ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2020 року

Київ

справа №826/15650/16

адміністративне провадження №К/9901/38462/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Саприкіної І.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання протиправним та скасування розпорядження за касаційною скаргою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Качура І.А. від 25 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Аліменка В.О., Кобаля М.І., Кучми А.Ю. від 05 вересня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - ПАТ «СК «ПЗУ Україна», позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Національної комісії, що здійснює державне регулювання сфері ринків фінансових послуг (далі - Нацкомфінпослуг, відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати розпорядження від 08 вересня 2016 року № 2257 про застосування заходу впливу до позивача.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване розпорядження суперечить Положенню про обов`язкові критерії та нормативи достатності, диверсифікованості та якості активів страховика (затверджене розпорядженням Нацкомфінпослуг від 23 лютого 2016 року № 396, далі також - Положення № 396), методології бухгалтерського обліку, яку застосовує позивач. Також позивач наводить обґрунтування того, що оскаржуване розпорядження містить помилкові висновки щодо розрахунку суми прийнятних активів, довгострокових та поточних зобов`язань і забезпечень позивача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з Висновку № SE/02/1612-12 судової економічної експертизи в адміністративній справі № 826/15650/16 від 24 лютого 2017 року, який узгоджується з іншими доказами по справі, що підтверджують неправильне застосування відповідачем Положення № 396, що призвело до хибних висновків про недотримання ПАТ «СК «ПЗУ Україна» нормативів достатності активів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2017 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Нацкомфінпослуг звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 21 вересня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/15650/16, витребувано матеріали адміністративної справи та встановлено строк для подання сторонами заперечення на касаційну скаргу Нацкомфінпослуг, однак розгляд справи цим судом не було закінчено.

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/15650/16 за касаційною скаргою Нацкомфінпослуг на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

Представником Нацкомфінпослуг та представником ПАТ «СК «ПЗУ Україна» подані клопотання про забезпечення їх участі під час розгляду справи у касаційному порядку у судовому засіданні, а представником позивача також додатково подано клопотання про зупинення виконання рішень судів попередніх інстанцій до закінчення розгляду справи у касаційному порядку, в задоволенні яких відмовлено ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у справі доказів встановлено, що Нацкомфінпослуг за результатами перевірки звітних даних позивача за І півріччя 2016 року (вх. № 13/3990-ск від 22 липня 2016 року) було складено акт від 11 серпня 2016 року № 570/13-14/13/3 про правопорушення, вчинені позивачем на ринку фінансових послуг (надалі - акт про правопорушення). На підставі цього акта відповідачем було видано розпорядження від 08 вересня 2016 року № 2257 про застосування заходу впливу до позивача, в якому було зазначено наступне.

«Норматив достатності активів товариства станом на 30 червня 2016 року має бути не меншим, ніж сумарна величина довгострокових та поточних зобов`язань і забезпечень, включаючи величину страхових резервів, що розраховується відповідно до законодавства, яка становить 1 020 763,9 тис. грн. Сума прийнятних активів, з урахуванням Критеріїв та вимоги до якості активів страховика, встановлених розділом ІІ Положення № 396, яка розраховується з метою дотримання нормативу достатності активів, становить 962 284,9 тис. грн. Отже, Товариством станом на 30 червня 2016 року не дотримано нормативу достатності активів: дефіцит прийнятних активів Товариства для дотримання нормативу достатності активів складає 58 479 тис. грн».

З урахуванням зазначеного, в резолютивній частині оскаржуваного розпорядження позивачу приписується усунути порушення законодавства про фінансові послуги та повідомити відповідача про усунення порушення з наданням підтверджуючих документів.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі Нацкомфінпослуг зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що відповідачем у справі дотримано встановленого порядку проведення перевірки звітних даних та виявлено недотримання позивачем нормативу достатності активів. Зазначає, що всі розрахунки проведено відповідно до Положення № 396, а висновки судової економічної експертизи № SE/02/1612-12 від 24 лютого 2017 року вважає неправильними.

Від представників ПАТ «СК «ПЗУ Україна» 03 та 22 листопада 2017 року надійшли заперечення на касаційну скаргу Нацкомфінпослуг, в яких зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими, оскільки суди правильно встановили відсутність підстав для винесення оскаржуваного розпорядження; просять залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження Нацкомфінпослуг у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, законами України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про страхування» (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції надсилає фінансовим установам та саморегулівним організаціям обов`язкові до виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про фінансові послуги та вимагає надання необхідних документів.

Відповідно до пункту 1 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого від 23 листопада 2011 року № 1070/2011 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Положення № 1070/2011), Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України. Нацкомфінпослуг здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Частиною першою статті 39 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону.

Пунктом 1 частини першої статті 40 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, може застосовувати заходи впливу, зокрема, зобов`язати порушника вжити заходів для усунення порушення та/або вжити заходів для усунення причин, що сприяли вчиненню порушення.

Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 37 Закону України «Про страхування» уповноважений орган має право видавати приписи страховикам про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність, а у разі їх невиконання зупиняти чи обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків).

Підпунктом 41 пункту 4 Положення № 1070/2011 встановлено, що Нацкомфінпослуг відповідно до покладених на неї завдань приймає та надсилає фінансовим установам і саморегулівним організаціям обов`язкові до виконання розпорядження (приписи) щодо усунення порушень законодавства про фінансові послуги, вимагає надання необхідної інформації та документів.

Відповідно до підпункту 19 пункту 6 Положення № 1070/2011 Нацкомфінпослуг для забезпечення виконання покладених на неї завдань і функцій має право видавати страховикам приписи про усунення виявлених порушень законодавства з питань страхової діяльності, а в разі невиконання таких приписів зупиняти чи обмежувати до усунення виявлених порушень дію ліцензій зазначених страховиків, приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення страховиків з Державного реєстру фінансових установ.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, Нацкомфінпослуг проведено перевірку звітних даних ПАТ «ПЗУ Україна» за І півріччя 2016 року, за результатами якої складено акт від 11 серпня 2016 року № 570/13-14/13/3 про правопорушення, вчинені позивачем на ринку фінансових послуг. На підставі цього акта відповідачем було видано розпорядження від 08 вересня 2016 року № 2257 про застосування заходу впливу до позивача, в якому зазначалось, що ПАТ «ПЗУ Україна» станом на 30 червня 2016 року недотримано нормативу достатності активів, оскільки сумарна величина довгострокових та поточних зобов`язань і забезпечень, включаючи величину страхових резервів становить, 1 020 763,9 тис. грн, а розрахована сума прийнятних активів дорівнює 962 284,9 тис. грн. На цій підставі Нацкомфінпослуг зроблено висновок про те, що дефіцит прийнятних активів товариства для дотримання нормативу достатності активів складає 58 479 тис. грн.

Згідно пункту 5 розділу І Положення № 396 норматив достатності активів - це сума прийнятних активів, збільшена на величину непростроченої дебіторської заборгованості за укладеними договорами страхування та/або перестрахування. Також даним пунктом встановлено, що норматив достатності активів має бути не меншим, ніж сумарна величина довгострокових та поточних зобов`язань і забезпечень (розділи II - IV пасиву балансу (Звіту про фінансовий стан), форма і склад статей якого визначаються Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року № 73), включаючи величину страхових резервів, що розраховується відповідно до законодавства.

Тобто, для дотримання вимог щодо активів (нормативу достатності активів) позивач має дотримуватися наступних показників у своїй діяльності:

- прийнятні активи + непрострочена дебіторська заборгованість за укладеними договорами страхування та/або перестрахування у сумі повинні бути не менші, ніж довгострокові та поточні зобов`язання і забезпечення, які, в тому числі, включають страхові резерви (розділи II - IV пасиву балансу).

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що Нацкомфінпослуг для цілей розрахунку нормативу достатності активів до величини прийнятних активів позивача не включено відстрочені аквізиційні витрати на суму 59 665 тис. грн та права вимоги за регресними справами на суму 8 562 тис. грн.

Згідно з наказом Міністерства фінансів України від 28 березня 2002 року № 210 «Про звітні дані страховиків» аквізиційні витрати страховика - це витрати, пов`язані з укладанням та пролонгацією договорів страхування (тобто, такі витрати пов`язані із виникненням у позивача прав вимоги за договорами страхування). Відстрочені аквізиційні витрати позивача на суму 59 665 тис. грн (код рядка 1060 «відстрочені аквізиційні витрати» активу балансу позивача) та права вимоги позивача за регресними справами на суму 8 562 тис. грн (код рядка 1190 «інші оборотні активи» активу балансу позивача) за своєю суттю є дебіторською заборгованістю позивача та обліковуються саме в розділі «Актив» балансу позивача.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про безпідставність неврахування відповідачем даних показників для покриття зобов`язань при розрахунку нормативу достатності активів позивача, визначеного пунктом 5 розділу І Положення № 396.

Також судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що для цілей розрахунку нормативу достатності активів до величини довгострокових та поточних зобов`язань і забезпечень ПАТ «ПЗУ Україна» відповідачем включено суму резерву коливань збитковості у розмірі 34 326 тис. грн (код рядка 1435 «інші резерви» розділу І пасиву балансу позивача).

Разом з тим, у Положенні № 396 для цілей розрахунку нормативу достатності активів відсутня вказівка на необхідність використання значень інших рядків балансу, окрім розділів ІІ - ІV пасиву балансу.

Із наявного у матеріалах справи балансу позивача станом на 30 червня 2016 року судами попередніх інстанцій встановлено, що сума відповідних рядків балансу в межах розділів II - IV пасиву (рядок 1595 + рядок 1695 + рядок 1700) дорівнює 986 438 тис. грн. На цій підставі суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку, що вказана в оскаржуваному розпорядженні сума довгострокових та поточні зобов`язань і забезпечень у розмірі 1 020 763,9 тис. грн є неправильною, натомість з метою розрахунку нормативу достатності активів позивача має враховуватися сума 986 438 тис. грн.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, враховуючи також, що правильність складання фінансової звітності позивача, на якій ґрунтується розрахунок дотримання нормативу достатності активів згідно Положення № 396, було підтверджено наявним у матеріалах справи аудиторським висновком. При цьому відповідач не наводить доказів, які б спростовували правильність та достовірність складання фінансової звітності позивачем.

Частиною першою статті 81 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та статті 103 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлено, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу.

Згідно з частинами першою та п`ятою статті 82 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) у висновку експерта зазначаються: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання. Висновок експерта для суду не є обов`язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2016 року було призначено судово-економічну експертизу по справі, а на вирішення експерта поставлено наступні питання:

1. Чи підтверджуються документально та нормативно висновки акта від 11 серпня 2016 року № 570/13-14/13/3 про правопорушення, вчинені приватним акціонерним товариством «СК «ПЗУ Україна» на ринку фінансових послуг щодо недотримання товариством нормативу достатності активів станом на 30 червня 2016 року?

2. Чи підтверджується документально виконання приватним акціонерним товариством «СК «ПЗУ Україна» вимог абзацу другого пункту 5 розділу І Положення про обов`язкові критерії та нормативи достатності, диверсифікованості та якості активів страховика (затверджене розпорядженням Нацкомфінпослуг від 23 лютого 2016 року № 396)?

У висновку експерта № SE/02/1612-12 від 24 лютого 2017 року за результатами проведеної судово-економічної експертизи зазначено наступне:

По першому питанню: висновки акта Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, № 570/13-14/13/3 від 11 серпня 2016 року про правопорушення, вчинені ПАТ «СК «ПЗУ Україна» на ринку фінансових послуг щодо недотримання товариством нормативу достатності активів станом на 30 червня 2016 року, документально та нормативно не підтверджуються.

По другому питанню: у результаті проведеного дослідження виконання ПАТ «СК «ПЗУ Україна» вимог абзацу другого пункту 5 розділу І Положення про обов`язкові критерії та нормативи достатності, диверсифікованості та якості активів страховика, затвердженого розпорядженням Нацкомфінпослуг № 396 від 23 лютого 2016 року, документально підтверджується.

Отже, висновок судово-економічної експертизи № SE/02/1612-12 від 24 лютого 2017 року підтверджується документами, наявними в матеріалах справи, а відповідачем не надано доказів на спростування зазначеного висновку чи обґрунтованих доводів щодо помилковості висновку експертизи.

Частиною другою статті 71 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частиною другою статті 77 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів також враховує, що незгода відповідача з висновком судової економічної експертизи не підкріплена жодним доказом, у той же час відповідні висновки експертизи підтверджуються поданим позивачем аудиторським висновком. До того ж в ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2016 року експерта попереджено про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку або відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для скасування розпорядження Нацкомфінпослуг від 08 вересня 2016 року № 2257 як необґрунтованого та, відповідно, протиправного, оскільки відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а зібрані у справі докази підтверджують відсутність порушення у вигляді недотримання нормативу достатності активів ПАТ «ПЗУ Україна».

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій під час винесення постанови, то відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

І.В. Саприкіна