Постанова
Іменем України
08 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 824/65/22
провадження № 61-9442 ав 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
за участю секретаря судового засідання - Верети О. А.,
учасники справи:
заявник - державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»;
сторони міжнародного арбітражного розгляду: позивач - UAB «INTERCHEMAS» (Литва), відповідач - державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»;
за участю представників:
представників позивача: Муляра Євгенія Григоровича, Копуся Андрія Анатолійовича;
представника відповідача - Найденка Івана Олександровича ;
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за заявою державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року у справі № 184/2021 за позовом UAB «INTERCHEMAS» (Литва) до державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення боргу, за апеляційною скаргою державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 серпня 2022 року у складі судді Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У червні 2022 року державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом», підприємство) звернулося до Київського апеляційного суду, як до суду першої інстанції, із заявою про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року у справі № 184/2021 за позовом UAB «INTERCHEMAS» (Литва) до ДП «НАЕК «Енергоатом» про стягнення боргу.
Заява мотивована тим, що 30 жовтня 2020 року між UAB «INTERCHEMAS», постачальником, та ДП «НАЕК «Енергоатом», покупцем, укладено контракт № 53-129-01-20-02196, який містить елементи поставки та арбітражної угоди, що відповідає положенням частини другої статті 628 ЦК України. На виконання вимог закону сторони у вказаному контракті погодили строк його дії, як єдиного цілого, зазначивши виключення, які застосовуються до окремих елементів контракту.
Відповідно до пункту 10.1 контракту він набирає чинності з дати його підписання і діє до 30 червня 2021 року, а у частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку. Стосовно виконання гарантійних зобов`язань постачальника, передбачених контрактом, він діє до закінчення строку дії гарантії на продукцію.
Таким чином, строк дії усіх умов, зафіксованих у контракті, встановлено до 30 червня 2021 року, за виключенням домовленостей щодо оплати та гарантійних зобов`язань. Отже, арбітражна угода діяла до 30 червня 2021 року.
Проте рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року у справі № 184/2021 стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь UAB «INTERCHEMAS» (Литва) 59 274,09 Євро основного боргу, 380,01 Євро - 3 % річних за порушення виконання грошового зобов`язання, 4 273,40 Євро - відшкодування витрат з арбітражного збору, 2 000,00 Євро - на відшкодування витрат на правову допомогу, а разом 65 927,50 Євро. Припинено провадження у справі у частині стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 63,33 Євро у зв`язку з відмовою позивача від стягнення цієї суми з покладенням на позивача арбітражного збору у сумі 4,71 Євро.
Отже, вищевказане рішення ухвалено Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України після закінчення дії арбітражної угоди між сторонами. Тобто, домовленість сторін про розгляд комерційним арбітражним судом спорів, що виникають із зазначеного контракту, не існувала протягом розгляду справи і під час ухвалення рішення. У комерційного арбітражного суду були відсутні правові підстави для вирішення вказаного спору, тому оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню на підставі підпункту а) пункту 1 частини другої статті 459 ЦПК України.
У розділі ІХ контракту, укладеного між сторонами, міститься арбітражне застереження. Проте, вказаним розділом не передбачено застережень про можливість передачі на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України спорів щодо виконання договорів про публічні закупівлі.
Водночас, укладання зазначеного контракту відбувалося за результатами проведення публічних закупівель. Крім того, передача спору на розгляд до комерційного арбітражного суду суперечить положенням частини другої статті 22 ГПК України.
ДП «НАЕК «Енергоатом» відноситься до суб`єктів господарювання державного сектору економіки, включене до переліку підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Вказане рішення комерційного арбітражного суду порушує публічний порядок України, оскільки загрожує її безпеці та економіці і вплине на забезпечення безпечної експлуатації та підвищення ефективності роботи атомних електростанцій, безперебійного електропостачання.
Посилаючись на викладене, ДП «НАЕК «Енергоатом» просило суд скасувати рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року у справі № 184/2021.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду, ухваленого як судом першої інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 серпня 2022 року у задоволенні заяви ДП «НАЕК «Енергоатом» про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року у справі № 184/2021 за позовом UAB «INTERCHEMAS» (Литва) до ДП «НАЕК «Енергоатом» про стягнення боргу відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що у пункті 9.2 розділу ІХ контракту від 30 жовтня 2020 року, укладеного між UAB«INTERCHEMAS» (Литва) та ДП «НАЕК «Енергоатом», передбачено арбітражне застереження, яке містить усі необхідні істотні умови, у тому числі, визначення арбітражної установи, підстави передачі спору на розгляд комерційного арбітражного суду, порядок розгляду справи, місце та мову проведення арбітражного розгляду.
ДП «НАЕК «Енергоатом» у встановленому законом порядку не оспорювало дійсність арбітражної угоди. Контракт, який містить арбітражне застереження, недійсним не визнавався, а рішення комерційним арбітражним судом ухвалено щодо спору, передбаченого арбітражною угодою, а тому посилання заявника щодо закінчення дії арбітражної угоди є безпідставними.
Згідно з положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражне застереження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору, тому посилання заявника на припинення дії арбітражного застереження є безпідставним.
За своєю правовою природою спір, який переданий сторонами у справі на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, є цивільно-правовим спором, оскільки стосується виконання укладеного цивільно-правового договору (стягнення боргу за поставлену за контрактом продукцію та відповідних штрафних санкцій) і не стосується його публічно-правових аспектів, а саме питань дотримання положень Закону України «Про публічні закупівлі» при проведенні публічних закупівель. Таким чином, безпідставними є посилання заявника на те, що цей спір не може бути предметом арбітражного розгляду, оскільки стосується виконання контракту, укладеного у результаті проведення публічної закупівлі.
Виконання рішення комерційного арбітражного суду не суперечить публічному порядку України, її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканості, конституційним правам, свободам, гарантіям, оскільки це рішення ухвалено виключно стосовно боржника як окремої юридичної особи та самостійного учасника господарського обороту, відповідно це рішення поширює свою дію тільки на боржника. Крім того, спірні правовідносини у межах розгляду справи ґрунтуються на домовленості сторін (на договірних засадах), зі змісту договору не вбачається застосування права іноземної держави, яка суперечить та вступає в колізію з цивільним законодавством України, тому публічний порядок України в цьому випадку не порушується.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою апеляційного суду, ДП «НАЕК «Енергоатом», 28 вересня 2022 року звернулося до Верховного Суду, як суду апеляційної інстанції, з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати й ухвалити нове, яким заяву підприємства задовольнити, скасувати рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року у справі № 184/2021.
Надходження апеляційної скарги до Верховного Суду та рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року відкрито апеляційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Київського апеляційного суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2022 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга ДП «НАЕК «Енергоатом» мотивована тим, що при укладенні контракту від 30 жовтня 2020 року між UAB «INTERCHEMAS» (Литва) та ДП «НАЕК «Енергоатом» погоджено строк його дії до 30 червня 2021 року, тобто це є строком дії усіх умов контракту, за виключенням домовленості щодо оплати та гарантійних зобов`язань. Отже, арбітражна угода у вказаному контракті також діяла до 30 червня 2021 року, виключень щодо неї у контракті не передбачено.
Таким чином, оспорюване рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року у справі № 184/2021 ухвалено після закінчення дії арбітражної угоди, тому у комерційного арбітражного суду були відсутні правові підстави для розгляду вказаної справи.
Передача на розгляд комерційного арбітражного суду спору щодо виконання контракту про публічні закупівлі суперечить положенням частини першої статті 22 ГПК України, що також підтверджує відсутність у комерційного арбітражного суду повноважень на розгляд цього спору.
Крім того, рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року у справі № 184/2021 суперечить публічному порядку України, оскільки його виконання загрожує безпеці та економіці України, так як ДП «НАЕК «Енергоатом» відноситься до суб`єктів господарювання державного сектору економіки, включено до переліку підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
У листопаді 2022 року UAB «INTERCHEMAS» (Литва) подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначало, що ухвала Київського апеляційного суду від 26 серпня 2022 року є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги - безпідставними. Арбітражне застереження є арбітражною угодою, унаслідок чого повинно розглядатися автономно від усіх положень контракту від 30 жовтня 2020 року. Крім того, дійсність основного договору не впливає на дійсність включеної до нього арбітражної угоди, основний договір та арбітражна угода можуть бути підпорядковані різним законам. Вказане гарантує, що спір буде розглянуто саме арбітражем, оскільки наявність арбітражного застереження унеможливлює звернення до державних судових установ.
Протягом розгляду справи комерційним арбітражним судом ДП «НАЕК «Енергоатом» не заперечувало проти компетенції Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, подавало процесуальні документи, відстоюючи свою правову позицію по суті спору.
07 грудня 2022 року представник UAB «INTERCHEMAS» (Литва) подав до Верховного Суду заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в якій просить: вирішити питання про розподіл судових витрат UAB «INTERCHEMAS» (Литва) на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи у сумі 350,00 Євро та покласти вказані витрати на ДП «НАЕК «Енергоатом». Вказана заява надіслана електронною поштою учасникам справи.
У судовому засіданні представник ДП «НАЕК «Енергоатом» - Найденко І. О. просив відмовити у задоволенні заяви UAB «INTERCHEMAS» (Литва) про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу або зменшити їх розмір, оскільки він є завищеним.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30 жовтня 2020 року між UAB «INTERCHEMAS», постачальником, та ДП «НАЕК «Енергоатом», покупцем, укладено контракт № 53-129-01-20-02196, предметом якого є постачання запасних частин до насосів типу 400-QHD-SPEC виробництва «SIGMA GROUP» для потреб відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електростанція» ДП «НАЕК «Енергоатом» на суму 59 274,09 Євро.
У пунктах 9.1-9.2 розділу ІХ контракту сторони погодили, що у випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов`язуються вирішувати їх шляхом переговорів та взаємних консультацій. Усі неврегульовані за договором спори передаються заінтересованою стороною на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України у відповідності до Регламенту цього суду, з дотриманням претензійного порядку врегулювання спору.
Рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року у справі № 184/2021 стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь UAB «INTERCHEMAS» (Литва) 59 274,09 Євро основного боргу, 380,01 Євро - 3 % річних за порушення виконання грошового зобов`язання, 4 273,40 Євро - відшкодування витрат з арбітражного збору, 2 000,00 Євро - на відшкодування витрат на правову допомогу, а разом 65 927,50 Євро. Припинено провадження у справі у частині стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 63,33 Євро у зв`язку з відмовою позивача від стягнення цієї суми з покладенням на позивача арбітражного збору у сумі 4,71 Євро.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги та наявні у справі матеріали, колегія суддів дійшла таких висновків.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Щодо підстав оскарження рішення арбітражного суду
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 454 ЦПК України сторони мають право звернутися до суду із заявою про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу. Рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути оспорено в порядку, передбаченому цим розділом, якщо місце арбітражу знаходиться на території України. Заява про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу подається до апеляційного загального суду за місцезнаходженням арбітражу.
Частиною першою статті 459 ЦПК України передбачено, що рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасоване судом лише у випадках, передбачених цією статтею, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
Відповідно до частини другої статті 459 ЦПК України, яка узгоджується із частиною другою статті 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасовано у разі, якщо: 1) сторона, що подала заяву про скасування, надасть докази того, що: а) одна із сторін в арбітражній угоді була недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України; або б) її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або в) рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали закону; 2) суд визначить, що: а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або б) арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.
Тлумачення статті 459 ЦПК України свідчить, що тягар доведення наявності підстав для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу покладається на сторону, яка звертається із заявою про скасування такого рішення.
Державні суди і міжнародний комерційний арбітраж як юрисдикційні форми захисту цивільних прав є незалежними один від одного. Передумовою цього є визнання обов`язковості арбітражної угоди (стаття 3 Нью-Йоркської Конвенції 1958 року, стаття 5 Конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж, статті 7 і 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», пункт 6 частини першої статті 257 ЦПК України).
Водночас арбітражний розгляд справи як інститут приватного вирішення спору не виключає взаємодії із державними судами. Згідно із законодавством України державні суди виконують щодо міжнародного комерційного арбітражу дві функції: функцію сприяння і функцію контролю. Остання передбачає, у тому числі перевірку законності арбітражного рішення, що здійснюється під час розгляду заяви про скасування арбітражного рішення або про визнання і надання дозволу на виконання арбітражного рішення.
Рішення національного суду про скасування арбітражного рішення може бути винесено лише за наявності (доведеності) однієї з підстав, передбачених частиною другою статті 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», частиною другою статті 459 ЦПК України. Отже, законодавство України, допускаючи оспорювання рішення міжнародного комерційного арбітражу шляхом подання заяви про його скасування, визначає вичерпний перелік підстав, за наявності однієї з яких арбітражне рішення може бути скасоване.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» з питань, що регулюються цим Законом, ніяке судове втручання не повинно мати місця, крім як у випадках, коли воно передбачено в цьому Законі.
Таким чином, під час розгляду справ про скасування рішень міжнародного комерційного арбітражу, повноваження національного суду є обмеженими, оскільки національний суд не має повноважень з перегляду рішень міжнародного комерційного арбітражу по суті вирішення спору, вдаватися в його повну перевірку чи переоцінку.
Щодо компетенції Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» - будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» сторони можуть на свій розсуд домовитись про місце арбітражу. У разі відсутності такої домовленості місце арбітражу визначається третейським судом з урахуванням обставин справи, включаючи фактор зручності для сторін.
Згідно з положеннями статті 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» питання про компетенцію Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України у кожній конкретній справі вирішує склад арбітражного суду, який розглядає спір (The principle of «competence-competence»).
Отже, на практиці наведений принцип реалізується таким чином, що сам арбітражний суд має тлумачити зміст арбітражної угоди з метою визначення наявності чи відсутності у нього (суду) компетенції на розгляд конкретної справи.
У пунктах 9.2-9.4 контракту сторони погодили, що всі неврегульовані за контрактом спори передаються заінтересованою стороною на розгляд до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України у відповідності до Регламенту даного суду, з дотриманням претензійного порядку врегулювання спору. Місцезнаходження арбітражного суду - місто Київ, Україна. Право, що підлягає застосуванню, - матеріальне право України. Мова діловодства та арбітражного судочинства - українська. Рішення арбітражного суду є остаточним та обов`язковим для виконання сторонами контракту.
Тобто сторони у письмовій формі висловили арбітражне застереження, відповідно до якого будь-який спір, розбіжності або вимога щодо контракту підлягають розгляду у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України відповідно до його Регламенту. Також сторони узгодили місце проведення засідання складу арбітражного суду та мову арбітражного розгляду.
Доводи апеляційної скарги про те, що комерційний арбітражний суд розглянув справу за відсутності компетенції та дійсного волевиявлення сторін на такий розгляд, оскільки після закінчення 30 червня 2021 року строку дії укладеного між сторонами контракту арбітражне застереження, яке міститься у розділі ІХ цього контракту, також припинило свою дію, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
Відповідно до статті ІІ Нью-Йоркської Конвенції 1958 року, яка набула чинності для України 10 січня 1961 року, кожна Договірна Держава визнає письмову угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які спори, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-яким конкретним договірним чи іншим правовідношенням, об`єкт якого може бути предметом арбітражного розгляду.
Нью-Йоркська конвенція закріплює підхід здійснення примусового виконання арбітражних рішень і арбітражних угод, який ґрунтується на презумпції дійсності та автономності арбітражних угод, формальної і матеріально-правової (частина перша статті II Конвенції). Ця презумпція дійсності може бути спростована лише за обмеженим переліком підстав. Принцип автономності арбітражної угоди (separabiliti) свідчить, по-перше, що дійсність основного договору в принципі не впливає на дійсність включеної до нього арбітражної угоди і, по-друге, основний договір і арбітражна угода можуть бути підпорядковані різним законам. Така автономність арбітражної угоди дає можливість сторонам спірних правовідносин мати гарантію, що спір буде розглянуто у будь-якому випадку саме арбітражем, оскільки наявність арбітражного застереження унеможливлює звернення до державних судових установ.
За змістом Конвенції кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 920/241/19.
Отже, закінчення строку дії укладеного між сторонами контракту не впливає на дійсність, чинність та виконуваність включеної до нього арбітражної угоди у вигляді арбітражного застереження.
Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, заява про відсутність у Міжнародного комерційного арбітражного суду компетенції може бути зроблена не пізніше подання заперечень щодо позову. Призначення стороною арбітра або її участь у призначенні арбітра не позбавляє сторону права зробити таку заяву. Заява про те, що Міжнародний комерційний арбітражний суд перевищує межі своєї компетенції, повинна бути зроблена відразу ж як тільки питання, яке, на думку сторони, виходить за ці межі, буде поставлене у ході арбітражного розгляду. Склад арбітражного суду може у будь-якому з цих випадків прийняти до розгляду заяву, зроблену пізніше, якщо визнає затримку виправданою. Розглядаючи заяву про відсутність компетенції, у тому числі таку, яка ґрунтується на недійсності арбітражної угоди або неможливості її виконання, або втрати нею чинності, склад арбітражного суду аналізує і оцінює положення арбітражної угоди з урахуванням поданих сторонами доказів.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» третейський суд може сам прийняти постанову про свою компетенцію, в тому числі стосовно будь-яких заперечень щодо наявності або дійсності арбітражної угоди. З цією метою арбітражне застереження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору. Винесення третейським судом рішення про недійсність договору не тягне за собою в силу закону недійсність арбітражного застереження.
Апеляційний суд, як суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що протягом розгляду справи № 184/2021 ДП «НАЕК «Енергоатом» не заперечувало наявність відповідної компетенції комерційного арбітражного суду, а навпаки, відстоюючи свою правову позицію по суті спору, подавало відповідні процесуальні документи, чим фактично визнало чинність арбітражного застереження.
Таким чином, апеляційний суд, як суд першої інстанції, дійшов вірного висновку про те, що ДП «НАЕК «Енергоатом» не оспорювало дійсність арбітражної угоди, контракт, який містить арбітражне застереження, недійсним не визнавався. Отже, посилання заявника на припинення дії арбітражного застереження на увагу не заслуговують.
Таким чином, безпідставними є доводи апеляційної скарги про відсутність у комерційного арбітражного суду компетенції на розгляд цього спору.
Щодо доводів заявника про те, що спір не може бути предметом арбітражного розгляду
У статті 2 Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 року, ратифікованої указом Президії Верховної Ради Української РСР від 25 січня 1963 року, передбачено, що юридичні особи, які за застосованим до них національним законом розглядаються як юридичні особи публічного права, мають право укладати арбітражні угоди.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 22 ГПК України спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім спорів про визнання недійсними актів, спорів про державну реєстрацію або облік прав на нерухоме майно, прав інтелектуальної власності, прав на фінансові інструменти, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої цієї статті.
Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» не містить прямої заборони щодо передачі на розгляд міжнародного комерційного арбітражу спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов`язаних із задоволенням державних потреб.
За змістом абзацу другого частини другої статті 22 ГПК України цивільно-правові аспекти спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі, можуть бути передані на вирішення міжнародного комерційного арбітражу.
Таким чином, спір, що виник при виконанні господарських договорів, пов`язаних із задоволенням державних потреб, не може бути предметом розгляду третейського суду на території України, але може бути віднесений сторонами до компетенції міжнародного арбітражного суду.
Частина друга статті 22 ГПК України не містить заборони на укладання відповідного застереження, яке викладене у пункті 9.2 розділу ІХ укладеного між сторонами контракту.
При розмежуванні цивільно-правових (приватно-правових) та публічно-правових аспектів спорів визначальним є характер правовідносин між сторонами, якими в першому випадку є рівноправність сторін договору та їх статусу у таких відносинах, а в іншому - наявність в однієї із сторін договору публічних управлінських функцій.
Згідно з частиною першою статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Ці особливості випливають з мети Закону, якою є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
За змістом Закону України «Про публічні закупівлі» публічно-правовими є відносини з державного регулювання, контролю у сфері закупівель та громадського контролю, визначення загальних умов здійснення закупівель, їх видів, порядку проведення закупівель та процедур торгів, переговорних процедур, звітності про результати проведення закупівлі тощо.
На відміну від спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої статті 22 ГПК України, які мають публічно-правові аспекти і які підлягають розгляду лише у порядку господарського судочинства, цивільно-правові аспекти таких спорів можуть бути передані на вирішення міжнародного комерційного арбітражу.
Аналіз вказаних положень закону свідчить про те, що застосований законодавцем термін «цивільно-правові аспекти спорів» за своїм смисловим значенням та переслідуваною законодавцем метою по суті є різновидом саме цивільно-правового спору, який у розглядуваному випадку виник на стадії виконання стороною договірного обов`язку зі сплати коштів за надані послуги.
Питання правових наслідків порушення зобов`язання, відповідальності за порушення зобов`язання врегульовані главою 51 розділу 1 книги п`ятої ЦК України.
Апеляційний суд, як суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що за своєю правовою природою спір, який переданий сторонами у справі на вирішення комерційного арбітражного суду, є цивільно-правовим, оскільки стосується виконання укладеного цивільно-правового договору, а не виконання договору про закупівлі в розумінні Закону України «Про публічні закупівлі».
Отже, доводи апеляційної скарги про те, що національним законодавством передбачена заборона передачі на розгляд міжнародного арбітражного суду спору, що виник при виконанні договорів, пов`язаних із задоволенням державних потреб, є безпідставними та спростовуються вищевказаними висновками суду.
Подібні за змістом правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 824/235/2018 (провадження
№ 61-19916 ав 19), від 15 вересня 2022 року у справі № 824/294/21 (провадження № 61-6936 ав 22), від 29 вересня 2022 року у справі
№ 824/15/22 (провадження № 61-7657 ав 22), від 10 листопада 2022 року у справі № 824/58/22 (провадження № 61-8770 ав 22).
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення публічного порядку
Відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 459 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасовано у разі, якщо суд визначить, що арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.
Доводи апеляційної скарги про те, що виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року у справі № 184/2021 за позовом UAB «INTERCHEMAS» (Литва) до ДП «НАЕК «Енергоатом» про стягнення боргу порушить публічний порядок України, так як з державного підприємства, яке має стратегічне значення для економіки і національної безпеки держави, будуть стягнуті значні грошові кошти, що негативно вплине як на забезпечення надійності та ефективності роботи атомних електростанцій, так і на енергетичну галузь в цілому, є неспроможними з огляду на таке.
Публічний порядок будь-якої країни включає фундаментальні принципи і засади правосуддя, моралі, які держава бажає захистити навіть тоді, коли це не має прямого стосунку до самої держави; правила, які забезпечують фундаментальні політичні, соціальні та економічні інтереси держави (правила про публічний порядок); обов`язок держави з дотримання своїх зобов`язань перед іншими державами та міжнародними організаціями. Це ті незмінні принципи, які виражають стабільність міжнародної системи, у тому числі суверенітет держави, невтручання у внутрішні справи держав, забезпечення територіальної цілісності тощо.
Застереження про порушення публічного порядку як підстава для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу є механізмом, який закріплює пріоритет державних інтересів над приватними, охороняє суспільні відносини від негативних впливів на них. Тобто правова концепція публічного порядку існує для того, щоб захистити державу від іноземних арбітражних рішень, які порушують діючі в державі фундаментальні принципи справедливості і правосуддя. Ці положення покликані встановити правовий бар`єр на шляху рішень, ухвалених всупереч фундаментальним процесуальним і матеріально-правовим принципам, на яких тримається публічний порядок.
Згідно з частиною першою статті 47 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що застосовується до договору згідно з положеннями цього розділу, охоплює дійсність договору, тлумачення договору, права та обов`язки сторін, виконання договору, наслідки невиконання або неналежного виконання договору, припинення договору, наслідки недійсності договору, відступлення права вимоги та переведення боргу згідно з договором.
Застереження про публічний порядок у загальному вигляді сформульоване у міжнародних конвенціях. Зокрема, у статті 6 Конвенції ООН про право, що застосовується до міжнародної купівлі-продажу товарів, від 15 червня
1995 року встановлено, що в кожній із держав, які домовляються, застосування права, визначеного цією Конвенцією, може бути виключено з мотивів публічного порядку. Таке ж правило встановлене у статті 18 Конвенції ООН про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів від 22 грудня 1986 року.
Основною метою застереження про публічний порядок у міжнародному праві є вирішення правових колізій різних країн.
Об`єктом застереження про публічний порядок є міжнародні приватноправові відносини, а предметом - незастосування іноземного права, яке обране для регулювання цивільно-правових відносин з іноземним елементом, якщо його застосування порушує публічний порядок держави. У цьому разі застереження про публічний порядок врегульовує самостійну сферу суспільних відносин, яка не залежить від сфери міждержавних відносин.
Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
З огляду на зазначене рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року у справі № 184/2021 вирішено питання про стягнення з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь UAB «INTERCHEMAS» (Литва) грошових коштів у зв`язку з невиконанням умов контракту, підписаного та погодженого сторонами, який є чинним та не визнавався недійсним у судовому порядку, а отже, є обов`язковим для сторін.
Рішення комерційного арбітражного суду не створює для боржника обов`язку сплатити за щось протизаконне, не свідчить про порушення бюджетного законодавства.
Обставини, встановлені рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року у справі № 184/2021, не стосуються суспільних, економічних та соціальних основ Держави України, вказане рішення ухвалено у спорі, передбаченому арбітражною угодою, та виключно щодо боржника як окремої юридичної особи та самостійного учасника господарського обороту, тому виконання зазначеного рішення не суперечить публічному порядку України, її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканості, конституційним правам, свободам, гарантіям, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частиною першою та третьою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Витрати, понесені на професійну правничу допомогу, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110 гс 19), від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382 цс 19).
Отже, заява UAB «INTERCHEMAS» (Литва) про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягає, оскільки ним належним чином не підтверджено понесення таких витрат, а саме не надано детального опису робіт (наданих послуг), розрахунку витрат на професійну правничу допомогу.
Оскільки оскаржуване судове рішення апеляційного суду, як суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, тому доводи апеляційної скарги ДП «НАЕК «Енергоатом» про стягнення судових витрат на увагу не заслуговують, так як Верховний Суд, як суд апеляційної інстанції, у цій частині розподіл судових витрат не здійснює.
Керуючись статтями 24 259 351 367 368 374 375 381-384 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 26 серпня 2022 року залишити без змін.
У задоволенні заяви UAB«INTERCHEMAS» (Литва) про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Д. Д. Луспеник