ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2022 року
м. Київ
справа № 826/17072/17
адміністративне провадження № К/9901/7971/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Шевцової Н.В.
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №826/17072/17
за позовом ОСОБА_1 до Прем`єр-міністра України Гройсмана Володимира Борисовича, Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року, прийняте в складі колегії суддів: головуючого судді Клименчук Н.М., суддів Каракашьяна С.К., Шрамко Ю.Т., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Чаку Є.В., суддів Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Прем`єр-міністра України Гройсмана Володимира Борисовича (далі - відповідач-1), Кабінету Міністрів України (далі - відповідач-2) з вимогою визнати протиправною та скасувати постанову Кабінету Міністрів України від 10.11.2017 №883.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувану постанову прийнято з порушенням Конституції України Цивільного кодексу України та Закону України «Про дорожній рух». Також, мотивуючи підстави звернення до суду з цим позовом, ОСОБА_1 указує, що оскаржувану постанову підписано невідомою особою - «В.Гройсман», яка, на думку позивача, не має права від імені Прем`єр-міністра України підписувати законодавчі акти.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2017 №883 було внесено зміни до пункту 12.4 розділу 12 та знаків 5.63.1 і 5.63.2 підрозділу 5 розділу 33 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, замінивши цифри « 60» цифрами « 50». Ця постанова набирала чинності з 01.01.2018.
4. Як убачається з пояснювальної записки, копія якої міститься в матеріалах справи, вказану постанову розроблено з метою наближення національного законодавства до законодавства Європейського Союзу шляхом зменшення максимально дозволеної швидкості руху транспортних засобів у населених пунктах із 60 до 50 км/год, що, у свою чергу, сприятиме значному підвищенню рівня безпеки дорожнього руху та збереження життя людей.
5. Позивач не погоджується з прийнятою постановою, уважає її такою що винесена з порушенням чинного законодавства, є протиправною та підлягає скасуванню, а тому звернувся до адміністративного суду за захистом законних прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
6. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову.
7. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що оскаржувана постанова Уряду видана відповідно до вимог чинного законодавства України та в межах компетенції Кабінету Міністрів України. Також суд першої інстанції не погодився з позицією позивача щодо того, що оскаржувану постанову підписано невідомою особою, оскільки акти Кабінету Міністрів України підписує Прем`єр-міністр України. Постановою Верховної Ради України від 14.04.2016 №1093-VIII призначено Гройсмана В.Б. на посаду Прем`єр-міністра України.
8. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року в частині нерозглянутих позовних вимог: про визнання протиправними дій Прем`єр-міністра України Гройсмана В.Б. щодо підписання ним нормативно-правового акту Кабінету Міністрів України, а саме постанови від 10.11.2017 №883 від імені Прем`єр-міністра України з недотриманням вимоги статті 28 Цивільного кодексу України, - без зазначення свого повного імені, яке складається з прізвища, власного імені та по-батькові; встановлення відсутності у Кабінету Міністрів України повноваження суб`єкта владних повноважень, встановлені статтями 116 і 117 Конституції України в редакції від 30.09.2016 Законом України «Про Кабінет Міністрів України»; визнання діяльності Кабінету Міністрів України без відповідної державної реєстрації нелегітимною (протиправною) та такою, що здійснюється за межами правового поля України та суперечить законодавству України; визнання протиправною бездіяльності Прем`єр-міністра України Гройсмана В.Б. щодо не здійснення державної реєстрації Кабінету Міністрів України як юридичної особи відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»; зобов`язання Прем`єр-міністра України Гройсмана В.Б., здійснити державну реєстрацію Кабінету Міністрів України як юридичної особи у встановленому законом порядку - скасовано та прийнято в цій частині позовних вимог нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У частині позовних вимог щодо визнання постанови Кабінету Міністрів України від 10.11.2017 №883 «Про внесення змін до Правил дорожнього руху» незаконною та нечинною рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року залишено без змін.
9. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про правомірність постанови Кабінету Міністрів України від 10.11.2017 №883 та відсутність підстав для її скасування.
10. Однак суд апеляційної інстанції зазначив про те, що судом першої інстанції допущено неповне з`ясування обставин у справі, а саме не вирішено питання щодо частини позовних вимог позивача.
11. Так, 14.02.2018 позивачем було подано до суду уточнений адміністративний позов з вимогами: визнати дії відповідача-1 щодо підписання ним нормативно-правового акта Кабінету Міністрів України, а саме: постанови від 10.11.2017 №883 від імені Прем`єр-міністра України з недотриманням вимог статті 28 Цивільного кодексу України, - без зазначення свого повного імені, яке складається з прізвища, власного імені та по-батькові; встановити відсутність у Кабінету Міністрів України повноваження суб`єкта владних повноважень, встановлені статтями 116 і 117 Конституції України в редакції від 30.09.2016 Законом України «Про Кабінет Міністрів України»; визнати діяльність Кабінету Міністрів України без відповідної державної реєстрації нелегітимною (протиправною) та такою, що здійснюється за межами правового поля України та суперечить законодавству України; визнати протиправною бездіяльність відповідача-1, Гройсмана В.Б. , як Прем`єр-міністра України, щодо не здійснення державної реєстрації Кабінету Міністрів України як юридичної особи відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»; зобов`язати відповідача, Гройсмана В.Б. , здійснити державну реєстрацію Кабінету Міністрів України як юридичної особи у встановленому законом порядку; визнати постанову Кабінету Міністрів України від 10.11.2017 №883 «Про внесення змін до Правил дорожнього руху» незаконною та нечинною. Отже, позивач реалізував передбачене частиною першою статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) право на збільшення позовних вимог та подав уточнену позовну заяву.
12. З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції була надана оцінка під час розгляду справи лише щодо вимог позивача про визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 10.11.2017 №883. Всі інші вимоги залишилися судом першої інстанції не вирішенні.
13. Суд апеляційної інстанції, розглянувши такі позовні вимоги по суті, в частині щодо: встановлення відсутності у Кабінету Міністрів України повноваження суб`єкта владних повноважень, встановлені статтями 116 і 117 Конституції України в редакції від 30.09.2016 Законом України «Про Кабінет Міністрів України»; визнання діяльності Кабінету Міністрів України без відповідної державної реєстрації нелегітимною (протиправною) та такою, що здійснюється за межами правового поля України та суперечить законодавству України; визнання протиправною бездіяльності відповідача-1, Гройсмана В.Б. , як Прем`єр-міністра України, щодо не здійснення державної реєстрації Кабінету Міністрів України як юридичної особи відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»; зобов`язання відповідача, Гройсмана В.Б. , здійснити державну реєстрацію Кабінету Міністрів України як юридичної особи у встановленому законом порядку, дійшов висновку про відсутність підстав для їхнього задоволення, адже позивачем не зазначено яким чином діями чи бездіяльністю відповідачів порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
14. Щодо позовних вимог позивача про визнання дій відповідача-1 щодо підписання ним нормативно-правового акта Кабінету Міністрів України, а саме: постанови від 10.11.2017 №883 від імені Прем`єр-міністра України з недотриманням вимоги статті 28 Цивільного кодексу України, - без зазначення свого повного імені, яке складається з прізвища, власного імені та по-батькові, суд апеляційної інстанції вказав, що згідно з пунктом 48 Типової інструкції з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 №55 підпис складається з найменування посади особи, яка підписує документ (повного - у разі, коли документ надрукований не на бланку, скороченого - у разі, коли документ надрукований на бланку), особистого підпису, власного імені і прізвища. Оскаржувану постанову підписано від Прем`єр-міністром України В.Гройсманом, що не суперечить вимогам законодавства, а тому вимоги позивача в цій частині також є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
15. 21 березня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року.
16. Позивач, не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, просить їх скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
17. Касаційну скаргу скаржник мотивує тим, що суд апеляційної інстанції скасував неіснуючу частину рішення суду першої інстанції. Скаржник указує про допущені судом апеляційної інстанції порушення в застосуванні приписів статті 317 КАС України.
18. Скаржник зазначає, що 14.04.2016 Верховна Рада України постановою №1093-VIII прийняла відставку Прем`єр-міністра України ОСОБА_3 та призначила на цю посаду Гройсман В.Б. , а не особа - «В.Гройсмана». Відповідно до статті 28 Цивільного кодексу України фізична особа набуває прав та обов`язків і здійснює їх під своїм ім`ям. Ім`я фізичної особи, яка є громадянином України складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не впливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. З боку відповідача-1 не надано підстав для відходу від вказаної норми за законом або звичаєм національної меншини.
19. Скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій не було розглянуто клопотання про витребування від Міністерства юстиції України письмових доказів державної реєстрації Кабінету Міністрів України. Наразі Кабінет Міністрів України не зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Отже, у останнього відсутня правосуб`єктність, що дозволяє стверджувати про його недієздатність як органу державної влади, вищого органу в системі виконавчої влади. Нормативно-правові акти нелегітимного Кабінету Міністрів України впливають на суспільне життя українського народу, а тому порушують його права, свободи та інтереси.
20. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Бевзенку В.М., суддям Данилевич Н.А., Смоковичу М.І.
21. Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
22. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 08 травня 2020 року №762/0/78-20, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
23. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Шевцову Н.В.
24. Заперечень на касаційну скаргу не надійшло.
25. Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2022 року справу призначено в порядку письмового провадження на 31 січня 2022 року.
26. У період з 31 січня 2022 року по 11 лютого 2022 року суддя Шевцова Н.В. перебувала на лікарняному, у період з 14 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року суддя Радишевська О.Р. перебувала у відпустці, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено.
27. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (стаття 1).
28. Указом Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IХ, на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
29. Наказом Голови Верховного Суду від 02 березня 2022 року №29/0/8-22 відповідно до статті 3 Конституції України, статті 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», статті 60-2 Кодексу законів про працю України, Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, враховуючи рішення Ради суддів України від 24 лютого 2022 року №9, положення розпоряджень Київської міської державної адміністрації, прийнятих відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з метою збереження життя і здоров`я та забезпечення безпеки відвідувачів, суддів і працівників апарату Верховного Суду установлено особливий режим роботи Верховного Суду в умовах воєнного стану з 02 березня 2022 року та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема, щодо здійснення повноважень суддями Верховного Суду дистанційно, а також залучення суддів і працівників апарату Верховного Суду до роботи в приміщеннях Верховного Суду виключно в разі крайньої необхідності та за умов гарантування безпечних умов роботи.
30. У відповідній частині вказаний наказ Голови Верховного Суду скасований наказом від 29 березня 2022 року №33/0/8-22, який набрав чинності 01 квітня 2022 року.
31. У період з 04 квітня 2022 року по 22 квітня 2022 року суддя Радишевська О.Р. перебувала у відпустці, у період з 25 квітня 2022 року по 06 травня 2022 року, з 09 травня 2022 року по 20 травня 2022 року суддя Шевцова Н.В. перебувала у відпустці.
32. Ураховуючи дистанційний режим роботи суддів та працівників апарату Верховного Суду з часу введення в Україні правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя і здоров`я та забезпечення безпеки суддів і працівників апарату Верховного Суду, ця постанова прийнята колегією суддів за умови наявності відповідних умов, можливості доступу колегії суддів до приміщень Верховного Суду, а саме приміщень Касаційного адміністративного суду.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
33. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким до окремих положень КАС України, у тому числі щодо меж касаційного перегляду, унесені зміни.
34. Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 15 січня 2020 року №460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
35. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом №460-IX.
36. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
37. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
38. Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
39. Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
40. За правилами статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
41. Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
42. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення визначені статтею 315 КАС України. Так, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; 3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) у визначених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1 - 5 частини першої цієї статті.
43. Згідно з частиною першою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
44. Частинами другою, третьою цієї ж статті визначено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
45. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
46. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими; 3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
47. Закон України від 27.02.2014 №794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон №794-VII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідно до Конституції України визначає організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України.
48. Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону №794-VII Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
49. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
50. Частиною першою статті 6 Закону №794-VII передбачено, що до складу Кабінету Міністрів України входять Прем`єр-міністр України, Перший віце-прем`єр-міністр України, віце-прем`єр-міністри та міністри України.
51. Прем`єр-міністр України призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України (частина перша стаття 8 Закону №794-VII).
52. Згідно з частиною першою статті 49 Закону №794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
53. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України (частина друга статті 49 Закону №794-VII).
54. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем`єр-міністр України (частина п`ята статті 49 Закону №794-VII).
VI. Позиція Верховного Суду
55. Із приписів частини першої статті 317 КАС України вбачається, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.
56. Як правильно було визначено судом апеляційної інстанції, суд першої інстанції не надав правової оцінки та не виклав правових висновків щодо заявлених позивачем позовних вимог в частині: визнання протиправними дій Прем`єр-міністра України Гройсмана В.Б. щодо підписання ним нормативно-правового акту Кабінету Міністрів України, а саме постанови від 10.11.2017 №883 від імені Прем`єр-міністра України з недотриманням вимоги статті 28 Цивільного кодексу України, - без зазначення свого повного імені, яке складається з прізвища, власного імені та по-батькові; встановлення відсутності у Кабінету Міністрів України повноважень суб`єкта владних повноважень, встановлені статтями 116 і 117 Конституції України в редакції від 30.09.2016 Законом України «Про Кабінет Міністрів України»; визнання діяльності Кабінету Міністрів України без відповідної державної реєстрації нелегітимною (протиправною) та такою, що здійснюється за межами правового поля України та суперечить законодавству України; визнання протиправною бездіяльності Прем`єр-міністра України Гройсмана В.Б. щодо не здійснення державної реєстрації Кабінету Міністрів України як юридичної особи відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»; зобов`язання Прем`єр-міністра України Гройсмана В.Б., здійснити державну реєстрацію Кабінету Міністрів України як юридичної особи у встановленому законом порядку.
57. Оскільки судом першої інстанції допущено неповне з`ясування обставин у справі, а саме не вирішено частину позовних вимог позивача, та враховуючи те, що суд апеляційної інстанції позбавлений права повернути справу до суду першої інстанції для розгляду вказаної частини позовних вимог позивача, суд апеляційної інстанції, відповідно до статті 317 КАС України, дійшов висновку за необхідне скасувати в частині невирішених позовних вимог рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року та розглянути вказані вимоги по суті.
58 Суд частково погоджується з такою позицією суду апеляційної інстанції та вказує, що нормою, яка визначає повноваження суду апеляційної інстанції при перегляді судового рішення є стаття 315 КАС України. Положення зазначеної статті дійсно не передбачають права суду апеляційної інстанції на скасування судового рішення з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
59. Водночас, виходячи зі змісту статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції має повноваження досліджувати всі питання факту та права, що мають значення для відповідного спору.
60. Отже, з огляду на повноваження суду апеляційної інстанції, останній міг переглядати справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряти законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, зокрема і в частині заявлених, але нерозглянутих позовних вимог позивача, за наслідком чого прийняти у цій частині нове рішення. Проте, оскільки рішення суду першої інстанції (мотивувальна та резолютивна частини) не містить висновків щодо цих позовних вимог позивача суд апеляційної інстанції не міг його скасувати у такій частині з підстав, зазначених у статті 317 КАС України.
61. За наведеного доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права знайшли підтвердження під час касаційного перегляду.
62. Щодо доводів скаржника по суті позовних вимог, Суд зазначає таке.
63. Постановою Верховної Ради України від 14.04.2016 №1093-VIII призначено Гройсмана В.Б. на посаду Прем`єр-міністра України. Відомості щодо його призначення є публічними. Отож його підпис, який складається з його особистого підпису, ініціалу імені і прізвища дозволяє ідентифікувати особу, яка його поставила, а тому позиція позивача щодо того, що оскаржувану постанову від 10.11.2017 №883 підписано невідомою особою «В.Гройсман» є безпідставною.
64. Твердження позивача про те, що Кабінет Міністрів України не є юридичною особою, у зв`язку з чим у нього відсутня правосуб`єктність Судом також не приймаються до уваги, адже Кабінет Міністрів України наділений адміністративною правоздатністю, дієздатністю та деліктоздатністю незалежно від того, чи має він статус юридичної особи.
65. З огляду на це Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскаржувана постанова Уряду від 10.11.2017 №883 «Про внесення змін до правил дорожнього руху» видана відповідно до вимог чинного законодавства України та прийнята в межах компетенції Кабінету Міністрів України. Підстави для визнання її протиправної та нечинної відсутні.
66. При цьому, Суд також відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що у позивача наявне порушене суб`єктивне право (в іншій частині позовних вимог), на захист якого він звернувся з цим позовом.
67 З огляду на вимоги статей 2 5 КАС України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес. Заінтересованість позивача повинна мати правовий характер, який проявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для надання особі судового захисту, про який вона просить, недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.
68. У розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди передбачає наявність встановленого судом факту їхнього порушення. Таким чином, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд установлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-владних правовідносинах, що виникли між ним і позивачем.
69. Однак доводи позивача не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваних дій та бездіяльністю відповідачів на конкретні реальні індивідуально виражені його права, свободи чи інтереси. З приводу посилань позивача в касаційній скарзі на те, що він є українським народом, якого обманюють органи державної влади та їхні посадові особи, то Суд зазначає, що ці доводи є абстрактними.
70. З урахуванням викладеного висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для відмови у решті вимог позову є також правильним.
71. Положеннями частини першої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
72. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
73. Згідно з частинами першою та четвертою статті 351 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
74. Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню щодо скасування рішення суду першої інстанції в частині невирішених позовних вимог.
75. Керуючись статтями 3 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
76. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
77. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року скасувати щодо скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року в частині позовних вимог про: визнання протиправними дій Прем`єр-міністра України Гройсмана В.Б. щодо підписання ним нормативно-правового акту Кабінету Міністрів України, а саме постанови від 10.11.2017 №883 від імені Прем`єр-міністра України з недотриманням вимоги статті 28 Цивільного кодексу України, - без зазначення свого повного імені, яке складається з прізвища, власного імені та по-батькові; встановлення відсутності у Кабінету Міністрів України повноваження суб`єкта владних повноважень, встановлені статтями 116 і 117 Конституції України в редакції від 30.09.2016 Законом України «Про Кабінет Міністрів України»; визнання діяльності Кабінету Міністрів України без відповідної державної реєстрації нелегітимною (протиправною) та такою, що здійснюється за межами правового поля України та суперечить законодавству України; визнання протиправною бездіяльності Прем`єр-міністра України Гройсмана В.Б. щодо не здійснення державної реєстрації Кабінету Міністрів України як юридичної особи відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»; зобов`язання Прем`єр-міністра України Гройсмана В.Б., здійснити державну реєстрацію Кабінету Міністрів України як юридичної особи у встановленому законом порядку.
77. У решті постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року залишити без змін.
78. Судові витрати не розподіляються.
79. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
Н.В. Шевцова