ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2022 року
м. Київ
справа №826/1484/17
касаційне провадження № К/9901/7901/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Долинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.10.2018 (головуючий суддя - Огурцов О.П.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2019 (головуючий суддя - Губська О.А., судді: Парінов А.Б., Беспалов О.О.)
у справі №826/1484/17
за позовом Публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до Долинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області
про скасування податкової вимоги та рішення,
В С Т А Н О В И В:
Публічне акціонерне товариство «БРОКБІЗНЕСБАНК» (далі - ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернулось до суду з адміністративним позовом до Долинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про скасування податкової вимоги від 03.01.2017 № 11-17 та рішення від 17.01.2017 №67/10/09-05/17-39 про опис майна у податкову заставу.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає зобов`язань щодо сплати податків, у зв`язку з чим відповідач не мав права здійснювати нарахування податку та надсилати до банку податкову вимогу. Також позивач посилався на положення пункту 1.3 статті 1 Податкового кодексу України та пункту 7 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.10.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2019, позовні вимоги задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що податкова вимога № 11-17 була складена 03.10.2017 та рішення №67/10/09-05/17-39 про опис майна ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» у податкову заставу було прийнято 17.01.2017, тобто вже після відкликання банківської ліцензії, початку процедури ліквідації ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» та поширення на ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». З огляду на зазначене, до ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» не могли бути застосовані положення Податкового кодексу України щодо погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу, зокрема, положення статей 59 89 Податкового кодексу України, та, відповідно, винесено податкову вимогу від 03.01.2017 № 11-17 і прийнято рішення від 17.01.2017 №67/10/09-05/17-39 про опис майна у податкову заставу.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Долинська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС в Івано-Франківській області звернулась з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що будь-які питання нарахування та сплати поточних податків і зборів платниками податків, у тому числі, що перебувають у стадії ліквідаційної процедури (крім погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу), регулюються виключно Податковим кодексом України та не можуть здійснюватись у будь-який інший спосіб, ніж визначений Податковим кодексом України. Позивач самостійно, відповідно до норм податкового законодавства, подав податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, та визначив суму поточних податкових зобов`язань, проте, у порушення норм Податкового кодексу України, не сплатив самостійно задекларовані поточні зобов`язання. Окрім того, підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів, які не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, де не передбачено звільнення власників нерухомості від сплати податку в процедурі ліквідації, так само, як і Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачено звільнення від сплати поточних податків і зборів. Послався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 813/4158/16.
Ухвалою Верховного Суду від 23.04.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Долинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.10.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2019.
Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Правління Національного банку України від 28.02.2014 № 107 ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» віднесено до категорії неплатоспроможних.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28.02.2014 № 9 розпочато процедуру виведення ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 03.03.2014 по 02.06.2014, призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК».
Постановою Правління Національного банку України від 10.06.2014 № 339 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» та рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 11.06.2014 № 45 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку» відкликано банківську ліцензію ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» та розпочато процедуру ліквідації банку строком на один рік з 11.06.2014 по 10.06.2015.
Рішеннями виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.05.2015 №103 та від 02.06.2016 № 896 продовжено строк здійснення процедури ліквідації ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» на два роки по 10.06.2018.
09.03.2016 ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» подано до Долинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік.
03.01.2017 Долинською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС в Івано-Франківській області винесено податкову вимогу № 11-17, в якій зазначено, що станом на 02.01.2017 сума податкового боргу ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» за узгодженими грошовими зобов`язаннями становить 4437,42 грн.
17.01.2017 Долинською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС в Івано-Франківській області прийнято рішення № 67/10/09-05/17-39 про опис майна у податкову заставу, згідно з яким відповідно до статті 89 Податкового кодексу України вирішено здійснити опис майна ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК», у податкову заставу.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями відповідача, ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Куреного Олександра Вікторовича звернулось із вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
За правилами пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.
Згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу (пункт 59.3 статті 59 Податкового кодексу України).
Підпунктом 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковою заставою є спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 89.1.1 пункту 89.1 статті 89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.
Слід зазначити, що згідно з пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
За правилами пункту 8 Розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, для правовідносин, що виникають під час дії тимчасової адміністрації банку або ліквідації банку, яку здійснює уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, пріоритетними є норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Наведене розуміння пріоритетності правових норм відповідає правовій позиції, сформованій Верховним Судом у постановах від 21.09.2018 у справі №808/3046/16, від 04.12.2018 у справі № 813/4158/16, від 05.03.2020 у справі №803/1408/16.
Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Зокрема, згідно з пунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку).
Утім, скерування на адресу банку податкової вимоги та прийняття рішення про опис його майна у податкову заставу не свідчить про провадження органом доходів і зборів заходів, спрямованих на погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу. Такі дії відповідача лише формують та документально визначають податковий борг, при цьому останні об`єктивно передують процесу погашення податкових зобов`язань або стягненню податкового боргу.
Сама собою обставина прийняття податкової вимоги або рішення про опис майна у податкову заставу не порушує приписів пунктів 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки в даному випадку контролюючим органом не здійснювалось нарахування будь-яких санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), не накладався арешт на кошти чи майно банку, не здійснювалось примусове стягнення його коштів та майна.
З огляду на вказані вище норми законодавства та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що контролюючий орган, сформувавши та направивши на адресу ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» податкову вимогу від 03.01.2017 № 11-17, в якій повідомив позивача про виникнення станом на 02.01.2017 податкового боргу за узгодженими грошовими зобов`язаннями зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 4437,42 грн за основним платежем, та прийнявши рішення від 17.01.2017 №67/10/09-05/17-39 про опис майна позивача у податкову заставу, діяв у межах та у відповідності до вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.
Відтак, висновки судів попередніх інстанцій про неправомірність податкової вимоги від 03.01.2017 № 11-17 та рішення Долинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 17.01.2017 №67/10/09-05/17-39 про опис майна у податкову заставу є помилковими.
Згідно з частинами першою, третьою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального та процесуального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Долинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.10.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2019 скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді І. А. Гончарова
І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова