№ 826/13693/18 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 березня 2020 року

Київ

справа №826/13693/18

адміністративне провадження №К/9901/26089/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Калашнікової О.В.,

суддів: Білак М.В., Губської О.А.,

розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/13693/18

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 11 липня 2018 року, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2019 року (прийняте у складі головуючого судді Патратій О.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді- Собківа Я.М., суддів: Ганечко О.М., Костюк Л.О.)

У С Т А Н О В И В :

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, в якому просив:

1.1. скасувати рішення від 11 липня 2018 року про відмову засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 у переведенні із Замкової виправної колонії № 58 до установи виконання покарань № 31 м. Новгород-Сіверська;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути переведення засудженого до іншої установи виконання покарання.

2. В обґрунтування позовних вимог посилається на протиправність оскаржуваного рішення з огляду на те, що на підставі Наказу Міністерства юстиції України № 680/5 від 27 лютого 2017 року позивач має право на переведення до установи (колонії), що діє в регіоні постійного проживання позивача до його засудження або де проживають його близькі родичі.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі та з вересня 2005 року відбуває покарання у Замковій виправній колонії (№ 58).

3.1. 13 червня 2018 року позивач звернувся із клопотанням до Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України про переведення його із Замкової виправної колонії (№ 58) до Новгород-Сіверської установи виконання покарань (№ 31) або установи виконання покарань Полтавської чи Роменської виправної колонії.

3.2. За результатами розгляду вищезазначеного звернення, протоколом Центральної комісії Міністерства юстиції України № 2 від 11 липня 2018 року позивачу було відмовлено у переведенні із Замкової виправної колонії (№ 58) до вищезазначених установ відбуття покарання враховуючи відсутність підстав, передбачених частиною 2 статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України (КВК України) та вільних місць для тримання такої категорії осіб, як засуджений до довічного позбавлення волі.

3.3. Не погодившись з вказаною відмовою, позивач звернувся з даним позовом до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року, позов задоволено.

4.1. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у відмові Міністерства юстиції України від 11 липня 2018 року не наведено жодних законних підстав та необґрунтовано відмову позивачу у переведені до іншої установи відбування покарань.

4.2. Також, судами враховано ту обставину, що позивач та його родичі раніше неодноразово зверталися до Міністерства юстиції України з клопотанням про переведення його до іншої установи відбування покарань.

4.3. Крім цього, відповідачами не надано жодних належних та допустимих доказів про те, що на момент розгляду Центральною комісією питання переведення засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 до Державної установи «Новгород-Сіверська установа виконання покарань № 31» Міністерства юстиції України в даній установі були відсутні вільні місця для тримання засуджених до довічного позбавлення волі.

IV. Касаційне оскарження

5. У касаційній скарзі Міністерство юстиції України, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

5.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії.

5.2. Скаржник також зазначає, що законодавство України не надає чіткого визначення «виняткових обставин». Не існує на сьогодні і жодного відомчого нормативного документу, що детально встановлював би підстави та порядок розгляду та вирішення питань переведення засуджених з однієї установи до іншої.

6. У відзиві на касаційну скаргу позивач посилається на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм процесуального права, а тому не підлягають скасуванню.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

7. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

8. Відповідно до частини 2 статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України), засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

9. Відповідно до статті 93 КВК України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого. Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

10. Згідно з Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №228, Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, зокрема, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.

11. Відповідно до пункту 3 наведеного Положення, основними завданнями Мін`юсту, серед іншого, є: забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації; забезпечення формування системи наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, які застосовуються до засуджених та осіб, узятих під варту; контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізацією законних прав та інтересів засуджених та осіб, узятих під варту.

12. При цьому Мін`юст відповідно до покладених на нього завдань визначає вид установи виконання покарань, у якій відбуватимуть покарання засуджені до позбавлення волі, здійснює розподіл, переводить їх та осіб, узятих під варту, з однієї установи до іншої (підпункт 95-8 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України).

13. Відповідно до пункту 95-8 Положення про Міністерство Юстиції України, Міністерство Юстиції України визначає вид установи виконання покарань, у якій відбуватимуть покарання засуджені до позбавлення волі, здійснює розподіл, переводить їх та осіб, узятих під варту, з однієї установи до іншої.

14. Згідно з частиною 6 статті 57 КВК України допускається переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого для розміщення засудженого за місцем проживання його близьких родичів за наявності поважних причин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цьому виправному центрі. Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, за поданням адміністрації виправного центру, погодженим з начальником відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та спостережною комісією.

15. Відповідно до пункту 4 розділу 2 Положення про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 № 680/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2017 за № 265/30133 (далі - Положення № 680/5), до виправних колоній максимального рівня безпеки направляються чоловіки, зокрема, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі.

16. Згідно з пунктом 17.1. Європейських пенітенціарних правил Рекомендація N R (2006) 2 Комітету Міністрів держав-учасниць, по можливості, ув`язнені повинні направлятися для відбуття покарання в пенітенціарні установи, розташовані поблизу від міста проживання або місць соціальної реабілітації. При розподілі варто враховувати вимоги, пов`язані із продовженням кримінального розслідування та забезпеченням безпеки, а також потребу створення відповідного режиму для всіх ув`язнених. По можливості, варто узгоджувати з ув`язненим первісно призначене для нього місце відбуття покарання та будь-які наступні переведення з однієї пенітенціарної установи до іншої.

VI. Позиція Верховного Суду

17. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон N 460-IX).

18. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

19. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

20. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

21. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

22. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у Замковій виправній колонії № 58.

23. За даними особової справи засудженого ОСОБА_1 у останнього є мати - ОСОБА_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 та сестра - ОСОБА_3 , що проживає за адресою:

АДРЕСА_2 . Також, як зазначив позивач у поданому ним клопотанні про переведення, його матері, 1954 р.н., котра перебуває на пенсії, важко відвідувати його із-за значної відстані до місця відбуття покарання. Вона за таких обставин вимушена відвідувати його один раз на рік, що перешкоджає їх сімейному зв`язку.

25. Тобто, значна відстань від місця проживання його близьких до місця його відбування покарання є перешкодою у спілкуванні засудженого з рідними.

26. Натомість, вказаним обставинам при визначенні місця відбування покарання позивача, належної оцінки відповідачем надано не було.

27. Як вірно враховано судами, у відмові Міністерства юстиції України від 11 липня 2018 року не наведено жодних законних підстав та необґрунтовано відмову позивачу у переведені до іншої установи відбування покарань.

28. Викладені у рішенні Центральної комісії Міністерства юстиції України про відмову засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 у переведенні із Замкової виправної колонії (№58) до Державної установи «Новгород-Сіверська установа виконання покарань № 31» Міністерства юстиції України від 11 липня 2018 року та твердження про те, що у Державній установі «Новгород-Сіверська установа виконання покарань № 31» Міністерства юстиції України відсутні вільні місця для такої категорії осіб, як засуджених до довічного позбавлення волі не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

29. В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Вінтман проти України (Vintman v. Ukraine, №28403/05) зазначено, що засуджені до позбавлення волі мають "надалі користуватись основоположними правами та свободами, гарантованими Конвенцією, окрім права на свободу". Отже, не постає питання, що засудженого до позбавлення волі може бути позбавлено усіх прав за статтею 8 Конвенції тільки тому, що він має статус особи, яку за вироком суду було позбавлено волі. У своїй практиці Суд також визнав, що Конвенція не надає засудженим до позбавлення волі права обирати місце відбування покарання, а той факт, що засуджені відокремлені від своїх родин та перебувають на певній відстані від них, є неминучим наслідком позбавлення їх волі. Однак поміщення засудженого до колонії, розташованої на такій відстані від місця проживання його родини, що дуже ускладнює або навіть унеможливлює побачення, може за певних обставин становити втручання у сімейне життя, оскільки можливість для членів родини відвідувати засудженого є надзвичайно важливою для підтримання сімейного життя.

30. При цьому, суд не заперечує, що національні органи влади повинні мати широкі дискреційні повноваження щодо питань, які стосуються виконання покарань, однак, розподіл засуджених по установах виконання покарань не повинен залишатися цілком на розсуд адміністративних органів влади. Інтереси засуджених щодо підтримання принаймні якихось сімейних та соціальних зв`язків повинні братись до уваги.

31. Аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постановах від 16 травня 2019 року (справа № 822/3011/17) та від 23 жовтня 2019 року (справа № 822/190/18)

32. Доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

33. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень.

34. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

35. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

VIІ. Судові витрати

36. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

О.В. Калашнікова

М.В. Білак

О.А. Губська ,

Судді Верховного Суду