№ 826/14471/16 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2020 року

Київ

справа №826/14471/16

адміністративне провадження №К/9901/29646/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/14471/16

за позовом ОСОБА_1

до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бабкової Тетяни Ігорівни

третя особа Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України у місті Києві

про скасування постанов, визнання протиправними дій та бездіяльності,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 серпня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Кузьменка В.А.)

і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Кузьмишиної О.М., суддів Глущенко Я.Б., Шелест С.Б.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 12 серпня 2016 року, постанову про арешт майна боржника й оголошення заборони на його відчуження від 22 серпня 2016 року, винесених державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бабковою Тетяною Ігорівною;

- визнати неправомірними і незаконними дії та бездіяльність державного виконавця Голосіївського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бабкової Тетяни Ігорівни і Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, які полягають у тому, що: виконавче провадження відкрито незаконно на підставі вимоги №Ф-376, виданої 6 липня 2016 року Правобережним об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві, про стягнення з ОСОБА_1 страхових внесків та інших платежів у сумі 21 008,00 грн, всупереч рішенню (ухвалі) Голосіївського районного суду міста Києва від 25 березня 2015 року у справі №752/16618/14-ц, всупереч вимогам статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»; ОСОБА_1 як боржника не було своєчасно повідомлено про винесення 12 серпня 2016 року постанови про відкриття виконавчого провадження і не було своєчасно повідомлено про винесення 22 серпня 2016 року постанови про арешт майна боржника й оголошення про заборону його відчуження; ОСОБА_1 як боржнику у виконавчому провадженні не роз`яснено державним виконавцем законні права, визначені Законом України «Про виконавче провадження», не роз`яснено і не доведено право на спосіб добровільного виконання вимоги №Ф-376, виданої 6 липня 2016 року Правобережним об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві про стягнення з ОСОБА_1 страхових внесків та інших платежів у сумі 21 008,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», оскільки нормами зазначеного Закону не передбачено виконання вимоги органів Пенсійного фонду України щодо стягнення страхових внесків, тому що така вимога за своєю природою не є рішенням у розумінні положень Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, на думку позивача, оскаржувані постанови належить скасувати, оскільки вони були направлені йому державним виконавцем з порушенням строку направлення відповідних постанов.

Також позивач зазначає, що 25 лютого 2014 року постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження на виконання вимоги № Ф-771 від 1 березня 2013 року Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі міста Києва. Не погодившись із зазначеною постановою позивач оскаржив її до суду. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 25 березня 2015 року у справі №752/16618/14-ц визнано протиправними дії державного виконавця щодо стягнення з позивача суми 21 008,00 грн, а постанову про відкриття виконавчого провадження від 25 лютого 2014 року - скасовано. Отже, на думку позивача, державний виконавець при прийнятті рішення про відкриття виконавчого провадження за новою вимогою органу Пенсійного фонду України стосовно позивача повинен був врахувати висновки суду зазначені в ухвалі Голосіївського районного суду міста Києва від 25 березня 2015 року у справі №752/16618/14-ц. Однак не зробив цього і тим самим, на думку позивача, порушив вимоги статті 19 Конституції України, частини першої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», якими визначено, що державний виконавець зобов`язаний діяти на підставі та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а також використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Приймаючи зазначені рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що на прострочену заборгованість зі сплати страхових внесків (недоїмки) територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Так, страхувальник може добровільно сплатити визначену у зазначеній вимозі недоїмку, або узгодити її з територіальним органом Пенсійного фонду, або оскаржити її до суду.

Однак, якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, територіальний орган Пенсійного фонду зобов`язаний звернутися і подати вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби.

Стаття 17 Закону України «Про виконавче провадження» визначає виконавчими документами, що підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою, також рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Вимога про сплату боргу у Інструкції №21-1, виданій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2001 року №121, визначена як виконавчий документ, а відповідний підрозділ державної виконавчої служби - як орган, що виконує вимогу про сплату боргу. При цьому згідно із Законом України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів.

Оскільки позивач не надав доказів оскарження до суду вимоги Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про сплату боргу від 6 липня 2016 року №Ф-376 чи доказів відкликання цієї вимоги з підстав, визначених у пункті 8.6 Інструкції №21-1, зазначена вимога є чинною.

А тому Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України у місті Києві було зобов`язане подати її до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва.

Отже, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відповідач зобов`язаний був прийняти виконавчий документ до виконання і правомірно відкрив виконавче провадження на підставі такого виконавчого документа.

Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що незначний пропуск відповідачем строку направлення позивачу копій постанов про відкриття виконавчого провадження і постанови про арешт майна не порушив необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані дії з направлення копій цих постанов.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 серпня 2017 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зокрема, скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без повного і всебічного з`ясування обставин справи. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що судами попередніх інстанцій не з`ясовані істотні для вирішення спору обставини цієї справи. Зазначене порушення полягає в тому, що суди надавали оцінку вимозі №Ф376 У від 6 липня 2016 року, проте суди залишили поза увагою те, що виконавче провадження відкрито на підставі вимоги №Ф-376 від 6 липня 2016 року (помилка в номері вимоги). Ця обставина, як зазначає позивач, не помічається судами попередніх інстанцій і не розрізняється відмінність цих вимог.

Також позивач вказує на порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, розгляд справи у судах першої й апеляційної інстанції відбувся без участі представників відповідачів і третьої особи, що унеможливило з`ясування всіх обставин справи і в подальшому правильного вирішення справи.

Крім того, позивач зазначає, що державний виконавець грубо порушив права позивача як боржника у виконавчому провадженні та вимоги Закону України «Про виконавче провадження», оскільки постанову про відкриття виконавчого провадження і постанову про арешт майна боржника та оголошення про заборону його відчуження направив позивачу із порушенням строку на направлення копій зазначених постанов. Що, на думку позивача, є суттєвим порушенням вимог чинного законодавства, яке суди попередніх інстанцій невірно оцінили як незначне порушення, яке не призвело до порушення «балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані дії з направлення копій цих постанов».

Інші учасники справи заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не надали.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року у справі №752/16618/14-ц скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві Бубели А.М. щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги №Ф-771 У, виданої 1 березня 2013 року Управлінням Пенсійного фонду України у Голосіївському районі міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі міста Києва боргу в сумі 21 008,00 грн.

Голосіївський районний суд міста Києва в ухвалі від 23 березня 2015 року у справі №752/16618/14-ц встановив, що 25 лютого 2014 року старшим державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі міста Києва від 1 березня 2013 року №Ф-771 У про стягнення з ОСОБА_1 на користь вказаного управління боргу у сумі 21 008,00 грн, що складається з недоїмки зі страхових внесків, фінансових санкцій (штрафів) та пені на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Визнаючи неправомірними дії старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві Бубели А.М. щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі міста Києва від 1 березня 2013 року №Ф-771 У і скасовуючи таку постанову, Голосіївський районний суд міста Києва у справі №752/16618/14-ц виходив з того, що дії державного виконавця не відповідають вимогам статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», якою не передбачено такого виконавчого документа як вимога Управління Пенсійного фонду про стягнення страхових внесків, а також з того, що державним виконавцем порушено визначений у статті 24 цього закону строк направлення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України, яке є правонаступником Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі міста Києва (постанова Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року №1055 «Про деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України»), склало вимогу про сплату боргу від 6 липня 2016 року №Ф-376, згідно з якою станом на 6 липня 2016 року заборгованість позивача зі слати страхових внесків, штрафів (фінансових санкцій) складає 21 008,00 грн.

11 серпня 2016 року третя особа подала вимогу про сплату боргу від 6 липня 2016 року №Ф-376 до Голосіївського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі також - «Голосіївський районний ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві» або «відповідач 1»).

Державний виконавець Голосіївського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції в місті Києві Бабкова Т.І. (далі також - «відповідач 2») винесла постанову від 12 серпня 2016 року №ВП51923748 про відкриття виконавчого провадження з виконання вимоги Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 6 липня 2016 року №Ф-376.

В подальшому, відповідач 2 виніс постанову від 22 серпня 2016 року №ВП51923748 про арешт майна боржника - ОСОБА_1 і оголошення заборони на його відчуження в межах суми звернення стягнення 21 008,00 грн.

Не погодившись із винесеними постановами позивач звернувся до Голосіївського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві зі скаргою. Відповідач 1 листом від 2 вересня 2016 року у відповідь на скаргу позивача повідомив, що згідно з реєстром відправки вихідної кореспонденції від 15 серпня 2016 року на адресу боржника - ОСОБА_1 відправлено постанову про відкриття виконавчого провадження за штрих-кодом №0312713163254, згідно з поштовими відстеженням «Укрпошта» лист отримано 23 серпня 2016 року. Відповідно до ухвали Голосіївського районного суду міста Києва постанову про відкриття виконавчого провадження від 25 лютого 2014 року на підставі вимоги від 1 березня 2013 року №Ф-771 У скасовано, а у відділі на виконанні перебуває інша вимога від 6 липня 2016 року №Ф-376.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

На момент прийняття оскаржуваних постанов умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначав Закон України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження».

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - «державні виконавці»).

Частиною першою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Частиною другою статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:

1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

3) судові накази;

4) виконавчі написи нотаріусів;

5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;

8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;

9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини";

10) рішення (постанови) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;

11) рішення Національного банку України про застосування до банку, філії іноземного банку заходу впливу у вигляді накладення штрафу.

Відповідно до пунктів 2, 5 частини першої статті 61 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Правління Пенсійного фонду затверджує документи нормативного характеру, що регламентують діяльність Пенсійного фонду, в тому числі статут та зміни до нього, регламент засідань правління, положення про виконавчу дирекцію Пенсійного фонду, положення про територіальні органи Пенсійного фонду; визначає порядок надходження та обліку коштів Пенсійного фонду.

Правління Пенсійного фонду України відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і пункту 12 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2001 року №121, постановою від 19 грудня 2003 року №21-1 затвердило Інструкцію про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України (далі також - «Інструкція №21-1»). Інструкція №21-1 зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за №64/8663

Інструкцією №21-1 визначена процедура стягнення заборгованості зі сплати внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - «страхові внески»), сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій та інших платежів до бюджету Пенсійного фонду України, нарахування і сплати фінансових санкцій та пені, а також відшкодування підприємствами витрат Пенсійного фонду України на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

Згідно з пунктом 8.2 Інструкції №21-1 органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках: а) якщо дані документальних перевірок результатів діяльності страхувальника свідчать про донарахування сум страхових внесків; б) якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків; в) якщо страхувальник має на кінець звітного періоду борги зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені. Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників.

Абзацом 7 пункту 8.2 Інструкції №21-1 встановлено, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Відповідно до пункту 8.5 Інструкції №21-1 у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату боргу, страхувальник узгоджує її з органами Пенсійного фонду, а у разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку. Про оскарження вимоги до суду страхувальник зобов`язаний письмово повідомити протягом трьох робочих днів орган Пенсійного фонду, який направив вимогу.

Абзацом першим пункту 8.3 Інструкції №21-1 визначено, що вимога формується на підставі актів документальних перевірок та облікових даних з карток особових рахунків страхувальників, зокрема за формою згідно з додатком 10 цієї Інструкції (для страхувальника - фізичної особи).

Відповідно до абзаців 4, 5 пункту 8.3 Інструкції №21-1 при формуванні вимоги їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1-ша частина - літери "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2-га частина - порядковий номер, 3-тя частина - літера "У" (узгоджена вимога). Вимога формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Згідно з пунктами 8.4, 8.5 Інструкції №21-1 протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов`язаний сплатити зазначені у вимозі суми. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату боргу, страхувальник узгоджує її з органами Пенсійного фонду, а у разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку. Про оскарження вимоги до суду страхувальник зобов`язаний письмово повідомити протягом трьох робочих днів орган Пенсійного фонду, який направив вимогу. Узгодження вимоги органу Пенсійного фонду здійснюється на підставі заяви страхувальника, яка розглядається органом Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів після її отримання, та поданих страхувальником документів, що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі.

Відповідно до пунктів 8.7, 8.8 Інструкції №21-1 узгоджена вимога надсилається страхувальнику органом Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів. Страхувальник зобов`язаний сплатити узгоджену суму боргу протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги. У разі, якщо страхувальник, який одержав вимогу і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі, якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, орган Пенсійного фонду звертається у встановленому законом порядку і подає вимогу до відповідного органу державної виконавчої служби, у якій зазначає суму боргу за даними карток особових рахунків платників на дату подання. До сум боргу, що подаються до органів державної виконавчої служби за даними карток особових рахунків платників, включаються також суми, узгоджених з платником, але не сплачених у встановлений термін, фінансових санкцій (штрафів) та пені.

Згідно з частиною п`ятнадцятою статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону:

1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення;

2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом;

4) в інших передбачених законом випадках.

Відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Частиною другою статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові. Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно з частинами першою і другою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Згідно з частиною третьою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Частиною четвертою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Аналізуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що вимога про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування є виконавчим документом, який підлягає виконанню органами державної виконавчої служби.

Таке рішення може бути оскаржено в суді, якщо особа, яка звертається до суду, вважає, що її права, свободи або інтереси порушено.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 3 жовтня 2013 року у справі №21-359а13.

Судами попередніх інстанцій встановлено відсутність доказів оскарження вимоги третьої особи про сплату боргу від 6 липня 2016 року №Ф-376 до суду чи доказів відкликання цієї вимоги третьою особою з підстав, визначених у пункті 8.6 Інструкції №21-1, чи доказів скасування цієї вимоги судом. А отже, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що вимога від 6 липня 2016 року №Ф-376 є чинною.

Третя особа подала вимогу про сплату боргу від 6 липня 2016 року №Ф-376 до Голосіївського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві, яка є виконавчим документом, відповідає формі, визначеній у додатку 10 до пункту 8.3 Інструкції №21-1 і строк пред`явлення цього документу до виконання не закінчився, тому Верховний Суд погоджується з висновком судів першої й апеляційної інстанції, що відповідач зобов`язаний був прийняти виконавчий документ до виконання і правомірно відкрив виконавче провадження на підставі такого виконавчого документа.

Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника стосовно того, що суди надавали оцінку вимозі №Ф376 У від 6 липня 2016 року, проте суди залишили поза увагою те, що виконавче провадження відкрито на підставі вимоги №Ф-376 від 6 липня 2016 року з огляду на те, що судами першої й апеляційної інстанцій було допущено описку при зазначенні номеру вимоги від 6 липня 2016 року. Водночас, допущена описка в описовій і мотивувальній частинах судових рішень жодним чином не впливає на суть вирішення справи, оскільки в резолютивній частині судових рішень все зазначено вірно.

Щодо аргументів позивача стосовно розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанції без участі представників відповідачів і третьої особи, що унеможливило з`ясування всіх обставин справи і в подальшому правильного вирішення справи, Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанції) суд відкладає розгляд справи в разі:

1) неприбуття у судове засідання сторони (сторін) або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких немає відомостей, що їм вручені повістки;

2) неприбуття в судове засідання позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності;

3) неприбуття в судове засідання відповідача, який не є суб`єктом владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності;

4) якщо суд визнав обов`язковою особисту участь особи, яка бере участь у справі, у судовому розгляді, а вона не прибула.

Частинами четвертою і шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - «КАС України») передбачено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з частиною четвертою статті 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення відповідачі і третя особа були належним чином повідомлені про розгляд справи №826/14471/16 у судовому засіданні, яке було призначено на 8 грудня 2016 року. Проте, відповідачі і третя особа не з`явились на судове засідання і не повідомили про причини своєї неявки.

Суд першої інстанції зазначив у своїй постанові від 9 серпня 2017 року «у зв`язку з неприбуттям представників відповідачів і третьої особи та положеннями частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з відсутністю потреби заслухати свідка чи експерта, суд в судовому засіданні 8 грудня 2016 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні».

Крім того, відповідно до положень статті 196 КАС України і матеріалів справи, неявка в судове засідання відповідачів і третьої особи не перешкоджала розгляду справи, оскільки їх явка не була визнана судом апеляційної інстанції обов`язковою.

Отже, Верховний Суд приходить до висновку про те, що судами першої й апеляційної інстанції не було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення судами фактичних обставин справи.

Одночасно Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника стосовно того, що державний виконавець грубо порушив права позивача як боржника у виконавчому провадженні та вимоги Закону України «Про виконавче провадження», оскільки постанову про відкриття виконавчого провадження і постанову про арешт майна боржника та оголошення про заборону його відчуження направив позивачу із порушенням строку на направлення копій зазначених постанов.

Відповідно до частини першої статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - «документи виконавчого провадження»), що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Згідно з частиною п`ятою, шостою статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Частиною четвертою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з реєстром відправки вихідної кореспонденції від 15 серпня 2016 року на адресу боржника - ОСОБА_1 відправлено постанову про відкриття виконавчого провадження за штрих-кодом №0312713163254.

Позивач до позовної заяви разом із постановами про відкриття виконавчого провадження від 12 серпня 2016 року і про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження додав копію поштового конверту зі штрих-кодом №0312713163254 і з відбитком штампу поштового відділення про надсилання відповідачем рекомендованої поштової кореспонденції на адресу позивача з відтиском штампу поштового відділення від 16 серпня 2016 року та копію конверта про надсилання простої поштової кореспонденції відповідачем на адресу позивача з відтиском штампу поштового відділення 30 серпня 2016 року.

Водночас Верховний Суд не погоджується із висновками судів першої й апеляційної інстанцій щодо незначного пропуску відповідачем 2 строку направлення позивачу копій постанов про відкриття виконавчого провадження та постанови про арешт майна з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2.10 «Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року №2274/5 (далі - «Порядок») вихідна кореспонденція відправляється через діловода не пізніше наступного робочого дня після підписання (затвердження) документа (супровідного листа). Для реєстрації таких документів у Відділі ведеться Журнал реєстрації вихідної кореспонденції

Згідно з пунктом 2.12 вказаного Порядку у разі направлення документів виконавчого провадження рекомендованими листами діловодом складаються реєстри на відправлення рекомендованої кореспонденції.

Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій не встановлено того, що державний виконавець не виконав свої обов`язки відносно своєчасної подачі копії постанови про відкриття виконавчого провадження і копії постанови про арешт коштів боржника діловоду Голосіївського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві для подальшої їх реєстрації і передачі до поштового зв`язку.

Проте, посилання позивача на порушення державним виконавцем строку направлення постанови про відкриття виконавчого провадження і постанови про арешт коштів боржника не є підставою для визнання протиправними дій державного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження і постанови про арешт коштів боржника, і скасування цих постанов, оскільки несвоєчасне направлення боржнику копії вказаних постанов не спростовує правомірності їх винесення і не може бути підставою для їх скасування чи визнання дій державного виконавця при їх винесенні неправомірними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі №1326/4774/12.

Стосовно посилань позивача на те, що відповідач 2 відкрив виконавче провадження на підставі вимоги третьої особи від 6 липня 2016 року №Ф-376 всупереч ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 25 березня 2015 року у справі №752/16618/14-ц Верховний Суд зазначає наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року у справі №752/16618/14-ц визнано протиправними дії старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві Бубели А.М. щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги №Ф-771 У, виданої 1 березня 2013 року Управлінням Пенсійного фонду України у Голосіївському районі міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі міста Києва боргу в сумі 21 008,00 грн.

Однак, у цій справі позивач оскаржує постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги №Ф-376 від 6 липня 2016 року , тобто зовсім іншої вимоги ніж у зазначеній ухвалі Голосіївського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року у справі №752/16618/14-ц.

Отже, Верховний суд погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що правові висновки викладені в ухвалі Голосіївського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року у справі №752/16618/14-ц не є правовими підставами для відмови у відкритті виконавчого провадження, що визначені у статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі іншої вимоги про сплату боргу від 6 липня 2016 року №Ф-376.

За такого правового врегулювання і обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач правомірно відкрив виконавче провадження на підставі вимоги третьої особи про сплату боргу від 6 липня 2016 року №Ф-376 і у процесі здійснення виконавчого провадження правомірно наклав арешт на майно боржника у межах суми боргу. Відповідач не допустив протиправних дій чи бездіяльності, на які вказує позивач.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, з правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів зазначає, що доводи наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 серпня 2017 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду