№ 826/1836/16 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 826/1836/16

адміністративне провадження № К/9901/33117/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів -Юрченко В.П., Хохуляк В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2016 (Суддя: Данилишин В.М.),

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 (Судді: Ісаєнко Ю.А., Губська Л.В., Федотов І.В.),

у справі № 826/1836/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Королівський смак»

до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Королівський смак» (далі - позивач, ТОВ «Торговий дім «Королівський смак») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Солом`янському районі) про скасування податкових повідомлень - рішень від 25.09.2015 №0005522205, №0005532205, №00055422205 (т. 1 а.с. 4-17).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 адміністративний позов задоволено (т. 8 а.с. 184-192).

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в доводах якої посилався на правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з огляду на не підтвердження реальності господарських операцій позивача із контрагентами ТОВ «ІМД» та ТОВ «Маркетторг» на виконання укладених договорів. Такі доводи скаржником обґрунтовані не наданням до перевірки товарно-транспортних накладних/заявок до пункту поставки/довіреностей на отримання товару та ін., помилками в даті строку виконання договору (2012), укладеного із ТОВ «Маркетторг (тоді, як господарські операції задокументовані 2013 р); відсутність печатки на первинних документах щодо ТОВ «Маркетторг». Відповідно до бази даних, придбаний контрагентами у ТОВ «ТД «Королівський смак» товар не реалізований покупцями по ланцюгу постачання. Вищенаведене в сукупності свідчить про відсутність поставок товарів на адресу ТОВ «Маркертторг» та ТОВ «ІМД», відповідно отримані від останніх кошти з урахуванням податку на додану вартість є безповоротною фінансовою допомогою. Крім цього, в обґрунтування заниження податкових зобов`язань, відповідач посилається на безпідставне формування витрат за рахунок списання товарів та коригування податку на додану вартість на умовний продаж по товарам, що були використані не у господарській діяльності (нестача товарів). Також, скаржник, посилаючись на вимоги п. 4 ст. 187 КАС України зауважує на неможливості прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів, які не були надані позивачем суду першої інстанції, а також до перевірки контролюючому органу, а саме: договори на перевезення продукції, довіреності на отримання товарів, договори з фізичними особами щодо надання в оренду транспортних засобів, заявок до пункту поставок. З огляду на викладене, контролюючий орган просив суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове про відмову в задоволенні позову (т. 8 а.с. 184-192).

Враховуючи надіслані на адресу суду заперечення на касаційну скаргу, позивач просив суд відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін (т. 8 а.с.221-223).

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Королівський смак» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2014, за наслідками якої складено акт перевірки від 04.09.2015 №4357/26-58-22-05/34242657, з висновками про порушення позивачем, зокрема:

- підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135, пункту 138.2 статті 138, пункту 140.3 статті 140 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 960678,00 грн, в тому числі за 2013 рік - 86595,00 грн; 2014 рік - 874083,00 грн;

- пункту 198.3, 198.5 статті 198, пункту 189.1 статті 189 ПК України, що призвело до заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 399978,00 грн, у тому числі за: січень 2013 року - 24261,00 грн.; квітень 2013 року - 46,00 грн.; червень 2013 року - 2687,00 грн.; липень 2013 року - 16973,00 грн.; січень 2014 року - 46759,00 грн.; лютий 2014 року - 63129,00 грн.; березень 2014 року - 23769,00 грн.; квітень 2014 року - 33948,00 грн.; травень 2014 року - 23036,00 грн.; червень 2014 року - 13364,00 грн.; липень 2014 року - 9455,00 грн.; серпень 2014 року - 16257,00 грн.; вересень 2014 року - 11093,00 грн.; жовтень 2014 року - 13556,00 грн.; листопад 2014 року - 101645,00 грн., та завищено від`ємне значення різниці поточного звітного (податкового) періоду, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за грудень 2014 року у розмірі 109662,00 грн (т. 1 а.с. 20-100).

Висновки контролюючого органу за наслідками перевірки побудовані на непідтвердження реальності господарських операцій позивача з ТОВ «ІМД» та ТОВ «Маркетторг». Зокрема, щодо ТОВ «ІМД» посадовими особами зазначено, що згідно інформації з бази даних ІАС «Податковий блок», ЦБД ДПС України, даних Єдиного реєстру податкових накладних, зазначене товариство відсутнє за місцезнаходженням; товар (пл. вівс. Супергеркулес, пластівці різні в асортименті, суміші в асортименті різні, борошно в/г та суміші борошна в асортименті, олія рафінована Кухар Рішельє в асортименті, майонез різних процентів Кухар Рішельє в асортименті, гірчиця та кетчупи в асортименті), що придбаний у ТОВ «ТД «Королівський смак» за період з листопада 2014 року по лютий 2015 року не реалізований покупцями по ланцюгу постачання. Стосовно ТОВ «Маркетторг» посадовими особами відповідача зазначено, що зазначене товариство відсутнє за місцезнаходженням; у головного контрагента - постачальника - ТОВ «Грант Тайм», анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість, керівник заперечує свою причетність до господарсько - фінансової діяльності товариства. Враховуючи наведене, в акті зроблено висновок про відсутність поставок товарів на адресу ТОВ «Маркертторг» та ТОВ «ІМД», відповідно отримані від останніх кошти з урахуванням податку на додану вартість є безповоротною фінансовою допомогою. Крім цього, в обґрунтування заниження податкових зобов`язань відповідач посилається на безпідставне віднесення позивачем до складу витрат вартість списаних товарів згідно актів списання товарів.

До того ж, в акті перевірки контролюючий орган посилався на не надання до перевірки товарно-транспортних накладних/заявок до пункту поставки/довіреностей на отримання товару (т. 1 а.с. 20-100).

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом винесені податкові повідомлення-рішення від 25.09.2015 року:

- №0005522205 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 499 972,50 грн, з яких: за основним платежем 399978,00 грн, штрафні санкції 99 994,50 грн (т. 1 а.с. 101);

- №0005532205 про зменшення розміру від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 109 662,00 грн по декларації за грудень 2014 року (т. 1 а.с. 103);

- №0005542205 про збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 200 847,50 грн, з яких: за основним платежем 960 678 грн, за штрафними санкціями 240 169, 50 грн (т. 1 а.с. 105).

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями - рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до Головного управління ДФС у м. Києві та ДФС України, проте рішенням Головного управління ДФС у м. Києві від 04.12.2015 №18550/10/26.15.10.05-35 та ДФС від 22.01.2016 №1151 скарги залишені без задоволення, податкові повідомлення - рішення - без змін (т. 1 а.с. 106-116, 117-140).

Задовольняючи адміністративний позов та скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про документальне підтвердження реальності господарських операцій позивача із контрагентами ТОВ «ІМД» та ТОВ «Маркетторг» (зокрема видатковими накладними, рахунками на оплату, товарно-транспортними накладними), які в сукупності фіксують факт здійснення господарських операцій на виконання укладених договорів поставки, що свідчить про безпідставність висновків контролюючого органу про співставлення отриманих коштів від контрагентів з безповоротною фінансовою допомогою. Крім цього, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що актом перевірки не встановлено жодної невідповідності вимогам чинного законодавства та/або загальному порядку оформлення наявних у позивача первинних документів, які складені за результатами господарських операцій. При цьому податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортних накладних/у залежність від стану податкового обліку контрагентів/ фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх.

Крім цього, суди попередніх інстанцій відхилили доводи контролюючого органу про заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість в результаті безпідставного віднесення позивачем до складу витрат вартість списаних товарів згідно актів списання товарів, оскільки за висновками судів попередніх інстанцій, у результаті пересортиці у позивача не виникла негативна різниця вартості між сумою перевищення вартості цінностей, що виявились у нестачі, та вартістю цінностей, що виявились у надлишку; без встановлення завищення доходів, відповідач неправомірно визначив завищення позивачем витрат, а дійшовши висновків про безпідставне віднесення на витрати вартість списаних товарів згідно актів списання товарів, відповідач досліджував тільки питання списання товарів у результаті пересортиці, і не надав оцінки оприбуткуванню надлишків товарів, які виникли у результаті пересортиці.

Колегія суддів суду касаційної інстанції частково погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Згідно з абзацами 1, 2 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, які не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з абз. 1, 2 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податку в результаті придбання товарів/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. При цьому операція з придбання товарів/послуг у постачальника повинна бути реальною, тобто призводити до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю. У податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення. До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (постачальник) та ТОВ «Маркетторг» (покупець) укладений договір від 13 березня 2013 року №330 (т. 1 а.с. 142-145), відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця (поставити) товар згідно з заявками покупця в асортименті та по цінах, вказаних у додатку 1 до договору. Заявки оформлюються в письмовому вигляді та вважаються належним чином переданими постачальнику, якщо вони відправлені поштою, кур`єрською службою, факсом, електронною поштою на вибір покупця. Партією товару вважається його кількість, вказана в одній накладній. Товар передається постачальником покупцеві на умовах Інкотермс 2000 DDP, Київська область, смт Боярка, вул. 40-річчя Жовтня, 36, корпус 6.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надані видаткові накладні, згідно яких позивач поставив олію «Чугуїв - продукт», «Королівський смак», майонез 67% «Кулінарний»; рахунки на оплату; товарно - транспортні накладні, згідно яких поставка товарів здійснювалася постачальником автомобільним транспортом ТАТА (державний номерний знак НОМЕР_1 ), ФОТОН (державний номерний знак НОМЕР_2 ), Газель (державний номерний знак НОМЕР_3 ), ФОТОН (державний номерний знак НОМЕР_4 ), ФОТОН (державний номерний знак НОМЕР_5 ), звіт по проводкам, згідно яких товар був реалізований Пузатій хаті, Маркетторг. Оплата за отриманий товар підтверджується виписками по рахунку у банку(т. 1 а.с. 148-213, т. 5 а.с 192-249, т. 6 а.с. 1-80).

Крім цього судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач постачав товари на користь мережі швидкого харчування «Пузата Хата»; поставка товарів здійснювалася через посередника, а саме ТОВ «Маркетторг», яке оптом закупало продукцію позивача і постачало її до мережі ресторанів ТОВ «ПХ ГРУП», основним видом діяльності якого є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (т. 1 а.с. 228-239).

Також, між позивачем (постачальник) та ТОВ «ІДМ» (покупець) укладений договір поставки від 03 листопада 2014 року №К1109, відповідно до якого постачальник зобов`язується поставляти покупцеві товар. Товар за даним договором може передаватися як однією так і декількома окремими партіями; партією товару є товар, зазначений в одній податковій накладній. Усі поставки товару по накладним вважаються такими, що поставлені на підставі та в межах даного договору, навіть при відсутності вказівки (посилання) в самій накладній. Поставка товару здійснюється постачальником на умовах CPT Інкотермс 2000: Києво - Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Петропавлівська, 10. Найменування, асортимент, кількість та ціна товару встановлюється у видаткових накладних. В разі, якщо представник покупця прийняв товар та підписав видаткову накладну, вважається, що сторони попередньо узгодили найменування, асортимент, кількість та ціну товару.

Згідно з п. 2.5 договору поставки №К1109 від 03 листопада 2014 року, укладеного між позивачем та ТОВ "ІМД", поставка товару здійснюється за рахунок постачальника (т. 1 а.с. 146-147).

Наявність у позивача складських приміщень за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28А, з яких контрагентам постачався товар, за висновком суду апеляційної інстанції підтверджується договорами зберігання від 01 лютого 2012 року, від 01 квітня 2013 року №13-26-64-ВМ, договорами надання робочого місця від 01 лютого 2013 року, від 01 квітня 2013 №13-26-65-ВМ, актами обстеження (т. 2 а.с 120-121, 126, 131-132, 133-135, 136-138).

На підтвердження виконання умов договору позивачем надані видаткові накладні, згідно яких позивач поставив ТОВ «ІДМ» олію рафіновану «Кухар Рішельє», пл. зародка пшениці суміш, пл. вівс. Супергеркулес карт, інші пластівці та суміші, гірчицю «Русская» «Твіст» Чугуїв - продукт, гірчицю «Європецська лагідна» Королівський смак, гірчицю «Королівська міцна» Королівський смак, гірчицю пікантну з хроном Королівський смак, кетчуп д/п до шашлику Королівський смак, кетчуп лагідний Королівський смак, майонези «Весняний», «Королівський», «Кухар Рішельє», мюслі, борошно; рахунки на оплату; товарно - транспортні накладні, згідно яких поставка товарів здійснювалася постачальником автомобільним транспортом ФОТОН (державний номерний знак НОМЕР_5 ). Оплата за отриманий товар підтверджується виписками по рахунку у банку (т. 1 а.с. 214-227, т. 5 а.с. 155-187).

Судом апеляційної інстанції із матеріалів справи встановлено, що між позивачем та ОСОБА_1 були укладені договори найму транспортних засобів від 06 червня 2012 року (зареєстрований нотаріусом в реєстрі за № 3439 та за № 3437 (т. 2 а.с. 76-77), згідно яких позивач отримав у тимчасове користування автомобілі ТАТА (державний номерний знак НОМЕР_1 ), ГАЗ (державний номерний знак НОМЕР_3 ), ФОТОН (державний номерний знак НОМЕР_2 ), ФОТОН (державний номерний знак НОМЕР_4 ), ФОТОН (державний номерний знак НОМЕР_5 ), які є вантажними фургонами, а ФОТОН (державний номерний знак НОМЕР_4 ) вантажним фургоном ізотермічним. Дослідивши наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказані транспортні засоби використані позивачем для постачання товарів контрагентам - ТОВ «Маркетторг» та ТОВ «ІДМ».

Крім цього, судом апеляційної інстанції також встановлено, що позивач є дистриб`ютором олії, майонезу та інших груп товарів торгової марки «Кухар Рішельє», (дистриб`юторський договір від 06 травня 2013 року №06051301, що укладений з ТОВ «Гідросент», додаток до нього від 06.05.2013); олії, майонезу та інших груп товарів торгової марки «Королівський смак», «Королівський смак плюс» та «Чугуєв продукт» (дистриб`юторський договір від 02 січня 2013 року №02011340, що укладений з ПП «Віктор і К», додатки до нього від 02.01.2013 №2, від 30.03.2015 №2), інших товарів (дистриб`юторський договір від 28.04.2011 №473/2н), хлоп`я, зокрема «Пластивців вівсяних Супер геркулес», суміші різних, крупи, гороху, круп та муки (дистриб`юторський договір від 02 червня 2014 року №02/06/2014-9ДСТ, додаток до нього від 01 грудня 2014 року №1, №2) (т. 2 а.с. 78-85, 86-91, 92-101, 111-119).

В доводах касаційної скарги скаржник зазначає про нереальність господарських операцій, посилаючись на не надання до перевірки товарно-транспортних накладних та про наявність недоліків в товарно-транспортних накладних, наданих вже до суду першої інстанції, а також керується відомостями із бази даних контролюючого органу про те, що придбаний контрагентами у ТОВ «ТД «Королівський смак» товар не реалізований покупцями (контрагентами) по ланцюгу постачання, що в сукупності свідчить про відсутність поставок товарів на адресу ТОВ «Маркертторг» та ТОВ «ІМД», відповідно отримані від останніх кошти є безповоротною фінансовою допомогою.

Однак колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, оскільки визначальним щодо податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є сукупність обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Тоді, як за наслідками розгляду справи суди надали належну оцінку всім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв`язку один з одним, з`ясували характер та зміст спірних операцій позивача з його контрагентами, дослідили договори, укладені з останніми, а також усі складені на його реалізацію первинні документи, пов`язані з їх виконанням. Також, дослідивши наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні, а також вищенаведені договори, надані до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказані транспортні засоби використані позивачем для постачання товарів контрагентам - ТОВ «Маркетторг» та ТОВ «ІДМ», що не спростовано доводами касаційної скарги. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що останні містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

До того ж, суд касаційної інстанції звертає увагу, що окремі недоліки товарно-транспортних накладних, не є самостійною підставою для висновків про безтоварність господарської операції, якщо інші дані свідчать про рух активів або зміни у зобов`язаннях платника податків. Доводи контролюючого органу про відсутність у контрагентів трудових та матеріальних ресурсів, основних фондів, необхідних для здійснення ними господарської діяльності, відсутність руху товару по ланцюгу постачання, зроблено контролюючим органом на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, однак така податкова інформація носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки фактично надані позивачем до перевірки первинні документи не були проаналізовані в акті перевірки, а тому така інформація не відповідає критерію юридичної значимості та не є допустимим і достовірним доказом у розумінні процесуального закону. Така інформація сама собою не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень, на які посилається відповідач, врахуючи документальне підтвердження господарських операцій первинними документами, оцінка яким в сукупності була надана судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, що не спростовано доводами касаційної скарги.

Крім цього, під час розгляду справи контролюючим органом не була надана інформація із баз даних, якими останній керувався під час висновку про нереальність господарських операцій позивача із контрагентами.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість доводів контролюючого органу, що отримані від ТОВ «ІМД» та ТОВ «Маркетторг» кошти з урахуванням податку на додану вартість є безповоротною фінансовою допомогою, яка повинна включатись до складу інших доходів відповідно до вимог пункту 135.5 статті 135 ПК України.

Також в доводах касаційної скарги скаржник, посилаючись на вимоги п. 4 ст. 187 КАС України вказав на неможливість прийняття судом апеляційної інстанції до уваги нових доказів, які не були надані позивачем суду першої інстанції, а також до перевірки контролюючому органу, а саме: договори на перевезення продукції, довіреності на отримання товарів, договори з фізичними особами щодо надання в оренду транспортних засобів, заявок до пункту поставок.

Однак колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, оскільки рішення суду апеляційної інстанції не містить оцінку нових доказів у справі, які не були надані позивачем до суду першої інстанції/та додатково надані суду апеляційної інстанції. До того ж, вимогами п. 4 ст. 187 КАС України (в ред. Закону № 2453-VI від 07.07.2010) було передбачено, якщо в апеляційній скарзі наводяться нові докази, які не були надані суду першої інстанції, то у ній зазначається причина, з якої ці докази не були надані. Тоді, як у даному випадку з апеляційною скаргою звертався саме контролюючий орган, а не позивач.

Крім цього колегія суддів відхиляє доводи скаржника про помилку в даті строку виконання договору (2012), укладеного із ТОВ «Маркетторг», оскільки під час перевірки контролюючим органом не було зафіксовано в акті перевірки таких порушень за наслідками оцінки договору від 13 березня 2013 року №330, укладеного позивачем із ТОВ «Маркетторг», а лише наголошено в доводах апеляційної скарги, у зв`язку з чим позивачем до суду апеляційної інстанції разом із запереченнями на апеляційну скаргу надано додаткову угоду № 1 від 13.03.2013 року до вказного договору в якій вказано закінчення строку дії договору 31 грудня 2013 року.

До того ж, як встановлено судами попередніх інстанцій, в акті перевірки встановлено заниження податку на прибуток та податку додану вартість в результаті безпідставного віднесення позивачем до складу витрат вартість списаних товарів згідно актів списання товарів.

Надаючи оцінку встановленим контролюючим органом порушенням, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про безпідставність донарахування податку на прибуток та податку на додану вартість керуючись тим, що завищення витрат та доходів не призвели до фактичної недоплати податку на прибуток та донарахувань сум податкових зобов`язань. Зокрема, керуючись пунктом 86.10 статті 86 ПК України у відповідності до якого, в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов`язань платника, суди дійшли висновку, що відповідач неправомірно визначив завищення позивачем витрат без встановлення завищення доходів, у зв`язку з чим позивачу протиправно збільшено зобов`язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість. Крім цього, за висновками суду першої інстанції, відповідачем за результатами перевірки донараховано зобов`язання з ПДВ через твердження про безпідставне віднесення на витрати вартості списаних товарів згідно актів списання товарів, однак, дійшовши таких висновків, відповідач досліджував тільки питання списання товарів у результаті пересортиці, і не надав оцінки оприбуткуванню надлишків товарів, які виникли у результаті пересортиці. До того ж, як встановлено судом першої інстанції, у результаті пересортиці у позивача не виникла негативна різниця вартості між сумою перевищення вартості цінностей, що виявились у нестачі, та вартістю цінностей, що виявились у надлишку.

Разом з тим, колегія суддів вважає передчасними такі висновки судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, а також відображено в акті перевірки, у 2013 році позивачем задекларовано у складі доходів вартість цінностей, що виявилися у надлишку при пересортиці, у загальному розмірі 240523,81 грн, а також задекларовано у складі витрат вартість цінностей, що виявилися у нестачі пересортиці, у загальному розмірі 219834,89 грн. Також, у 2014 році позивачем задекларовано у складі доходів вартість цінностей, що виявилися у надлишку при пересортиці, у загальному розмірі 2122248,49 грн., а також задекларовано у складі витрат вартість цінностей, що виявилися у нестачі при пересортиці, у загальному розмірі 2069911,21 грн.

Матеріали справи містять складені позивачем акти списання та оприбуткування товарів за 2013, 2014 роки (т. 1 а.с. 240-250, т. 2 а.с. 1-24 )

Так, у відповідності до пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат. Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

До того ж, у відповідності до пункту 140.3 статті 140 ПК України, до витрат не включається сума фактичних втрат товарів, крім втрат у межах норм природного убутку чи технічних (виробничих) втрат та витрат із розбалансування природного газу в газорозподільних мережах, що не перевищують розмір, визначений Кабінетом Міністрів України або іншим органом, визначеним законодавством України.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 вказаного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (далі - Закон № 996-XVI) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 10 Закону № 996-XVI передбачено, що для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов`язані проводити інвентаризацію активів і зобов`язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка. Об`єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов`язковим згідно з законодавством.

Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків (в ред. станом на 2013, 2014 р.) затверджена наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 року № 69 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26 серпня 1994 року за № 202/412 є нормативно-правовим актом в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до п. 7 наведеної Інструкції, основними завданнями інвентаризації є, зокрема, установлення лишку або нестачі цінностей і коштів шляхом зіставлення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку.

Пунктом 11.4 цієї інструкції, окрім іншого визначено, що робочі інвентаризаційні комісії: разом з бухгалтерією підприємства беруть участь у визначенні результатів інвентаризації і розробляють пропозиції щодо заліку нестач і надлишків за пересортицею, а також списання нестач у межах норм природного убутку; оформляють протокол із зазначенням у ньому стану складського господарства, результатів інвентаризації і висновків щодо них, пропозицій про залік нестач та лишків за пересортицею, списанню нестач в межах норм природного убутку, а також понаднормових нестач і втрат від псування цінностей із зазначенням вжитих заходів щодо запобігання таким втратам і нестачам.

Згідно з п. 11.12 при регулюванні інвентаризаційних різниць:

а) взаємний залік лишків і нестач внаслідок пересортиці може бути допущено тільки щодо товарно-матеріальних цінностей однакового найменування і в тотожній кількості за умови, що лишки і нестачі утворились за один і той же період, що перевіряється, та однієї і тієї ж особи, яка перевіряється.

Органи державного управління, до відання яких відносяться підприємства, можуть установлювати порядок, коли такий залік може бути допущений стосовно однієї і тієї ж групи товарно-матеріальних цінностей, якщо цінності, що входять до її складу, мають схожість за зовнішнім виглядом або упаковані в однакову тару (при відпуску їх без розпаковки тари);

б) у разі, коли при заліку нестач лишками при пересортиці вартість цінностей, що виявились у нестачі, більше вартості цінностей, що виявились у надлишку, різниця вартості повинна бути віднесена на винних осіб.

Якщо конкретні винуватці пересортиці не встановлені, то сумові різниці розглядаються як нестачі цінностей понад норми природного убутку з віднесенням їх до складу інших витрат операційної діяльності. За такими сумовими різницями в протоколах інвентаризаційної комісії повинні бути наведені вичерпні пояснення причин, за якими різниці не можуть бути віднесені на винних осіб.

Перевищення вартості цінностей, що виявились у надлишку, проти вартості цінностей, що виявились у нестачі при пересортиці, відноситься на збільшення даних обліку відповідних матеріальних цінностей та інших операційних доходів.

У примітках до фінансової звітності наводяться відомості про результати проведених у звітному році інвентаризацій за формою, що наведена у додатку N 3 (п. 12 Інструкції).

В доводах касаційної скарги скаржником наголошено на безпідставному списанню на витрати вартість списаних товарів згідно складених актів, оскільки до перевірки позивачем не надано на виконання вимог Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 року № 69, відомості результатів інвентаризації, де відображаються зараховані за пересортицею суми нестач та втрат від псування цінностей, протокол із зазначенням у ньому стану складського господарства, результатів інвентаризації висновків щодо них, пропозиції про залік нестач та лишків за пересортицею, списання нестач в межах норм природного убутку, а також понаднормових нестач і втрат від псування цінностей із зазначенням вжитих заходів щодо запобігання таким втратам і нестачам.

Вищенаведені порушення призвели до збільшення позивачу податку на прибуток та податку на додану вартість, та покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Однак судами попередніх інстанцій не надано оцінку вказаним доводам контролюючого органу, не витребувані відомості результатів інвентаризації, де відображаються зараховані за пересортицею суми нестач та втрат від псування цінностей, протокол із зазначенням у ньому стану складського господарства, результатів інвентаризації висновків щодо них, пропозиції про залік нестач та лишків за пересортицею, списання нестач в межах норм природного убутку, а також понаднормових нестач і втрат від псування цінностей із зазначенням вжитих заходів щодо запобігання таким втратам і нестачам.

Судами попередніх інстанцій не встановлено, чи допущена пересортиця щодо цінностей одного найменування, чи в тотожній кількості, чи утворились лишки і нестачі за один і той же період та однієї і тієї ж особи, та, відповідно, чи можливо проведення заліку лишків в рахунок нестачі, враховуючи вищенаведені доводи контролюючого органу. Крім цього, судами попередніх інстанцій не перевірено обрахунок сум, покладених контролюючим органом в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в розрізі наведеного епізоду в частині збільшення податку на прибуток та податку на додану вартість.

Колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до частин 1-3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За приписами частини 1, 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 4 ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Водночас, відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду", ліквідовано Окружний адміністративний суд м. Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у м. Києві. Згідно з абзацом третім пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Враховуючи приписи Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду", розглядувана справа підлягає направленню на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України.

Керуючись статтями 243 246 250 341 345 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 у справі № 826/1836/16 скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва Судді В.П. Юрченко

В.В. Хохуляк