ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 824/505/16-а

адміністративне провадження № К/9901/33551/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н.А.,

суддів: Мацедонської В.Е., Кашпур О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу прокуратури Чернівецької області на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року (головуючий суддя - Мельник-Томенко Ж. М., судді - Сторчак В. Ю. Ватаманюк Р.В.) у справі

за позовом ОСОБА_1

до прокуратури Чернівецької області

про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Чернівецької області, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ прокурора Чернівецької області № 325к від 23 квітня 2015 року в частині звільнення працівника прокуратури Першотравневого району м. Чернівці юриста 3 класу ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Першотравневого району м. Чернівці та органів прокуратури Чернівецької області; поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора прокуратури Першотравневого району м. Чернівці; визнати недійсним запис про звільненні з роботи (посади), зроблений в трудовій книжці; зобов`язати прокуратуру Чернівецької області виплатити на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 23 квітня 2015 року по день поновлення на посаді.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що жодних підстав для його звільнення не було, оскільки він не вчиняв дисциплінарного проступку. Зазначав, що відповідач дійшов безпідставних висновків про порушення ним вимог пункту 7 частини 2 статті 36 КПК України та пунктів 1.2, 1.3, 6.2 наказу Генерального прокурора України № 4-гн - 2012 «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» у зв`язку з невжиттям заходів щодо забезпечення швидкого, всебічного, повного та неупередженого розслідування кримінального правопорушення №120142160020000888, оскільки вони не ґрунтуються на законі та фактичних обставинах справи. Також зазначав, що порушень закону під час досудового розслідування не встановлено та не доведено, відповідного рішення уповноваженого органу, тобто суду, немає. Також ОСОБА_1 заперечував проти тверджень прокуратури Чернівецької області про перебування у позаслужбових стосунках корисливого характеру з фізичною особою, що була стороною кримінального провадження №120142160020000888. Зазначав, що обставини, встановлені службовим розслідуванням й викладені в другому абзаці оскаржуваного наказу не відповідають дійсності, оскільки ґрунтуються на домислах, не відповідають фактичним взаємовідносинам, в яких він як прокурор перебував зі стороною кримінального провадження. Такі взаємини мали виключно процесуальний характер та не передбачали отримання будь якої вигоди взамін на вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Позивач стверджував, що висновок службового розслідування, який став підставою для прийняття оскаржуваного наказу про звільнення не підтверджений жодними доказами, які можуть підірвати авторитет прокуратури його вчинками, поширити серед громадян негативну думку щодо діяльності працівників прокуратури. Стосовно нього ні в період проведення службового розслідування, ні після цього не прийнято жодного рішення щодо порушення адміністративного, корупційного чи кримінального діяння, що підтверджували б його вину у скоєнні ганебного вчинку.

Короткий зміст рішень судів

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року, в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Підставою для скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій були встановлені судом касаційної інстанції порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, суд касаційної інстанції вказав, що зазначаючи про законність звільнення позивача із займаної посади у зв`язку з тим, що вчинені ним в ході здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні №12014260020000888 дії становлять собою саме порушення Присяги працівника прокуратури, суди не навели мотивів, за яких дійшли такого висновку, крім того, не врахували, що у вказаному наказі підставами звільнення позивача зазначені як пункту 2 частини 2 статті 46-2 Закону №1789 (за порушення «Присяги працівника прокуратури»), так і пункт 6 частини 2 статті 46-2 Закону №1789 (притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України).

Також судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання дотримання відповідачем встановлених Дисциплінарним статутом та Інструкцією процедури та порядку проведення відносно позивача службового розслідування, зокрема, в контексті відібрання у нього письмових пояснень й ознайомлення з висновком службового розслідування.

Крім цього, суд касаційної інстанцій вказав, що поза увагою та оцінкою судів залишилась та обставина, що у висновку службового розслідування зазначено, що нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва здійснював не лише позивач, але й прокурор прокуратури Першотравневого району м. Чернівці Романюк Ю.Г. , і судами не було досліджено усі матеріали службового розслідування, проведеного відносно позивача, в тому числі ті, що містять гриф ДСК.

Також зазначено про суперечність змісту частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України тверджень суду апеляційної інстанції про те, що позивач, посилаючись на невідповідність ступеня тяжкості вчиненого проступку мірі дисциплінарної відповідальності, не навів жодних доказів і мотивів, які б свідчили про необхідність та можливість застосування до нього більш м`якого виду дисциплінарного стягнення, а також, що ним не було обґрунтовано критеріїв, за якими відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення оцінював (повинен був оцінювати) ступінь тяжкості вчиненого проступку та обирати вид дисциплінарного стягнення.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 07.09.2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що хоча рішення про закриття кримінального провадження було залишено без змін ухвалою слідчого судді Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 лютого 2015 року, предметом оцінки суду у вказаному рішенні була постанова про закриття кримінального провадження в частині наявності чи відсутності в діях ОСОБА_3 ознак складу статті 190 КК України. Питання законності повернення йому речового доказу - транспортного засобу "Dodge Sprinter", що фактично було підставою для оскарження ОСОБА_4 постанови слідчого, Першотравневим районним судом не досліджувалося та не оцінювалося. Крім того, суд зазначив, що під час службового розслідування відповідачем було встановлено, що будучи процесуальним керівником у кримінальному провадженні, зареєстрованому за заявою ОСОБА_4 , ОСОБА_1 вступив у протиправні позаслужбові стосунки корисливого характеру з останнім. Зокрема, неодноразово зустрічався з ОСОБА_4 в робочий та поза робочий час, в тому числі у розважальних закладах; поза межами здійснення процесуального керівництва обговорював з останнім як безпосередньо, так і по телефону, можливі шляхи вирішення питання про подальшу долю речового доказу у кримінальному провадженні, взамін на допомогу у вирішенні ОСОБА_4 питання про повернення речового доказу безкоштовно ремонтував у останнього автомобіль, яким користується. Наведене підтверджується, зокрема, наявними в матеріалах службового розслідування поясненнями ОСОБА_4 , стенограмами аудіо-розмов між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 тощо. Крім того, суд зазначив, що допитаний судом як свідок ОСОБА_4 підтвердив факт неодноразових зустрічей в робочий та позаробочий час, в тому числі у розважальних закладах, з позивачем як посадовою особою органу прокуратури, що була процесуальним керівником у кримінальному провадженні, в якому він був стороною, з приводу вирішення питання про подальшу долю речового доказу. Стосовно посилань позивача про те, що ні в період проведення службового розслідування, ні після цього не було прийнято жодного рішення щодо порушення адміністративного, корупційного чи кримінального діяння, що підтверджували б його вину у скоєнні ганебного вчинку, то суд вважав їх такими, що беззаперечно не спростовують факт вчинення позивачем дій, що полягали у позаслужбових стосунках корисливого характеру з фізичною особою ОСОБА_4 встановленні за результатом проведення службового розслідування. Суд вказав, що відповідачем правомірно та обґрунтовано кваліфіковано досліджувані дії позивача як проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року було скасовано постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Чернівецької області №325к від 23 квітня 2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та з органів прокуратури Чернівецької області.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора прокуратури Першотравневого району м. Чернівці з 23.04.2015 року.

Стягнуто з прокуратури Чернівецької області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 23.04.2015 року по 19.01.2017 року.

В іншій частині позову було відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що звільнення за порушення Присяги це крайній захід, при якому необхідно дотримуватися встановленої законодавством процедури звільнення і таке повинне застосовуватися у разі використання всіх заходів дисциплінарного впливу до особи, яка вчинила дисциплінарний проступок. Також, при накладенні дисциплінарного стягнення відповідачем не було враховано того, що за час роботи в прокуратурі позивач зарекомендував себе позитивно, як сумлінний виконавчий працівник, за весь час служби в органах прокуратури дисциплінарні стягнення до нього не застосовувалися. Суд вказав, що поведінка ОСОБА_1 не повністю відповідає Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, зокрема, статті 18 Кодексу, де зазначено, що працівнику прокуратури слід уникати особистих зв`язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість та необ`єктивність професійних обов`язків, але така поведінка не дає підстав до застосування до нього крайнього заходу дисциплінарної відповідальності звільнення зі служби. Суд також вказав, що постанова слідчого про закриття кримінального провадження переглядалась судом в цілому, також досліджувалось питання щодо належності спірного автомобіля гр. ОСОБА_4 чи гр. ОСОБА_3 , а отже судовим рішенням встановлена її законність та підставність. Втім, позивач, як процесуальний керівник лише погоджував постанову про закриття кримінального провадження, а не виносив її, а відповідне рішення було ним погоджене у зв`язку з існуючою на той час практикою. Крім того, відповідачем не встановлено, що такі дії позивача призвели до порушення законних прав та інтересів інших учасників провадження, втраті доказів тощо. Отже, на час прийняття наказу про звільнення позивача постанова про закриття кримінального провадження була засилена судом та чинною, а тому у відповідача не було підстав вважати дану постанову незаконною, оскільки матеріали справи не містять доказів про її скасування станом на 23.04.2015 року, у передбачений кримінально процесуальним законодавством спосіб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

20 лютого 2017 року відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року, в якій просив її скасувати та залишити в силі постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що судом першої інстанції було зроблено правильний висновок про те, що відповідачем правомірно та обґрунтовано кваліфіковано досліджувані дії позивача як проступок, який порочить його як працівника прокуратури. Так, оскільки слідчий самостійно вирішуючи питання про речові докази, вийшов за межі наданих процесуальним законом повноважень, а процесуальний керівник ОСОБА_1 не вжив своєчасних заходів до ініціювання перед судом клопотання про вирішення подальшої долі транспортного засобу, тому, 23.01.2015 транспортний засіб був повернутий ОСОБА_3 , та на даний час знаходиться в розшуку. Вказане спричинило ОСОБА_4 матеріальну шкоду в розмірі 172000грн. Крім того, скаржник спростовує висновки суду апеляційної інстанції стосовно відсутності в діях позивача ознак ганебного вчинку, який дискредитує його, як працівника прокуратури. Вказує, що невиконання працівником вимог щодо етичних, правових та службово-дисциплінарних норм поведінки працівника прокуратури, зумовлює застосування відповідних заходів реагування, що й було зроблено відповідачем.

Позивачем до Суду не були надані заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2021 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Наказом прокурора Чернівецької області №317к від 24 травня 2013 року ОСОБА_1 призначений стажистом на посаду слідчого Чернівецької міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері; наказом №849к від 11 жовтня 2013 року - стажистом на посаду прокурора прокуратури Першотравневого району міста Чернівці; наказом №338-к від 23 травня 2014 року - призначений на посаду прокурора прокуратури Першотравневого району м. Чернівці й 01 липня 2014 року прийняв Присягу працівника прокуратури України.

03 березня 2015 року до прокуратури Чернівецької області надійшло доручення Генеральної прокуратури України про проведення службового розслідування у зв`язку з надходженням до управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури ГПУ інформації про порушення працівниками органів прокуратури Чернівецької області, в тому числі ОСОБА_1 , норм КПК України, Присяги працівника прокуратури і Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури.

На підставі розпоряджень прокурора області №50 від 04 березня 2015 року та №75 від 03 квітня 2015 року, комісією прокуратури області проведено службове розслідування, за результатами якого 21 квітня 2015 року складено відповідний висновок, в якому зазначено наступне.

23 червня 2014 року до Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області надійшла заява ОСОБА_4 про те, що 10 червня 2014 року ОСОБА_3 шахрайським шляхом на підставі доручення переоформив на себе автомобіль марки "Dodge Sprinter", державний номерний знак НОМЕР_1 , чим завдав ОСОБА_4 матеріальну шкоду на суму 172000 грн.

24 червня 2014 року слідчим СВ Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області внесено відомості про вчинення вказаного кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014260020000888, а 23 липня 2014 року на підставі ухвали слідчого судді Першотравневого районного суду м.Чернівці від 21 липня 2014 року про тимчасовий доступ до речей та документів вилучено у ОСОБА_3 вищевказаний транспортний засіб, який 24 липня 2014 року визнано речовим доказом та поміщено на спеціальний майданчик ДП МВС України "Інформ-Ресурс".

Нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва здійснювали прокурори прокуратури Першотравневого району м.Чернівці Романюк Ю.Г. та ОСОБА_1

23 січня 2015 року за результатами проведеного розслідування слідчим СВ Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_5 прийнято рішення про закриття кримінального провадження №12014260020000888 на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, оскільки останній діяв на підставі наданого доручення, між ним та ОСОБА_4 наявні цивільно-правові відносини, що підтверджується відповідними борговими розписками, показаннями свідків, а також заявами ОСОБА_4 і ОСОБА_3 від 23.01.2015р. про відсутність будь яких претензій з даного приводу.

На підставі зазначеної постанови слідчого про закриття кримінального провадження від 23 жовтня 2014 року автомобіль марки "Dodge Sprinter", державний номерний знак НОМЕР_1 , повернуто ОСОБА_3 .

Ухвалою слідчого судді Першотравневого районного суду м.Чернівці від 25 лютого 2015 року в задоволенні скарги ОСОБА_4 на постанову про закриття кримінального провадження від 23 січня 2015 року відмовлено. Вказану ухвалу слідчого судді було оскаржено в апеляційному порядку, проте апеляційну скаргу було повернуто апелянту.

В ході перевірки також було виявлено, що ОСОБА_1 неодноразово зустрічався з ОСОБА_4 в робочий та позаробочий час, у томі числі в розважальних закладах.

Таким чином, висновком встановлено, що в діях позивача вбачаються ознаки протиправних позаслужбових стосунків корисливого характеру з фізичними особами, що є порушенням Присяги працівника прокуратури, вимог Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, скоєння проступку, який порочить його як працівника прокуратури, за що запропоновано звільнити його з органів прокуратури Чернівецької області згідно вимог статей 2,8, пункту 5 статті 9, статей 10, 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України та пунктів 2 ,6 частини 2 статті 46-2, частин 3 статті 48 Закону України "Про прокуратуру".

На підставі висновку службового розслідування прокуратурою Чернівецької області 23 квітня 2015 року видано наказ №325к "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності", відповідно до якого прокурора прокуратури Першотравневого району м.Чернівці, юриста 3 класу ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та з органів прокуратури Чернівецької області за порушення Присяги працівника прокуратури, скоєння проступку, який порочить працівника прокуратури, згідно з пунктом 2 та пунктом 6 частини 2 статті 46-2 Закону України "Про прокуратуру".

Позивач в ході проведення службового розслідування надавав пояснення 14 квітня 2015 року та був ознайомлений із висновком службового розслідування 22 квітня 2015 року, заперечень відносно нього не подавав.

Викликаний судом за ініціативою позивача свідок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснив, що він за допомоги спільних знайомих познайомився з прокурором прокуратури Першотравневого району м. Чернівці ОСОБА_1 , як процесуальним керівником у кримінальному провадженні, в якому він був стороною. Підтвердив, що він неодноразово зустрічався зі ОСОБА_1 в робочий та позаробочий час, в тому числі у розважальних закладах, з приводу вирішення питання про подальшу долю речового доказу у кримінальному провадженні. При цьому зазначив, що ОСОБА_1 не вимагав у нього грошової винагороди за свої послуги. З приводу розрахунку за замовлення, здійснені в розважальних закладах при зустрічі зі ОСОБА_1 , вказав, що він точно не пам`ятає, і, здається, він розраховувався тільки за зроблене ним замовлення. Водночас повідомив, що при допиті в органі прокуратури на нього ні психологічний, ні фізичний тиск не здійснювався. Від своїх наданих раніше прокуратурі показань він не відмовлявся, але наразі точно не пам`ятає, що саме і коли говорив.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Так, статтею 46-2 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ (далі - Закон №1789-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачені підстави для звільнення працівників прокуратури.

Відповідно до частини 1 статті 46-2 Закону №1789-ХІІ прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю. Військовослужбовці військових прокуратур можуть бути звільнені з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 46-2 Закону №1789-ХІІ прокурори і слідчі підлягають звільненню з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину за порушення "Присяги працівника прокуратури" чи відмови від її прийняття.

Частиною 2 статті 46 Закону №1789-ХІІ встановлено, що особи, вперше призначені на посади старших прокурорів та прокурорів прокуратур, слідчих прокуратури, приймають "Присягу працівника прокуратури" такого змісту: "Я, (прізвище, ім`я, по батькові) вступаючи на службу в прокуратуру, присвячую свою діяльність служінню Українському народові і Українській державі та урочисто присягаю: неухильно додержуватися Конституції, законів та міжнародних зобов`язань України; сумлінним виконанням своїх службових обов`язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини та громадянина, інтереси суспільства і держави; постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, бути принциповим, чесно, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов`язки, з гідністю нести високе звання працівника прокуратури. Усвідомлюю, що порушення присяги несумісне з подальшим перебуванням в органах прокуратури".

відповідно до пункту 6 частини 2 статті 46-2 Закону №1789-ХІІ прокурори і слідчі підлягають звільненню з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину також у випадку притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України.

Згідно із частиною 3 статті 48 Закону №1789-ХІІ за порушення закону, неналежне виконання службових обов`язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною Радою України.

На виконання вимог вказаної статті постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року №1796-ХІІ затверджено Дисциплінарний статут прокуратури України (далі - Дисциплінарний статут в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює порядок заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових і інших установ прокуратури, які мають класні чини.

Відповідно до статті 2 Дисциплінарного статуту Працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов`язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя.

Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоду інтересам держави та суспільства.

Згідно частини 1 статті 8 Дисциплінарного статуту дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Статтею 9 Дисциплінарного статуту встановлено такі заходи дисциплінарного стягнення: 1) догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знаку "Почесний працівник прокуратури України"; 5) звільнення; 6) звільнення з позбавленням класного чину.

Як передбачено статтею 11 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з`ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ прокурора, який оголошується працівнику під розписку та копія якого додається до особової справи (стаття 13 Дисциплінарного статуту).

Підстави та порядок проведення Головним управлінням кадрового забезпечення та внутрішньої безпеки, Головним управління організаційного та правового забезпечення та іншими підрозділами Генеральної прокуратури України, підрозділами роботи з кадрами прокуратур обласного рівня, іншими посадовими особами органів прокуратури службових розслідувань та службових перевірок визначено Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок в органах прокуратури України, затвердженою наказом Генерального прокурора України від 06 березня 2012 року №20 (далі - Інструкція).

Відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 Інструкції службові розслідування проводяться у всіх випадках скоєння прокурорсько-слідчими працівниками корупційних кримінальних правопорушень, інших ганебних вчинків, вчинення ними або за їх участі дорожньо-транспортних пригод з тяжкими наслідками, порушення вимог щодо інформаційної безпеки, втрати службових документів, зброї та її застосування, за фактами здійснення неправомірного втручання у службову діяльність, посягань на життя, здоров`я, прокурорів і слідчих, а також у випадках їх загибелі. Службове розслідування може бути проведено на вимогу працівника прокуратури для зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозр. Службові перевірки можуть проводитися за іншими фактами недотримання Присяги працівника прокуратури, а також порушень виконавської дисципліни, вчинення дисциплінарних проступків, адміністративних правопорушень, не пов`язаних з корупційними діяннями та ганебними вчинками.

Метою службових розслідувань та службових перевірок є повне, об`єктивне і всебічне з`ясування обставин надзвичайних подій, ганебних вчинків та правопорушень, скоєних за участі працівників органів прокуратури, виявлення причин і умов, що їм сприяли, зміцнення службової дисципліни та попередження негідних вчинків серед особового складу (пункт 2 Інструкції).

Прокурори обласного рівня проведення службових розслідувань та службових перевірок щодо підпорядкованих їм прокурорсько-слідчих працівників доручають кадровим підрозділам, а за необхідності - працівникам інших підрозділів апаратів зазначених прокуратур. Службові розслідування та службові перевірки можуть проводитися як однією посадовою особою, так і комісією у складі кількох осіб. Про призначення службового розслідування чи службової перевірки уповноважені керівники органів прокуратури видають розпорядження, у якому визначаються одноособове або комісійне проведення розслідування чи перевірки, голова та члени комісії, мета, дата початку та закінчення розслідування або перевірки (пункти 3.2, 4, 4.1 Інструкції).

Згідно з пунктом 10 Інструкції при проведенні службового розслідування чи службової перевірки повному, об`єктивному і всебічному з`ясуванню підлягають: обставини події, у зв`язку з якою проводиться розслідування чи перевірка (час, місце, спосіб, наслідки тощо); правомірність дій чи бездіяльності працівників прокуратури, що призвели до події чи безпосередньо передували їй; наявність у діянні прокурорсько-слідчого працівника ознак дисциплінарного проступку, адміністративного чи кримінального правопорушення, іншого ганебного вчинку, їх мотиви; обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності прокурорсько-слідчих працівників; характеристика особи, що вчинила порушення (ставлення до виконання службових обов`язків, поведінка до порушення тощо); причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, посадові особи, якими вони допущені; характер і розмір завданих порушенням збитків, а також можливості їх відшкодування; обставини зарахування в органи прокуратури працівників, які припустились ганебних вчинків, обґрунтованість призначення їх на відповідні посади, присвоєння класних чинів, заохочень та роль їх безпосередніх керівників у забезпеченні належної поведінки цих працівників; правильність і обґрунтованість прийнятого відповідними компетентними органами рішення за фактом події.

За змістом пункту 14 Інструкції особа, стосовно якої проводиться службове розслідування чи службова перевірка, має право: отримувати інформацію про підстави проведення розслідування чи перевірки та склад комісії (осіб), якою вони будуть проводитися, заявляти обґрунтовані клопотання про їх відвід. Таке клопотання підлягає розгляду керівником прокуратури у 3-денний строк, повідомлення про прийняте рішення надається у письмовій формі; бути присутнім при проведенні розслідування або перевірки, пояснювати факти, робити заяви, подавати відповідні документи, порушувати клопотання про їх витребування, додаткове отримання та вивчення пояснень осіб, знайомитись після закінчення службового розслідування чи службової перевірки із затвердженим висновком та подавати на нього зауваження.

Висновок за результатами службового розслідування або перевірки підписується посадовою особою чи особами, що безпосередньо їх проводили, та невідкладно передається на розгляд керівника прокуратури, який призначив розслідування чи перевірку для затвердження (пункт 16 Інструкції).

До подання висновку службового розслідування чи службової перевірки на розгляд керівнику з його змістом за бажанням знайомиться працівник, стосовно якого вони проводилися. Про ознайомлення та наявність заперечень складається відповідна довідка, яка підписується учасниками ознайомлення. У разі відмови підписати довідку складається відповідний акт за підписами не менше трьох осіб (пункт 18 Інструкції).

Як передбачено пунктом 19 Інструкції керівник, який призначив службове розслідування чи службову перевірку, у п`ятиденний строк розглядає та затверджує висновок за її результатами. У разі необхідності розгляд здійснюється у присутності членів комісії та працівника прокуратури, стосовно якого проводилось розслідування чи перевірка.

Відповідно до пункту 24 Інструкції належно завірені копії матеріалів та висновків службових розслідувань та службових перевірок можуть долучатися до матеріалів кримінальних справ та проваджень у цивільних та адміністративних справах.

Так, згідно зі статтею 36 КПК України (тут і далі в редакції, чинній на час спірних правовідносин) прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений: скасовувати незаконні та необгрунтовані постанови слідчих; приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом; погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3, 6.2 наказу Генерального прокурора України № 4-гн-2012 «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні», прокурорам- процесуальним керівникам необхідно забезпечити: безумовне реагування на виявлені порушення закону з часу надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення до прийняття остаточного рішення у провадженні; швидке, всебічне, повне та неупереджене розслідування кримінальних правопорушень; поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження; невідкладне скасування незаконних постанов про закриття кримінальних проваджень.

Статтею 48-1 Закону №1789-ХІІ передбачено, що прокурори і слідчі прокуратури зобов`язані неухильно дотримуватися вимог Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури у своїй службовій діяльності та поза нею.

Згідно зі статтею 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 28 листопада 2012 року №123, працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб. Працівнику прокуратури слід уникати особистих зв`язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання професійних обов`язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

В основі поведінки працівника органів прокуратури закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Складаючи Присягу, працівник прокуратури покладає на себе не лише певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.

Передумовою звільнення особи за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов`язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстав порушення Присяги, мають бути встановлені внаслідок ретельного службового розслідування (перевірки), яке регулюється відповідною Інструкцією.

Звільнення за порушення Присяги може мати місце лише тоді, коли достеменно доведено, що особа скоїла проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на неї обов`язкам, підриває довіру до неї як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання нею своїх обов`язків. Особа, яка вчинила дисциплінарний проступок, не може бути звільнена за порушення Присяги, якщо цей проступок не можливо кваліфікувати як порушення Присяги.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що будучи процесуальним керівником у кримінальному провадженні, зареєстрованому за заявою ОСОБА_4 , ОСОБА_1 вступив у протиправні позаслужбові стосунки корисливого характеру з останнім. Зокрема, неодноразово зустрічався з ОСОБА_4 в робочий та поза робочий час, в тому числі у розважальних закладах; поза межами здійснення процесуального керівництва обговорював з останнім як безпосередньо, так і по телефону, можливі шляхи вирішення питання про подальшу долю речового доказу у кримінальному провадженні, взамін на допомогу у вирішенні ОСОБА_4 питання про повернення речового доказу безкоштовно ремонтував у останнього автомобіль, яким користується.

Наведене підтверджується, зокрема, наявними в матеріалах службового розслідування поясненнями ОСОБА_4 , стенограмами аудіо-розмов між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 тощо.

Крім того, допитаний судом як свідок ОСОБА_4 підтвердив факт неодноразових зустрічей в робочий та позаробочий час, в тому числі у розважальних закладах, з позивачем як посадовою особою органу прокуратури, що була процесуальним керівником у кримінальному провадженні, в якому він був стороною, з приводу вирішення питання про подальшу долю речового доказу.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

На думку суду, така поведінка позивача як працівника прокуратури суперечить загальним принципам, встановленим для останніх. Крім того, вчинення подібних дій призводить до встановлення негативної суспільної думки населення щодо органів правопорядку, які, у відповідності до своїх службових обов`язків, повинні неупереджено дотримуватись законодавства України, в тому числі щодо морально-етичних принципів.

Крім того, судами попередніх інстанцій зазначено, що висновком службового розслідування відносно позивача встановлений факт не вжиття ним, як прокурором прокуратури Першотравневого району м. Чернівці при здійсненні процесуального керівництва у кримінальному провадженні №120142160020000888, заходів щодо забезпечення швидкого, всебічного, повного та неупередженого розслідування кримінального правопорушення, поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження, шляхом невідкладного скасування незаконної постанови слідчого про закриття кримінального провадження, що фактично є порушенням норм, необхідних для урахування прокурором при вчиненні своїх повноважень

Суд першої інстанції зазначив, що незаконність постанови слідчого про закриття кримінального провадження підтверджується матеріалами службового розслідування та постановою заступника прокурора Чернівецької області про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 22 квітня 2015 року.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про законність ухвали про закриття кримінального провадження з підстав того, що вона була залишена в силі Першотравневим районним судом м. Чернівці та апеляційним судом Чернівецької області, оскільки відповідно до частини 9 статті 100 КПК України у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що в кримінальному провадженні №12014260020000888 рішення про долю речових доказів у справі прийнято слідчим СВ Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_5 з порушенням вимог частини 9 статті 100 КПК України (в редакції зі змінами внесеними 18 квітня 2013 року). Зокрема, слідчий самостійно вирішуючи питання про речові докази вийшов за межі наданих процесуальним законом повноважень, а процесуальний керівник ОСОБА_1 не вжив своєчасних заходів щодо ініціювання перед судом клопотання про вирішення подальшої долі транспортного засобу та погодив незаконну постанову слідчого, про що свідчить відповідна відмітка від 30 січня 2015 року та підпис ОСОБА_1 . Крім ого, позивач не заперечував того, що дійсно відповідне рішення було ним погоджене у зв`язку з існуючою на той час практикою.

Суд вказує, що застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.

Відповідно до приписів статті 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури працівнику прокуратури слід уникати особистих зв`язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість та необ`єктивність професійних обов`язків.

З урахуванням викладеного, суд вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що поведінка позивача не дає підстав для застосування до нього крайнього заходу дисциплінарної відповідальності звільнення зі служби.

Дисциплінарним статутом прокуратури України передбачено, що працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов`язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у відповідача було достатньо підстав для притягнення позивача до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом, а застосований до позивача крайній захід дисциплінарного впливу - звільнення з посади, визначений відповідачем з врахуванням всіх обставин проступку, характеризуючих даних позивача, а також його відношенням до вчиненого та є співмірним правопорушенню.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судом апеляційної інстанції не було надано належну правову оцінку всім доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи, а також мало місце неправильне застосування норм матеріального права, що в цілому призвело до скасування судового рішення, що відповідало закону.

Згідно із статтею 352 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, ураховуючи те, що висновки суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, оскаржувана постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року підлягає скасуванню, а постанова постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 341 345 349-354 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Прокуратури Чернівецької області задовольнити .

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року у справі № 824/505/16-а скасувати.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року у справі № 824/505/16-а залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіН.А. Данилевич В.Е. Мацедонська О.В. Кашпур