ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 826/14369/17

адміністративне провадження № К/9901/216/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Бившевої Л.І., Чумаченко Т.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2018 року (суддя Головань О.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року (головуючий суддя Чаку Є.В., судді: Файдюк В.В., Мєзєнцев Є.І.) у справі №826/14369/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" до ДПІ у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» звернулося до суду позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання незаконним та скасування рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 14 квітня 2017 року №9138/10/26-55-09-05; зобов`язання Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць березень 2017 рік з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-Лтд» з введенням до інформаційних баз ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 12.04.2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю відповідача щодо не прийняття податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2017 року, поданої Товариством в паперовій формі.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на час подання податкової декларації з податку на додану вартість у паперовому вигляді у Товариства не було об`єктивних перешкод для виконання обов`язку платника ПДВ, визначеного нормою пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, щодо подання податкової звітності з цього податку в електронній формі.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Обґрунтування доводів касаційної скарги зводиться до протиправної бездіяльності відповідача щодо неприйняття податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2017 року, поданої в паперовій формі, оскільки позивач має право подавати податкову звітність в порядку, передбаченому пунктом 49.3 статті 49 Податкового кодексу України. Крім того, позивач у скарзі зазначає про чисельні грубі порушення норм процесуального права, допущених судами попередніх інстанцій, що є самостійною підставою для скасування судових рішень.

Відповідач не реалізував право подати відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду в касаційному порядку.

10 січня 2019 року Верховним Судом відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД".

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» зареєстровано як юридична особа 6 червня 2005 року, перебуває на обліку як платник податків у Державній податковій інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, з 13 червня 2005 року зареєстроване платником податку на додану вартість (свідоцтво №100342672).

Позивачем неодноразово подавались податкові декларації з ПДВ з доповненнями за різні звітні періоди і контролюючий орган щоразу повідомляв позивача про те, що подані декларації не можуть бути прийняті, оскільки подані не в електронній формі.

22 грудня 2015 року між Товариством та ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві укладено договір про визнання електронних документів за №9258630649, предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органів ДФС засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях як оригіналу.

У червні 2016 року Товариство дізналося, що воно як платник ПДВ протягом послідовних 12 місяців (з 01.04.2015 року по 01.04.2016 року) не подавало до ДПІ податкову звітність з ПДВ, у зв`язку з чим прийнято рішення 25 травня 2016 року №485/26-55-12-05 про анулювання реєстрації платника ПДВ щодо товариства.

12 квітня 2017 року Товариство подало до ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві податкову декларацію з ПДВ за березень 2017 року з додатками №№2, 3, 4, 5 та викладеними доповненнями до податкової декларації у формі листа.

ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у місті Києві листом від 14 квітня 2017 року за №9138/10/26-55-08-05 повідомила Товариство про те, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Нікея-ЛТД» за ІПН 335468526557 анульовано 25 травня 2016 року, тому податкова звітність товариства з ПДВ не може бути прийнята. Також контролюючий орган вказав на те, що листом ДФС України від 14 травня 2015 року №17098/7/99-99-11-03-01-17 платнику було надано роз`яснення щодо порядку та термінів подання податкової звітності від платників податків, яким анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість.

Не погоджуючись з відмовою у прийнятті податкової звітності, позивач звернувся з даним позовом до суду.

В аспекті заявлених вимог, Верховний Суд зазначає наступне.

Порядок подання податкової декларації до органів державної податкової служби регулюється статтею 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - так само).

1 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIIІ, яким до Податкового кодексу України внесені зміни, зокрема, введено систему електронного адміністрування ПДВ, зокрема, у частині подання податкової звітності з цього податку та реєстрації податкових накладних.

Нормами пунктів 49.1, 49.2 статті 49 Податкового кодексу України визначено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Відповідно до пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Водночас, згідно п. 49.4 статті 49 Податкового кодексу України платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. У разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 цієї статті. Виключення з цього правила встановлено абзацом третім цього пункту, відповідно до якого у разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті.

Відповідно до пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України, прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

У свою чергу, відповідно до пункту 48.3 статті 48 цього Кодексу, податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Згідно пункту 48.4 статті 48 цього Податкового кодексу України, у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов`язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.

Пунктом 49.9 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

Отже, процедура прийняття податкової декларації полягає у вчиненні посадовою особою податкового органу фактичних дій із: перевірки наявності та достовірності заповнення обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 Податкового кодексу України; реєстрації податкової декларації у день її отримання органом державної податкової служби.

При цьому, як встановлено пунктом 49.10 статті 49 Податкового кодексу України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється.

Судами встановлено, що з поданої декларації з ПДВ за березень 2017 року вбачається, що у графі « 4» Позивачем зазначений індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість - 335468526557.

Також суди установили, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Нікея-ЛТД» за ІПН 335468526557 було анульоване 25 травня 2016 року за рішенням контролюючого органу, що не заперечується Товариством.

Так, згідно п.184.1. статті 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Нормами пунктів 184.5., 184.6. статті 184 Податкового кодексу України визначено, що з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

Також необхідно зазначити, що Верховним Судом враховано, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року у справі №826/15293/16 частково задоволено позовні вимоги ТОВ «Нікея-ЛТД», визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 25.05.2016 р. № 485/26-55-12-05 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД». Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 23.06.2016 р. № 14028/10/26-15-12-01-09 про результати розгляду скарги. Визнано протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України, яка полягала у нездійсненні розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» від 07.07.2016 р. № 217 протягом двадцятиденного строку, встановленого пунктом 56.8 статті 56 Податкового кодексу України, з дня її отримання. Зобов`язано Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві відновити в реєстрі платників податку на додану вартість запис про реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» (код за ЄДРПОУ 33546858, індивідуальний податковий номер платника ПДВ 335468526557, свідоцтво № 100342672 про реєстрацію платника ПДВ).

Однак даний факт не впливає на ту обставину, що податкову декларацію з ПДВ за березень 2017 року було подано ТОВ "Нікея-ЛТД" у паперовій формі.

У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 грудня 2015 року між позивачем та відповідачем укладено договір про визнання електронних документів №9258630649, предметом якого є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з ПДВ та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях, як оригіналу. Доказів розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку зазначеного договору не надано.

Отже, наявність діючого договору про визнання електронних документів позбавляє платника податків можливість подавати податкову звітність у паперовому вигляді.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність спірного рішення контролюючого органу, оскільки законодавством (на момент прийняття спірного рішення) чітко передбачено, що податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису, та з дотриманням вимог до форми та змісту, встановлених ст. 48 ПК України.

Тобто, ключовою відмінністю податкової звітності з податку на додану вартість, починаючи з 1 січня 2015 року, запровадження обов`язку для платника податків щодо її подання засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, що забезпечувало належне функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість, та упереджувало випадки безпідставного відшкодування податку на додану вартість в автоматичному режимі.

Довід скаржника про те, що подання ним декларації з податку на додану вартість за березень 2017 рік в письмовій формі обумовлено бажанням зберегти від`ємне значення з податку на додану вартість, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) унормовано обов`язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладено у постанові від 2 жовтня 2018 року у справі №810/2468/17.

Крім того, форма електронної декларації є лише звітним документом, у кому відображаються результати господарської діяльності на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку, в тому числі даних про наявність від`ємного значення з ПДВ. Зокрема, статтею 200 ПК України встановлено Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Підпунктом 200.1. цієї статті визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Тобто, у разі від`ємного значення між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду таке значення має обов`язково відображатись у декларації з ПДВ.

Суд визнає безпідставними посилання скаржника на висновок Верховного Суду, ухвалений у постанові від 31 липня 2018 року у справі №810/1570/16, оскільки зазначеною постановою справа направлена на новий розгляд, а тому стверджувати про остаточний висновок щодо відповідних норм права Верховного Суду є не доцільним.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на невідповідність оскаржуваних судових рішень вимогам закону та на процесуальні порушення, допущені судами попередніх інстанцій є необґрунтованими, оскільки для надання оцінки аргументам (доводам) необхідно щоб такі безпосередньо стосувались обставин справи, були доречними та важливими, тобто такими, які мають значення для вирішення справи по суті, а не будь - які, а як вбачається з судових рішень попередніх інстанцій всі доводи позивача, які безпосередньо стосувались оскаржуваного рішення контролюючого органу, судами взято до уваги, надано їм оцінку та враховано при прийнятті судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 317 КАС України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таких порушень у касаційній скарзі не зазначено, і судом касаційної інстанції не встановлено.

У призмі оцінки доводів позивача, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд керується висновками Європейського суду з прав людини, зокрема пунктом 1 статті 6 Конвенції, де визначено, що хоча вказаний пункт і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.

Судами першої та апеляційної інстанції в повній мірі встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а, отже, і наведені позивачем доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно із статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341 345 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року у справі №826/14369/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко Л.І. Бившева Т.А. Чумаченко