ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 826/16458/16

адміністративне провадження № К/9901/66446/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Юрченко В.П., Гімона М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (процесуальний правонаступник - Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2018 (головуючий суддя Губська Л. В., судді: Епель О. В., Степанюк А. Г.),

У С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (ДПІ, відповідач) від 25.04.2016 № 631-1305 про збільшення йому земельного податку за 2016 рік на 32' 076,96 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказував про відсутність у нього, як фізичної особи - підприємця платника єдиного податку третьої групи та власника нежитлового приміщення №17 у багатоквартирному жилому будинку по АДРЕСА_1 , яке він здає в оренду, що відповідає виду його підприємницької діяльності як суб`єкта господарювання, обов`язку нараховувати та сплачувати земельний податок за землю, на якій розміщене таке майно. При цьому позивач посилався, зокрема на норми підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу (ПК) України.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 30.01.2018 (суддя Скочок Т. О.) позов ОСОБА_1 задовольнив повністю, скасувавши податкове повідомлення-рішення від 25.04.2016 №631-1305. Також суд здійснив розподіл судових витрат в сумі 551,20 грн, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання, є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки розрахунок податкового зобов`язання контролюючий орган зробив на підставі неповних даних, необхідних для визначення земельного податку. Зокрема, витяг з технічної документації №Ю-40816/2006 про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки (кадастровий №76:046:027), який крім того виданий 19.12.2006 Головним управлінням земельних ресурсів КМДА попередньому власнику нежитлового приміщення ( ОСОБА_2 ), не містить: даних щодо загальної площі земельної ділянки під багатоповерховим жилим будинком з урахуванням прибудинкової території та дані щодо площі земельної ділянки, яка розташована під нежитловим приміщенням саме позивача, а не третьої особи ( ОСОБА_2 ); дані щодо площі приміщень будинку з урахуванням частки позивача та відповідно обчислення площі земельної ділянки під належним позивачу приміщенням з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, через що перевірити правильність нарахування позивачу податку суд визнав неможливим, а відповідач не довів правильність нарахованого зобов`язання.

Крім того суд, враховуючи положення пункту 269.2 статті 269, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України та встановлені у справі обставини, висновував, що позивач, як підприємець, який перебуває на спрощеній системі оподаткування третьої групи, на підставі підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України звільняється від обов`язку нараховувати та сплачувати податок за ділянку, оскільки земля та нерухомість, що на ній розташована, використовуються ним безпосередньо для провадження господарської діяльності - здавання в оренду власного нерухомого майна.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 31.10.2018 рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове рішення, яким в задоволенні позову відмовив.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. При цьому суд врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 (справа №826/14703/13-а), підтриману згодом Верховним Судом у постанові від 07.08.2018 (справа №826/8490/17). Також суд зазначив, що розрахунок суми земельного податку здійснений на підставі витягу з державного земельного кадастру станом на 05.05.2016, згідно з яким ОСОБА_1 внесений до переліку користувачів земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 . Аналогічні відомості щодо розміру площі земельної ділянки (50,67 кв.м.), яка припадає на нежитлове приміщення, містить витяг з технічної документації № Ю-40816/2006 про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки (кадастровий №76:046:027), виданий Головним управлінням земельних ресурсів від 19.12.2006 попередньому власнику приміщення.

ОСОБА_1 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2018.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначив, що суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема підпункт 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України без врахування висновку щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, зроблені Верховним Судом в постановах від 26.06.2018 (справа №826/18899/16), від 13.03.2018 (справа №815/2146/17).

У доповненні до касаційної скарги та поясненнях позивач також вказує про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норми пункту 287.8 статті 287 ПК України щодо урахування пропорційної частки прибудинкової території при розрахунку суми земельного податку. Крім того позивач зазначив про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, зокрема витяг з державного земельного кадастру, виданий після прийняття податкового повідомлення-рішення, та не дослідив обставини щодо правильності здійсненого контролюючим органом розрахунку земельного податку, зокрема пропорційної частки прибудинкової території при розрахунку суми земельного податку, інформації щодо наявності даних спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, на підставі яких був зроблений розрахунок суми податкового зобов`язання.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення як безпідставну.

Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, обґрунтування заперечень відповідача у відзиві на скаргу, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов наступного висновку.

Як встановили суди попередніх інстанцій у цій справі, що ОСОБА_1 як фізична особа з січня 2008 року є власником нежитлового приміщення № 17 площею 92,10 кв.м, що знаходиться в багатоквартирному будинку за адресою АДРЕСА_1 . Право власності на нежиле приміщення засвідчується реєстраційним написом КП''Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна'' від 18.01.2008.

29.01.2003 ОСОБА_1 був зареєстрований як суб`єкт господарювання - фізична особа-підприємець. У січні 2012 року ОСОБА_1 обрав спрощену систему оподаткування третьої групи за видом господарської діяльності ''здавання в оренду власного нерухомого майна''.

Упродовж 2015-2016 років ОСОБА_1 на підставі договору оренди із ТОВ''Фармастор'' надавав у найм (оренду) належне йому на праві власності нежитлове приміщення.

25.04.2016 ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення №631-1305, яким позивачу визначила зобов`язання сплатити земельний податок за 2016 рік в сумі 32' 076,96 грн.

Згідно з розрахунком, зробленим відповідачем на підставі витягу з технічної документації №Ю-40816/2006 про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки (кадастровий № 76:046:027), виданого Головним управлінням земельних ресурсів від 19.12.2006 № 1016, та витягу з державного земельного кадастру станом на 05.05.2016, сума земельного податку за 2016 рік за спірну земельну ділянку становила: 50,67 кв.м. х 3143,99 грн х 2,5 х 1,5 х 1,433 х 1,249 х 3%, де: 50,67 кв.м частина земельної ділянки, на яку нараховувався податок; - 3 143,99 грн. базова вартість 1 кв.м землі (згідно рішення Київської міської Ради від 03.07.2014 №23/23, веденого в дію 01.07.2015, згідно рішення Київської міської Ради від 10.12.2014 №565/565; -2,5 коефіцієнт на функціональне виконання землі згідно витягу з технічної документації №Ю-40816/2006 про нормативно-грошову оцінку частини земельної ділянки (кадастровий номер №76:046:027), виданий Головним управлінням земельних ресурсів від 19.12.2006 №1016; -1,5 узагальнюючий локальний коефіцієнт; -1,249 коефіцієнт індексації грошової оцінки, до Податкового кодексу України, ст. 289, Лист Держземагенства №6-28-0 22-215/2-15 від 14.01.2015; -1,433 коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру ''Про індексацію нормативної грошової оцінки земель'' № 6-28-0.22-201/2-16 від 11.01.2016; - 3% ставка податку за землю (згідно рішення Київської міської Ради №242/5629 від 23.03.2011 із змінами і доповненнями).

Спірним у цій справі є питання чи повинна фізична особа, яка є власником нежилого приміщення, що складає частину будівлі, сплачувати земельний податок за земельну ділянку, на якій воно розташовано, у разі, коли така фізична особа набуває статусу суб`єкта господарювання, обирає вид економічної діяльності - надання в найм (оренду) належного їй нерухомого майна та спрощену систему оподаткування, за якою земельний податок не платиться, а також розрахунок суми податку.

Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру {пункт 286.1 статті 286 ПК України}.

Верховний Суд України в постанові від 24.11.2015 у справі №826/14703/13-а вже висловив правову позицію з цього приводу, а саме, що спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Аналізуючи норми положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України Верховний Суд України висновував, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Відступу від цього висновку Велика Палата Верховного Суду не зробила, а Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду послідовно дотримується такої правової позиції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (постанови від 13.06.2018 у справі №826/14615/16, 26.06.2018 у справі №826/10930/13-а, від 07.08.2018 у справі №826/8490/17, від 15.02.2019 у справі №826/9948/16, але не виключно).

У справі №815/2146/17, в якій Верховним Судом ухвалено постанову від 13.03.2018 і на яку зроблено посилання у касаційній скарзі як на приклад іншого правозастосування, також стосувалися питання правомірності нарахування суми податкового зобов`язання із земельного податку фізичній особі, яка є суб`єктом господарювання-платником єдиного податку третьої групи, у зв`язку з перебуванням у її власності об`єктів нерухомості, які особа використовує у підприємницької діяльності. Суди у цій справі дійшли висновку, з яким погодився Верховний Суд, що податкове повідомлення-рішення, яким було визначено суму податкового зобов`язання, є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки земельна ділянка використовувалася позивачем для провадження господарської діяльності, тому останній як платник єдиного податку звільняється від обов`язку сплати земельного податку за користування земельною ділянкою. Задовольняючи позов, суди також врахували, що відповідачем не надано доказів отримання з земельного кадастру даних щодо земельної ділянки, які є підставою для нарахування земельного податку, і сторони визнали, що в земельному кадастрі такі дані відсутні.

Встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду, частина п`ята статті 242 КАС України презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.

Вирішуючи спір, суди у цій справі не встановили, чи використовувалася позивачем саме земельна ділянка для провадження господарської діяльності, що є підставою для звільнення від сплати земельного податку відповідно до норми підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України.

У протилежному випадку сплачувати земельний податок за землю під нежитловою нерухомістю у багатоквартирному будинку має особа, на яку оформлено право власності на нежитлове приміщення, що знаходиться у багатоквартирному будинку, оскільки це передбачено спеціальними правилами норми пункту 287.8 цієї статті ПК України.

Тобто навіть при передачі в оренду нежитлової нерухомості орендар нежитлового приміщення не є платником земельного податку, ним залишається власник приміщення, який за бажанням може в договорі включити умову про відшкодування йому суми податку у складі орендної плати за площу земельної ділянки під приміщенням (його частини) у багатоквартирному жилому будинку.

Не можуть вважатися встановленими обставини щодо правильності здійсненого відповідачем розрахунку земельного податку, площі земельної ділянки, за яку було нараховані податкові зобов`язання із земельного податку.

Заперечуючи правомірність нарахування податкового зобов`язання, позивач також апелював до правильності обрахунку суми податку, посилаючись на відсутність сформованої земельної ділянки й оформлених прав на неї та розмір пропорційної частки прибудинкової території, за яку повинен платити земельний податок.

Скасовуючи податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції, крім іншого, виходив з того, що відповідач неправильно нарахував податок, оскільки не визначив площу земельної ділянки пропорціно площі приміщення, яке на праві власності належало позивачу.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи судове рішення першої інстанції, виходив з необхідності сплати позивачем податку, однак, не зазначив доводів, за якими не погодився з висновками суду першої інстанції щодо правильності здійсненого контролюючим органом розрахунку земельного податку, та не навів мотивів відхилення аргументів позивача щодо правил розрахунку податку.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частинами першою-третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ухвалені у справі судові рішення не відповідають наведеним вище приписам процесуального закону.

За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Як підсумок, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно й повно з`ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов`язки сторін, і залежно від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Касаційний перегляд справи здійснено відповідно до пункту 2 Розділу II ''Прикінцеві та перехідні положення'' Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ'' у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (до 08.02.2020).

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2018 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.А. Васильєва В.П. Юрченко М.М. Гімон