ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2023 року

м. Київ

справа №826/10917/16

касаційне провадження № К/9901/28523/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2018 (головуючий суддя - Шелест С.Б., судді - Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.) у справі №826/10917/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі у тексті - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі у тексті - відповідач, ДПІ), в якому просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.04.2016 №2520-1305.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначила про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки ОСОБА_1 є платником єдиного податку та використовує земельну ділянку під нерухомим майном у своїй господарській діяльності (здає нежитлове приміщення в оренду), а тому, звільняється від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку.

Відповідач у запереченнях вказує на відповідність прийнятого ним рішення вимогам податкового законодавства, посилаючись на обов`язок позивача сплачувати орендну плату за землю, оскільки, як власник нерухомого майна, є платником земельного податку в розумінні податкового законодавства. В порушення ст.244-2 КАС, при вирішенні даного спору судом безпідставно не врахований висновок щодо застосування норм права з аналогічних правовідносин, викладений у постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 у справі №826/14703/13-а.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.09.2017 адміністративний позов задоволено повністю.

Суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що, з урахуванням того, що позивач є платником єдиного податку і використовує нежилі приміщення для провадження господарської діяльності, нарахування податкового зобов`язання із земельного податку на земельну ділянку, яка знаходиться під такими приміщеннями, є протиправним та суперечить положенням пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, а тому, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом`янському районі від 29.04.2016 №2520-1305, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 281 895,69 грн, є протиправним та підлягає скасуванню.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 16.01.2018 апеляційну скаргу відповідача задовольнив, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.09.2017 скасував та прийняв нову, якою у задоволенні адміністративного позову - відмовив.

Залишаючи позов без задоволення, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки, його прийнято контролюючим органом на підставі права користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне позивачці приміщення, що засвідчується наявним у матеріалах справи Витягом з технічної документації № Н-00720/2007 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий № 72:052:001), виданим Головним управлінням земельних ресурсів КМДА ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невірне застосування та порушення судом норм матеріального права, наполягає на тому, що здійснення розрахунку розміру земельного податку власнику нежитлової будівлі без дослідження умов, на яких земельна ділянка під нежитловою будівлею АДРЕСА_1 належала попередньому власнику є порушенням правил застосування статті 137 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України.

Відповідач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28.02.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 25.12.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 26.12.2023.

Відповідачем 15.11.2021 заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 КАС України відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537, від 30.09.2020 №893 та наказу Державної податкової служби України від 30.09.2020 №529.

Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача - ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві (ЄДРПОУ 39471390) - на його правонаступника - Головне управління ДПС у місті Києві, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44116011).

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва платника єдиного податку серії А №543742 від 01.01.2012 є платником єдиного податку третьої групи, одним із видів господарської діяльності за КВЕД-2010 є 70.20 «здавання під нам власності та державної нерухомості виробничо-технічного та культурного призначення»; місцем провадження господарської діяльності визначено місто Київ, вулиця І. Клименка, 15.

Водночас, Позивач є власником двоповерхової нежитлової будівлі (літ. А) загальною площею 847,9 кв м, по АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, належне на праві власності приміщення Позивач здає в оренду частинами, що підтверджується наданими договорами оренди нежитлових приміщень від 23.08.2013 №20/1, від 01.05.2014 №18/2 та від 01.02.2015, укладеними з орендарями - ТОВ «Клініка репродуктивної медицини «Надія», ТОВ «Мистем фо груп» та ФОП ОСОБА_2

ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) прийняла податкове повідомлення-рішення від 29.04.2016 №2520-1305, яким визначила суму податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб на 2016 рік у розмірі 281 895,69 грн.

ДПІ у Солом`янському районі дійшла висновку, що Позивач як фізична особа, у власності якої є нежитлове приміщення в будинку за вказаною адресою та відповідно в користуванні - земельна ділянка, яка відповідає розміру пропорційної частини цього приміщення, не сплатила земельний податок.

Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

У розумінні підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

Так, відповідно до підпунктів 269.1.1 та 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

В силу вимог підпункту 270.1.1 та 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

При цьому, для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Положеннями частин 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 та 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 377 Цивільного кодексу України.

Тобто, особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Між тим, за приписами пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку, є дані державного земельного кадастру.

Згідно пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Аналіз наведених норм дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

В розумінні зазначених норм, обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно з пунктом 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Пунктом 269.2 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Таким чином, у значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що автоматично разом з майном наймачу передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом України у постанові від 24.11.2015 (справа №21-2352а15), а також Верховним Судом у постановах від 13.06.2018 у справі №826/14615/16, від 15.05.2019 у справі №826/9948/16, від 17.09.2021 у справі №826/10423/17.

Отже, у разі надання в оренду будівель, споруд або їх частин за договором оренди, одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також яка прилягає до будівлі або споруди, тобто підприємницька діяльність наймодавців провадиться обов`язково за рахунок надання в оренду майна і земельної ділянки.

Таким чином, враховуючи наведені законодавчі норми права з урахуванням встановлених обставин справи, а також того, що позивачем не доведено факту використання саме земельної ділянки, на якій розміщена двоповерхова нежитлова будівля (літ. А) загальною площею 847,9 кв м, по АДРЕСА_1 , для провадження господарської діяльності, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про наявність у Позивача обов`язку зі сплати земельного податку.

Також, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав безпідставними доводи позивача про те, що вона звільнена від сплати земельного податку, у зв`язку з тим, що вона є суб`єктом господарювання та перебуває спрощеній системі оподаткування та використовує належні їй на праві власності земельні ділянки в господарській діяльності, оскільки, фактично, в її господарській діяльності використовуються належні приміщення (будівля), а не земельна ділянка.

Позивач доводами касаційної скарги не спростовує висновків суду апеляційної інстанції, не обґрунтовує і не зазначає, у чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального права.

Таким чином, рішення суду апеляційної інстанції є правильним та підлягає залишенню без змін.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 52 341 344 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача - ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві (ЄДРПОУ 39471390) - на його правонаступника - Головне управління ДПС у місті Києві, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44116011).

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2018 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова