ПОСТАНОВА

Іменем України

03 березня 2020 року

Київ

справа №826/11834/16

адміністративне провадження №К/9901/24176/19

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:

суддя-доповідач Гусак М. Б.,

судді Ханова Р. Ф., Усенко Є. А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2019 року (суддя Клименчук Н. М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року (судді Файдюк В. В., Мєзєнцев Є. І., Чаку Є. В.) у справі №826/11834/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби (правонаступником якої є Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, про зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила зобов`язати Державну податкову інспекцію у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби (далі - ДПІ) повернути помилково сплачені грошові зобов`язання - транспортний податок за 2015 рік в сумі 25000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначала, що за відсутності правових підстав сплатила до бюджету суму грошового зобов`язання по транспортному податку за 2015 рік у розмірі 25000,00 грн, яка після звернення до відповідача з заявою про повернення помилково сплаченого податку та всупереч статті 43 Податкового кодексу України (далі - ПК України) залишилась неповернутою. Вважає, що справляння транспортного податку за 2015 рік на підставі положень статті 267 ПК України не є правомірним та суперечить основним засадам податкового законодавства щодо неможливості внесення змін до будь-яких елементів податків та зборів пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою від 2 листопада 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ці судові рішення скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи тим, що судами попередніх інстанцій належним чином не виконано покладеного на них обов`язку щодо встановлення і дослідження обставин щодо прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення про визначення грошового зобов`язання та вручення його платнику, чинність такого рішення та правовий статус перерахованих платником коштів та можливість їх кваліфікації як помилково та/або надміру сплачені грошові кошти.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при розгляді справи, просить скасувати ці судові рішення та задовольнити позовні вимоги.

У відзиві відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, ухвалені у справі судові рішення - без змін.

Обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суди встановили, що з 2014 року ОСОБА_1 є власником транспортного засобу Toyota Highlander 2014 року випуску з об`ємом двигуна 3456 куб. см, державний номерний знак НОМЕР_1 , дата реєстрації транспортного засобу - 13 квітня 2014 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 .

12 червня 2015 року ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №6825-14, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25 000 грн.

Водночас, 8 жовтня 2015 року позивачем отримано квитанцію з реквізитами для оплати транспортного податку з фізичних осіб та сплачено транспортний податок за 2015 рік у розмірі 25 000 грн.

У подальшому, ОСОБА_1 звернулась до ДПІ із заявою від 7 червня 2016 року про повернення помилково сплачених грошових коштів.

За результатами розгляду вказаної заяви, контролюючим органом листом від 4 липня 2016 року №1223/П/26-51-13-05-17 позивача повідомлено про неможливість повернення коштів, у зв`язку з відсутністю відповідного судового рішення щодо неї та про порядок оскарження податкового повідомлення-рішення.

Не погоджуючись з такими діями відповідача та прийнятим ним рішенням, вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що необхідними і достатніми умовами повернення платнику податків з бюджету суми помилково або надміру сплачених грошових зобов`язань є, зокрема: наявність спірної суми в якості коштів, зарахованих до відповідного бюджету понад суми нарахованих податків (зборів), відсутність у платника податків податкового боргу; докази скасування податкового повідомлення-рішення, яким позивача зобов`язано було сплатити грошове зобов`язання. Суди вказали, що станом на 8 жовтня 2015 року податкове зобов`язання було узгодженим, матеріали справи протилежного не містять; доводи позивача про помилковість сплачених грошових зобов`язань є передчасними.

Так, суди встановили, що податкове повідомлення-рішення від 12 червня 2015 року №6825-17 направлено на адресу позивача ( АДРЕСА_1 ), що підтверджується наявними в матеріалах справи копією конверту та рекомендованого повідомлення про вручення. Вказане поштове відправлення повернуто на адресу контролюючого органу з відміткою поштового відділення у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання, що підтверджується довідкою поштової служби.

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана адреса є зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 .

Згідно з приписами статті 45 ПК України податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Отже, законом встановлено обов`язок платника податків повідомляти контролюючий орган про зміну податкової адреси протягом місяця з дня, коли така зміна відбулася.

Пунктом 58.3 статті 58 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено порядок надіслання податкового повідомлення-рішення, яке вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про те, що вказане податкове повідомлення-рішення від 12 червня 2015 року форми «Ф» №6825-17 вважається врученим позивачці.

Оскільки зазначене податкове повідомлення-рішення не було оскаржене позивачем, то станом на 8 жовтня 2015 року (день внесення позивачем до бюджету коштів) податкове зобов`язання було узгодженим.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним приписам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Висновки судів про відсутність у позивача права на повернення помилкової, на його думку, суми сплаченого зобов`язання з транспортного податку, та правомірність дій відповідача, є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із нею, оскільки така оцінка судами попередніх інстанцій дана з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

Доводи позивача про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Водночас у касаційній скарзі відсутні доводи щодо порушення норм процесуального права, встановлення якого є безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до вимог частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року та рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2019 року у справі №826/11834/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді: Р. Ф. Ханова

Є. А. Усенко