ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 826/16842/16

касаційне провадження № К/9901/39443/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.02.2017 (суддя - Келеберда В.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2017 (головуючий суддя - Кучма А.Ю., судді - Аліменко В.О., Безименна Н.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крамар Рісайклінг» до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Крамар Рісайклінг» (далі у тексті - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.07.2016 №3552615141, від 30.09.2016 №4632615141.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ «Ді-Некс», ТОВ «Успіх-ЮА», ТОВ «Р.А.П.С.О.Д.І.Я.», ТОВ «Ластмікс», ТОВ «Елонія», ТОВ «Оптова база «ЧАЙ-Агропродукт», ТОВ «Еколайн СТ». Зазначив, що господарські операції із зазначеними контрагентами фактично відбулася, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки базуються лише на припущеннях, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача та суб`єктів господарювання, з якими контрагенти позивача мали господарські відносини по ланцюгу постачання, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 20.02.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2017, позов задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення - рішення Управління від 25.07.2016 №3552615141, від 30.09.2016 №4632615141.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків, сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Управління подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та процесуального права, зокрема, статей 72 86 159 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи), просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує, що судами залишено поза увагою непідтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами з підстав: відсутності доказів в підтвердження надання транспортних послуг, транспортування товару; неможливості підтвердження таких взаємовідносин з підстав наявності негативної податкової інформації відносно суб`єктів господарювання, які мали відносини із контрагентами позивача, відсутності основних, фондів, виробничих і трудових ресурсів у зазначених вище контрагентів позивача та суб`єктів господарювання, з якими контрагенти позивача мали господарські відносини. Також скаржник зазначає, що господарська діяльність контрагентів позивача, зокрема, ТОВ «Ластмікс», ТОВ «Елоніа», пов`язана з сумнівними платниками по ланцюгу постачання та вчинена без наміру створення правових наслідків.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16.06.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.02.2023 прийняв касаційну скаргу Управління до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 22.02.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 05.07.2016 № 193/26-15-14-01-01/32068814 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення, зокрема:

підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 1 755 829, 00 грн;

пункту 198.3 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.7, 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1 847 591, 00 грн;

На підставі висновків акту перевірки Управлінням прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 25.07.2016 № 355261514, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1 847 591, 00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 923 796, 00 грн;

від 25.07.2016 № 3542615141, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток за податковими зобов`язаннями 1 755 829, 00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 621 700, 00 грн.

За наслідками розгляду касаційної скарги Товариства, рішенням ДФС України від 27.09.2016 № 20916/6/99-99-11-01-01-25 частково задоволено касаційну скаргу позивача, скасовано податкове повідомлення-рішення Управління від 25.07.2016 № 3542615141 у частині донарахувань по операціях за період 2015 року, щодо яких підтверджено здійснення оплати скаржником на користь контрагентів, в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення та податкове повідомлення-рішення від 25.07.2016 № 3552615141 залишені без змін.

На підставі вказаного рішення ДФС України контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.09.2016 №4632615141, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1 243 400, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 621 700, 00 грн.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу витрат та податкового кредиту сум за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, суб`єктів господарювання, з якими мали господарські відносини контрагенти позивача, відсутності товарно-транспортних накладних в підтвердження надання транспортних послуг, наявності недоліків у первинних документах, зокрема, в актах здачі-прийняття виконаних робіт, товарно-транспортних накладних, відсутності у контрагентів позивача необхідних для здійснення господарської діяльності основних фондів, виробничих та трудових ресурсів.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 ПК України).

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, основним видом діяльності Товариства є збирання, оброблення та видалення безпечних відходів, відновлення відсортованих відходів. Позивач має ліцензію Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 11.10.2010 №527705 та дозвіл №8038600000-001 на розміщення відходів виданий Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища.

У перевіряємому періоді позивач (замовник) мав господарські взаємовідносини із виконавцями: ТОВ «Оптова база «Чай-Агропродукт» за договором від 11.12.2013, предметом якого є надання комплексу логістичних (експедиційних) послуг по організації перевезення вторсировини, ТПВ, ВГВ та інших вантажів (ТМЦ), складські, сортувальні, та розвантажувально-навантажувальні послуги; ТОВ «Еколійн-СТ» за договором від 06.02.2014 №80-142 про надання складських, супутніх та логістичних послуг; ТОВ «Ластмікс» за договором від 05.12.2013 №361-132 про надання складських, сортувальних (за видами сировини) та розвантажувально-навантажувальних послуг; ТОВ «Успіх УА» за договором від 13.11.2014 №234-142 про надання складських, сортувальних, супутніх та логістичних послуг по організації перевезення вторсировини, ТПВ, ВГВ та інших вантажів (товарно-матеріальних цінностей); ТОВ «Зеріс» за договором від 03.03.2015 №60-152 про надання складських, супутніх та логістичних послуг; ТОВ «Ді-Некс» за договором від 11.02.2014 №58-142 про надання комплексу послуг з прибирання території та інших супутніх (допоміжних) послуг; ТОВ «Р.А.П.С.О.Д.І.Я.» за договором про надання комплексу послуг від 15.11.2014 №233-142, предметом якого є надання комплексу послуг у сфері поводження з відходами.

Товариство мало господарські відносини на підставі податкових накладних з: ТОВ «Крістал-Торг» , ТОВ «Мірра-Торг», ТОВ «Таміла», якими позивачу надано комплекс логістичних послуг та складській, вантажно-розвантажувальні послуги, послуги сортування.

На підтвердження виконання зазначених господарських відносин позивачем надано суду копії: видаткових, товарно-транспортних, податкових накладних, актів надання послуг, карток по рахунку 631, платіжних доручень.

Позивачем було укладено з ТОВ «Будматеріали-вторресурси» договори: від 01.06.2010 №49-10/2, предметом якого є оренда відкритої площадки, офісного приміщення, складського приміщення; від 01.11.2013 №М-19, предметом якого є оренда нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Миру, 19-Б; від 09.12.2013 №09-12, предметом якого є оренда відкритої площадки, офісного приміщення, складського приміщення за адресою: м. Київ, вул. Пост-Волинська, 3.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано до суду копії: актів здачі-приймання відкритої площадки, складських та офісних приміщень.

Позивач (покупець) мав взаємовідносини з ТОВ «Ластмікс» (продавець) за договором від 09.12.2013 №366-132 купівлі-продажу вторсировини; ТОВ «Елоніа» (продавець) за договором купівлі-продажу вторсировини від 15.07.2014 №181-142.

На підтвердження виконання зазначених договорів позивачем надано суду копії: видаткових, податкових, товарно-транспортних накладних, карток по рахунку 631, платіжних доручень.

Судами також установлено, що позивач орендує відриті площадки, складські та офісні приміщення у ТОВ «Будматеріали-вторресурси», відповідно до вказаних вище договорів, авто для здійснення перевезення вторсировини та автонавантажувачі, отримує послуги з прибирання території для зберігання вторсировини, здійснює закупівлю вторсировини, сортування з метою її подальшого продажу та надає клієнтам послуги з вивезення сміття та відходів (ТВП та ВГП).

На підтвердження факту надання послуг з вивезення побутових відходів позивачем надано суду копії договорів, довідок-дислокації до договорів (в яких вказано зони обслуговування, періодичність їх збирання та вивезення), договорів на приймання та захоронення відходів, подорожніх листів, актів надання позивачем послуг, платіжних доручень.

У подальшому придбана вторсировина реалізовувалась ТОВ «Еко-Втор Фастів», ТОВ «Фастівська філія «КПД», ТОВ «Егіда-ТАУ», ТОВ «Спецмонтажгруп», ТОВ «Черкасивторресурси», ПАТ «Ветропак Гостомельський склозавод», на підтвердження чого позивачем надано до суду відповідні договори, специфікації, видаткові накладні, платіжні доручення, оборотно-сальдові відомості по рахунку 361 та інші документи бухгалтерського обліку.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав наявності негативної податкової інформації відносно суб`єктів господарювання, які мали відношення із контрагентами позивача, оскільки такі доводи досліджено судами попередніх інстанцій і надано їм оцінку, та, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагенти позивача або суб`єкти господарювання, з якими мали відносини контрагенти позивача, в подальшому не дотримувалися у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на відсутність окремих товарно-транспортних накладних та недоліки у інших товарно-транспортних накладних, оскільки зазначене повинне оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.02.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова