ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 826/12617/16

касаційне провадження № К/9901/40172/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у судовому засіданні без виклику сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.06.2017 (суддя - Келеберда В.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2017 (головуючий суддя - Файдюк В.В., судді - Мєзєнцев Є.І., Чаку Є.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.06.016 №1612-1305.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив про відсутність у нього правових підстав для сплати визначених відповідачем сум земельного податку з підстав того, що відповідачем неправомірно здійснено нарахування позивачу земельного податку за використання земельної ділянки під нежитловими будівлями та спорудами, які знаходились у власності позивача, оскільки позивач не є власником (користувачем) земельної ділянки, належні йому нежитлові будівлі та споруди відчужено ним 29.07.2016.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.06.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2017, адміністративний позов задоволений, визнане протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Інспекції від 02.06.2016 №1612-1305.

Суди, задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що позивач власником вказаних будівель більше не являється, їх власником є ТОВ «Аквія», до якого, на підставі положень статті 120 Земельного кодексу України, перейшло право користування земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Не погодившись із рішенням судів першої та апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що судами не надано належну оцінку обставинам справи, зокрема тому, що земельна ділянка, за яку позивачу нараховано земельний податок, належать позивачу відповідно до даних Державного земельного кадастру.

Позивач не скористався своїм процесуальним правом та не надавав суду письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11.12.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.10.2023 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, закінчив проведення підготовчих дій та призначив справу до касаційного розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на 11.10.2023.

Відповідачем 22.09.2022 заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 №296, від 06.03.2019 №227, від 19.06.2019 №537, наказів ДПС України від 12.07.2019 №14, від 30.09.2020 №529.

Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача у справі - Державної податкової інспекції в Оболонському районі Державної фіскальної служби у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві (ЄДРПОУ ВП 44116011).

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до реєстраційного посвідчення від 04.08.2009 №005502 позивач був власником нежитлових будівель та споруд загальною площею 2344,6 кв.м. по вул. Семена Скляренка, 1а у м. Києві на підставі договору купівлі-продажу від 31.07.2009 №2412.

Інспекцією відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.06.2016 №1612-1305, якими позивачу визначено податкове зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2016 рік у загальному розмірі 714 477,68 грн.

Так, відповідно до договору купівлі-продажу від 29.07.2016 позивач не є власником вказаних будівель лише з вказаної дати, з 29.07.2016 власником цих будівель є ТОВ «Аквія», що підтверджується наявною у матеріалах справи інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №65098955 від 04.08.2016.

Суди зазначили, що матеріали справи не містять документів, які посвідчують наявність у позивача права власності/користування земельною ділянкою на території міста Києва за адресою: по вул. Семена Скляренка, 1а, а саме: відомості щодо державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі на території міста Києва за вказаною адресою та рішення Київського міської ради про передачу її у власність/користування фізичним та юридичним особам у ГУ Держгеокадастру у м. Києві відсутні.

Судами також установлено, що контролюючим органом невірно визначено суму податкового зобов`язання у розмірі 714 477,68 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України).

Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (стаття 126 ЗК України).

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються положеннями статей 120 ЗК України та 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПК України).

Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Суди, приймаючи рішення дійшли до висновку, що позивач не є власником нежитлових приміщень, за земельну ділянку під якими Інспекцією оспорюваним податковим повідомленням-рішенням нараховано земельний податок.

Водночас, суди не врахували і не надали оцінку фактичним обставинам у даній справі щодо належності позивачу на праві приватної власності відповідно до договору купівлі-продажу від 31.07.2009 №2412 нежилих будівель та споруд загальною площею 2344,6 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та подальшому відчуженню зазначених будівель і споруд ТОВ «Аквія» відповідно до договору купівлі-продажу від 29.07.2016. Зазначені обставини у даній справі свідчать, що позивачу на праві власності належали вказані будівлі та споруди протягом семи місяців 2016 року, що не враховано у оскаржуваних рішеннях та чому не надано оцінку судами.

За таких обставин, колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача обов`язку зі сплати земельного податку.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За приписами частин першої і другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 52 341 343 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача - Державну податкову інспекцію в Оболонському районі Державної фіскальної служби у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві (ЄДРПОУ ВП 44116011).

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.06.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2017 скасувати, а справу №826/12617/16 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова