ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року

м. Київ

справа № 826/1597/18

касаційне провадження № К/9901/1335/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Васильєвої І.А., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Миргородської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Полтавській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2018 (суддя Клименчук Н.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2018 (головуючий суддя - Мєзєнцев Є.І., судді - Файдюк В.В., Чаку Є.В.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" до Миргородської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Полтавській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головного управління ДФС у Полтавській області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду з позовом до Миргородської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Полтавській області (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - третя особа, Управління), в якому (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.01.15 №0000221630, №0000191630, № 0000181630, №0003341502, №0003351502.

На обґрунтування позову, Товариство послалося на те, що: при проведенні камеральної перевірки дослідженню підлягають саме дані податкової звітності, а у разі виявлення порушення податкового законодавства, податковий орган вправі призначити та провести документальну (виїзну, невиїзну або планову чи позапланову) перевірку платника податків; у випадку, якщо контролюючий орган здійснив нарахування штрафних санкцій за фактом самостійного зарахування платежів Товариства (проведених за інший період) в рахунок погашення грошових зобов`язань за користування надрами для видобування корисних копалин за періоди, що вказані в актах перевірки, то таке нарахування штрафних санкцій із посиланням на статтю 129 Податкового кодексу України є незаконним; податкові зобов`язання з плати за користування надрами за серпень - грудень 2014 року були уточнені шляхом подання у травні 2015 року на підставі пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України податкових розрахунків (уточнюючих) за відповідний звітний період, а правомірність зменшення сум податкових зобов`язань з плати за користування надрами за серпень - грудень 2014 року підтверджена постановою Окружного адміністративного суду міста Києва віл 12.04.2016 у справі № 826/18753/15, яка набрала законної сили 21.07.2016.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 30.05.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2018, позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 21.01.15 №0000221630, №0000191630, № 0000181630, №0003341502, №0003351502.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем надано належні та допустимі докази належного виконання ним обов`язку зі сплати плати за користування надрами для видобування корисних копалин, шляхом перерахування визначених в розрахунках плати за користування надрами для видобування корисних копалин сум грошових коштів з цього виду платежу в повному обсязі та у визначений Податковим кодексом України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) строк.

Інспекція, не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що судами не враховано, що позивачем сплату грошових зобов`язань здійснено з порушенням строку сплати грошових зобов`язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15.01.2019 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.07.2024 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 17.07.2024.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволенні касаційної скарги, з огляду наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено камеральні перевірки даних, задекларованих у податкових розрахунках з плати за користування надрами для видобування корисних копалин, за результатом яких складено акти перевірок, а саме:

акт камеральної перевірки від 13.01.2015 №2/16-30-15-02-49/00135390, яким встановлено несвоєчасну сплату самостійно визначеного грошового зобов`язання з плати за користування надрами для видобування корисних копалин за липень, серпень, вересень, жовтень 2014 року;

акти камеральних перевірок від 13.02.2015 №16-20-15-02-49/8/00135390/275, №16-20-15-02-49/9/00135390/276, якими встановлено несвоєчасну сплату самостійно визначеного грошового зобов`язання по платі за користування надрами для видобування корисних копалин за липень, серпень 2014 року.

На підставі висновків актів перевірок контролюючим органом прийняті податкові повідомлення рішення від 21.01.2015:

№0000221630, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 78525,96 грн;

№0000191630, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 407392,59 грн;

№0000181630, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 66355,40 грн;

від 20.02.2015 року №0003341502, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 3134,25 грн; №0003351502, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 587299,55грн.

Зі змісту актів камеральних перевірок вбачається, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, слугували висновки контролюючого органу про несвоєчасну сплату Товариством самостійно визначених грошових зобов`язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин (нафти, природного газу, газового конденсату) за липень, серпень, вересень, жовтень 2014 року протягом строків, визначених пунктом 263.12 статті 263 ПК України.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

У підпункті 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).

Відповідно до пункту 76.1 статті 76 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Аналіз зазначених правових норм свідчить, що камеральна перевірка є одним із видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, та є способом здійснення податкового контролю, що проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).

Особливості камеральної перевірки полягають у тому, що її проведення не потребує наказу керівника податкового органу або іншого спеціального дозволу чи направлення, згоди платника податків та його присутності. Метою камеральної перевірки є виявлення в поданій звітності арифметичних та/або методологічних помилок або інших відомостей, які призвели до заниження або завищення податкового зобов`язання чи інших порушень. Камеральній перевірці підлягає уся податкова звітність суцільним порядком. Камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об`єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей камеральною перевіркою не охоплюється.

Своєчасність сплати податків може бути перевірена контролюючим органом під час здійснення документальних перевірок в порядку, передбаченому статтями 77 78 Податкового кодексу України.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду зазначає, що у контролюючого органу відсутні повноваження під час проведення камеральної перевірки досліджувати своєчасність сплати платником податків податкових зобов`язань.

Контролюючий орган, здійснюючи перевірку своєчасності сплати Товариством узгоджених сум податкових зобов`язань, вийшов за межі предмету камеральної перевірки та прийняв протиправні податкові повідомлення-рішення про застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату таких зобов`язань.

За таких обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог є правомірними, безвідносно мотивів таких висновків.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач у доводах касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Миргородської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева І.А. Васильєва В.В. Хохуляк