№ 826/15268/17 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2020 року

Київ

справа №826/15268/17

адміністративне провадження №К/9901/2868/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом Державної авіаційної служби України до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія" Міжнародні авіалінії України" про стягнення коштів, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Державної авіаційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року (суддя Кармазін О.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року (судді: Пилипенко О. Є., Кузьмишина О. М., Степанюк А. Г.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

Державна авіаційна служба України (далі - позивач, ДАС) звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» (далі- відповідач, ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ»), в якому просила суд стягнути з відповідача на користь Державіаслужби заборгованість у розмірі 15 293 829,55 грн до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях (далі - Державний спеціалізований фонд).

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач, відповідно до статті 12 Повітряного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року № 819 "Про затвердження Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях" (далі - Положення № 819), на підставі звітів щодо діяльності ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" згідно з ліцензією на провадження господарської діяльності з надання послуг із перевезення пасажирів повітряним транспортом, виставив Авіакомпанії для сплати рахунки-фактури за перевезення пасажирів та багажу за період січень-травень 2014 року. Однак, відповідач, надавши у січні-травні 2014 року послуги з перевезення пасажирів і вантажів та отримавши від пасажирів і відправників вантажу державний збір (закладений у загальну вартість послуг), в порушення зазначених вище законодавчих норм, не перерахував відповідних зборів ДАС, у зв`язку із чим виникла заборгованість, про стягнення якої подано цей позов.

Встановлені судами фактичні обставини справи.

ДАС надіслала Авіакомпанії рахунки-фактури за січень 2014 року від 14 квітня 2014 року № 32 на суму 3259816,07 грн; за січень 2014 року від 14 квітня 2014 року № 66к на суму 549424,04 грн; за лютий 2014 року від 14 квітня 2014 року № 33 на суму 2658046,90 грн; за лютий 2014 року від 14 квітня 2014 року № 67к на суму 381941,71 грн; за березень 2014 року від 22 квітня 2014 року № 35 на суму 2082331,00 грн; за березень 2014 року від 29 квітня 2014 року № 72к на суму 292789,80 грн; за квітень 2014 року від 26 травня 2014 року № 43 на суму 2477565,05 грн; за квітень 2014 року від 03 червня 2014 року № 89к на суму 340846,57 грн; за травень 2014 року від 26 червня 2014 року № 51 на суму 2702837,31 грн та за травень 2014 року від 26 червня 2014 року № 107к на суму 548239,50 грн.

ДАС розраховувала суму зборів згідно з Положенням № 819 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998 року № 889 (далі - Постанова № 889).

У згаданих рахунках-фактурах ДАС застосувала ставки збору, що містяться в Додатку до Положення № 819 в колонці "Державні послуги" розділу ІІ "Експлуатація авіаційної техніки" в пункті 5 "Видача дозволів на експлуатацію повітряних ліній", яким встановлено такі розміри державного збору за державну послугу - видача дозволів на експлуатацію повітряних ліній:

у межах України (у тому числі чартерні перевезення): під час подання заяви - 63,2 неоподатковуваних доходів на місяць; за видачу документа (свідоцтва, сертифіката, тощо) - 25,4 неоподатковуваних доходів на місяць;

міжнародних (за винятком чартерних перевезень): під час подання заяви - 140,8 неоподатковуваних доходів на місяць; за видачу документа (свідоцтва, сертифіката, тощо) - 400 дол. США за маршрут.

В цьому пункті в останній колонці під назвою "Додаткові показники коригування розмірів державного збору" передбачено, що державний збір збільшується з розрахунку:

у межах України (у тому числі чартерні перевезення): за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 0,5 доларів США; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 2,5 доларів США;

міжнародних (за винятком чартерних перевезень): за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 2 долари США; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 10 доларів США.

З огляду на зазначене суди попередніх інстанцій констатували, що позивач в спірних рахунках використовував ставки збору за видачу дозволів на експлуатацію повітряних ліній встановлені додатком до Положення № 819 (в редакції Постанови № 889), який є підзаконним нормативно-правовим актом.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 30 серпня 2018 року відмовив у задоволенні позовних вимог повністю.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 11 грудня 2018 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зазначив, що встановлені Положенням № 819 ставки зборів, застосовані ДАС при формуванні рахунків-фактур за січень - травень 2014 року, не створюють для Авіакомпанії "МАУ" обов`язку сплатити нараховані суми, оскільки ці ставки встановлені не законом, а підзаконним актом Кабінету Міністрів України.

Застосована позивачем ставка збору встановлена в Додатку до Положення № 819 як ставка збору за видачу дозволів на експлуатацію повітряних ліній, тобто збору за надання прав на експлуатацію повітряних ліній, передбаченого в переліку джерел формування Фонду в пункті 2 частини 5 статті 12 Повітряного кодексу України.

З посиланням на положення пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Повітряного кодексу України, пункту 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, частини п`ятої статті 20 Закону України від 06 вересня 2012 року № 5203-VI "Про адміністративні послуги" (далі - Закон № 5203-VI) суди попередніх інстанцій зазначили, що оскільки ДАС використало ставки державного збору, які не встановлені Податковим кодексом України, а визначені Положенням № 819, такі збори не справляються після набрання чинності Законом № 5203-VI та втрати у зв`язку з цим чинності пункту 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.

Щодо доводів позивача про те, що надходження до Державного спеціалізованого фонду наказом Міністерства фінансів України від 14 січня 2011 року № 11 "Про бюджетну класифікацію" за кодом 24061500 віднесено до розділу 20000000 "Неподаткові надходження" не доводить обґрунтованості позовних вимог, а сама по собі класифікація доходів бюджету органом виконавчої влади не визначає та не змінює правової природи платежу, а лише відповідно до статті 8 Бюджетного кодексу України використовується для складання і виконання державного та місцевих бюджетів, звітування про їх виконання, здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення фінансового аналізу в розрізі доходів, організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, кредитування, фінансування і боргу, а також для забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Стосовно тверджень позивача про те, що спірний державний збір фактично справляється через Авіакомпанію та має бути переданий нею за цільовим призначенням до спецфонду (Державного бюджету України) суди попередніх інстанцій зазначили, що це не ґрунтується на нормах чинного законодавства та не доведено позивачем в ході розгляду справи.

Касаційне оскарження.

У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що сплату суб`єктами авіаційної діяльності державних зборів, зокрема, за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України передбачено пунктами 3, 4 частини п`ятої статті 12 Повітряного кодексу України та Положенням № 819. Вказані збори не є податковими і висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що їх сплата не передбачена законом, є помилковими.

Позивач наголосив на тому, що Авіакомпанія ухиляється від сплати державних зборів до Державного бюджету України, використовуючи їх не за цільовим призначенням для власних господарських потреб, а це неправомірно.

Авіакомпанія "МАУ" подала заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначила, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій законні та обґрунтовані, їхні висновки ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

З покликанням на статті 67 92 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року у справі 2-рп/2005 відповідач ствердив, що державні збори, про стягнення яких подано цей позов, зокрема такі його елементи як розмір і порядок сплати, мають бути передбачені тільки законом, а не в підзаконному нормативно-правовому акті.

Також зазначив, що ДАС неправомірно нараховує йому вказаний державний збір і цю обставину встановлено рішеннями судів в адміністративних справах № 826/16485/16, №826/11299/14, №826/11952/16, №826/810/16, №826/17492/16, які набрали законної сили.

Відповідач наголосив на тому, що всі елементи податків і зборів (як-от розмір, ставки і строки сплати) встановлюються виключно законом, натомість Повітряний кодекс України, на норми якого покликається ДАС, такого не містить, відсилаючи до підзаконного нормативно-правового акта. На думку відповідача, за відсутності законодавчо визначеного порядку сплати державних зборів до Державного спеціалізованого фонду Авіакомпанія не повинна сплачувати до Державного бюджету ці збори.

Стосовно доводів позивача про те, що вказані державні Збори є частиною такси відповідач зазначив, що договори на перевезення, які Авіакомпанія "МАУ" укладає з пасажирами, не передбачають державних зборів на перевезення пасажирів і вантажу, лише собівартість послуг, аеропортові збори і збори перевізника. Спірні державні збори, з пояснень Авіакомпанії, у вартість перевезень не входять, МАУ їх не стягує з пасажирів, тож підстави для того, щоб сплачувати їх до бюджету відсутні.

Також відповідач зауважив, що за правилами пункту 3 розділу XIX "Прикінцеві та перехідні положення" Повітряного кодексу України з набранням чинності Законом № 5203-VI і втратою чинності пункту 2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України більше немає підстав стягувати ці державні збори.

Окрім того, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2017 року у справі № 826/17492/16, яка набрала законної сили, визнано незаконними і нечинними з 01 січня 2014 року положення пунктів 5, 6 розділу ІІ Додатку до Положення № 819. З огляду на цю обставину відповідач вважає, що ДАС безпідставно нарахував йому державні збори за період червень-липень 2016 року, адже нормативний акт, яким керувався позивач, виставляючи рахунки-фактури (Положення № 819) у судовому порядку визнано нечинним. Тому виставлена до сплати сума не має правових підстав для стягнення.

Також відповідач зауважив, що державні збори до Державного спеціалізованого фонду фінансування не передбачено Податковим кодексом України, тож вони не входять до загальнодержавних податків і зборів, що знову підтверджує доводи Авіакомпанії про безпідставність їх стягнення.

Джерела права, якими керувався суд при розгляді справи

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 12 Повітряного кодексу України загальнодержавні витрати на авіаційну діяльність та участь України в міжнародних авіаційних організаціях здійснюються відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України.

Загальнодержавні витрати на авіаційну діяльність - витрати, пов`язані із забезпеченням виконання основних завдань внутрішньої та зовнішньої державної політики в галузі цивільної авіації, у тому числі державного регулювання науково-технічної, економічної, фінансової, кадрової та соціальної політики щодо використання повітряного простору України, нормативно-правового забезпечення авіаційної діяльності, забезпечення державного контролю та нагляду за безпекою цивільної авіації. Порядок використання коштів на авіаційну діяльність та участь України в міжнародних авіаційних організаціях визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини четвертої статті 12 Повітряного кодексу України для забезпечення реалізації основних напрямів державної політики у сфері авіаційної діяльності та використання повітряного простору України, утримання та забезпечення діяльності уповноваженого органу з питань цивільної авіації з метою виконання покладених на нього завдань та функцій, участі та представництва України у міжнародних авіаційних організаціях та інших заходах діє Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Повітряного кодексу України надходженнями Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях є державні збори із суб`єктів авіаційної діяльності:

1) за сертифікацію, реєстрацію, перереєстрацію об`єктів та суб`єктів авіаційної діяльності та супроводження їх діяльності;

2) за надання прав на експлуатацію повітряних ліній;

3) за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України;

4) за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України;

5) за вчинення офіційних дій, пов`язаних з наглядом у сфері цивільної авіації, у тому числі під час виконання польотів в інших державах за договорами фрахту/лізингу, які розраховуються залежно від кількості та маси повітряних суден, строків тимчасового базування за кордоном та регіонів виконання польотів;

6) з авіаційної безпеки;

7) з інших передбачених законом надходжень.

За частиною шостою статті 12 Повітряного кодексу України кошти Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях в обсязі, затвердженому законом про Державний бюджет України на відповідний рік, використовуються на утримання штату працівників та інші витрати уповноваженого органу з питань цивільної авіації, пов`язані із забезпеченням виконання його функцій, на фінансування витрат на участь та представництво України у міжнародних авіаційних організаціях та інших заходах, визначених законодавством.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої статті 12 Повітряного кодексу України платежі, що підлягають сплаті до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, є обов`язковими для всіх суб`єктів авіаційної діяльності.

Перелік, розмір та порядок сплати державних зборів, порядок використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 розділу ХІХ "Прикінцеві та перехідні положення" Повітряного кодексу України збори, які визначені пунктами 1 та 2 частини п`ятої статті 12 цього Кодексу, справляються до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюють справляння відповідних зборів відповідно до пункту 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 2 Положення № 819 (тут - в редакції, яка діяла в період виникнення спірних відносин) Фонд утворюється за рахунок: державних зборів за сертифікацію, реєстрацію і перереєстрацію повітряних суден, аеродромів, сертифікацію авіаційного персоналу та експлуатантів авіаційної техніки, сертифікацію юридичних і фізичних осіб, які виконують роботи, пов`язані з розробленням, виготовленням, ремонтом і технічним обслуговуванням авіаційної техніки, за видачу дозволів на бортові радіостанції тощо; державних зборів за видачу дозволів на використання комерційних прав (далі - державні збори), розмір яких затверджується Кабінетом Міністрів України; добровільних внесків юридичних і фізичних осіб; інших надходжень згідно з умовами законодавства України.

Згідно з пунктом 4 цього Положення збори сплачуються юридичними і фізичними особами в розмірах згідно з додатком.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ додатка до Положення № 819 у разі видачі дозволів на експлуатацію повітряних ліній в межах України та/чи міжнародних повітряних ліній державний збір збільшується з розрахунку за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, у визначених розмірах, що стягуються зі споживача.

Відповідно до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства транспорту України від 26 листопада 2001 року № 139/821 (чинні у період, за який ДАС стягує заборгованість; далі - Ліцензійні умови) Ліцензійні умови є обов`язковими для виконання суб`єктами господарювання, які надають послуги з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом, і видаються на здійснення цього виду діяльності (пункти 1.4, 1.6).

За пунктами 2.4.17 і 2.4.18 цих Умов суб`єкт господарювання має подавати щомісячні звіти щодо виконаних перевезень за встановленою формою, затвердженою згідно з установленим порядком <…>; своєчасно перераховувати до Фонду державні збори згідно з Положенням № 819.

За змістом пункту 3 Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 року № 520 (далі - Положення № 520) одним з основних завдань Державіаслужби є забезпечення надходження та використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.

Відповідно до пункту 4 Положення № 819 державні збори сплачуються юридичними і фізичними особами (далі суб`єкти авіаційної діяльності) у розмірах згідно з додатком.

Додатком до Положення № 819 передбачено розміри державних зборів за надання державних послуг і з сертифікації, реєстрації тощо. Іншими нормативними актами ставки зборів не визначено.

Відповідач застосував ставки збору, що містяться у вказаному Додатку в колонці "Державні послуги" розділу ІІ "Експлуатація авіаційної техніки" в пункті 5 "Видача дозволів на експлуатацію повітряних ліній", яким встановлено наступні розміри державного збору за Державну послугу - видача дозволів на експлуатацію повітряних ліній: у межах України (у тому числі чартерні перевезення): під час подання заяви - 63,2 неоподатковуваних доходів на місяць; за видачу документа (свідоцтва, сертифіката, тощо) - 25,4 неоподатковуваних доходів на місяць; міжнародних (за винятком чартерних перевезень): під час подання заяви - 140,8 неоподатковуваних доходів на місяць; за видачу документа (свідоцтва, сертифіката, тощо) - 400 доларів США за маршрут.

В пункті 5 Додатку в останній колонці під назвою "Додаткові показники коригування розмірів державного збору" передбачено, що державний збір збільшується з розрахунку: у межах України (у тому числі чартерні перевезення): за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 0,5 доларів США; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 2,5 доларів США; міжнародних (за винятком чартерних перевезень): за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 2 долари США; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 10 доларів США.

Відповідно до частини першої статті 9 Бюджетного кодексу України доходи бюджету класифікуються за такими розділами: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти.

За частинами другою, третьою статті 9 Бюджетного кодексу України податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори та місцеві податки і збори.

Неподатковими надходженнями визнаються: 1) доходи від власності та підприємницької діяльності; 2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності; 2-1) власні надходження бюджетних установ; 3) інші неподаткові надходження.

Висновок Верховного Суду.

Аналіз наведених норм законодавства у їх системному зв`язку дав підстави для висновку, що державний збір, який суб`єкт авіаційної діяльності повинен сплачувати до Державного спеціалізованого фонду, є цільовими, по суті відплатними платежем до Державного бюджету України. За своїм призначенням, підставами сплати і характером цих підстав, а також порядком визначення розміру цього платежу він належить до категорії неподаткових. Законодавець визначив призначення цих коштів, орган, який відповідає за сплату державного збору до Державного спеціалізованого фонду, суб`єктів, які повинні його сплачувати та за які послуги.

Зокрема, в контексті обставин цієї справи треба зауважити, що державні збори за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, є одними із видів (джерел) надходження коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях (пункти 3, 4 частини п`ятої статті 12 Повітряного кодексу України).

Наведене правове регулювання спірних відносин дає підстави вважати, що державні збори на стягнення заборгованості зі сплати яких подано цей позов, не є податком.

Те, що ці державні збори не належать до загальнодержавних податків і зборів, передбачених Податковим кодексом України, не заперечує того, що вони були обов`язковими до сплати на підставі закону.

Державні збори передбачені Повітряним кодексом України і за своєю суттю належать до неподаткових джерел надходження Державного бюджету України; відповідач як суб`єкт авіаційної діяльності мав обов`язок їх утримати (при наданні послуг з перевезення) та сплатити (як того вимагала ДАС).

Оскільки держані збори до Державного спеціалізованого фонду не є податком, доводи відповідача про відсутність на законодавчому рівні усіх складових елементів податку в цій частині є безпідставними.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що державний збір за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України не є податком, а розрахунок, який направила ДАС, як і вимога про сплату заборгованості не мають законних підстав, адже з набранням чинності Законом № 5203-VI підстав для сплати державного збору до Державного спеціалізованого фонду немає. Тобто основний підхід судів попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи ґрунтувався на тому, що сплата державних зборів, визначених, зокрема, в пунктах 3 4 Повітряного кодексу України, суперечить вимогам інших законодавчих актів (Податковому кодексу України, Закону № 5203-VI), понад те - Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, до якої Україна приєдналася 10 серпня 1992 року.

Між тим, на дату звернення з касаційною скаргою набрала законної сили постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року у справі № 826/17492/16 (залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року, а згодом - ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2017 року), якою положення пунктів 5, 6 розділу II Додатку до Положення № 819 визнано незаконними і нечинними з 01 січня 2014 року (дата набрання чинності Законом № 5203-VI). На зазначену обставину вказав відповідач як підтвердження відсутності правових підстав для нарахування йому державного збору.

Мотиви, якими керується відповідач, а також підхід судів попередніх інстанцій, рішення яких є предметом касаційного перегляду, в основному збігаються з тими, якими керувалися суди усіх трьох інстанцій у справі №826/17492/16. Судове рішення адміністративного суду в тій справі набрало законної сили (після апеляційного перегляду), тож при розгляді цієї справи колегія суддів обмежиться констатацією результату розгляду вказаної справи (той факт, що положення пунктів 5, 6 розділу II Додатку до Положення № 819 визнано незаконними і нечинним з 01 січня 2014 року), але вже без правової оцінки судженням сторін (у цій справі) стосовно правового регулювання спірних правовідносин, адже по суті вони вже її отримали в згаданій вище судовій справі.

Водночас в контексті обставин цієї справи колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на спосіб застосування законодавства в аспекті наслідків, які настали внаслідок втрати чинності окремих нормативних положень, які теж слугували підставою для нарахування зобов`язань до державного бюджету.

У справі встановлено, що при розрахунку державного збору (за січень-травень 2014 року) ДАС застосувала ставки збору, визначені в пункті 5 розділу ІІ Додатку до Положення № 819.

Період, за який позивач просить стягнути заборгованість, охоплюється періодом, протягом якого Положення № 819 (в частині ставок державного збору) визнано нечинним. На дату звернення з цим позовом до суду, а також провадження в суді першої та апеляційної інстанцій пункт 5 розділу ІІ Додатку до Положення № 819 був чинним. Також він був чинним протягом січня- травня 2014 року, тобто в період, заборгованість за який просив стягнути позивач.

Та обставина, що на дату касаційного перегляду цієї справи вказаний пункт визнано нечинним (з 01 січня 2014 року) не може заперечити того, що в період, коли виникли спірні правовідносини він фактично діяв і ставки, визначені Положенням № 819, ДАС застосовувала. Так само їх мали б застосовувати авіаперевізники, надаючи послуги з перевезення пасажирів і багажу.

У цьому зв`язку колегія суддів насамперед зауважить, що підставою для звернення до суду з адміністративним позовом у справі № 826/17492/16 (на яку вказує Авіакомпанія "МАУ" у своєму відзиві) слугувало те, що позивач (у тій справі) не погоджувався з правомірністю того, що у загальну вартість польоту було закладено збір за пасажира у розмірі, еквівалентному 2 долари США. З цього приводу суди першої та апеляційної інстнацій, які розглядали справу № 826/17492/16, з`ясували, що в липні 2016 року позивач (у справі № 826/17492/16) здійснив авіапереліт за маршрутом "Київ - Бургас (Болгарія) - Київ", відтак вирішив дізнатися у свого туроператора про складові вартості перельоту. Отримана інформація згодом слугувала приводом оскаржити Положення № 819 і в підсумку суди, розглядаючи справу № 826/17492/16, погодилися з доводами позивача в тій частині.

Судячи зі встановлених у справі № 826/17492/16 обставин, у липні 2016 року авіаперевізник (у тій справі) заклав у загальну вартість перевезення державний збір за пасажира.

З цього можна виснувати, що Авіакомпанія "МАУ" як ліцензований авіаперевізник, яка в той самий період надавала послуги з авіаперевезення пасажирів та багажу, також мала чи могла би утримувати з пасажирів і власників багажу збір за перевезення за ставками, визначеними пунктом 5 розділу ІІ Додатка до Положенням №819. Та обставина, що згодом правові підстави визначення розміру державного збору до Державного спеціалізованого фонду за перевезення пасажирів та багажу зазнали змін (у зв`язку з прийняттям згаданого судового рішення у справі № 826/17492/16) не може заперечити того, що такі підстави існували в минулому, (зокрема у період, за який виникла заборгованість), як і позбавити відповідача обов`язку сплатити до державного бюджету кошти, які він отримав на підставі правових норм, які згодом в судовому порядку визнано нечинними.

На думку колегії суддів, такий підхід узгоджується (певним чином) з правозастосовною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі "ТОВ "Світ розваг" та інші проти України" від 27 червня 2019 року (заява № 13290/11 та 2 інші). Відмінність тієї справи полягає лише в тому, що зміни в законодавчому регулюванні (у сфері грального бізнесу) завдали шкоди суб`єктам господарювання, які сплатили державі кошти за ліцензію, а згодом цей вид діяльності став заборонений.

Втім в контексті спірних правовідносин для цієї справи визначальним, на думку колегії суддів, є сутнісний підхід Суду до правової оцінки ситуації, яка склалася у зв`язку зі змінами у правовому регулюванні і способом застосування цих законодавчих змін. У цій справі зміни у правовому регулюванні зумовлені згаданим судовим рішенням у справі № 826/17492/16, до якого апелює відповідач, доводячи відсутність підстав стягувати з нього державний збір, розрахований відповідно до Порядку №819. Але якщо норми цього порядку діяли раніше, були обов`язковими і їх виконували, то говорити про безпідставність вимог ДАС після того, як їх визнано нечинними в контексті спірних правовідносин є недоречним.

У зв`язку з цим треба додати, що після набрання чинності постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2017 року у справі № 826/17492/16 (залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року) Положення № 819 викладено в новій редакції згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2017 року № 182 (яка набрала чинності з 29 березня 2017 року). Розмір державного збору за перевезення пасажирів та кожну тонну багажу тією постановою теж передбачено.

Отож, наведене дає підстави вважати, що суди попередніх інстанцій вирішували цей спір лише через призму правового регулювання відносин щодо фінансування витрат на авіаційну діяльність в аспекті правової природи державного збору за перевезення пасажирів та багажу, відтак законність його сплати/стягнення як такого. Проте, в контексті цієї справи важливе значення для її правильного вирішення має також господарська діяльність відповідача у сфері надання послуг з авіаперевезення, зокрема його участь як суб`єкта авіаційної діяльності у механізмі акумулювання і сплати державного збору до Державного спеціалізованого фонду. У цьому зв`язку поза увагою суди попередніх інстанцій залишили істотні для цієї справи питання, зокрема не з`ясували, хто є платником цього збору, за які послуги, який механізм формування державного збору і його співвідношення з комерційним господарюванням авіаперевізника.

На зазначені обставини з-поміж іншого звертав увагу і позивач, однак його доводам та доказам в цій частині суди попередніх інстанцій не надали значення.

Тож у контексті зазначеного судам також потрібно з`ясувати чи закладав відповідач у загальну вартість наданих послуг з авіаперевезень (протягом спірного періоду) збір за перевезення пасажирів та вантажу; якщо так, то чим керувався, коли визначав його ставку, відтак чи отримав (фактично) ці кошти і на яку суму.

Після того, як будуть з`ясовані всі ці обставини можна вирішувати по суті вимоги ДАС про стягнення до Державного бюджету України державного збору за перевезення кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, за період січень-травень 2014 року.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС, тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

За частинами четвертою, п`ятою статті 353 КАС справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Переглянувши в межах доводів касаційної скарги оскаржені судові рішення першої та апеляційної інстанцій в цій справі колегія суддів дійшла висновку, що суди фактично не дослідили і не оцінили зміст правовідносин, що склалися між сторонами спору, залишивши не з`ясованими обставини, які мали істотне значення для правильного вирішення справи.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 3 341 344 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Державної авіаційної служби України задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року в цій справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий: А. Г. Загороднюк

Судді Л. О. Єресько

В.М. Соколов