області як платник податків та зборів з 30.10.2003, видами його діяльності за кодами ВЕД є: 46.11 (основна) - діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами; 46.19 - діяльність посередників у торгівлі тваринами широкого асортименту.

Відповідачу на праві власності належить комплекс загальною площею 4532,80 кв.м, який знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

За даними податкового органу за відповідачем станом на 30.01.2017 рахується податковий борг по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в сумі 27604,75 грн.

Об`єкт нерухомого майна, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належав ВАТ "Кельменецький завод продтоварів", який займався виробництвом продовольчих товарів. Після здійснення купівлі-продажу, власником даного комплексу є позивач і, будучи власником МПП "Поляріс", вказане майно використовував у діяльності підприємства з метою виробництва сільськогосподарської продукції, в тому числі: виготовлення борошна, виготовлення олії, відгодівлі свиней та вирощування птиці.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 24.07.2006 року, комплекс нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано на праві приватної власності за МПП "Поляріс", загальна площа вказана 1643,20 кв.м.

Відповідно до інформації отриманої з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником МПП "Поляріс" є позивач.

Рішенням виконавчого комітету Івановецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області від 30.03.2009 №50 вирішено оформити за позивачем право власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: будівлі літери: "А" - вагова - площею 30.90. кв.м; "Б" - виробничий цех - площею 461,60 кв.м; "К" - склад з їдальнею - площею 1104 кв.м; "Р" - склад - площею 311,30 кв.м; "Ф" - виробничий цех - площею 2625 кв.м, що разом займають 4532,80 кв.м.

Вказаним рішенням сільради вирішено оформити право власності за ПП "Поляріс" на об`єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а саме: будівлі літери: "З" - накриття - площею 129,60 кв.м; "И" - склад - площею 233,60 кв.м; "Т" - склад - площею 36,30 кв.м; "Л" - котельня - майстерня - площею 366,90 кв.м; "М" - склад - площею 10,70 кв.м; "Н" - сарай - площею 15,50 кв.м; "О" - насосна - площею 39,40 кв.м; "П" - насосна - площею 37,70 кв.м; "С" - склад - площею 28,50 кв.м; "У" - вбиральня - площею 4 кв.м; "Х" - виробничий цех - площею 741 кв.м; І - водонапірна башта; ІІ - фонтан; ІІІ - димохідна труба; №1 - огорожа; №2 - огорожа. Загальна площа складає 1643,20 кв.м.

Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.06.2016 форми "Ф" №9733-00, яким позивачу визначено загальну суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно в розмірі 27604,75 грн.

Податковим органом відповідачу надсилалась податкова вимога форми "Ф" від 05.09.2016 №1268-24, якою визначено суму податкового боргу позивачу в розмірі 27604,75 грн, яка отримана позивачем 08.09.2016.

Вказана сума податкового боргу відповідачем в добровільному порядку сплачена не була, що і слугувало підставою для даного позову.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Згідно з статтею статті 10 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком.

За правилами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України).

У даній справі спірним є питання можливості застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України щодо об`єкту нерухомого майна, що належить позивачу на праві власності.

Відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Пунктом 30.1 статті 30 ПК України визначено, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

За положеннями підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Згідно пункту 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

При цьому положення підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України поширюють свою дію, в тому числі і на складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №820/3556/17 (постанова від 17.02.2020), застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, що позивач має у власності нерухоме майно: комплекс будівель та споруд загальною площею 4532,80 кв.м, який знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний майновий комплекс складають такі об`єкти нерухомості як: виробничі цехи, насосні, майстерні тощо.

Вищевказані нежилі приміщення розташовані на одній земельній ділянці, що відноситься до земель промисловості, мають огороджену територію, забезпечують єдиний технологічний ланцюг в діяльності підприємства, не є окремими об`єктами права власності та входять до складу цілісного майнового комплексу.

Відповідач, будучи власником МПП "Поляріс", вказане майно використовував у діяльності підприємства з метою виробництва сільськогосподарської продукції, в тому числі: виготовлення борошна, олії, відгодівлі свиней та вирощування птиці.

Всі будівлі і споруди відповідача використовуються у технологічному процесі виготовлення борошна, олії, відгодівлі свиней, вирощування птиці, а тому є такими, що призначені для використання безпосередньо у виробничій діяльності відповідача.

Таким чином, як підтверджується матеріалами справи, що не спростовано належними доказами позивачем, будівлі, які використовуються відповідачем, становлять цілісний майновий виробничий комплекс.

Будь-яких доказів використання відповідачем зазначених вище приміщень для цілей, не пов`язаних з роботою підприємства, позивачем не надано.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача податкового боргу по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 27604,75 грн.

В свою чергу, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду звертає увагу на підстави звернення прокурора до суду з даним позовом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Зазначена норма відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ.

Відповідно до абзаців 1, 2 частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави., якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Положеннями частини четвертої статті 23 вказаного Закону передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії. У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз наведених вище правових норм, дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

У справі, що розглядається, приводом для звернення прокурора з позовом до суду стало опрацювання прокуратурою інформації Інспекції щодо переліку юридичних та фізичних осіб, які мають податкову заборгованість внаслідок здійснення господарської діяльності (лист Кельменецької місцевої прокуратури Чернівецької області від 24.01.2014 № 120-417вих-17). При цьому податковий орган не повідомив причин, які перешкоджають йому самостійно захистити інтереси Сокирянської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Чернівецькій області, які збігаються з інтересами держави. Прокурор теж не з`ясував цих причин і не повідомив їх суду. Відтак, прокурор не підтвердив підстав представництва.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що у даній справі не було передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Вінницької області залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 01.08.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк