№ 825/2013/17 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 квітня 2020 року

Київ

справа №825/2013/17

адміністративне провадження №К/9901/54451/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Жука А.В.,

суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу № 825/2013/17

за позовом ОСОБА_1

до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області

про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року (прийняту у складі головуючого судді - Дякова В.І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючий суддя - Твердохліб В.А., судді: - Бужак Н.П., Костюк Л.О.).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області від 29.12.2014 № 447 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника СВ Антрацитівського МВ ГУМВС України у Луганській області за п. 64 є (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- визнати противоправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області від 29.12.2014 № 4170 в частині застосування дисциплінарного стягнення до заступника начальника СВ Антрацитівського МВ ГУМВС України у Луганській області майора міліції ОСОБА_1 ;

- поновити майора міліції ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника СВ Антрацитівського МВ ГУМВС України у Луганській області з 30.12.2014;

- зобов`язати Головне Управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області у особі ліквідаційної комісії виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.12.2014 по день ухвалення рішення у справі.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що звільнення позивача з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області є протиправним та таким, що порушує його права та законні інтереси.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, вказує на те, що у нього були поважні причини неприбуття до місця тимчасової дислокації ГУ МВС України у Луганській області у липні 2014 року, оскільки виїзд з зони тимчасово не підконтрольній владі України був неможливим. Крім того, батьки позивача хворіли на тяжку хворобу, і не мав морального права покинути їх.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

3. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.02.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не наведено доказів поважності неприбуття до місця тимчасової дислокації ГУМВС України у Луганській області та доказів інформування ГУМВС України у Луганській області про причини неприбуття, а також факт відсутності на роботі за період з липня 2014 року до 2017 року.

5. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку, що твердження позивача про те, що його батьки, які проживають не непідконтрольній території Луганської області, не мали можливості самостійно рухатися у зв`язку із хворобою та потребували стороннього догляду, у зв`язку із чим він не зміг прибуття до місця тимчасової дислокації ГУМВС України у Луганській області, не підтверджені та не обґрунтовані.

6. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що про необхідність прибуття для подальшого проходження служби за місцем тимчасової дислокації ГУМВС України у Луганській області, позивач знав, а шляхом наведення причин неможливості прибуття, зазначених у позові, намагається виправдати свою поведінку.

7. Крім того, суди виходили з того, що під час проведення службового розслідування відібрати пояснення та ознайомити позивача з дисциплінарним наказом не виявлялось можливим, у зв`язку з тим, що він був відсутній за місцем тимчасової дислокації ГУМВС України у Луганській області. Про місце свого перебування керівництво Головного управління позивач не повідомляв. Також дотримання порядку проведення службового розслідування підтверджено наявними в матеріалах справи документами, а саме: наказом на призначення та проведення службового розслідування, висновком, актом про невихід на роботу

8. Судами попередніх інстанцій звернено увагу на те, що позивач не надав відомості, де він знаходився на протязі трьох з половиною років, чому раніше не звертався до ліквідаційної комісії ГУМВС України у Луганській області. Крім того, враховано факт пасивної поведінки позивача та, фактично, допущення ним бездіяльності щодо повідомлення будь-якого підрозділу органів внутрішніх справ України щодо свого місцезнаходження та бажання продовжити службу в лавах органів внутрішніх справ, зберігаючи вірність присязі та захищаючи суверенітет та цілісність України, мирного населення протягом значного відрізку часу.

9. Також суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи позивача про те, що судом першої інстанції не розглянуто доповнення до позову, оскільки встановлено, що позивачем подано до суду першої інстанції доповнення до адміністративного позову лише 12.02.2018, що підтверджується відбиток штемпеля вх.№3229/18, тобто, після закінчення підготовчого засідання у справі, а тому відмова суду першої інстанції у прийнятті доповнень до позову ґрунтується на вимогах чинного процесуального законодавства.

10. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що невиконання позивачем службових обов`язків з липня 2014 року по день звільнення підтверджується висновками службового розслідування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

11. Позивачем 20.06.2018 подано касаційну скаргу.

12. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.02.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018, прийняти нову постанову, якою позовні вимог задовольнити.

Рух адміністративної справи у суді касаційної інстанції

13. Ухвалою Верховного Суду від 02.07.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.02.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018.

14. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2018 для розгляду справи № 825/2013/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Білоус О.В.:, судді: Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

15. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівником секретаріату Касаційного адміністративного суду від 04.06.2019 №597/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до складу іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В.

16. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2019 для розгляду справи № 825/2013/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Жук А.В., суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

17. Ухвалою Верховного Суду від 27.04.2020 дану адміністративну справу прийнято до провадження в складі зазначеної колегії та призначено її до попереднього касаційного розгляду.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу:

18. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

19. Позивач вказує на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у прийнятті та розгляді доповнення до позовної заяви, сторони провадження було позбавлено права на судові дебати, також судом першої інстанції не розглянуто позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заробітної плати за період з липня 2014 року по 29.12.2014.

20. Скаржник вказує на те, що у справі наявні докази неможливості його виїзду з зони тимчасово не підконтрольній владі України у 2014 році. Також позивачу не було відомо про місце дислокації ГУМВС України у Луганській області, і представник відповідача не надав будь-яких доказів того, що йому було доведено наказ про прибуття до нового місця дислокації ГУМВС України у Луганській області.

21. Позивач зазначає, що відповідачем грубо порушено порядок проведення службового розслідування щодо нього, а також не направлено поштове повідомлення про необхідність отримання трудової книжки.

22. Крім того, позивач вказує, що увесь час після виходу у відпустку з 25.06.2014 по 15.06.2016, а далі з 18.06.2016 по 12.08.2017 знаходився на території окремих районів Луганської області, які тимчасово не підконтрольні українській владі, і за межі України не виїжджав.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

23. Позивач з 25.08.1993 проходив службу в органах внутрішніх України.

24. З 04.09.2012 позивач займав посаду заступника начальника СВ Антрацитівського МВ ГУМВС України у Луганській області, на яку призначений згідно з наказом ГУ МВС України у Луганській області №298 від 04.09.2012.

25. Позивачу 25.06.2014 надано чергову відпустку за 2014 рік тривалістю 45 діб.

26. З 19.05.2014, після захоплення адміністративної будівлі ГУМВС України у Луганській області незаконними озброєними формуваннями самопроголошеної «Луганської народної республіки» тимчасовим місцем дислокації Головного управління МВС України у Луганській області було визначено м. Сватове Луганської області.

27. На офіційному веб-сайті МВС України (mvs.gov.ua) 04.07.2014 розміщено звернення колегії МВС України до особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ Донеччини та Луганщини, згідно якого всі працівники органів та підрозділів внутрішніх справ ГУМВС України у Луганській області були зобов`язані прибути до м. Сватове Луганської області.

28. З 04.08.2014 року відповідно до наказу ГУМВС України у Луганській області від 31.07.2014 року №1363 ГУМВС України у Луганській області передислоковано до м. Сєвєродонецьк Луганської області.

29. Наказом начальника ГУМВС України у Луганській області від 27.12.2014 №4165 призначено службове розслідування, на підставі Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, яка затверджена наказом МВС України від 12.03.2013 №230, за фактом неприбуття до місця тимчасової дислокації ГУМВС України у Луганській області деяких працівників ОВС області, у тому числі і позивача.

30. За результатами висновку службового розслідування, затвердженого 29.12.2014 ГУМВС України у Луганській області видано наказ від 29.12.2014 №4170 «Про покарання окремих співробітників ГУМВС України у Луганській області».

31. Вказаним наказом, за грубе порушення службової дисципліни, вимог статті 7 Дисциплінарного статуту ОВС України, ігнорування вимог наказу МВС України від 22.02.2012 №155 «Про затвердження Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України», що виразились у невиході на службу без поважних причин під час проведення АТО, ігнорування вимог керівництва щодо належного виконання службових обов`язків, майора міліції ОСОБА_1 , заступника начальника СВ Антрацитівського МВ ГУ МВС України у Луганській області, звільнено з органів внутрішніх справ за п.64 «є» (порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

32. Відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та на виконання вимог наказу від 29.12.2014 №4170 прийнято наказ від 29.12.2014 №447 о/с «По особовому складу», згідно з яким позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас збройних сил України (з постановленням на військовий облік) за п.64 «є» (за порушення дисципліни).

33. Відповідно до довідки від 21.08.2017 №0000304525 позивача взято на облік, як внутрішньо переміщену особу.

34. Позивач 23.09.2017 звернувся з запитом до Ліквідаційної комісії ГУМВС України у Луганській області з визначення його статусу відносно МВС України.

35. Позивачем 18.11.2017 отримано відповідь на вказаний запит, у якому повідомлялось про те, що наказом ГУМВС України у Луганській області від 29.12.2014 №447 о/с його звільнено з органів внутрішніх справ за п.64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, на виконання вимог наказу ГУМВС від 29.12.2014 №4170. Крім того, позивачу також надіслано копію витягу з наказу №447 о/с від 29.12.2014.

36. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

37. Конституція України

37.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

38. Закон України "Про міліцію".

38.1. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки регулюється Законом України від 20.12.1990 № 565-XII "Про міліцію", в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.

38.2. Стаття 1. Міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

38.3. Стаття 2. Основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень; участь у розкритті кримінальних правопорушень та розшуку осіб, які їх вчинили, у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних та кримінально протиправних посягань; виконання адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов`язків.

38.4. Стаття 18. Проходження служби в міліції.

Порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

38.5. Стаття 25. Відповідальність працівників міліції

Працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

При порушенні працівником міліції прав і законних інтересів громадянина міліція зобов`язана вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно вибачитися.

Працівник міліції, який виконує свої обов`язки відповідно до наданих законодавством повноважень та у межах закону, не несе відповідальності за завдані збитки. Такі збитки компенсуються за рахунок держави.

Дії працівника міліції можуть бути оскаржені у встановленому порядку до органів внутрішніх справ, суду або прокурору.

Службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов`язки, несе відповідальність у встановленому порядку.

39. Закон України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України".

39.1. Дисциплінарний статут визначає сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

39.2. Стаття 1.Службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України. Службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається, зокрема, дотриманням законності і статутного порядку; повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих; вихованням в осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей.

39.3. Стаття 2. Дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

39.4. Стаття 3. Начальник - особа начальницького складу, яка має право віддавати накази та розпорядження, застосовувати заохочення і накладати дисциплінарні стягнення або порушувати клопотання про це перед старшим прямим начальником.

39.5. Відповідно до статті 4 Дисциплінарного статуту наказ є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати. Накази можуть даватись як в усній, так і в письмовій формі. У разі одержання наказу від старшого прямого начальника підлеглий зобов`язаний виконати його та повідомити про це свого безпосереднього начальника.

39.6. Стаття 5. за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

39.7. Стаття 7. Службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу, зокрема, дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників.

39.8. Стаття 12. На осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження, зауваження, догана, сувора догана, попередження про неповну посадову відповідність, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, звільнення з органів внутрішніх справ.

39.9. Стаття 14. З метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органів внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

40. Закон України «Про боротьбу з тероризмом».

40.1. Стаття 4. Одним із суб`єктів боротьби з тероризмом, є Міністерство внутрішніх справ України.

40.2. Стаття 5. Міністерство внутрішніх справ України здійснює боротьбу з тероризмом шляхом запобігання, виявлення та припинення злочинів, вчинених з терористичною метою, розслідування яких віднесене законодавством України до компетенції органів внутрішніх справ; надає Антитерористичному центру при Службі безпеки України необхідні сили і засоби; забезпечує їх ефективне використання під час проведення антитерористичних операцій.

41. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114.

41.1. Пункт 64. Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): «є» за порушення дисципліни.

42. Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 № 382 «Про затвердження нового тексту Присяги працівника органів внутрішніх справ України».

42.1. З тексту присяги працівника внутрішніх справ України вбачається, що кожний працівник органів внутрішніх справ України, який склав таку присягу, вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України: поклявся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю; присягнув з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов`язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ, поклявся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров`я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

43. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з таких міркувань.

44. У цій справі встановлено, що стосовно позивача було проведено службове розслідування.

45. У ході проведеного службового розслідування встановлено факт порушення позивачем вимог статті 10 Закону України «Про міліцію», присяги працівника внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 № 382, а саме встановлено, що позивач не вийшов на службу без поважних причин під час проведення антитерористичної операції у 2014 році, про причини та своє місце перебування відповідача не повідомляв.

46. Крім того, з матеріалів справи встановлено, що позивач протягом більш ніж трьох років знаходився на тимчасово окупованій території України, виїжджав на підконтрольну територію органам державної влади, проте до відповідача з приводу наявності чи відсутності трудових відносин звернувся лише у 2017 році.

47. Встановлені службовим розслідуванням обставини позивачем не спростовано.

48. За таких обставин, Верховний Суд вважає, що висновки службового розслідування відповідають фактичним обставинам справи, а дії позивача не відповідають вимогам законодавства, яким визначені основні обов`язки міліції та змісту присяги працівника внутрішніх справ України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 № 382.

49. Наведене свідчить про ігнорування та недотримання вимог Дисциплінарного статуту, Закону України "Про міліцію", а також безвідповідальне відношення до своїх функціональних обов`язків, вчинене в районі проведення антитерористичної операції.

50. З тексту присяги працівника внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 № 382, вбачається, що кожний працівник органів внутрішніх справ України, який склав таку присягу, вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України: поклявся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю; присягнув з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов`язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ, поклявся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров`я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок.

51. Тобто працівник міліції повинен уникати вчинення дій, що підривають довіру та авторитет органів внутрішніх справ і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.

52. В контексті спірних правовідносин Верховний Суд має на меті підкреслити, що обраний вид дисциплінарного стягнення є найсуворішим, однак вчинення позивачем проступку судами першої та апеляційної інстанцій оцінено в аспекті співмірності тяжкості вчиненого проступку та обраного відповідачем виду дисциплінарного стягнення.

53. Застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є правомірним і пропорційним. Дисциплінарний проступок позивача виявився у недотриманні принципів діяльності працівника міліції та вчиненні дій не сумісних з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей працівників органів внутрішніх справ. Така оцінка відповідача пов`язана із діями, які були виявлені під час службового розслідування та встановлення невиконання службових обов`язків позивачем, визначених у Законі України "Про міліцію".

54. Враховуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини та оцінюючи дії, що ставляться в провину позивачу, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності й з обраним видом стягнення.

55. Колегія суддів Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що відповідачем порушено процедуру проведення службового розслідування, оскільки судами встановлено, що під час проведення службового розслідування відібрати пояснення та ознайомити позивача з дисциплінарним наказом не виявлялось можливим, у зв`язку з тим, що він був відсутній за місцем тимчасової дислокації ГУМВС України у Луганській області. При цьому про місце свого перебування керівництво Головного управління позивач не повідомляв.

56. Щодо доводів позивача про порушення вимог законодавства щодо порядку ознайомлення його з наказом про звільнення у встановлений законодавством спосіб колегія суддів Верховного Суду зазначає, що у відповідача були відсутні дані про місцезнаходження позивача, а після звернення позивача на надану ним адресу було надіслано відповідні документи.

При цьому неведене на впливає на висновок про несумісність вчинення позивачем протиправного діяння з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Вчинення такого діяння суперечить змісту присяги працівників внутрішніх справ, оскільки підриває довіру громадян як до працівників міліції, так і до органів внутрішніх справ в цілому, принижує їх авторитет.

Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 13.06.2018 у справі № 805/1435/15-а (провадження №К/9901/12306/18).

57. Також необґрунтованими є доводи скаржника про позбавлення його права на судові дебати та не здійснення розгляду судами його позовних вимог в частині стягнення з відповідача заробітної плати за період з липня 2014 року по 29.12.2014, оскільки судом апеляційної інстанції відповідні доводи було досліджено та зроблено обґрунтований висновок про те, що з протоколу судового засідання та технічного запису судового засідання вбачається, що при розгляді вказаної справи, суд першої інстанції постановив ухвалу про закінчення з`ясування обставин у справі та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів; сторонам у справі було надано можливість виступити в судових дебатах.

58. Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача заробітної плати за період з липня 2014 року по 29.12.2014 суди виходили з того, що невиконання позивачем службових обов`язків з липня 2014 року по день звільнення підтверджується висновками службового розслідування. Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

59. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

60. Приписами частини першої статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

61. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

62. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесено законні і обґрунтовані рішення, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

63. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

...........................

Жук А. В.

Мартинюк Н. М.

Мельник-Томенко Ж. М.

Судді Верховного Суду