№ 826/12402/16 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2022 року

м. Київ

справа №826/12402/16

адміністративне провадження № К/990/2051/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стеценка С.Г.,

суддів: Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 826/12402/16

за позовом ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України

третя особа: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

про визнання протиправним та скасування рішення

за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року (головуючий суддя: Бояринцева М. А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року (колегія у складі: головуючого судді Кучми А. Ю., суддів: Аліменка В. О., Оксененка О. М.), -

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, в якому просив визнати незаконною і нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» з моменту винесення судом рішення та покласти судові витрати на відповідача.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 порушує право позивача на отримання пенсії.

Вказує, що пункт 5 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 суперечить постанові Правління Пенсійного Фонду України від 25 листопада 2005 року, а пункти 6-13 також не відповідають положенням Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», адже ставлять призначення пенсії, право на яку гарантовано Конституцією України, норми якої є нормами прямої дії, у залежність від фактичного місця знаходження внутрішньо переміщеної особи, а також від перевірки його житлових умов, складання актів, які не передбачені у пенсійному законодавстві.

Також, позивач зазначає, що пункт 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» містить інші підстави для припинення соціальних виплат, аніж ті, які визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Також позивач зазначає, що пунктами 15-18 вказаного порядку встановлено інший порядок поновлення виплати пенсій, аніж визначений частиною 2 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» порядок.

З урахуванням наведеного, позивач вважає, що наведені норми порушують Конституцію України, Закони України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», адже змінюють умови реалізації прав на отримання пенсії. Оскаржувана постанова, на думку позивача, прийнята всупереч рішенню Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 1-32/2009, із порушенням Регламенту Кабінету Міністрів України, містить правові норми, що є дискримінаційними. Разом з цим, позивач зазначає про порушення його права на недоторканість особистого і сімейного життя, його таємницю, недоторканість житла, право на свободу пересування.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 23 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року позов задовольнив частково.

Визнав протиправними та нечинними пункти 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Визнав протиправними та нечинними пункти 12, 15, 16, 17, 18 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». В іншій частині позовних вимог відмовив.

4. Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскаржуваними положеннями Постанови № 365 порушено, у тому числі, принцип пропорційності. Недотримано необхідного балансу між метою, яку переслідувала держава і наслідками, які настали для внутрішньо переміщеної особи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, 17 січня 2022 року Кабінет Міністрів України звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

6. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає про те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Так, судами не враховано наявність рішень у справах № 826/12123/16 та № 826/13784/16, не надано їм належної оцінки, не враховано висновки викладені у постановах Верховного Суду у вказаних справах.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. 17 січня 2022 року в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану касаційну скаргу.

8. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 січня 2022 року, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С.Г., судді Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.

9. Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року.

11. Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження з 13 липня 2022 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

12. Як встановлено судами попередніх інстанції, постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджено такі, що додаються: Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

13. Вважаючи, що вказана постанова порушує права ОСОБА_1 , останній звернувся до суду з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

19. За приписами п. 6 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі: щодо оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили.

20. Під час касаційного провадження встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2017 року у справі № 826/12123/16, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2018 року, визнано нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365. Зазначене рішення суду набрало законної сили, а постановою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі залишені без змін.

21. З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що оскільки окремі положення постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, які також є предметом оскарження у цій справі, уже визнані незаконними і скасовані судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому за правилами пункту 6 частини 1 статті 238 КАС України провадження у справі підлягає закриттю.

22. Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

23. З огляду на зазначене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі в частині оскарження пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365.

24. Згідно із Конституцією України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України (частини перша, третя статті 113); в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання (частина перша статті 117); здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України (пункт 10 статті 116); організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією і законами України (частина друга статті 120).

25. За юридичною позицією Конституційного Суду України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності при виданні постанов і розпоряджень повинен виходити із закріплених за ним виключно Конституцією та законами України повноважень, які не можуть встановлюватися іншими правовими актами (указами Президента України, постановами Верховної Ради України, власними актами) (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 листопада 2008 року № 25-рп/2008).

26. За приписами статті 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 113 Основного Закону визначено, що Кабінет Міністрів України у своїй дальності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

За змістом статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції і законів України.

27. Статтею 2 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України віднесено виконання законів України (далі - Закон № 794-VII).

28. Частинами 1 та 2 стаття 49 Закону № 794-VII передбачено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

29. Законом України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (надалі - Закон № 1706-VII) встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

30. Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

31. За приписами ст. 2, 10 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Кабінет Міністрів України: 1) координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону; 2) забезпечує проведення моніторингу внутрішнього переміщення осіб, спрямовує діяльність органів виконавчої влади на усунення обставин (умов), що сприяли внутрішньому переміщенню осіб, захист прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, сприяння поверненню таких осіб до залишеного місця проживання та їх реінтеграції; 3) у разі настання обставин, зазначених у статті 1 цього Закону, які спричинили масове (більше 100 тисяч осіб) переміщення громадян України, або у разі продовження дії обставин, зазначених у статті 1 цього Закону, понад 6 місяців затверджує комплексні державні цільові програми щодо підтримки та соціальної адаптації внутрішньо переміщених осіб із визначенням джерел та обсягів фінансування, контролює їх виконання; 4) здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

32. Системний аналіз вищенаведених правових норм надає підстави вважати, що відповідачу чинним законодавством визначено обов`язок приймати відповідні акти нормативного характеру з метою забезпечення прав та свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

33. Приписи постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, що залишилися чинними, містять загальні засади щодо порядку призначення державних соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування та не суперечать Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

34. В межах касаційного перегляду в цій справі колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.3 ст. 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме, спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення держаних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Постанова №365 є спеціальним нормативно-правовим актом, виданим на вимогу Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб як окремої категорії.

Крім того, зазначений Порядок визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій, довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, надання соціальних послуг, субсидій, пільг за рахунок коштів державного соціального страхування.

Із пояснювальної записки до проекту Постанови № 365 вбачається, що у проекті акту відсутні положення, що містять ознаки дискримінації.

35. Аналіз наведених норм права, свідчить про те, що оскільки внутрішньо переміщені особи, зокрема, потребують спеціального захисту з боку держави, надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом, встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян, тому оспорювана позивачем Постанови № 365 не може вважатися дискримінаційною в розумінні положень Закону № 5207-VI.

36. За таких обставин, колегія суддів вважає, що постанова № 365 не є тим нормативно-правовим актом, який підлягає обов`язковій антидискримінаційній експертизі в силу Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

37. За таких обставин, колегія суддів вважає, що в решті постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 визнанню нечинною не підлягає.

39. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року позовні вимоги у справі № 826/12123/16 за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, треті особи - Міністерство юстиції України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Міністерство соціальної політики України, про визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року у справі № 826/13784/16 скасовано та ухвалено нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року у справі № 826/13784/16 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року скасовано в частині визнання протиправними та скасування пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, а провадження у справі в цій частині закрито. В решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року залишено без змін.

40. Отже, вищевказані судові рішення також підтверджують обставини щодо відсутності підстав для визнання нечинною в решті постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

41. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

42. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

43. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню, а касаційна скарга - частковому задоволенню.

Керуючись статтями 341 345 349 350 354 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Провадження у справі № 826/12402/16 в частині позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 закрити.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

С.Г. Стеценко

Т.Г. Стрелець

Л.В. Тацій ,

Судді Верховного Суду