ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2020 року

м. Київ

справа №825/485/17

касаційне провадження №К/9901/31590/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.04.2017 (суддя Непочатих В.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017 (головуючий суддя - Вівдиченко Т.Р.; судді: Грибан І.О., Собків Я.М.) у справі № 825/485/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 14.12.2016 № 0004621406.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 18.04.2017 позов задовольнив повністю.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06.06.2017 залишив постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.04.2017 без змін.

Головне управління ДФС у Чернігівській області звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.04.2017, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 15, абзацу 11 частини другої статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях).

Зокрема, зазначає, що факт зберігання позивачем пива в магазині під час проведення контрольного заходу підтверджується актом перевірки від 01.12.2016 № 0318/25/18/РРО/ НОМЕР_1 , а також поясненнями Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , наданими як під час здійснення перевірки, так і в судовому засіданні суду першої інстанції.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС у Чернігівській області проведено фактичну перевірку магазину, що належить позивачу, з питань дотримання суб`єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, за результатами якої складено акт від 01.12.2016 № 0318/25/18/РРО/ НОМЕР_1 .

Перевіркою встановлено порушення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вимог частини тридцять шостої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) внаслідок зберігання алкогольних напоїв у місці зберігання, не внесеному до Єдиного державного реєстру місць зберігання, а саме пива «Чернігівське світле» 1,2 л. у кількості 12 пляшок.

На підставі зазначеного акта перевірки органом доходів і зборів прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.12.2016 № 0004621406, згідно з яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 17000,00 грн.

Визнаючи протиправним та скасовуючи названий акт індивідуальної дії, судові інстанції дійшли висновку про те, що обов`язок реєстрації місця зберігання алкогольної продукції може бути покладений виключно на суб`єктів підприємницької діяльності, які зареєстровані в установленому порядку як особи, що здійснюють реалізацію алкогольної продукції відповідно до виданої ліцензії.

Відтак, оскільки позивач не зареєстрований у встановленому порядку як суб`єкт господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю алкогольними напоями, відповідна ліцензія на провадження такої діяльності у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відсутня, застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій згідно з оскаржуваним актом індивідуальної дії є безпідставним.

Відповідно до частини тридцять шостої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб`єкта господарювання таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру.

Абзацом 11 частини другої статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі зберігання спирту, або алкогольних напоїв, або тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру, до суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 100 відсотків вартості товару, який знаходиться в такому місці зберігання, але не менше 17000 гривень.

Згідно з пунктом 1.1 розділу 1 Порядку ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 28.05.2002 № 251, Єдиний державний реєстр місць зберігання - це перелік місць, що використовуються для зберігання спирту, та приміщень, що використовуються для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, який містить відомості про місцезнаходження місць зберігання та відомості про заявників.

Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 зазначеного Порядку до Єдиного реєстру вносяться, зокрема, місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Метою правового регулювання відносин із зберігання алкогольних напоїв є забезпечення контролю за їх виробництвом і обігом. Нарівні з місцями виробництва, оптової та роздрібної торгівлі алкогольних напоїв законодавець запровадив реєстрацію їх місця зберігання в Єдиному державному реєстрі для забезпечення повного контролю за процесом виробництва і реалізації підакцизної продукції. При цьому здійснення такої реєстрації не пов`язується з наявністю в суб`єкта господарювання відповідної ліцензії на провадження діяльності з реалізації алкогольних напоїв, як помилково зазначили суди в оскаржуваних судових рішеннях.

Наведені у статті 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначення місця торгівлі як місця реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів та пива - без обмеження площі, для алкогольних напоїв, крім пива, - торговельною площею не менше 20 кв. метрів, обладнане реєстраторами розрахункових операцій (незалежно від їх кількості) або де є книги обліку розрахункових операцій (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів, та місця зберігання як місця, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання, не дають підстави для висновку про взаємовиключність цих місць.

Тобто за певних обставин місце зберігання та місце реалізації можуть знаходитись за однією адресою і тоді суб`єкт господарювання відповідно до частини тридцять дев`ятої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) звільняється від обов`язку вносити до Єдиного реєстру таке місце зберігання алкогольних напоїв.

Утім, у справі, яка розглядається, судами встановлено, що позивачем не здійснювалась реалізація алкогольних напоїв, а тому з огляду на їх виявлення посадовими особами Головного управління ДФС у Чернігівській області в господарській одиниці, що належить Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , доводи відповідача про наявність у діях позивача ознак складу правопорушення для притягнення його до відповідальності у вигляді штрафу за порушення порядку зберігання алкогольних напоїв згідно з абзацом 11 частини другої статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є цілком обґрунтованими.

При цьому суд не може визнати об`єктивним покладення судами попередніх інстанцій в основу оскаржуваних рішень постанови Семенівського районного суду Чернігівської області від 18.01.2017 у справі № 744/1103/16-п, якою закрито справу про адміністративне правопорушення стосовно позивача за ознаками правопорушення, передбаченого часиною першою статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення порядку провадження господарської діяльності), у зв`язку з відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення.

Так, відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях) вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми прямо вказує на те, що постанова суду у справі про адміністративний проступок є обов`язковою для суду, який розглядає справу.

Разом з тим, вказане положення встановлює межі обов`язковості зазначеного різновиду судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов`язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої прийнято відповідну постанову.

Отже, обов`язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені в постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об`єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

За таких обставин постанова Семенівського районного суду Чернігівської області від 18.01.2017 у справі № 744/1103/16-п не спростовує допущеного позивачем порушення вимог частини тридцять шостої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин першої, третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про відмову в позові.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області задовольнити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.04.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017 у справі № 825/485/17 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк