ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 826/17784/18
адміністративне провадження № К/9901/8251/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Єзерова А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної служби геології та надр України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2020 (головуючий суддя: Костюк Л.О., судді: Кобаль М.І., Черпіцька Л.Т.) у справі № 826/17784/18 за позовом Акціонерного товариства «Укргазвидобування» до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У жовтні 2018 року Акціонерне товариство «Укргазвидобування» (далі - АТ «Укргазвидобування» або позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної служби геології та надр України (далі - Держгеонадра України або відповідач), в якому просило:
визнати протиправним і скасувати рішення Держгеонадра України, яке оформлено листом від 22.10.2018 №21131/03/12-18, про відмову у наданні АТ «Укргазвидобування» спеціального дозволу на користування надрами;
визнати протиправною бездіяльність Держгеонадра України щодо невидачі позивачу спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Салакарської площі, розташованої в межах акваторії Азовського моря, строком дії на 30 років;
зобов`язати Держгеонадра України видати АТ «Укргазвидобування» спеціальний дозвіл на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Салакарської площі, розташованої в межах акваторії Азовського моря, строком дії на 30 років на підставі підпункту 13 пункту 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 №615 (далі - Порядок № 615).
Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 11.11.2019 відмовив у задоволенні позову.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 13.02.2020 скасував рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.11.2019 і ухвалив нову постанову про задоволення позову:
визнав протиправним і скасував рішення Держгеонадр України, яке оформлено листом від 22.10.2018 №21131/03/12-18, про відмову у наданні АТ «Укргазвидобування» спеціального дозволу на користування надрами;
визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо невидачі АТ «Укргазвидобування» спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Салакарської площі, розташованої в межах акваторії Азовського моря, строком дії на 30 років.
зобов`язав відповідача видати АТ «Укргазвидобування» спеціальний дозвіл на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Салакарської площі, розташованої в межах акваторії Азовського моря, строком дії на 30 років на підставі підпункту 13 пункту 8 Порядку № 615.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 13.05.2020 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08.08.2023 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.02.2017 позивач звернувся до Держгеонадра України із заявою та пакетом документів про отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Салакарської площі, розташованої в межах акваторії Азовського моря, строком дії на 30 років.
Листом від 18.07.2017 № 15596/03/12-17 відповідач з посиланням на пункт 19 Порядку №615 відмовив у наданні спеціального дозволу, та повернув позивачу заяву з доданими до неї документами.
Вважаючи зазначену відмову протиправною, позивач оскаржив таку в судовому порядку.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018 у справі №826/11779/17 позов задоволено частково:
визнано протиправною бездіяльність Держгеонадра України щодо неприйняття рішення у встановлений строк з приводу заяви ПАТ «Укргазвидобування», поданої листом від 27.02.2017 № 3/2-01-1662 щодо надання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Салакарської площі, розташованої в межах акваторії Азовського моря, строком дії на 30 років;
зобов`язано Держгеонадра України повторно розглянути заяву ПАТ «Укргазвидобування», подану листом від 27.02.2017 № 3/2-01-981, щодо надання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Салакарської площі, розташованої в межах акваторії Азовського моря, строком дії на 30 років, та прийняти рішення.
На виконання судового рішення у справі № 826/11779/17, позивач листом від 20.07.2018 № 16.3-01-6137 звернувся до Держгеонадра України із вимогою повторно розглянути раніше подану заяву від 27.02.2017 № 3/2-01-1662 щодо надання строком дії на 30 років спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Салакарської площі, розташованої у межах акваторії українського сектору Азовського моря, з урахуванням висновків суду.
Листом від 22.10.2018 № 21131/03/12-18 Держгеонадра України повідомила товариство про те, що на виконання судового рішення у справі № 826/11779/17 Комісією 30.08.2018 було розглянуто заяву від 27.02.2018 щодо надання спецдозволу на користування надрами, проте позитивного рішення не прийнято, у зв`язку із чим пакет документів повернуто заявнику. Одночасно відповідач роз`яснив, що право суб`єктів господарювання на отримання спеціальних дозволів на підставі підпункту 13 пункту 8 Порядку № 615 припинилося з моменту набрання чинності пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 №277, а саме: з 01.04.2017, незалежно від правовідносин, що існували між Держгеонадрами та такими суб`єктами господарювання.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що за встановленою законодавством процедурою звернувся до відповідача із пакетом документів для отримання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону, проте Держгеонадра протиправно повернула документи заявнику, що встановлено судовим рішенням у справі № 826/11779/17. Цим судовим рішенням, суд, серед іншого, зобов`язав Держгеонадра повторно розглянути заяву позивача від 27.02.2017 щодо надання спеціального дозволу на користування надрами з прийняттям, за наслідками такого розгляду, відповідного рішення. З метою реалізації судового рішення у справі № 826/11779/17, позивач листом від 20.07.2018 № 16.3-01-6137 повторно подав відповідачу раніше поданий пакет документів, однак Держгеонадра, за відсутності на те законодавчо визначених підстав, знову повернула документи заявникові, без прийняття рішення. Позивач стверджує, що відповідач не прийняв до уваги висновки, викладені у рішенні в справі № 826/11779/17, щодо необхідності вирішення питання надання спеціального дозволу за нормами законодавства, чинними на момент подання заяви (лютий 2017 року) з прийняттям за наслідками такого розгляду рішення у формі наказу. Зважаючи на протиправну бездіяльність відповідача, належним способом захисту порушених прав АТ «Укргазвидобування» є зобов`язання відповідача видати товариству спецдозвіл строком на 30 років.
Відповідач позов не визнав. Зазначає, що з 01.04.2017 підпункт 13 пункту 8 Порядку №615 виключено відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 №277, тому вважає, що у Держгеонадра України не було законних підстав для надання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону. Своєю чергою, при прийнятті Постанови № 277 законодавець не передбачив можливість застосування після 01.04.2017 положень Порядку № 615 до відносин, які виникли між Держгеонадра та суб`єктами господарювання до зміни правового регулювання. Також відповідач стверджує про дискреційні повноваження в питаннях щодо надання спецдозволу.
У відповідь на зазначений відзив позивач подав письмові пояснення, у яких наполягає на тому, що відповідач повинен керуватися нормами права, чинними на момент звернення АТ «Укргазвидобування» із заявою, тобто станом на 27.02.2017.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем судового рішення у справі № 826/11779/17, то наявні підстави вважати, що такий спір необхідно вирішувати в порядку судового контролю за виконанням рішення (стаття 383 КАС України). Суд першої інстанції констатував, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
При ухваленні рішення, суд першої інстанції послався на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15 та від 09.07.2019 у справі №826/17587/18.
Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку. Насамперед, за позицією суду апеляційної інстанції, нове судове провадження зумовлене повторною відмовою Держгеонадра у видачі АТ «Укргазвидобування» спеціального дозволу на користування надрами. З посиланням на преюдиційні обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 826/11779/17, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при розгляді заяви позивача від 27.02.2017, відповідач повинен був застосовувати положення підпункту 1 пункту 8 Порядку №615, у редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 1131 від 18.12.2018, та за наслідками такого розгляду прийняти відповідне рішення у формі наказу.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції. Скаржник наполягає, що з 01.04.2017 не передбачено можливості надання без проведення аукціону дозволу у разі геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки та видобування корисних копалин акціонерними товариствами, 100 відсотків акцій яких належать державі, та суб`єктами ринку природного газу, на яких для забезпечення загальносуспільних інтересів згідно із законом покладено виконання спеціальних обов`язків на ринку природного газу та у статутному капіталі яких не менш як 100 відсотків акцій належать господарському товариству, єдиним акціонером якого є держава. Стверджує, що норми Порядку № 615 за своєю правовою природою є процедурними (процесуальними) нормами, тому з набранням чинності постановою Уряду № 277 (тобто з 01.04.2017) заява позивача на отримання спеціального дозволу на користування надрами підлягала розгляду у діючій редакції Порядку № 615. Таким чином, на переконання скаржника, ним обґрунтовано повернуто документи позивачу.
Також скаржник вказує на дискреційні повноваження в питаннях видачі спецдозволів.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стверджує, що повторно розглядаючи заяву позивача від 27.02.2017, відповідач проігнорував висновки суду у справі № 826/11779/17, щодо необхідності розгляду заяви у відповідності до норм, чинних на момент її подачі, а також неможливості відмови у видачі спеціального дозволу листом.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, в якій зазначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом уже сформована судова практика щодо застосування цих положень Основного Закону України, зокрема, у постановах від 14.08.2018 у справі № 826/4174/16, від 18.10.2018 у справі № 802/2135/17-а, від 22.01.2019 у справі № 813/142/16, від 11.11.2020 у справі № 191/1169/16-а (2-а/191/7/17), від 18.05.2022 у справі № 140/279/21, від 01.06.2022 у справі №640/25836/20 та від 27.07.2022 у справі № 540/606/20.
Згідно із параграфом 4 Національної стратегії у сфері прав людини, затвердженої Указом Президента України від 24.03.2021 № 119/2021, до стратегічних цілей у сфері прав людини віднесено забезпечення кожному в Україні доступу до справедливого та ефективного судового розгляду незалежним і безстороннім судом, а також наявність ефективних механізмів виконання судових рішень.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07.06.2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28.11.2006, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23.04.2020 у справі № 560/523/19, від 01.02.2022 у справі № 420/177/20 та від 18.05.2022 у справа № 140/279/21.
Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26.01.2021 у справі № 611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129 129-1 Конституції України, статтями 2 14 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.
Зазначені висновки Суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.02.2022 у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26.01.2021 у справі №611/26/17, від 07.02.2022 у справі № 200/3958/19-а.
Окрім того, невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили.
Аналогічний висновок сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.10.2018 у справі № 638/643/17, від 18.04.2019 у справі № 808/2291/16, від 21.11.2019 у справі № 344/8720/16-а, від 29.11.2019 у справі № 805/5043/15-а, від 20.02.2020 у справі № 15/6834/15, від 18.02.2022 у справі № 520/3601/19 та від 01.06.2022 у справі № 640/25836/20.
Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.
Згідно із положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У частині першій статті 11 Закону № 1404-VIII йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Зі змісту вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а.
Згідно зі статтею 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Верховний Суд звертає увагу, що вищезазначені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Зазначені висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 21.11.2019 у справі № 802/1933/18-а.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається зі змісту позовної заяви, за своєю суттю цей спір виник у зв`язку з протиправним, на думку позивача, невиконанням відповідачем постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018 у справі № 826/11779/17, що проявилося у неврахуванні висновків суду, викладених в зазначеному рішенні. Водночас, спір щодо необхідності розгляду заяви позивача від 27.02.2017 на підставі норм Порядку № 615, які діяли на момент подання такої заяви, як і те, що за результатом вирішення цього питання має прийматися рішення, у формі наказу, вже вирішений у справі № 826/11779/17.
Так, судовим рішенням у справі № 826/11779/17, зокрема, зобов`язано Держгеонадр України повторно розглянути заяву ПАТ «Укргазвидобування», подану листом від 27.02.2017 № 3/2-01-981, щодо надання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Салакарської площі, розташованої в межах акваторії Азовського моря, строком дії на 30 років, та прийняти рішення.
Держгеонадра України на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018 у справі № 826/11779/17 на засіданні Комісії 30.08.2018 (а.с. 90-93) було розглянуто заяву від 27.02.2017 з пакетом документів щодо отримання спеціального дозволу на користування надрами та позитивного рішення не прийнято.
Про зазначені обставини, позивача повідомлено листом від 22.10.2018 №21131/03/12-18, яким одночасно повернуто документи.
Отже, всупереч висновкам суду у справі № 826/11779/17 питання надання спецдозволу вирішене шляхом повернення документів листом без прийняття рішення.
Таким чином, оскільки зазначені дії вчинені відповідачем на виконання судового рішення у справі № 826/11779/17, про що прямо у зазначено у протоколі засідання Комісії з питань надрокористування від 30.08.2018 № 9/2018 та листі від 22.10.2018 №21131/03/12-18, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що такі дії та рішення підлягають перевірці у порядку статті 383 КАС України.
Такий порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п`ятої статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає об`єкту порушеного права (права на виконання судового рішення).
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 355/1648/15-а та від 17.06.2021 у справі № 640/17491/19.
За вказаних обставин, колегія суддів зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та мали перейти до стадії виконання судового рішення.
Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Такий же правовий висновок зроблений Верховним Судом у справі № 640/17504/19 (постанова від 26.07.2023), у якій правовідносини виникли за аналогічних обставин між тими самими сторонами.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 820/4261/18, від 09.07.2019 у справі № 826/17587/18, від 22.08.2019 у справі №522/10140/17 та від 17.06.2021 у справі № 640/17491/19.
Відтак, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду з того самого фактичного предмету спору (право позивача на розгляд його заяви, подану листом від 27.02.2017 № 3/2-01-981, щодо надання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Салакарської площі, розташованої в межах акваторії Азовського моря, строком дії на 30 років) і між тими самим сторонами, яке своєю чергою не виконане, отже це є підставою для закриття провадження у справі № 826/17784/178 на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України.
Отже, судом першої інстанції правильно надана оцінка спірним правовідносинам, проте із помилковим застосуванням норм матеріального права щодо результату вирішення справи (відмовлено у задоволенні позову) у зв`язку з чим рішення судів обох інстанцій підлягають скасуванню і закриттям провадження у справі.
VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
З огляду на імперативні приписи частини першої статті 354 КАС України щодо закриття провадження у справі, якщо, зокрема, у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, інші доводи та мотиви касаційних скарг Суд до уваги не приймає.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу Державної служби геології та надр України слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасувати, а провадження у справі - закрити.
Керуючись статтями 341 345 349 354 355 356 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.11.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2020 у справі №826/17784/18 скасувати із закриттям провадження у справі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
Я. О. Берназюк
А. А. Єзеров