ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2021 року

м. Київ

справа №826/11861/17

адміністративне провадження №К/9901/20402/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Калашнікової О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року (судді: Черпіцька Л.Т., Глущенко Я.Б., Собків Я.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Київської міської митниці ДФС про зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач 1), Київської міської митниці ДФС (далі - відповідач 2), в якому просив суд стягнути з Державної фіскальної служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 159398,00 грн внаслідок затримки виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на час звернення до суду судове рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідачем не виконано, а тому з відповідача слід стягнути на користь позивача на підставі статті 236 КЗпП України розмір середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у справі №826/1664/13-а у розмірі 159 398, 00 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від ЗО жовтня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення у справі №826/1664/13-а у розмірі 159 398,00 грн.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що рішення органу, який розглядав трудовий спір в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11 січня 2013 року по день поновлення на посаді 22 листопада 2016 року, виконано лише 17 серпня 2017 року, що підтверджується наказом Державної фіскальної служби України від 13 липня 2017 року №89-ф та листом Київської міської митниці ДФС від 17 серпня 2017 року №7414/10/26-70-05-03 К-104- ЕЗ. За таких обставин, розмір середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у справі №826/1664/13-а в частині задоволення матеріальних вимог, який належить стягнути з Державної фіскальної служби України на користь позивача на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України становить 159 398,00 грн.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від ЗО жовтня 2019 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково ототожнив проведення розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення в порядку статті 236 Кодексу законів про працю України з проведенням виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка настає за умови невиплати з вини роботодавця належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.

В той же час, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року у справі №826/1664/13-а за результатами розгляду трудового спору про поновлення на роботі ОСОБА_1 вирішено, серед іншого, стягнуто з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 січня 2013 року по день поновлення на роботі, тому виплата позивачу коштів за період з 11 січня 2013 року по день поновлення на роботі не змінює правову природу цих коштів, навіть за умови їх виплати 17 серпня 2017 року, у зв`язку з чим відсутні законні підстави для здійснення повторноїїх виплати позивачу.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування.

У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються відповідачем відповідно до вимог пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Однак, у касаційній скарзі позивач цитує пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що на цей час відсутній правовий висновок щодо застосування статті 236 КЗпП України у випадках затримання власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі, в частині виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позиція інших учасників справи.

До Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач 1, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 квітня 2021 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року у справі №826/1664/13-а за результатами розгляду трудового спору про поновлення на роботі ОСОБА_1 вирішено:

- визнати протиправним наказ Державної митної служби України від 10 січня 2013 року №179-к про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника служби внутрішньої безпеки Київської регіональної митниці з 11 січня 2013 року;

-стягнути з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 січня 2013 року по день поновлення на роботі.

З метою забезпечення виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року Окружним адміністративним судом м. Києва 08 липня 2013 року видано відповідний виконавчий лист.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 серпня 2016 року боржника за вказаним вище виконавчим листом замінено на Державну фіскальну службу України.

Рішення органу, який розглядав трудовий спір в частині поновлення позивача на посаді виконано 22 листопада 201 б року, а в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу виконано лише 17 серпня 2017 року, що підтверджується наказом Державної фіскальної служби України від 13 липня 2017 року року №89-ф та листом Київської міської митниці ДФС від 17 серпня 2017 року №7414/10/26-70-05-03 К-104-ЕЗ.

Не погоджуючись з тим, що відповідачем здійснено розрахунок за час вимушеного прогулу із затримкою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

За статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

У силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Положеннями статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Згідно з частиною другою статті 257 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому, пункт 3 частини першої статті 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Предметом судового контролю у цій справі є середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 159398,00 грн внаслідок затримки виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року у справі №826/1664/13-а, серед іншого, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби внутрішньої безпеки Київської регіональної митниці з 11 січня 2013 року та стягнуто з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 січня 2013 року по день поновлення на роботі.

Вказане рішення суду відповідачем виконано 18 листопада 2016 року, шляхом видання наказу від 18 листопада 2018 року №3716-0, яким скасовано наказ Державної митної служби України від 10 січня 2013 року №179-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та доручено керівнику Київської митниці ДФС забезпечити виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді, з урахуванням його стажу роботи та кваліфікації відповідно до вимог чинного законодавства.

Наказом Київської митниці ДФС від 22 листопада 2016 року №788-о призначено ОСОБА_1 на посаду заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №2 митного поста «Південний термінал» Київської митниці ДФС.

Тобто фактично рішення суду від 11 червня 2013 року виконано 22 листопада 2016 року.

Разом з тим, рішення органу, який розглядав трудовий спір в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11 січня 2013 року по день поновлення на посаді 22 листопада 2016 року виконано лише 17 серпня 2017 року, що підтверджується наказом Державної фіскальної служби України від 13 липня 2017 року №89-ф та листом Київської міської митниці ДФС від 17 серпня 2017 року №7414/10/26-70-05-03 К-104-ЕЗ.

Верховний Суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Стаття 236 КЗпП України не містить жодних застережень, щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Суд звертає увагу на те, що наведений обов`язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.

Аналіз правових норм чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов`язковими та виконуються негайно з часу його оголошення (набрання законної сили), чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Згідно з роз`ясненнями Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Відповідно до статті 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі-проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду, зокрема від 19 грудня 2019 року у справі №2а-7683/12/1370, від 25 вересня 2019 року у справі №813/4668/16 та від 27 червня 2019 року у справі №821 /1678/16.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що оскільки позивач поновлений на посаді 22 листопада 2016 року на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року у справі №826/1664/13-а, то позивач має право відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, за період з 12 червня 2013 року до 21 листопада 2016 року (включно).

Як зазначалось вище, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року у справі №826/1664/13-а за результатами розгляду трудового спору про поновлення на роботі ОСОБА_1 вирішено, серед іншого, стягнути з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 січня 2013 року по день поновлення на роботі.

Верховний Суд вказує, що судом апеляційної інстанції зроблено вірний висновок про те, що виплата позивачу коштів за період з 11 січня 2013 року по день поновлення на роботі не змінює правову природу цих коштів, навіть за умови їх виплати 17 серпня 2017 року, у зв`язку з чим відсутні законні підстави для здійснення повторної їх виплати позивачу.

Верховний Суд зауважує, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Тобто період з часу поновлення позивача на посаді (наказ про призначення на посаду, 22 листопада 2016 року) до фактичного розрахунку за час вимушеного прогулу (17 серпня 2017 року), не може вважатися часом вимушеного прогулу позивача, тому що позивач вже працював та отримував заробітну плату.

За цих обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

О.В. Калашнікова