№ 824/671/17-а - Судова практика України - Законодавство України

111

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2022 року

м. Київ

справа №824/671/17-а

адміністративне провадження № К/9901/52857/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу справу 824/671/17-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області про скасування податкового повідомлення - рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018 (головуючий суддя Залімський І.Г., судді: Сушко О.О., Смілянець Е.С.),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення 33760-13 від 30.06.2017, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" у розмірі 65813,28грн.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.12.2017 позов задоволено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018 рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.12.2017 скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 19.06.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі 824/671/17-а.

Ухвалою суду від 01.08.2022 касаційний розгляд справи призначено у попередньому судовому засіданні на 02.08.2022.

Відповідач звернувся до суду з клопотанням про заміну сторони у справі її правонаступником.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні на підставі положень статті 343 КАС України.

Враховуючи приписи статті 52 КАС УКраїни, якою встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив, суд вбачає підстави клопотання відповідача про заміну сторони у справі її правонаступником задовольнити.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серії НОМЕР_1 від 20.12.2006, виданого за рішенням виконавчого комітету Лашківської сільської ради 116/12 від 13.12.2006, ОСОБА_1 є власником об`єкта нежитлової нерухомості - будівлі сушарки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; загальна площа - 1592 кв.м.

30.06.2017 Головним управлінням Державної фіскальної служби у Чернівецькій області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення 33760-13, яким визначено суму податкового зобов`язання фізичної особи ОСОБА_1 за 2016 рік в розмірі 65813,28 грн за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки".

При визначенні суми контролюючим органом було враховано площу належного позивачу об`єкту нежитлової нерухомості (1592 кв.м.) та ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 3-х відсотків від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, визначену пунктом 6 Положенням про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженим рішенням Лашківської сільської ради від 22.01.2016 2-4/16.

Вважаючи рішення податкового органу протиправним, позивач звернулась до суду з позовом про його скасування, посилаючись на те, що рішення про введення на території Лашківської сільської ради податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, було прийнято у січні 2016 року. Разом з тим, нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік із розрахунку розмірів ставок податку, встановлених рішенням Лашківської сільської ради від 22.01.2016, із змінами, є неправомірним, такі оскільки розміри ставок підлягають застосуванню не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2017 року. Також, позивач наголосила на застосуванні у спірних правовідносинах принципу стабільності податкового законодавства, передбаченого підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України.

Податковий орган заперечив проти задоволення адміністративного позову. Посилаючись на норми Податкового кодексу України та враховуючи норми Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 909-VIII, які набрали чинності з 01.01.2016, вказував, що у даних спірних правовідносинах у 2016 році застосуванню підлягають ставки, визначені Положенням про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженим рішенням Лашківської сільської ради від 22.01.2016. Названим Положенням передбачено, що для будівель нежитлової нерухомості встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 3-х відсотків від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року. Ураховуючи зазначену ставку та площу належного позивачу нерухомого майна, контролюючим органом було нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 65813,28грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду справи відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення, натомість доводи позивача про його скасування є обґрунтованими. Суд вказав, що рішення сільської ради стосовно податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняте в 2016 році, не могло бути застосоване в цьому ж 2016 році, що узгоджується з принципом стабільності, що закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України.

Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Суд апеляційної інстанції посилався на те, що Положенням 11-38/15 про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що затверджене рішенням Лашківської сільської ради від 29.01.2015 встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2015 рік, а Положенням 2-4/16, затвердженим рішенням Лашківської сільської ради від 22.01.2016, встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2016 рік, у зв`язку із зміною ставок податку згідно підпункту 266.5.1 статті 265 Податкового кодексу України станом на 01.01.2016.

Позивач з рішенням суду апеляційної інстанції не погодилась. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що судом не враховано положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 71-ІІІ. З набранням чинності 01.01.2015 вказаними положеннями Податкового кодексу України, власники об`єктів є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Разом з тим, норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Будь-які зміни до елементів податків та зборів не можуть вноситись пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому вони будуть діяти. Таким чином, рішення місцевої ради щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняте у 2016 році, не могло бути застосовано у цьому ж 2016 році, таке рішення могло передбачати плановим лише 2017 рік, і саме з цього періоду ставка цього податку могла вважатись встановленою місцевою радою саме у такому розмірі. Наведене узгоджується з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України.

Податковим органом до Верховного Суду подано відзив на касаційну скаргу, в якому він спростовує доводи касаційної скарги. Відповідач посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган діяв у межах та на виконання закону. Рішенням органу місцевого самоврядування запроваджено податок на нерухоме майно. Обов`язок сплачувати податок покладено на позивача. Відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року ? 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким статтю 266 Податкового кодексу України щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, викладено в новій редакції.

У відповідності до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.4.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується, зокрема, для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів.

За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів нежитлової нерухомості, встановлюються в залежності від майна, яке є об`єктом оподаткування.

Органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням об`єкта житлової нерухомості відомості стосовно пільг, наданих ними відповідно до цього підпункту.

Підпунктом 12.1.2 пункту 12.1. статті 12 Податкового кодексу України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Як передбачено пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Відповідно до положень підпункту 12.3.3. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Згідно з підпунктом 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Пункт 12.5. статті 12 Податкового кодексу України встановлює, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Згідно з пунктом 7 «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року 909-VІІІ (далі - Закон 909-VІІІ), який набув чинності з 01 січня 2016 року, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2016 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Пунктом 4 Прикінцевих положень вказаного Закону передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Пунктом 72 Закону 909-VІІІ змінено також правове регулювання у статті 266 Податкового кодексу України, зокрема зміни стосувались об`єктів, які не підлягають оподаткуванню цим податком (підпункт 266.2.2), порядку встановлення пільг (підпункт 266.4.2), ставки податку (підпункт 266.5.1), обчислення суми податку (266.7.2), порядку сплати податку (підпункт 266.5.9).

У справі, що розглядається, з`ясовано, що при визначенні суми контролюючим органом враховано ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 3-х відсотків від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, визначену пунктом 6 Положенням про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженим рішенням Лашківської сільської ради від 22.01.2016 2-4/16.

У свою чергу, позивач посилається на те, що при розрахунку їй податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік застосуванню підлягає нульова ставка, встановлена пунктом 6.3.1 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Лашківської сільської ради від 29.01.2015 11-38/15.

Суди першої інстанції не погодився з позицією податкового органу про правомірність оскаржуваного рішення, з урахуванням того, що згідно з підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується на принципі стабільності, отже зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Відтак, рішення місцевої ради щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняте у 2016 році, не могло бути застосовано у цьому ж 2016 році, таке рішення могло передбачати плановим лише 2017 рік, і саме з цього періоду ставка цього податку могла вважатись встановленою місцевою радою саме у такому розмірі.

Як вбачає касаційний суд, при прийнятті оскаржуваного акту індивідуальної дії, податковий орган, як суб`єкт виконавчої влади, застосував чинне рішення органу місцевого самоврядування (з урахуванням змін), яке в свою чергу прийняте на виконання положень Закону України від 24 грудня 2015 року 909-VІІІ, норми якого були чинними, не визнані неконституційними, та які рекомендували з метою забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів.

Слід звернути увагу на те, що предметом оскарження у цій справі є виключно податкове повідомлення-рішення відповідача, прийняте ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України щодо визначення податкового зобов`язання. Правомірність рішення органу місцевого самоврядування не є предметом оскарження в цій справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі Податковим кодексом України, проте є виключною «правовстановлюючою» компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах цієї справи.

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

У межах спірних правовідносин прийняте органом місцевого самоврядування рішення, є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема змінюють для позивача права та обов`язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб`єктом владних повноважень у відповідності до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України. Дане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов`язковим як для позивача, так і для відповідача у справі.

Податкове законодавство України ґрунтується зокрема на принципі стабільності, який треба розуміти так, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Позивачем в якості підстави для задоволення позовних вимог, доводиться порушення податковим органом положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України - принципу стабільності податкового законодавства. Однак цей принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу - органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків.

Суд визнає, що встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та обов`язковими.

В межах даних правовідносин не було свавілля з боку відповідача, яким би було завдано позивачу індивідуального та надмірного тягара, оскільки дії податкового органу щодо прийняття повідомлення-рішення, відповідає прийнятому органом місцевого самоврядування рішенню по встановленню певних правил, а також дотриманню баланс публічних та приватних інтересів, з врахуванням майнового стану та рівня доходів фізичної особи, що запроваджено нормою підпункту 266.4.2 пункту 266.4статті 266 Податкового кодексу України.

Касаційний суд звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 15.05.2019 (справа 825/1496/17) викладена правова позиція щодо застосування принципу стабільності, співвідношення приватних і публічних інтересів, висновки стосовно порядку оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків чи зборів або внесення змін до них.

Слід враховувати, що цей принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу - органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків.

Таким чином Податковим кодексом України встановлений обов`язок громадянина сплатити податок за 2016 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо правомірності податкового повідомлення-рішень, оскільки таке рішення прийнято податковим органом у відповідності до положень підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла станом на 01 січня 2016 року), а також згідно пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону 909-VІІІ, норми якого є спеціальними до відношенню до норм Закону 71-VIII за темпоральною ознакою, і підлягають застосування.

Верховний Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які призвели до ухвалення незаконного рішення, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 52 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання відповідача про заміну сторони у справі правонаступником задовольнити. Замінити Головне управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області замінити її правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у Чернівецькій області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби (код ЄДРПОУ 44057187).

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018 у справі 824/671/17-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф.Ханова

Судді Верховного Суду