ПОСТАНОВА
Іменем України
09 квітня 2020 року
Київ
справа №826/12172/17
адміністративне провадження №К/9901/47021/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенко М,М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу №826/12172/17
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, треті особи - Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року (прийняту у складі головуючого судді-Смолія І.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого Глущенко Я.Б., суддів: Бужак Н.П., Пилипенко О.Є.)
у с т а н о в и в :
І. Суть спору:
1. У вересні 2017 року ОСОБА_1 (далі -позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (далі -відповідач), треті особи: треті особи - Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області в якому просила суд :
1.1. - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування їй як судді Києво - Святошинського районного суду Київської області суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»;
1.2. - зобов`язати відповідача з 01 січня 2017 року перерахувати та виплачувати їй суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32000 грн.
2. Обґрунтовуючи вимоги позивач зазначив, що за січень-серпень 2017 року їй виплачена суддівська винагорода з розрахунку посадового окладу у розмірі 16 000,00 грн., що не відповідає розміру встановленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», яким визначено розмір мінімальної заробітної плати 32 000,00 грн. Позивач наголошує, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та не може врегульовуватися іншими законами.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року в задоволені позовних вимог було відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що, ураховуючи п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774, у січні-серпні 2017 року суддям місцевих загальних судів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, відповідно до штатних розписів правомірно встановлено посадові оклади у розмірі 16 000 грн.
IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
5. У касаційній скарзі позивачка, посилаючись на те, що оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції було винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, просить суд скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.?
5.1. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги позивачка зазначає, що посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання має становити 10 мінімальних заробітних плат, тобто 32000 грн. Позивач зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774 не внесено зміни до Закону України « Про судоустрій і статус суддів» №1402 чи Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453 в частині регулювання розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, а тому, зважаючи на приписи ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402, відсутні законодавчі підстави враховувати п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774 при нарахуванні суддівської винагороди.
6. Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, у якій посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
ІV. Установлені судами фактичні обставини справи
7. Указом Президента України від 16.04.2007р. №314/2007 ОСОБА_1 призначена строком на п`ять років на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області.
8. Наказом голови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.05.2007р. № 44-К ОСОБА_1 зарахована на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області.
9. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.05.2012р. №4732-VI та наказу голови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.07.2012р. № 83-К ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області.
10. За період січень-серпень 2017 року позивачу виплачувалась суддівська винагорода з розрахунку посадового окладу у розмірі 16 000,00 грн., що підтверджується розрахунковими листами.
11. Уважаючи дії відповідача щодо нарахування суддівської винагороди у такому розмірі протиправними, позивач звернулася у суд із даним адміністративним позовом.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, яка діяла на час вирішення справи в суді першої та апеляційної інстанції)
12. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
13. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
14. Згідно з частиною першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
15. За пунктом 22 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
16. Відповідно до пункту 23 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ.
17. Згідно з частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI (у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин та ухвалення судових рішень, які є предметом касаційного перегляду в цій справі) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
18. За змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ (у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин та ухвалення судових рішень, які є предметом касаційного перегляду в цій справі) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
19. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
VІ. Позиція Верховного Суду
20. У справі встановлено, що позивач є суддею, якого на цю посаду призначено до набрання чинності Законом № 1402-VIII, і який (на дату звернення з цим позовом до суду) не проходив кваліфікаційного оцінювання.
21. З огляду на вимоги пункту 23 Розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII, суддівську винагороду позивачу нараховували відповідно до статті 133 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), але з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ (у наведеній редакції), тобто з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначено на рівні 1600,00 грн. (що становить 16000,00 грн.).
22. Беручи до уваги приписи статті 7 Закону № 1801-VIII, розрахункова величина, яку застосувала ТУ ДСА для нарахування суддівської винагороди позивачу (1600,00 грн.) є розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого згаданим Законом з 01 січня 2017 року. Позивач вважає, що розмір суддівської винагороди визначено у Законі № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), який є спеціальним нормативним актом для цих правовідносин, тому застосування положень іншого закону, який до того ж звужує обсяг гарантій суддівської незалежності, є порушенням норм статті 130 Конституції України. Тобто, позивач вважає, що суддівську винагороду мали б нараховувати з розрахунку мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму.
23. Верховний Суд раніше висловлював правову позицію у справі, фактичні обставини якої є подібними до обставин цієї справи. Зокрема у справі № 820/1853/17 колегія суддів зазначила, що норма частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.
24. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, як-от пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн.) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
25. Отож, у такий спосіб законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн.) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі суддів, і водночас передбачив, що «до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень».
26. На підставі наведеного колегія суддів висловила правовий висновок, за яким: законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн.; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 грн. Таким врегулюванням законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався до такого врегулювання.
27. При цьому, колегія суддів зазначає, що до 01.01.2017 закони № 2453-VI та №1402-VIIІ визначали розмір посадового окладу судді у мінімальних заробітних платах, що дає можливість зробити висновок, що мінімальна заробітна плата застосовувалася законодавцем як розрахункова величина.
28. Досліджуючи мету прийняття Закону № 1774-VIII слід наголосити, що він був направлений на підвищення мінімальних стандартів, запроваджених в Україні, в тому числі і заробітної плати. Так, з огляду на положення Закону України "Про бюджет України на 2017 рік" розмір заробітної плати зріс вдвічі.
29. Наслідком таких змін Законом № 1774-VIII стала зміна розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися до розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також до розрахунку інших платежів та санкцій.
30. Таким чином, суд дійшов висновку, що з прийняттям Закону № 1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, у формулі розрахунку якої як розрахункова величина була закладена мінімальна заробітна плата, а лише розрахункова величина.
31. Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу на вже вказаний алгоритм розрахунку суддівської винагороди, який за законами № 2453-VI та №1402-VIIІ є однаковим, тому і розрахункова величина повинна бути однаковою. Інший підхід буде мати ознаки дискримінації та не буде відповідати меті, закладеній в Законі № №1402-VIIІ - збільшення суддівської винагороди суддям, що пройшли кваліфікаційне оцінювання.
32. Відповідно до саттей 7, 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01.12.2016 року становить 1600 грн., а розмір мінімальної заробітної плати також становить 1600 грн.
33. Статтями 7, 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік" визначено розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01.01.2017 року становить 1600 грн., а розмір мінімальної заробітної плати становить 3200 грн.
34. Так, до 01.01.2017 року розмір посадового окладу судді становив 16000 грн. (10 х 1600 грн. мінімальної заробітної плати), з 01.01.2017 року розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання також становить 16000 грн. (10 х 1600 грн.).
35. Отже, вказаний розрахунок свідчить про незмінність розміру посадового окладу судді після зміни розрахункової величини, що свідчить про відсутність порушення гарантії судді, щодо її матеріального забезпечення.
36. Стосовно посилань скаржниці на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2005 в справі «Кечко проти України» (заява №63134/00), Суд зазначає таке.
37. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру, або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
38. Як зазначив ЄСПЛ у вказаному рішенні, у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове регулювання передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
39. Отже, як указав ЄСПЛ, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їхнього отримання.
40. У випадку спірних правовідносин держава не відмовляла позивачці у виплаті їй суддівській винагороди в розмірі, визначеному законодавством, а лише змінила підходи щодо застосування мінімальної заробітної плати як нижньої межі оплати праці, яка гарантується державою, для усіх без виключення працівників.
41. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій, які є предметом касаційного перегляду в цій справі, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні. Доводи касаційної скарги висновків судів та обставин справи не спростовують.
42. Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року в справі №804/3789/17, від 21 лютого 2020 року в справі №819/622/17, від 27 лютого 2020 року в справі №815/3907/17, від 05 березня 2020 року в справі №820/2567/17 і Суд не вбачає підстав відступу від нього у цій справі.
43. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
44. Зважаючи на приписи статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
45. Водночас колегія суддів звертає увагу на таке.
46. Рішенням від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України(є неконституційним), зокрема, положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII. За змістом резолютивної частини вказаного Рішення, це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року -12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».
47. Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018положення частин третьої, десятої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
48. На дату виникнення спірних правовідносин у цій справі, а також під час розгляду цієї справи в суді, правове регулювання було іншим. Позаяк рішення Конституційного Суду України має перспективну дію, при вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій, з висновками яких погоджується колегія суддів, керувалися наведеними положеннями законодавства, яке тоді ще було чинним.
49. На дату касаційного перегляду судових рішень у цій справі положення, зокрема, частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) уже втратили чинність, між тим під час касаційного перегляду судових рішень суд касаційної інстанції не може перевіряти чи правильно суди попередніх інстанцій застосували положення, зокрема, матеріального права, в редакції, яка діє на час касаційного перегляду.
50. З огляду на зазначене, при прийнятті цієї постанови суд касаційної інстанції не брав до уваги Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018. Однак, за правилами пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України вказане рішення Конституційного Суду України може слугувати підставою для перегляду судових рішень в цій справі у зв`язку з виключними обставинами.
51. Зважаючи на особливості касаційного розгляду та ураховуючи, що рішення Конституційного Суду України мають лише дію «на майбутнє», за винятком питань щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності, його Рішення від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 не може бути враховано Судом при розгляді цієї касаційної скарги.
52. Положеннями частини першої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
53. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
VII. Судові витрати
54. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
55. Керуючись статтями Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року у цій справі залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Шишов
Судді І.В. Дашутін
М.М. Яковенко