ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2021 року
м. Київ
справа №826/18479/16
адміністративне провадження №К/9901/20351/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Мацедонської В.Е.,
Шевцової Н.В.,
при секретарі - Мовчан А.В.,
за участю:
представника відповідача - Писаненка С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року (головуючий суддя - Желтобрюх І.Л., судді: Горяйнов А.М., Парінов А.Б.)
у справі № 826/18479/16
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
В листопаді 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 , скаржниця) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач), з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 22.11.2016 № 567-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати Державну міграційну службу України визнати громадянку Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 - біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2017 року, позов громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 22.11.2016 р. № 567-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов`язано Державну міграційну службу України визнати громадянку Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 - біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що, не слід виключати правдоподібність тверджень позивача щодо наявності її співпраці із зазначеними нею при співбесіді політичними партіями лише тому, що заявниця не підтверджує зазначений факт документально, оскільки остання фактично позбавлена такої можливості, адже з тих пір минуло понад десять років. Завдяки інформації по країні походження, розміщеної у відкритих інформаційних Інтернет джерелах, було підтверджено наявність такої компанії як ООО «Експотрейд», однією з власників яких була позивачка, згідно відомостей на спвібесіді, а також було з`ясовано, що вказана компанія займалася саме печатною продукцією. Так, позивач під час співбесіди проявила обізнаність та компетентність з приводу наявності та характеру діяльності такої компанії, що свідчить про вірогідність того, що вона мала безпосереднє відношення до вказаної організації та надавала відповідні послуги. Про те, що відносно заявниці було вчинено політичне переслідування у країні походження свідчить також те, що вона мала неодноразові розмови з представниками Генеральної прокуратури РФ, які скінчилися фізичним знущанням та розміщенням у слідчому ізоляторі, що було обумовлене непокорою правоохоронним органам. Згідно інформації, розміщеної у відкритих інформаційних Інтернет джерелах в РФ засуджують опозиціонерів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що свідчить про факт здійснення тиску на громадське суспільство, яке супроводжується порушенням кримінальних справ у Російській Федерації. Виходячи із наведеного вище, суд дійшов висновку про очевидність існування небезпеки для життя позивача у разі її повернення на Батьківщину. Суд також вказав, що досліджувана у висновку інформація підтверджує факт наявності тиску на громадське суспільство, яке супроводжується порушенням кримінальних справ у Російській Федерації, не виключенням чого може статися засудження до реального відбування покарання у місцях позбавлення волі. Суд зазначив, що такі кримінальні справи скоріш за все не мають ніякого відношення з діяльністю таких осіб та безпосередньо заявниці, однак наведене дозволяє говорити про намагання правоохоронних органів Російської Федерації змусити заявницю вчинити незаконні дії є частиною репресивної компанії проти опозиційних сил країни. Заявницею повідомлено та підтверджується інформацією з відкритих інформаційних джерел, що опозиційні політичні сили на території Російської Федерації піддаються жорстокому переслідуванню. Виходячи із наведеного, суд дійшов висновку, що очевидним є те, що у разі повернення позивача до країни походження її життю загрожує небезпека.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року апеляційну скаргу Державної міграційної служби України задоволено.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 травня 2017 року скасовано.
ОСОБА_1 в задоволенні адміністративного позову до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ДМС тричі направлялася особова справа ОСОБА_1 на доопрацювання до ГУДМС у м. Києві з метою з`ясування необхідної інформації. У ході доопрацювання та проведення додаткових співбесід ДМС надавалася заявниці можливість повідомити деталі зв`язку її професійної діяльності та співпраці з політичними партіями «Яблуко», «ЛДПР» та компаніями концерну ЮКОС, а також надати логічно впорядковане пояснення наявності (на її думку) причинно-наслідкового зв`язку між її професійною діяльністю та цими партіями та компаніями, що, з її слів, стало причиною кримінального переслідування на території країни громадянської належності. Вказаною можливістю заявниця не скористалася та не змогла надати конкретних фактів та доказів на підтвердження цього. Сам по собі факт існування в РФ партій «Яблуко» та ЛДПР (про які зазначено у висновку ГУДМС у м. Києві від 28.10.2016, та в оскаржуваній постанові) не свідчить про зв`язок заявниці з такими партіями, та, відповідно, про можливе подальше переслідування її за політичними мотивами. Разом з тим, ОСОБА_1 не повідомляє про наявність у неї політичних поглядів, відмінних від політики влади країни громадянської належності, а тому відсутні підстави вважати діючу владу Російської Федерації агентом переслідування заявниці за її політичні погляди. У відкритих джерелах також відсутня інформація щодо переслідувань у Російській Федерації приватних компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з друкуванням рекламно-агітаційних матеріалів для опозиційних партій. Крім цього, за інформацією відділу Укрбюро Інтерполу ГУ НП України в місті Києві, за обліками Генерального секретаріату Інтерполу в міжнародному розшуку ОСОБА_1 не перебуває, що свідчить про суб`єктивність її побоювань щодо кримінального переслідування у країні походження.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
04 серпня 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року, в якій позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначене рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
В обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що вона вимушена була залишити країну походження через політичне переслідування, яке здійснювалося відносно неї владою Російської Федерації (далі - РФ) за її політичну діяльність, що полягала у співпраці з холдингом «ЮКОС», а також співпраці та наданні рекламних послуг опозиційним політичним партіям «ЯБЛУКО», «ЛДПР». У випадку повернення до країни походження позивачки побоюється фізичної розправи та позбавлення свободи. На момент звернення до суду касаційної інстанції відносно скаржниці здійснюється федеральний розшук на території РФ у кримінальному провадженні проти компанії «ЮКОС» для допиту як свідка. Оскільки позивачка була співвласником кількох підприємств, що тісно співпрацювали з холдингом «ЮКОС», то вона побоюється фальсифікації кримінальної справи і проти неї за її діяльність з боку правоохоронних органів РФ. Скаржниця зазначає, що суд першої інстанції детально проаналізував кожне твердження позивачки щодо підстав її побоювань стати жертвою переслідувань на території РФ та дав оцінку кожному твердженню скаржниці з точки зору вірогідності кожного з них, посилаючись на протоколи співбесід з нею, інформацію з відкритих джерел, документи про її підприємницьку діяльність, інформацію з сайту Міністерства внутрішніх справ РФ про те, що вона дійсно перебуває в розшуку по відкритому кримінальному провадженню, звіти правозахисних організацій щодо загальної ситуації з правами людини в РФ. Водночас, суд апеляційної інстанції такого детального аналізу не проводив, не навівши обґрунтування на підтвердження своєї позиції щодо відмови у позові, а лише повторив аргумент відповідача, що скаржниця, нібито, не надала допустимих доказів на підтвердження своїх слів. Хоча, за твердженням позивачки, вона надала усі докази під час співбесід головному спеціалісту відділу з питань шукачів захисту Єфімову А.Г., який своїм висновком від 28.10.2016 рекомендував відповідачу визнати позивачку біженцем.
21 серпня 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшли заперечення відповідача на дану касаційну скаргу, в яких, посилаючись на необґрунтованість останньої, просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 серпня 2017 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
Громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилася в м. Куйбишев, не одружена, має троє дітей віком до 18 років, які перебувають разом із нею у м.Києві, освіта - вища, за віросповіданням - православна.
У 2006 році вона залишила Російську Федерацію нелегально, скориставшись автомобільним транспортом.
Позивачка висловлює побоювання, що у випадку повернення на територію Російської Федерації, до неї може бути застосована фізична розправа або її може бути заарештовано.
Окрім того, на даний час вона знаходиться у розшуку на території Російської Федерації по кримінальній справі порушеній за п. 4 ст. 159 ККРФ (шахрайство, вчинене особою в особливо великих розмірах) у справі ЮКОСА, а також її розшукують для допиту в якості свідка. Позивач зазначає, що компанії, в яких вона є засновником тісно співпрацювали із холдингом ЮКОС у зв`язку із чим вона побоюється фальсифікації кримінальної справи з боку правоохоронних органів Російської Федерації.
В червні 2016 р. позивач звернулась до Державної міграційної служби України із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У заяві-анкеті від 08.07.2016 та, під час проведення співбесіди 18.07.2016, позивач зазначила, що не може повернутися до країни походження у зв`язку із переслідуванням з боку співробітників Федеральної служби безпеки та співробітників прокуратури Російської Федерації. До такого переслідування, за словами позивача, призвела її діяльність, а саме: співпраця з такими опозиційними політичними партіями як «ЯБЛОКО» та «ЛДПР». Заявниця вказує, що надавала послуги вказаним партіям з типографії, тобто роздруковувала листівки, буклети та інше. Така діяльність тривала у період 1998-2006 рр.
Під час співбесіди позивач зазначила, що була власником таких компаній як ООО «Експотрейд», ООО «Динаміка Оіл», ООО «Експо Оіл».
Під час співбесіди 16.09.2016 позивач повідомила, що за її співпрацю із опозиційно-політичними партіями, яка тривала на протязі 1996-2006 років, до неї було застосовано фізичне та психологічне насилля, яке виражалося у періодичних допитах та побиттях у Генеральній прокуратурі Російської Федерації на предмет фінансової діяльності компаній ООО «Експотрейд», ООО «Динаміка Оіл», ООО «Експо Оіл».
Також під час співбесіди 18.07.2016 позивач повідомила, що співпрацювала із нафтовою компанією ЮКОС, що вкотре призвело до здійснення тиску з боку діючої влади та правоохоронних органів Російської Федерації, адже з приводу вказаної діяльності її також неодноразово було допитано у Генеральній прокуратурі Російської Федерації, а також в слідчому ізоляторі. Позивач стверджувала, що такі допити та знущання тривали з метою змусити її підписати документи у яких йшлося про незаконну діяльність нафтової компанії ЮКОС, яка належала пану ОСОБА_4 .
Під час додаткової співбесіди 08.11.2016 позивач повідомила, що займалася нафтотрейдерською діяльністю, а саме активно займалася купівлею, продажем та поставкою нафтопродуктів. За твердженням позивача у період з 1992 року по 2006 рік, вона була співвласником ООО «Динаміка Оіл (51 % акцій підприємства), ООО «Експотрейд» (51 акцій підприємства), ООО «Експооіл» (51 акцій підприємства), ООО «Видавничий дім Земля» (40% акцій підприємства), ООО «Флексопринт» (40 % акцій підприємства), ООО «Орлан» (51 % акцій підприємства)».
На підтвердження вищенаведеного, позивач надала копію проекту контракту щодо передачі нафтопродуктів, копію договору поставки нафтопродуктів, а також копії розрахункових квитанцій. У зазначених копіях документів однією із сторін укладання договору є компанії у яких за твердженням заявниці вона була співвласником.
Заявниця також зазначила, що члени та керівники компанії ЮКОС переслідуються та зазнають політичного тиску з боку правоохоронних органів Російської Федерації. Наведені твердження підтверджуються інформацією отриманою із мережі Інтернет.
Так, Екс-голова «ЮКОСа» ОСОБА_5 оголошений у міжнародний розшук через Інтерпол у справі про вбивство мера Нафтоюганська ОСОБА_6 , а нафтова компанія «ЮКОС» дійсно звинувачується правоохоронними органами РФ в ухиленні від сплати податків. Органами Інтерполу визнано, що таке кримінальне переслідування є політично вмотивоване.
На підтвердження тверджень щодо порушення відносно позивача кримінальної справи під час співбесіди 08.11.2016 було надано дані щодо пошуку інформації з приводу її розшуку компетентними органами Російської Федерації.
Після введення установчих даних позивача у поле розшуку на сайті Міністерства внутрішніх справ РФ було отримано відповідь у якій йшлося про те, що заявниця дійсно перебуває у розшуку згідно Кримінального кодексу Російської Федерації.
Головним управлінням Служби безпеки України у м.Києві та Київській області листом від 28.09.2015 р. № 12952 повідомлено про відсутність інформації, яка може перешкоджати в отриманні статусу біженця позивачем.
На виконання листа Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України від 10.11.2016 № 8.5/7183-16 під час проведення співбесіди 11.11.2016 р. позивач повідомила, що вона лише припустила, що її будуть розшукувати за цією статтею офіційної інформації вона не має, наразі перебуває у розшуку в якості свідка.
Висновком від 28.10.2016 справа № 2016КYIV 0060 про визнання біженцем, погодженого начальником Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції 28.10.2016 та, затвердженого Першим заступником начальника ГУ ДМС України в м.Києві 28.10.2016, рекомендовано прийняти рішення про визнання біженцем громадянку Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно Додатків до Висновку про визнання біженцем від 09.11.2016 та від 11.11.2016 справа № 2016КYIV 0060 рекомендовано прийняти рішення про визнання біженцем громадянку Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також її неповнолітніх дітей ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішенням Державної міграційної служби України від 22.11.2016 № 567-16 громадянці Російської Республіки ОСОБА_1 відмовлено у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI): біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пункт 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI: особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Пункт 4 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI: додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Пункт 5 частини 1 статті 6 Закону № 3671-VI: Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Підпункт 2 пункту А Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 (далі - Конвенція): У цій Конвенції термін "біженець" означає особу, яка: внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
Пункт 45 Настанов з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН (далі - Настанов): особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.
Пункт 66 Настанов: для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).
Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця: 1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження; 3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань; 4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.
УВКБ ООН в 2001 році надало Тлумачення статті 1 Конвенції про статус біженця, у якій розкривалося поняття терміну «біженець». В п 11 даного тлумачення зазначається, що у випадках, коли суб`єктивні побоювання не висловлюються, а об`єктивні обставини можуть цілком виправдати визнання очевидної небезпеки для будь - якої особи, яка в них опинилася, відсутність побоювань, є неістотною. Таким чином, надзвичайно важливим є прийняття рішення щодо статусу біженців, особливо у частині обґрунтованих побоювань тільки після вивчення та належного зважування всіх відповідних обставин.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередній інстанцій, позивачка, як громадянка Російської Федерації, залишивши країну походження у 2006 році, у 2016 році звернулася до органів ДМС України із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування поданої заяви скаржниця стверджувала про переслідування з боку співробітників Федеральної служби безпеки та співробітників прокуратури Російської Федерації через її співпрацю у вигляді надання нею послуг з типографії з такими опозиційними політичними партіями як «ЯБЛОКО» та «ЛДПР».
Суд, в контексті спірних правовідносин, вважає правомірними висновки суду апеляційної інстанції стосовно необґрунтованості та сумнівності вказаних доводів, зважаючи на наступне.
Згідно позиції УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів в заявах біженців» від 16.12.1998, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Відповідно до пунктів 45, 66 Настанов особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно із пунктом 195 Настанов у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
З матеріалів справи вбачається, що органами ДМС України вчинювалися необхідні дії для встановлення усіх дійсних обставин у справі. Зокрема, з метою з`ясування необхідної інформації особова справа ОСОБА_1 відправлялася на доопрацювання до ГУДМС у м. Києві три рази. В процесі проведення додаткових співбесід, як здійснення доопрацювання, позивачка не змогла навести конкретні факти її переслідування та взаємозв`язок між її професійною діяльністю та опозиційними партіями, і як наслідок, можливого порушення кримінальних справ.
Окрім того, позивачкою не виявлялася прихильність її особистих політичних поглядів до поглядів опозиційних партій, що могло бути підтвердженням її можливих переслідувань за політичною ознакою.
Незнаходження ОСОБА_1 у міжнародному розшуку за обліками Генерального секретаріату Інтерполу, відповідно до наданої судам попередніх інстанцій інформації відділу Укрбюро Інтерполу ГУ НП України в місті Києві, піддає сумніву твердження скаржниці щодо порушених проти неї кримінальних справ.
Також, як вірно зауважено судом апеляційної інстанції, сам по собі факт існування в РФ партій «Яблуко» та ЛДПР (про які зазначено у висновку ГУДМС у м. Києві від 28.10.2016, та в оскаржуваній постанові) не свідчить про зв`язок заявниці з такими партіями, та, відповідно, про можливе подальше переслідування її за політичними мотивами.
Відтак, Суд вважає правомірними висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань в країні походження є реальними, а отже відповідач, приймаючи рішення від 22.11.2016 № 567-16 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Твердження скаржниці щодо непроведення судом апеляційної інстанції детального аналізу обставин справи та ненаведення обґрунтування здійснених ним висновків, Суд відхиляє, як безпідставні, оскільки вказане спростовується текстом мотивувальної частини рішення суду апеляційної інстанції.
Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_1 безпідставними та правомірно спростованими судом апеляційної інстанції, а висновки суду - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 344, п.1 ч.1.ст.349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
Повний текст постанови складено 25.01.2021.
СуддіН.А. Данилевич В.Е. Мацедонська Н.В. Шевцова