ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 826/10705/18
касаційне провадження № К/9901/15159/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Васильєвої І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2020 року (головуючий суддя - Келеберда В.І.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Вівдиченко Т.О.; судді: Бужак Н.П., Парінов А.Б.)
у справі № 826/10705/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ»
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У С Т А Н О В И В:
У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» (далі - ТОВ «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ», позивач, платник, товариство) звернулося до адміністративного суду з позов до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21 лютого 2018 року № 0008181404.
В обґрунтування позовних вимог платник зазначив, що висновки контролюючого органу про фіктивність господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕНДЕР ПРОДЖЕКТ» (далі - ТОВ «ВЕНДЕР ПРОДЖЕКТ») є безпідставними та спростовуються належним чином оформленими первинними документами.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2021 року, позов задоволено.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ ДПС у м. Києві звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2020 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2021 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Мотивуючи касаційну скаргу, податковий орган посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а також наголошує на фіктивному характері господарських операцій платника з визначеним в акті перевірки контрагентом. При цьому зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 липня 2020 року у справі № 826/25372/15, від 14 травня 2019 року у справі № 826/6838/18, від 08 жовтня 2019 року у справі № 826/6836/18, від 11 червня 2019 року у справі № 826/13018/18, від 01 лютого 2021 року у справі № 826/12509/18, від 08 жовтня 2020 року у справі № 826/13468/18.
Ухвалою від 08 липня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у м. Києві.
28 серпня 2021 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судовими інстанціями норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Cудами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ВЕНДЕР ПРОДЖЕКТ» за період грудень 2015 року - червень 2016 року, за результатами якої складено акт від 02 лютого 2018 року № 73/26-15-14-04-05/31108022.
Відповідно до висновків названого акта перевірки відповідачем встановлено порушення платником вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду, на загальну суму 5 306 070,00 грн.
На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 лютого 2018 року № 0008181404, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 6 632 588,00 грн, з яких за податковим зобов`язанням 5 306 070,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 1 326 518,00 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названого акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
За приписами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (пункт 198.3 статті 198 ПК України).
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).
За приписами статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.
Разом з тим, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.
Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та ТОВ «ВЕНДЕР ПРОДЖЕКТ» було укладено договір про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника від 28 травня 2014 року № 28/05-ФЗ/14 та договір генерального підряду від 18 лютого 2015 року № 18/02-ГП/15.
Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судами попередніх інстанцій встановлено, що вони є реальними та підтверджуються долученими платником до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат, а саме: актів приймання виконаних будівельних робіт; довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати; актів огляду прихованих робіт; актів закриття прихованих робіт; актів приймання-передачі поверхів під влаштування підлоги; виписки банка за рахунком; податкових накладних.
Відповідно до висновку про результати судової будівельно-технічної експертизи у справі № 826/10705/18 від 09 січня 2020 року № СЕ-1202-1-1072.19, за результатами зіставлення об`ємів робіт та матеріалів, які вказані в досліджуваних актах приймання виконаних будівельних робіт, з фактичними об`ємами робіт та матеріалів, визначеними за результатами візуально-інструментального обстеження об`єкта, який розташований по вул. Українській, 6 в Шевченківському районі м. Києва ЖК «Шевченківський квартал», експерт дійшов висновку, що в цілому об`єми фактично виконаних робіт відповідають об`ємам, вказаним у досліджуваних актах приймання виконаних будівельних робіт, складених відповідно до Договору генерального підряду від 18 лютого 2015 року № 18/02-ГП/15, укладеного між ТОВ «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» та ТОВ «ВЕНДЕР ПРОДЖЕКТ».
Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, а також не зазначено про здійснення платником розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
Доводи контролюючого органу про те, що контрагент позивача не мав в достатній кількості необхідних ресурсів для провадження господарської діяльності правильно відхилено судами попередніх інстанцій. Адже, відповідно до висновку Верховного Суду, висловленого, зокрема, в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі № 520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 140/1845/19, відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
Посилання контролюючого органу на наявність відкритого кримінального провадження № 12015000000000630 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, обґрунтовано не прийнято судами, оскільки за приписами частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
У касаційній скарзі податковий орган не наводить доводів, що в указаному кримінальному провадженні зібрані докази, що підтверджують безтоварність операцій позивача з вказаним вище підприємством, так само, як і доводів про ухвалення судом вироку у кримінальному провадження, який би мав преюдиційне значення для цієї адміністративної справи.
Колегія суддів не приймає посилання податкового органу на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 липня 2020 року у справі № 826/25372/15, від 14 травня 2019 року у справі № 826/6838/18, від 08 жовтня 2019 року у справі № 826/6836/18, від 11 червня 2019 року у справі № 826/13018/18, від 01 лютого 2021 року у справ № 826/12509/18, від 08 жовтня 2020 року у справі № 826/13468/18, оскільки за результатами касаційного перегляду справ, на які посилається відповідач, встановлені інші обставини. Відповідні висновки сформовані за різних фактичних обставин з урахуванням повноти, належності, достатності доказів, наданих учасниками справи та зібраних судами в підтвердження/відсутності складу податкових правопорушень.
При цьому колегія суддів зазначає, що висновки Верховного Суду мають враховуватись, виходячи з конкретних обставин справ, які встановлені судами за результатами оцінки відповідних доказів.
За таких обставин доводи судових інстанцій про необ`єктивність висновку відповідача про неправомірність відображення позивачем даних податкового обліку за оспорюваними господарськими операціями ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги податкового органу без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. А. Васильєва
Р. Ф. Ханова