ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 826/10981/17

касаційне провадження № К/9901/491/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Юрченко В.П.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2018 (головуючий суддя: Губська Л. В., судді: Епель О. В., Степанюк А. Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Держаної фіскальної служби у м. Києві (далі - ГУ ДФС в м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 1450609-1305 від 26.04.2017, яким йому визначено суму податкового зобов`язання за земельним податком з фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 250 258, 50 грн.

Позов мотивовано тим, що згідно зі статтею 269 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Проте позивач, у розумінні пункту 287.1 ПК України, не є власником або користувачем земельної ділянки, а тому в нього не виникає обов`язку зі сплати земельного податку. Позиція позивача полягає в тому, що на період прийняття спірного податкового повідомлення-рішення право власності або постійного користування на земельну ділянку в установленому порядку ним оформлено не було, внаслідок чого підстави для нарахування земельного податку відсутні.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.06.2018 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, розміщене на цій земельній ділянці (пункт 287.8 статті 287 ПК України).

Не погодившись із таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги його адміністративного позову у повному обсязі.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.06.2018 скасовано. Ухвалено постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення ГУ ДФС в м. Києві від 26.04.2017 № 1450609-1305.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що посилання суду першої інстанції та податкового органу на положення статті 287.8 ПК України є помилковим, оскільки нежиле приміщення, що належить позивачу, не знаходиться у багатоквартирному жилому будинку як зазначено в наведеній нормі, а відтак судом першої інстанції рішення ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права.

Головне управління ДФС у м. Києві оскаржило рішення апеляційного суду до Верховного Суду, який ухвалою від 24.01.2019 відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ГУ ДФС в м. Києві просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2018 та залишити без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.06.2018.

В доводах касаційної скарги Головне управління ДФС в м. Києві, посилаючись на пункт 287.8 статті 287 Податкового кодексу України, зазначає, що власник нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному житловому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. При цьому, за правилами пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом, надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому стверджував про те, що особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 ПК України до моменту виникнення відповідних прав такої особи на земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку визначеному законом.

Верховний Суд ухвалою від 19.10.2022 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження з 20.10.2022.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, відповідно до договору купівлі-продажу від 12.06.2008 ОСОБА_1 придбано у ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме: будівлю заготівельного відділення (літ. Ж) площею 1083,80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з бази даних ПК «Кадастр» нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці загальною площею 1636,0 кв. м. з кадастровим номером 8000000000:85:096:016, проте право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , за позивачем не зареєстровано.

Головним управлінням ДФС в м. Києві 26 квітня 2017 року відносно ОСОБА_1 прийнято податкове повідомлення-рішення № 1450609-1305, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 250258,5 грн.

З розрахунку до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вбачається, що вказана земельна ділянка має тип - (0311) нежитловий фонд (окремі будівлі, споруди та їх частини).

Спірні правовідносини регулюються ПК України Земельним кодексом України (далі - ЗК) Цивільним кодексом України (далі - ЦК).

Відповідно до статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 цього Кодексу визначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

За змістом пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 ПК України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За пунктом 287.7 статті 287 ПК (редакції Закону України від 28.12.2014 №71-VIII, яка діє з 01.01.2015), при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

В положеннях цієї ж норми в редакції, що діяла до 01.01.2015, законодавець пов`язував обов`язок сплати податку за земельні ділянки з датою державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці.

Водночас у частинах першій та другій статті 120 ЗК встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 ЦК.

Разом з цим, у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платниками земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, яким може бути фізична чи юридична особа. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відтак, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Таким чином, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 (справа №822/2696/17), від 17.12.2019 (справа №804/4739/16), від 02.06.2022 (справа №826/18567/16), від 28.06.2022 (справа №804/3018/18).

Тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення № 1450609-1305 від 26.04.2017, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за земельним податком з фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 250258, 50 грн., та наявність підстав для його скасування.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені обставини і без достатніх підстав скасував обґрунтоване та законне рішення суду першої інстанції, то постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2018 підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.06.2018.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2018 скасувати, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.06.2018 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк В.П. Юрченко