№ 826/15422/16 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 826/15422/16

адміністративне провадження № К/9901/5144/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стеценка С.Г.,

суддів: Рибачука А.І., Тацій Л.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу №826/15422/16

за позовом ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України

про визнання незаконним рішення, зобов`язати вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2018 (колегія у складі: головуючого судді Маруліної Л.О., суддів Добрівської Н.А., Кузьменко А.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2019 (колегія у складі: головуючого судді Чаку Є.В., суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.), -

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просила:

- - визнати порушення з боку відповідача чинних рішень Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 і від 25.01.2012 №3-рп/2012 щодо проведення процедури регулювання і встановлення повторного розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня для інвалідів війни 1 групи через постанову Кабінету Міністрів України №141 від 02.03.2016, без попереднього розгляду і встановлення цього повторного розміру допомоги законотворчим органом в спеціальному законі;

- визнати незаконність постанови Кабінету Міністрів України №141 від 02.03.2016 в частині підпункту 1 пункту 1, з моменту набрання постановою Уряду чинності, через відсутність компетенції у відповідача, як суб`єкта владних повноважень, щодо порядку встановлення, на свій розсуд, без розгляду і обговорення в законотворчому органі законопроекту про повторну зміну розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня для інвалідів війни 1 групи, як власності, встановленої чинним Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-ХІVвід 25.12.1998, в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком, та такою, що не відповідає статті 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правовим висновкам остаточних рішень Європейського суду з прав людини, перелічених в пункті 2 позовних вимог, - якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України відновити право ОСОБА_1 в повному обсязі, відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-ХІV від 25.12.1998, статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", в редакції від 15.04.2016, для забезпечення відшкодування заподіяної шкоди, на підставі пріоритетного міжнародного права і постанови Верховного Суду України від 11.11.2008, № судової справи - 21-84во08.

2. Адміністративний позов обґрунтовано тим, що, на думку позивача, Кабінет Міністрів України не наділено повноваженнями на свій розсуд встановлювати постановою №141 від 02.03.2016 про «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - постанова №141) розмір соціальних виплат, оскільки такий розмір встановлено відповідним Законом України №367-XIV від 25.12.1998 «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Оскільки встановлений постановою №141 розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня для інвалідів війни І групи є меншим, ніж встановлений у Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач вважає свої права порушеними та просить суд визнати постанову Кабінету Міністрів України протиправною.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 18.10.2018 у задоволенні позову відмовив.

4. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 23.01.2019 залишив без змін рішення Окружного адміністративного суду від 18.10.2018.

5. Відмовлячи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України визначати розміри соціальних виплат, передбачених спеціальними законами, не є порушенням конституційних прав громадян.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. 20.09.2019 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2019, в якій скаржник просить скасувати вказані рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

7. В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначив, що виходячи з того, що суд першої інстанції не повідомив позивача про дату, час і місце наступного судового розгляду, яке відбулося 15.03.2018, тому суд не мав підстав і права розглядати справу у письмовому провадженні, що призвело в подальшому до процесуальних дій з боку суду, які ніяким чином не відповідали вимогам Кодексу адмінітсративного судочинства України (далі - КАС України). На думку скаржника, рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскільки розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня для інвалідів війни І групи встановлений постановою №141 є меншим, ніж встановлений у Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що, на думку скаржника, є порушенням її прав.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. 22.02.2019 в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану касаційну скаргу.

9. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2019, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Гриців М.І., судді Берназюк Я.О., Мороз Л.Л.

10. Ухвалою Верховного Суду від 04.03.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2019.

11. У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Гриціва М.І, на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 15.07.2019 №981/0/78-19, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2019, визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді Стеценка С.Г., суддів: Рибачука А.І., Тацій Л.В.

12. Ухвалою Верховного Суду від 30.11.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження з 01.12.2021.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Як встановлено судами попередніх інстанції, позивач ОСОБА_1 є інвалідом І групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 23.06.2005, що міститься у матеріалах справи.

14. Позивач має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

15. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №367-ХІV від 25.12.1998, статтю 13 доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».

16. Мінімальна пенсія за віком відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

17. Згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", в редакції від 15.04.2016, мінімальна пенсія за віком, станом на 05.05.2016, складає 1130 грн.

18. Відповідно до розрахунку позивача, розмір суми щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни у 2016 році становить - (1130 * 10) = 11300 грн.

19. 02.03.2016 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №141, якою встановлено розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни І групи - 2975 грн.

20. Вважаючи, що Кабінетом Міністрів України протиправно прийнято постанову №141, позивач звернулася до суду та просить скасувати цю постанову, оскільки, на її думку, повноваження щодо встановлення розміру щорічної допомоги у Кабінету Міністрів України відсутні.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

21. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

22. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Згідно з положенням статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008) щорічно до 05 травня інвалідам війни І групи виплачується разова грошова допомога у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком.

24. Частиною 1 статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

25. Законом України від 28.12.2014 № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набув чинності 01.01.2015, розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

26. Таким чином, із набуттям чинності Закону України від 28.12.2014 N 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленого статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

27. Вищенаведені положення Закону від 28.12.2014 №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» не були визнані неконституційними та є чинними.

28. На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 141, якою визначено, що у 2016 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - органи соціального захисту населення), які через відділення зв`язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), у таких розмірах: інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилось 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: І групи - 2975 гривень, ІІ групи - 2600 гривень, ІІІ групи - 2310 гривень.

29. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

30. Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.

31. Верховний Суд звертає увагу, що зазначене рішення Конституційного суду України винесено за результатом розгляду конституційного подання народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) п. 4 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».

32. Згідно з п. 4 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

33. Перед Конституційним Судом України було поставлено питання: чи обмежує конституційні права громадян факт надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України визначати розміри соціальних виплат, передбачених спеціальними законами, залежно від наявності фінансового ресурсу?

34. Як вже зазначено вище, Конституційний Суд України дійшов правового висновку, що такі дії органів державної влади відповідають Конституції України та є допустимими.

35. Також, колегія суддів зазначає, що положення Закону України від 28.12.2014 №79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», яким розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено зазначеним вище п. 26, не визнані Конституційним Судом України неконституційними, а тому є обов`язковими до виконання.

36. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України визначати розміри соціальних виплат, передбачених спеціальними законами (шляхом прийняття Закону України від 28.12.2014 №79-VІІІ), не є порушенням конституційних прав громадян.

37. Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 у справі №344/15436/16-а.

38. Як вже зазначено вище, на виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 141, якою визначено, що у 2016 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - органи соціального захисту населення), які через відділення зв`язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), у таких розмірах: інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилось 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: І групи - 2975 гривень, ІІ групи - 2600 гривень, ІІІ групи - 2310 гривень.

39. Зазначений розмір грошової допомоги є меншим, аніж визначено частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому, на думку позивача, дії КМУ щодо прийняття постанови № 141 є незаконними.

40. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що аналогічні правовідносини були предметом розгляду у Європейському суді з прав людини.

41. В ухвалі від 03.06.2014 (справа «Серебрянський проти України», заява №54704/10) Європейський суд з прав людини дійшов висновку (п. 36 ухвали), що вимога заявника щодо виплати разової щорічної допомоги до Дня перемоги у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком не становила «законні сподівання» у значені практики ЄСПЛ з цього питання. Національний суд розглянув твердження заявника та навів підстави свого рішення, яке не може вважатися свавільним або необґрунтованим. Дійсно, закони України про державний бюджет на 2007 та 2008 роки вплинули на заявника, але національний суд, посилаючись на відсутність зворотної дії рішень Конституційного Суду України [йдеться про рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10рп/2008], чітко постановив, що заявник отримав виплату, на яку він мав право відповідно до національного законодавства станом на момент, коли вона мала виплачуватися.

42. Колегія суддів зазначає, що пунктом 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI частину п`яту статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено у такій редакції «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

43. Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI.

44. Наведене свідчить, що Європейський суд з прав людини не вбачає порушень Конвенції у ситуаціях, за яких розмір певної соціальної виплати на певний час зменшується підзаконним нормативно-правовим актом (за умови, що такі акти не будуть визнані неконституційними).

45. Також, колегія суддів вважає, що суди вірно не взяли до уваги доводи позивача про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми прямої дії статті 2 спеціального Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з огляду на наступне.

46. Дійсно, на час виникнення спірних правовідносин діяли два нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, проте по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.

47. Рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012 визначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

48. Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини рішення № 4-зп від 03.10.1997 у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив про те, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

49. Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суд повинен застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

50. Враховуючи, що Закон України від 28.12.2014 №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" прийнятий пізніше Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", то в даному випадку, підлягають застосуванню норми Закону України від 28.12.2014 N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин".

51. Конституційний Суд України в рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зазначив, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування кожному достатнього життєвого рівня.

52. Конституційний Суд України виходить із того, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов`язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.

53. Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може змінюватись державою, зокрема, через неможливість її фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

54. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для скасування постанови Кабінету Міністрів України № 141 від 02.03.2016, як такої, що суперечить Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та рішенням Конституційного Суду України, та як наслідок відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

55. Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

56. Доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки судом не проінформовано її про дату, час і місце судового засідання, яке відбулось 15.03.2018, не беруться колегією суддів до уваги, оскільки з матеріалів справи вбачається, що 25.01.2018 позивачу за адресою, вказаною ним у позовній заяві, направлялась судова повістка, однак поштове відправлення не вручено за закінченням терміну зберігання. При цьому, матеріали справи не містять заяв позивача, де б останній зазначив будь-яку іншу адресу для направлення йому поштової кореспонденції. 15.03.2018 у зв`язку з неявкою сторін суд першої інстанції продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження. Крім того, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що позиція позивача була врахована апеляційним судом під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, оскільки така позиція викладена в апеляційній скарзі позивача та заяві про надання додаткових пояснень. При цьому, апеляційний суд належним чином повідомив позивача про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 80), однак позивач до Шостого апеляційного адміністративного суду у встановлену дату не з`явився, причини неявки не повідомив, клопотань про відкладення розгляду не подавав.

57. Щодо доводів скаржника про те, що через зловживання процесуальними правами судом першої інстанції були допущені порушення, які призвели до недовіри з боку позивача до складу суду, колегія суддів зазначає, що статтею 39 КАС України передбачено право учасників справи звертатись до суду, у випадку наявності підстав, передбачених у статтях 36-38 цього Кодексу, з заявою про відвід судді, однак позивач наданим процесуальним Законом правом не скористався.

58. Враховуючи викладене, колегія суддів не встановила недотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

59. Верховний Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

60. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343 349 350 356 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіС.Г. Стеценко А.І. Рибачук Л.В. Тацій