№ 826/17801/14 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 826/17801/14

адміністративне провадження № К/9901/10778/21, К/9901/12134/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №826/17801/14 за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, прокуратури Київської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на державній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито

за касаційними скаргами прокуратури Київської області та Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року (головуючий суддя Кармазін О.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Глущенко Я.Б., суддів - Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Генеральної прокуратури України у якому, з урахуванням подальшої ухвали суду про залучення другого відповідача - прокуратури Київської області та ухвали щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог, просив суд:

- скасувати наказ Генерального прокурора України №1455к від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Київської області;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Київської області;

- стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що з 14 травня 2014 року обіймав посаду заступника прокурора Київської області відповідно до наказу виконуючого обов`язки Генерального прокурора України №782к від 14 травня 2014 року.

3. 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади».

4. 21 жовтня 2013 року позивачем була подана заява на ім`я Генерального прокурора України, в якій викладені обґрунтування відсутності підстав для застосування відносно позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону.

5. Натомість, на підставі довідки про результати вивчення особової справи, наказом Генерального прокурора України №1455к від 23 жовтня 2014 року позивача звільнено із займаної посади заступника прокурора Київської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України.

6. Позивач указував, що з огляду на посади, які позивач обіймав у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, рішення про застосування щодо позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», прийнято у зв`язку із обійманням позивачем з 18 грудня 2008 року по 14 травня 2014 року посади заступника прокурора Рівненської області відповідно до наказу Генерального прокурора України №1223к від 18 грудня 2008 року, що відповідає критеріям, визначеним пунктом 8 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади».

7. Переконував, що рішенням Генерального прокурора України, що ґрунтується на положеннях вищезгаданого Закону України «Про очищення влади», було обмежено численні права і свободи позивача, закріплені в Основному Законі України, тому указане рішення прийнято всупереч Конституції України.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

8. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року, адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправним з моменту прийняття та скасовано наказ Генерального прокурора України №1455к від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Київської області;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Київської області з 24 жовтня 2014 року;

- стягнуто з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 927 907,28 грн з вирахуванням при виплаті установлених податків і зборів;

- допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 24 жовтня 2014 року на посаді заступника прокурора Київської області та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

9. Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.

10. Водночас констатували, що відповідачі не надали належних та допустимих доказів щодо здійснення позивачем будь-якими діями чи бездіяльністю заходів (та/або які сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

11. Суд апеляційної інстанції також урахував позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України», у якому Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України «Про очищення влади» до осіб, які в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без установлення причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_2 суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без урахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями. Таким чином, суди дійшли висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача є протиправними, а тому такий підлягає скасуванню та поновленню позивача на посаді першого заступника прокурора Черкаської області.

12. Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що оскільки вимушений прогул позивача складає 1252 робочих днів з 24 жовтня 2014 року по 25 жовтня 2019 року включно, тому на його користь необхідно стягнути середній заробіток у розмірі 927907,28 грн (з розрахунку 741,14 грн х 1252 день) за час вимушеного прогулу, з утриманням податків та обов`язкових платежів.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

13. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року у цій справі та відмовити у задоволенні позовних вимог.

14. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували статтю 61 Конституції України та статтю 235 КЗпП України без застосування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі №800/235/17, щодо застосування норм Закону України «Про очищення влади» у подібних правовідносинах, згідно з якими мета застосування указаного Закону для захисту прав і свобод інших людей є легітимною, а його застосування має сприяти дотриманню балансу між потребами демократичної держави та захисту демократії і правами людини.

15. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій, зокрема в частині помилкового висновку про те, що люстрація є видом юридичної відповідальності, у зв`язку з чим відповідачем в порушенні приписів частини другої статті 61 Конституції України проігноровано принцип індивідуального підходу. Наголошує, що люстрація не є видом юридичної відповідальності, а підстава, передбачена пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, не є по сутті видом дисциплінарного стягнення, яке не має жодного відношення до передбачених законодавством видів юридичної відповідальності, тому факти здійснення ОСОБА_1 правопорушень не перевірялися.

16. Указує на те, що норми Закону України «Про очищення влади» є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами у визначений законом строк, а тому вважає, що відповідач при виданні спірного наказу діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення безсторонньо, пропорційно та своєчасно.

17. Київська обласна прокуратура теж звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року у цій справі та відмовити у задоволенні позовних вимог.

18. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували статтю 61 Конституції України та статтю 235 КЗпП України без застосування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі №800/235/17, щодо застосування норм Закону України «Про очищення влади» у подібних правовідносинах, згідно з якими мета застосування вказаного Закону для захисту прав і свобод інших людей є легітимною, а його застосування має сприяти дотриманню балансу між потребами демократичної держави та захисту демократії і правами людини.

19. Доводи касаційної скарги Київської обласної прокуратури у цілому є аналогічними доводам касаційної скарги Офісу Генерального прокурора.

Позиція інших учасників справи

20. 20 травня та 14 червня 2021 року до касаційного суду надійшли відзиви ОСОБА_1 на касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури, у яких позивач указав на їх необґрунтованість та просив залишити такі без задоволення.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

21. 24 лютого 2020 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року.

22. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 лютого 2020 року для розгляду справи №826/17801/14 визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Жука А.В., суддів Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

23. Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року.

24. Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року закрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року.

25. 29 березня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора.

26. Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року у справі №826/17801/14 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

27. 06 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Київської обласної прокуратури.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року касаційну скаргу Київської обласної прокуратури залишено без руху з підстав несплати судового збору.

28. Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою Київської обласної прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року у справі №826/17801/14 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

29. Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

30. Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року закінчено підготовчі дії у цій справі; об`єднано касаційні скарги Київської обласної прокуратури (№К/9901/12134/21) та Офісу Генерального прокурора (№К/9901/10778/21) в одне касаційне провадження; справу №826/17801/14 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

31. Наказом Генерального прокурора України від 18 лютого 2008 року №1223к позивача призначено заступником прокурора Рівненської області та затверджено членом колегії прокуратури.

32. 14 травня 2014 року наказом Генерального прокурора України позивача, старшого радника юстиції, призначено заступником прокурора Київської області.

33. Оскаржуваним наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №1455к, з урахуванням статей 15, 16 Закону України «Про прокуратуру», пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», позивача звільнено з посади заступника прокурора Київської області у зв`язку із припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України.

34. Підставою визначено довідку про результати вивчення особової справи позивача, подання прокурора області ОСОБА_4 .

35. Із наказу, довідки та подання установлено, що позивача звільнено та трудові відносини припинено в силу займаної посади, а саме: у зв`язку із його перебуванням на посаді заступника прокурора Рівненської області 3 роки 11 місяців у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року.

36. Не погоджуючись із таким наказом та вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

37. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

38. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

39. Суд звертає увагу на те, що будь-яких доводів, які б свідчили про незгоду зі складовими здійсненого судами розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 касаційні скарги не містять, а тому у частині їх визначення оцінка Верховним Судом не надається.

40. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційних скарг за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

41. Спір у цій справі виник у зв`язку зі звільненням позивача з публічної служби за процедурою очищення влади (люстрації) із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) та внесенням відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» з одночасним оприлюдненням цих відомостей на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.

42. Так, 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року.

43. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону України «Про очищення влади»).

44. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону України «Про очищення влади»).

45. Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону України «Про очищення влади»).

46. Статтею 2 Закону України «Про очищення влади» передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади» заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.

47. Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону України «Про очищення влади».

48. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України.

49. За приписами частини першої статті 5 Закону України «Про очищення влади» органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України.

50. Згідно з частиною другою статті 5 цього ж Закону Міністерство юстиції України в місячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України:

1) перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією;

2) порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом;

3) план проведення перевірок по кожному органу державної влади та органу місцевого самоврядування, підприємству, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, відповідно до черговості, визначеної частиною шостою цієї статті.

51. Частиною дванадцятою статті 5 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що у разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.

52. Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про очищення влади» відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.

53. Відповідно до частини другої статті 7 цього Закону інформація з Реєстру про внесення відомостей про особу до Реєстру або про відсутність у Реєстрі відомостей про таку особу подається:

- на запит державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з метою проведення перевірки, передбаченої цим Законом, або спеціальної перевірки, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», відомостей про осіб, які претендують на зайняття посад, пов`язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;

- на запит правоохоронних органів у разі необхідності отримання такої інформації в рамках кримінального або адміністративного провадження або на запит прокурора в рамках здійснення нагляду за додержанням вимог і застосуванням законів;

- під час звіряння переліку осіб, звільнених з посад у зв`язку із здійсненням очищення влади (люстрації), з відомостями, що містяться в Реєстрі;

- у разі звернення фізичної особи (уповноваженої нею особи) щодо отримання відомостей про себе.

54. Згідно з частиною третьої статті 7 Закону України «Про очищення влади» Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру. Відкритими для безоплатного цілодобового доступу є такі відомості про особу, щодо якої застосовано положення цього Закону:

1) прізвище, ім`я, по батькові;

2) місце роботи, посада на час застосування положення цього Закону;

3) відомості про стан проходження перевірки особою, а також інформація про надходження висновків про результати перевірки, які свідчать про наявність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 цього Закону;

4) час, протягом якого на особу поширюється заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону.

Зазначені відомості не належать до конфіденційної інформації про особу та не можуть бути обмежені в доступі.

55. Пунктом 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом.

56. Аналіз положень пункту 8 частини першої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» дає підстави для висновку, що заборони, установлені частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб`єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акта.

57. Водночас із аналізу цих норм випливає, що установлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема, передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 цього Закону, незалежно від того чи сприяли вони своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.

58. Суд зазначає, що питання конституційності, зокрема положень пунктів 7, 8, 9 частини першої пункту 4 частини другої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» на відповідність положенням статті 38, частини другої статті 61, частини першої статті 62 Конституції України вирішуються Конституційним Судом України.

59. На розгляді Великої Палати Конституційного Суду України тривалий час перебуває справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України «Про очищення влади», 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього закону.

60. На момент розгляду Верховним Судом цієї касаційної скарги рішення Конституційним Судом України за наслідками розгляду вищевказаного конституційного провадження не ухвалено.

61. Водночас Верховний Суд у рішенні від 18 вересня 2018 року у справі №800/186/17 дійшов висновку, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв`язку з цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані гарантії за висновком Суду не поширюються на правовідносини, які не пов`язані з настанням юридичної відповідальності осіб. Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 січня 2019 року у справі №800/186/17.

62. У справі №800/186/17 Верховний Суд указав на політичний характер люстраційних заходів. Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов`язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об`єктивні вимоги до неї).

63. Як підсумок у справі №800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцією за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.

64. Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про застосовність цієї позиції до спірних правовідносин.

65. Суд також ураховує, що на необхідності доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону України «Про очищення влади», як на загальновизнаному міжнародному стандарті.

66. Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) звертала увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

67. На підставі наведеного Верховний Суд відхиляє доводи Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури про те, що оскільки люстрація не має відношення до видів юридичної відповідальності, то не має потреби установлювати і факти особистої протиправної поведінки осіб, до яких застосовують заходи очищення влади, і нормами Закону України «Про очищення влади», які є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів та які в силу свого імперативного характеру підлягають безумовному застосуванню до спірних правовідносин, не передбачено установлення таких фактів.

68. Колегія суддів ураховує, що застосовані до позивача обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції, відповідно до якої кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

69. Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала.

70. Суди зобов`язані відповідно до частини першої статті 129 Конституції України вирішувати спори, керуючись верховенством права, що так само, означає урахування тлумачення Конвенції, яке надається ЄСПЛ як мінімальних стандартів демократичного суспільства.

71. Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні ЄСПЛ, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер правозаконності. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів «згідно із законом» означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.

72. Юридичною гарантією законності у міжнародному праві є принцип pacta sunt servanda (договори необхідно сумлінно виконувати). Задля реалізації цього принципу правова система країни має забезпечувати виконання міжнародних зобов`язань держави, взятих нею на основі укладених міжнародних договорів, включаючи виконання рішень міжнародних судів, юрисдикцію яких визнано державою.

73. Цей принцип не визначає, яким саме чином міжнародне договірне право має бути реалізовано у рамках внутрішнього правопорядку, але відповідно до статті 27 Віденської конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

74. У рішенні ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України», із застосуванням підходу, заснованого на наслідках, визнав, що звільнення заявників на підставі Закону України «Про очищення влади» становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя, захищене статтею 8 Конвенції.

75. У пункті 208 цього рішення щодо підходу, заснованого на наслідках, Суд зазначив, що Закон України «Про очищення влади» вплинув на заявників у трьох аспектах:

1) їх звільнили з державної служби;

2) до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років;

3) відомості про осіб заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

76. За оцінкою ЄСПЛ поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної та професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої здобутки. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 209).

77. У вказаній справі ЄСПЛ визнав, що застосовані до заявників заходи ґрунтувалися на національному законодавстві, однак піддав сумніву наявність легітимної мети звільнення заявників на підставі Закону України «Про очищення влади», проте продовжив розгляд скарг, призюмуючи, що цілі Закону України «Про очищення влади» можуть розглядатися як такі, що загалом відповідають цілям, визнаним Судом законними у його практиці щодо посткомуністичної люстрації в державах Центральної та Східної Європи. ЄСПЛ зазначив, що він має переконатися чи переслідували законну мету застосовані до заявників заходи розглянуті не in abstracto, а з огляду на конкретні обставини їхніх справ, і чи були вони «необхідні у демократичному суспільстві» у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції. Втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності», та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті.

78. В основу підходу ЄСПЛ до розгляду справ, які стосувалися люстраційних заходів, покладено необхідність пошуку балансу між концепцією «демократії, здатної себе захистити», що передбачає принцип політичної лояльності державних службовців («демократична держава вправі вимагати від державних службовців відданості конституційним принципам, на яких вона заснована») та принципу дотримання прав і свобод людини, що гарантовані Конвенцією.

79. За висновком ЄСПЛ його попередні висновки у справах щодо посткомуністичної люстрації лише частково стосуються цієї справи, зокрема щодо перших чотирьох заявників, оскільки передбачені Законом України «Про очищення влади» заходи мають набагато ширшу сферу застосування та були застосовані до заявників за обставин, що відрізнялися від тих, які відбувалися у країнах Центральної та Східної Європи під час впровадження ними люстраційних програм, які були більш цільовими та вузькоспрямованими. Суд відмітив, що навіть у контексті справ, пов`язаних з переходом від тоталітаризму до демократії, а також пов`язаних зі (стверджувальними) співробітниками служб безпеки тоталітарних режимів, він ніколи не стикався з обмежувальними заходами такого широкого обсягу, застосованими до державних службовців лише на тій підставі, що вони залишались на своїх посадах під час діяльності уряду, який згодом був визнаний недемократичним.

80. Зокрема, у розглянутих справах щодо посткомуністичної люстрації ЄСПЛ аналізував ситуації колишніх (як стверджувалося) працівників спецслужб тоталітарного режиму. Проте у цій справі заявники обіймали посади у державних установах, які принаймні принципово, ґрунтувалися на демократичних конституційних засадах, хоча і працювали за часів уряду Президента ОСОБА_2., який широко критикували через авторитарні тенденції та вважали причетним до широкомасштабної системної корупції. Крім того, вбачається, що їхнє звільнення ґрунтувалося на колективній відповідальності осіб, які працювали у державних установах, коли при владі був Президент ОСОБА_2 , незалежно від конкретних виконуваних ними функцій та їхнього зв`язку з антидемократичними тенденціями і подіями, які відбувались у той період. Отже, стверджувальна загроза, яку широке коло осіб, до яких застосовувалися передбачені Законом «Про очищення влади» заходи, становило для діяльності демократичних установ, не може прирівнюватися до загрози, яка виникає у випадках співпраці зі спецслужбами тоталітарних режимів (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 275).

81. ЄСПЛ на основі аналізу своєї практики погодився, що індивідуалізація люстраційних заходів, хоча загалом вважається необхідною, не завжди є необхідною у справі щодо кожної конкретної особи та може бути здійснена на законодавчому рівні. Проте для вибору такого підходу мають бути наведені переконливі підстави (рішення у справі «Анчев проти Болгарії» (Anchev v. Bulgaria), заява №38334/08 і 68242/16, пункти 109 - 111). У зв`язку з цим ЄСПЛ наголосив, що особливо важливим фактором є якість парламентського і судового перегляду законодавчого механізму (mutatis mutandis, рішення у справі «Енімал Дефендерз Інтернешнл проти Сполученого Королівства» [ВП] (Animal Defenders International v. the United Kingdom) [GC], заява №48876/08, пункти 113-116, ЄСПЛ 2013 (витяги). Іншими аспектами, які мають враховуватись, під час оцінки відповідності законодавчого механізму, який передбачає застосування обмежувальних заходів за відсутності індивідуальної оцінки поведінки особи, є суворість застосованого заходу (рішення у справі «Анчев проти Болгарії» (Anchev v. Bulgaria), заява №38334/08 і 68242/16, пункт 111), та чи розроблено законодавчий механізм достатньо чітко для вирішення нагальної суспільної потреби, яку він має задовольнити пропорційним чином (наприклад, у контексті статті 3 Першого протоколу до Конвенції рішення у справі «Жданока проти Латвії» [ВП] (Zhdanoka v. Latvia) [GC], заява №58278/00, пункти 22-28, 116-136, ЄСПЛ 2006 IV). Утім, щоб обмежувальний захід відповідав статті 3 Першого протоколу до Конвенції, достатнім може бути менший рівень індивідуалізації, ніж у випадках стверджуваного порушення статей 8 і 11 Конвенції (рішення у справі «Жданока проти Латвії», пункт 115) (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 292-293).

82. Відповідаючи на питання, чи відповідав застосований до заявників законодавчий механізм наведеним критеріям, розробленим практикою ЄСПЛ, у справі «Полях та інші проти України», ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_2 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

83. ЄСПЛ зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом України «Про очищення влади» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_2 був Президентом України (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 294).

84. ЄСПЛ підкреслив, що Уряд не зазначив про будь-який розгляд підстав для застосування таких широкомасштабних та обмежувальних заходів під час обговорення Верховною Радою України Закону України «Про очищення влади». Навпаки, у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено «презумпцію невинуватості» та «індивідуальну відповідальність». На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 72, 297).

85. У ситуації заявників у справі «Полях та інші проти України» ЄСПЛ констатував, що передбачені Законом України «Про очищення влади» заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як пан ОСОБА_2 став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади пана ОСОБА_2 . Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом України «Про очищення влади», є прихід до влади пана ОСОБА_2 , а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд уважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 299-300).

86. Так само, на думку ЄСПЛ, немає переконливого пояснення часовим рамкам, установлених Законом України «Про очищення влади», як основного критерію для застосування передбачених законом обмежувальних заходів. Як немає і пояснення, чому однорічний період є ключовим критерієм для застосування Закону України «Про очищення влади» (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 301-302).

87. У підсумку ЄСПЛ дійшов висновку, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників.

88. Аналіз цього рішення ЄСПЛ та установленого у ньому порушення статті 8 Конвенції щодо всіх заявників дозволяє дійти висновку, що застосований до заявників законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом України «Про очищення влади», суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов`язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.

89. У цій справі до позивача, який обіймав посаду аналогічну посаді одного із заявників у справі «Полях та інші проти України», був застосований найсуворіший захід очищення влади (люстрації) на підставі Закону України «Про очищення влади», законодавчому механізму якого була надана оцінка ЄСПЛ у рішенні по цій справі. Тож, при вирішенні цього спору застосуванню підлягають положення статті 8 Конвенції, тлумачення якої надано у справі «Полях та інші проти України», оскільки за висновками ЄСПЛ саме Закон України «Про очищення влади», що укладений з порушенням міжнародних стандартів у сфері люстрації, є причиною порушення положень Конвенції.

90. Венеціанська комісія у пункті 65 Проміжного висновку №788/2014 зазначила, що той факт, що Закону України «Про очищення влади» виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт з принципом індивідуальної відповідальності, на якому має бути заснована люстрація.

91. Без аналізу індивідуальної поведінки неможливо установити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону України «Про очищення влади», що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації).

92. Без установлення зв`язку між указаними особами та узурпацією влади неможливо дійти висновку, що було досягнуто легітимної мети Закону України «Про очищення влади» - недопущення до участі в управлінні державними справами саме осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Отже, не можливо й дійти висновку, що було досягнуто справедливого балансу між захистом інтересів демократичного суспільства, з одного боку, та повагою до прав позивача - з іншого.

93. Тож заборона перебування на зазначених у Законі України «Про очищення влади» посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність меті й принципам Закону України «Про очищення влади», визначеним у частині другій статті 1 цього Закону.

94. Указані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року (справа №817/3431/14), з урахуванням яких [висновків] суд апеляційної інстанції прийняв оскаржуване судове рішення.

95. Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд констатує, що з обсягу установлених судами попередніх інстанцій обставин установлено, що ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника прокурора Київської області на підставі Закону України «Про очищення влади» за критерієм перебування на посаді заступника прокурора Рівненської області більш ніж один рік із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація). Довідка про результати перевірки (том 1, а.с.148) відомостей, зазначених в особовій справі про перебування позивача на відповідній посаді, не містить відомостей про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а наказ Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року №1455к про звільнення ОСОБА_1 з посади (том 1, а.с.147) не містить обґрунтування, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.

96. Звільнення позивача проведено на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про перебування позивача на відповідній посаді. При цьому установлення фактів особистої протиправної поведінки позивача не було метою цієї перевірки. У свою чергу відповідачі ніколи не стверджували про причетність позивача до будь-яких порушень прав людини чи підтримання останнім антидемократичних заходів.

97. Оцінюючи пропорційність обмежень у їх сукупності, застосованих до ОСОБА_1 , щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, Суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.

98. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ відповідача не відповідає критеріям правомірності, наведених у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.

99. Скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 , у силу вимог частини першої статті 235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме на посаді, з якої його звільнили, із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обчисленого за правилами Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100.

100. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій прийнято правильне по суті спору рішення.

101. Що стосується доводів Київської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21 травня 2020 року у справі №800/235/17, колегія суддів зазначає таке.

102. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

103. Так у справі №800/235/17 позивач є суддею (Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ) і займає особливий статус несумісний із зайняттям посад в будь-якому іншому органі державної влади, органів місцевого самоврядування та з представницьким мандатом. У цій справі позивач перебуває на службі у органах прокуратури.

104. Верховний Суд вважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Висновки судів у цій справі та в наведеній скаржниками справі №800/235/17 свідчать про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже, й різні висновки, яких дійшли суди.

105. Виходячи з наведеного слід зазначити, що посилаючись на постанову у справі №800/235/17 скаржники акцентують увагу на витягах з цієї постанови, які стосуються правової оцінки сукупності установлених у конкретній справі обставин та не може свідчити про те, що правовідносини у цій справі та у справі №800/235/17 є подібними.

106. З урахуванням викладеного, оскільки доводи касаційних скарг не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно установлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

107. З огляду на це відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

108. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

109. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

110. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційні скарги Київської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

IV. Висновки щодо судових витрат

111. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Київської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року у справі №826/17801/14 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду