№ 825/1194/18 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 825/1194/18

адміністративне провадження № К/9901/13048/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Тацій Л.В.,

суддів: Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г., -

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2019 року (прийняте судом у складі: головуючого судді Арсірія Р.О., суддів: Кузьменка В.А., Огурцова О.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року (ухвалену судом у складі: головуючого судді Шурка О.І., суддів: Василенка Я.М., Кузьменка В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати постанову Кабінету Міністрів України від 03.06.2006 № 1081 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» (далі - постанова № 1081), яка була прийнята без врахування пунктів 2, 4 Прикінцевих положень Закону України від 24 червня 2004 року № 1865-IV «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 1865-IV) частково протиправною;

- вжити заходів до вищого органу виконавчої влади Кабінету Міністрів України щодо зобов`язання його негайно привести у відповідність з пунктами 2, 4 Прикінцевих положень Закону № 1865-IV та відповідно з урахуванням вимог абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих положень Закону України від 11.06.2009 №1510-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення житлом громадян» (далі - Закон № 1510-VI) постанову №1081, законно в ній виписати, що військовослужбовці, особи звільнені з військової служби, та члени їх сімей, що перебували на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності Законом №1865-IV, забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення відповідно до раніше встановленого законодавством порядку;

- визнати постанову Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 728 «Деякі питання забезпечення житлом військовослужбовців та інших громадян» (далі - постанова № 728), яка прийнята на виконання положення абзацу 2 Прикінцевих положень Закону № 1510-VI без урахування в ній змін внесених цим Законом до Закону № 1865-ІV частково протиправною;

- вжити заходів до вищого органу виконавчої влади Кабінету Міністрів України щодо зобов`язання його негайно привести прийняту ним згідно з положенням абзацу 2 Прикінцевих положень Закону №1510-VI постанову №728 у відповідність з внесеними ним змінами, які також поширюються на чинну правову норму, а саме пункт 2 Прикінцевих положень Закону №1865-IV з правового огляду підстав яких в цій постанові №728 також законно виписати, що військовослужбовці, особи звільнені з військової служби, та члени їх сімей, що перебували на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності Законом №1865-IV, забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення відповідно до раніше встановленого законодавством порядку;

- визнати відомчий нормативно-правовий акт наказ Міністерства оборони України від 31.07.2018 № 380 «Про затвердження Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями» (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06.09.2018 за № 1020/32471; далі - наказ № 380), який набрав чинності з 16.10.2018, і який виписаний на виконання постанов Кабінету Міністрів України №№ 1081 та 728 та виписаний в порушення пунктів 2, 4 Прикінцевих положень Закону № 1865-IV та положення абзаців 1, 2 пункту 2 Прикінцевих положень Закону №1510-VI частково протиправним;

- вжити заходів до центрального органу виконавчої влади Міністерства оборони України щодо зобов`язання його в наказі № 380 негайно, законно згідно з пунктами 2, 4 Прикінцевих положень Закону № 1865-IV та положень абзаців 1, 2 пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1510-VI виписати у розділі І в пункті 4 абзац 4 з окремим положенням наступного змісту, а саме: військовослужбовці, особи звільнені з військової служби, та члени їх сімей, що перебували на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності Законом України від 24 червня 2004 року №1865-IV «Про внесення змін до ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення відповідно до раніше встановленого законодавством порядку та виписати у розділі VI в пункті 26 абзац 4 з окремим положенням наступного змісту, а саме: у разі якщо членами сім`ї військовослужбовця, який потребує поліпшення житлових умов відповідно до Законом України від 24 червня 2004 року №1865-IV «Про внесення змін до ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», є син (дочка), який (яка) також є військовослужбовцем (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, та резервістів) право бути зарахованим на квартирний облік має кожен з них як окремо, так і в складі сім`ї батьків. Датою зарахування на квартирний облік сина (дочки) військовослужбовця, який (яка) виявив (ла) бажання перебувати на квартирному обліку самостійно, вважати дату, коли житловою комісією військової частини було прийнято рішення про зарахування його (її) на квартирний облік, але не раніше дня, коли син (дочка) вступив (вступила) на військову службу. При цьому не враховується час навчання у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що в результаті частково протиправних рішень відповідачів стосовно нього та членів його сім`ї порушуються вимоги Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в якій жодних вимог щодо надання житла військовослужбовцям для постійного проживання один раз протягом часу проходження служби не виписано.

Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 06 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовив.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 23 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не зміг обґрунтувати наявність причинно-наслідкового зв`язку між прийняттям Кабінетом Міністрів України та Міністерством оборони України оскаржуваних нормативно-правових актів та порушеним правом позивача, в зв`язку з необхідністю виконання вказаних нормативних документів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

08 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить постановлені у цій справі судові рішення скасувати та прийняти нове рішення - про задоволення позову.

У скарзі посилається на те, що в оскаржуваних нормативно-правових актах відповідачів беззаперечно повинні бути наявні і правові норми щодо надання житла або за бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення категорії громадян, які перебувають ще на квартирному обліку датою постановки до 01.01.2015. І з правового огляду на зазначене правова норма щодо порядку визначення і надання грошової компенсації цій категорії громадян також повинна законно бути виписана в Постанові № 728 також окремим правовим положенням. Інакше тоді будуть і Закони, на підставі яких вони приймались, неконституційними.

Посилається на те, що нова редакція Наказу № 380 також у вступній частині не містить звіту про те, що дана категорія військовослужбовців, осіб звільнених з військової служби, та члени їх сімей, які перебувають на квартирному обліку датою постановки до 01.01.2005 вже повністю забезпечені житлом чи за своїм бажанням отримали грошову компенсацію за належне для отримання їм житлове приміщення, то в даному наказі також повинні бути законно залишені правові норми, що були законно виписані відносно даної категорії громадян в попередніх наказах Міністерства оборони України.

Зазначає, що в оскаржуваних нормативно-правових актах порушено права громадян, які перебували і перебувають на квартирному обліку датою постановки до 01.01.2005.

Кабінет Міністрів України не виконав Прикінцеві положення Закону № 1865-ІV і не виписав правову норму у Постанові № 1081 з урахуванням прав зазначеної вище категорії громадян.

Зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово вказував на те, що набуте громадянином на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг не може бути скасоване, звужене.

А таке право позивач набув при зарахуванні на квартирний облік у 1999 році і реалізувати його він повинен у відповідності до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1865-ІV та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України і Міністерства оборони України, що видані на його виконання та законно мають бути приведені у відповідність з цим Законом.

Посилається на те, що оскаржувані підзаконні нормативно-правові акти порушують і обмежують в реалізації позивачем та іншими особами цієї категорії громадян, які перебувають на квартирному обліку датою постановки до 01.01.2005, законних прав та охоронюваних законом інтересів.

Вважає, що позивачем обґрунтовано причинно-наслідковий зв`язок зі створенням відносно даної категорії військовослужбовців, осіб звільнених з військової служби, та членів їх сімей, які перебували і перебувають на квартирному обліку датою постановки до 01.01.2005 та постановами Кабінету Міністрів України.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 травня 2019 року визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя - Мороз Л.Л., судді: Бучик А.Ю., Гімон М.М.

У зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді Гімона М.М. на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 22.05.2019 № 428/0/78-19 здійснено за допомогою автоматизованої системи заміну судді Гімона М.М. та визначено таку колегію суддів: головуючий суддя Мороз Л.Л., судді: Бучик А.Ю., Рибачук А.І.

Верховний Суд ухвалою від 23 травня 2019 року відкрив касаційне провадження.

У зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 08 червня 2023 року № 622/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 13.06.2023 № 902/0/78-23 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ та протоколом повторного автоматизованого розподілу судових справи між суддями визначено такий склад колегії: головуючий суддя Тацій Л.В., суддів: Стеценко С.Г., Стрелець Т.Г., справу передано судді доповідачу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

У жовтні 1989 року, для постійного користування, позивачу та членам його сім`ї у місті Чернігові виділено окрему двокімнатну квартиру загальною площею 49,85 м кв. Зазначену квартиру виділено позивачу за рахунок житлових фондів Міністерства оборони СРСР.

У подальшому позивача звільнено з військової служби у запас за пунктом 46 підпункту «б» Тимчасового положення про проходження військової служби прапорщиками та мічманами Збройних Сил України, за станом здоров`я з правом носіння військової форми, одягу. Позивача звільнено з військової служби із залишенням на квартирному обліку для позачергового одержання житлового приміщення за рахунок житлового фонду військової частини.

Згодом позивачем голові житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 подано дві заяви щодо виплати йому грошової компенсації для отримання необхідного жилого приміщення та надання визначених чинним законодавством документів.

Після судових розглядів адміністративних справ №750/2141/13-а, №825/694/16, №825/1074/16, №825/1024/17, №800/550/17/642/18 позивач дізнався, що має на даний час всі законні підстави згідно статі 264 Кодексу адміністративного судочинства України на звернення до суду у порядку адміністративного судочинства щодо визнання частково протиправними рішень суб`єктів владних повноважень вищої виконавчої влади в особі Кабінету Міністрів України та центральної виконавчої влади в особі Міністерства оборони України, якими грубо, істотно порушені конституційні права і свободи військовослужбовців та осіб звільнених з військової служби, які перебувають на квартирному обліку датою постановки до 01.01.2005, зокрема, і позивача та членів його сім`ї, оскільки ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку датою постановки 23.03.1999, що і слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Підставами для прийняття судом рішення щодо незаконності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність правовим актам вищої юридичної сили; порушення встановленої законом процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення повноважень при їх прийнятті.

При цьому, обов`язковою умовою скасування такого рішення є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Щодо оскарження Постанови № 1081 слід зазначити таке.

Відповідно до частин другої, третьої статті 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.

Пунктом 1 параграфу 32 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 №950, визначено, що проекти актів Кабінету Міністрів України готуються на основі та на виконання Конституції і законів України.

Так, Міністерством оборони України було розроблено проект Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями.

Відповідно до параграфу 50 Регламенту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 №950 до проекту акта Кабінету Міністрів України додається пояснювальна записка у якій викладаються підстави та мета розроблення проекту.

Як правильно зазначили суди, із пояснювальної записки вбачається, що зазначений проект Порядку розроблений відповідно до абзацу сьомого частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції статті від 24.06.2004 року.

Проект постанови передбачає: визначення порядку надання військовослужбовцям службових жилих приміщень і користування ними, забезпечення житлом військовослужбовців у разі відсутності службового приміщення, порядок надання постійного житла, порядок надання житла військовослужбовцям, які перебували на квартирному обліку до 01.01.05, забезпечення житлом військовослужбовців при звільненні з військової служби.

За результатами правової експертизи проекту оскаржуваної постанови Міністерством юстиції України складено висновок від 28.03.2006, відповідно до якого проект оскаржуваної постанови відповідає Конституції, а також актам вищої юридичної сили.

Відповідно до довідки про погодження до проекту постанови, оскаржувана постанова погоджена із Державною прикордонною службою України, Державним департаментом з питань виконання покарань, Міністерством транспорту за зв`язку України, Міністерством юстиції України, Міністерством економіки України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України.

За результатами правової експертизи проекту оскаржуваної постанови Міністерством юстиції України складено висновок від 28.03.2006, згідно з яким, оскаржувана постанова відповідає Конституції та актам вищої юридичної сили.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що проект оскаржуваної постанови прийнято Кабінетом Міністрів України відповідно до повноважень передбачених статтею 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та норм Регламенту, а тому зазначена постанова є законною та не підлягає скасуванню.

Щодо законності та обґрунтованості Постанови № 728 суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили таке.

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до Конституції України, визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 48-1 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК) порядок та розмір надання громадянам грошової компенсації за належні їм для отримання жилі приміщення визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначається Кабінетом Міністрів України (абзац 7 частини першої статті 12 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

На виконання вимог чинного законодавства, Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 02.09.2015 № 728 «Деякі питання забезпечення житлом військовослужбовців та інших осіб», якою затверджено Порядок визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення (далі - Порядок).

Зазначений Порядок установлює механізм визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей, що перебувають разом з ними на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, який ведеться у військових частинах, органах, підрозділах, загонах, військових навчальних закладах, установах (далі - військові частини), а у разі їх розформування - у військових комісаріатах та квартирно-експлуатаційних установах (організаціях), за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення.

Наведене, як правильно зазначили суди, свідчить про те, що оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України від 07.09.2015 № 728 «Деякі питання забезпечення житлом військовослужбовців та інших громадян» видана в межах компетенції та у відповідності до Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому є законною та не підлягає скасуванню.

Також, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині оскарження наказу Міністерства оборони України від 31.07.2018 № 380, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.09.2018 за № 1020/32472 «Про затвердження Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями», оскільки вони є похідними від позовних вимог про оскарження Постанов №№ 1081, 728, у задоволенні яких судом відмовлено.

Частиною другою статті 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже, за змістом наведеної норми Конституції України, судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси

Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.

Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Як встановили суди, у даній справі, ОСОБА_1 , ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, не доведено та не обґрунтовано наявність причинно-наслідкового зв`язку між прийняттям Кабінетом Міністрів України та Міністерством оборони України оскаржуваних нормативно-правових актів та порушеним правом позивача.

Зазначене є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки сама по собі суб`єктивна незгода позивача з оскаржуваними нормативно-правовими актами жодним чином не свідчить про те, що вказані акти порушують матеріально-правові інтереси позивача.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку, відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, надано обґрунтовані доводи законності оскаржуваних нормативно-правових актів.

До того ж колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що, як видно з позовної заяви, позивач не згоден із тим, що розмір компенсації за належне для отримання житлове приміщення, з урахуванням раніше отриманої квартири площею 49,85 кв. м, виділеної позивачу у 1989 році у постійне користування, зменшується на загальну площу житла, що перебуває у його користуванні, тоді як він вважає, що має право на отримання компенсації без відрахування площі квартири, у якій проживає його сім`я. Зазначає, що це передбачено пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 1865-ІV.

Проте, вперше право на отримання грошової компенсації за належне військовослужбовцям для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК та іншими нормативно-правовими актами було запроваджено у зв`язку із набранням чинності 01.01.2010 Законом № 1510-VІ, яким, зокрема, було внесено зміни до ЖК та статті 12 Закону № 2011-ХІІ.

На виконання вимог статті 48-1 ЖК і статті 12 Закону № 2011-ХІІ, в редакції Закону № 1510-VI, Кабінет Міністрів України постановою від 08.10.2012 № 1036 «Про затвердження Порядку визначення розміру та надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення» затвердив Порядок визначення розміру та надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, який діяв до 20.03.2014 та встановлював механізм визначення розміру та надання військовослужбовцям та членам їх сімей, що перебувають разом з ними на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, абзацом другим пункту 4 якого було визначено, що у разі отримання військовослужбовцем з державного житлового фонду жилого приміщення, яке не приватизовано ним та/або членами його сім`ї, і його подальшого перебування на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов та/або включені до списку осіб, що мають право на позачергове одержання жилих приміщень, загальна площа житла, яка підлягає компенсації, зменшується на загальну площу житла, що перебуває у користуванні військовослужбовця та членів його сім`ї.

Аналогічна норма містилася в подальшому у Постанові № 728.

Отже, фактично право на отримання грошової компенсації за належне військовослужбовцям для отримання жиле приміщення запроваджено у 2010 році, позаяк і з цього часу визначений механізм отримання цієї компенсації, тому, оскільки позивач, як він зазначає у позовній заяві, виявив бажання на отримання грошової компенсації, її розмір має бути визначений відповідно до встановленого Кабінетом Міністрів України порядку. Що не вказує на порушення оскарженими позивачем в суді нормативно-правовими актами його прав.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином проаналізували норми права, які регулюють спірні правовідносини, надали правильну оцінку обставинам справи та дійшли обґрунтованого висновку про те, що оскаржувані нормативно-правові акти прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Доводи касаційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували наведені висновки судів. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Враховуючи наведене, Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 343 349 350 355 356 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року - без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В. Тацій

Судді : С.Г. Стеценко

Т.Г. Стрелець