ПОСТАНОВА

Іменем України

17 лютого 2021 року

Київ

справа №826/19351/14

адміністративне провадження №К/9901/22392/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стародуба О.П.,

суддів - Єзеров А.А., Кравчук В.М.

розглянувши у порядку письмового провадження заяву Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12.05.2016 (судді - Єрьомін А.В., Кравцов О.В., Черпіцька Л.Т.) у справі №826/19351/14 (К/800/25565/15) за позовом Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Поди Світлани Петрівни, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

встановив:

У грудні 2014 року ПАТ «БМ Банк» звернулось до суду з позовом, в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати рішення Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві від 28.11.2014 №17568639 та №17566580 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень;

- зобов`язати Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві виконати ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 22.08.2014 №372/4074/14-ц.

В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що рішення про відмову у державній реєстрації є протиправним, оскільки позивачем подано до реєстраційної служби увесь передбачений нормами законодавства пакет документів, необхідних для її проведення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.02.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.05.2016 рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

У лютому 2018 року ПАТ «БМ Банк» (в порядку глави 3 розділу ІУ Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній до 15.12.2017) звернулось до Верховного Суду України з заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12.05.2016 у справі №826/19351/14 (К/800/25565/15) з підстав, передбачених п. 1 та п. 5 ч. 1 ст. 237 КАС України.

У заяві відповідач просив скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12.05.2016 та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду України від 15.09.2016 відкрито провадження за вказаною заявою.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України, в редакції після 15.12.2017, матеріали заяви передано до Верховного Суду.

В ході розгляду справи судами встановлено, що 19.11.2014 ПАТ «БМ БАНК» звернулось до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві з заявами №9026302 для проведення державної реєстрації іншого речового права - іпотеки на квартиру, що розташована: АДРЕСА_1 та №9026058 для проведення державної реєстрації обтяження заборони на нерухоме майно на квартиру, що розташована: АДРЕСА_1 .

За наслідками розгляду вказаної заяви, 28.11.2014 Державний реєстратор прав на нерухоме майно Пода Світлана Петрівна відмовила у державній реєстрації іншого речового права іпотеки та державної реєстрації обтяження заборони на нерухоме майно, на квартиру, що розташована: АДРЕСА_1 .

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанції, виходив з того, що за правилами п. 5 ч.1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем.

Судами встановлено, що при опрацюванні заяви позивача, державним реєстратором, відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було встановлено, що 05.02.2014 приватним нотаріусом Біляєвим В.О. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме: про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 ; підставою виникнення права власності був договір купівлі-продажу, серія та номер: 59, виданий 05.02.2014 Біляєвим В.О. , що підтверджується витягом з Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що рішення від 28.11.2014 №17568639 та №17566580 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень є правомірними, прийнятими на підставі приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві виконати ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 22.08.2014 №372/4074/14-ц суди виходили з того, що повноваження відповідача щодо вчинення дій, направлених на виконання зазначеної ухвали суду є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією відповідача.

На обґрунтування заяви про перегляд позивачем надано копії постанови Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 (К/800/44622/14), від 29.10.2015 (К/800/52034/14) та ухвали від 02.03.2016 (К/800/13729/14), в яких, на думку заявника, суд по-іншому застосував одні й ті самі норми права у подібних правовідносинах, а саме ч. 5 ст. 124 Конституції України.

Крім того, в обґрунтування незаконності ухвали Вищого адміністративного суду України від 12.05.2016, позивач звертає увагу на її невідповідність висновкам Верховного Суду України, висловленим у постановах від 13.05.2015 у справі №6-53цс15, від 23.06.2016 у справі №6-1562цс15 та від 30.06.2016 у справі №6-232цс16.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування Верховний Суд перевіривши матеріали справи дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини 1, 5 статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень, а також з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У справі яка розглядається предметом спору було рішення відповідача про відмову у державній реєстрації обтяжень речових прав та обов?язковості при цьому для державного реєстратора судового рішення про поворот виконання скасованого судового рішення.

Водночас у справі №К/800/44622/14 у рішенні від 24.03.2016 підставою для відмови у вчиненні реєстраційної дії було невідповідність поданих документів вимогам Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22.12.2008 у справі №2-2171/08 про визнання договору дійсним та визнання права власності набуло чинності, а відмова реєстратора обгрунована обставинами укладення договору.

У справі К/800/52034/14 (рішення касаційного суду від 29.10.2015) предметом спору була правомірність дій Вінницької митниці Міндоходів щодо звернення у власність держави та передачі на реалізацію електропобутових товарів на підставі акту опису, оцінки та передачі в реалізацію майна на аукціонних торгах, як таких, що вчинено всупереч вимогам ухвали Господарського суду Вінницької області від 14.08.2012 щодо заборони Митниці здійснювати митне оформлення товару промислового призначення та із порушенням вимог ст. 243 Митного кодексу України.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове про відмову в позові, зважаючи на визначений в ухвалі Господарського суду про вжиття заходів забезпечення позову момент, до якого діє зазначена ухвала, а саме - до вирішення спору по суті, а також не встановлення судами факту здійснення Вінницькою митницею саме митного оформлення товару у спірних правовідносинах, суд вказав на помилковість посилання судів попередніх інстанцій в обґрунтування позиції про протиправність дій митного органу, на наявність ухвали Господарського суду Вінницької області від 14.08.2012 про вжиття заходів забезпечення позову.

Крім того, Вищий адміністративний суд України надав оцінку дотримання Митницею приписів статті 243 Митного кодексу України та визнав помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності дій митного органу щодо звернення у власність держави та передачі на реалізацію електропобутових товарів в кількості 178 позицій на підставі акту опису, оцінки та передачі в реалізацію майна на аукціонних торгах від 25.06.2013 №65 з мотивів неповідомлення ТОВ «Домдах» про реалізацію товарів.

В рішенні від 02.03.2016 у справі К/800/13729/14 Вищий адміністративний суд України скасував судові рішення та закрив провадження у справі, оскільки є таке що набрало законної сили судове рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20.02.2012 у справі №22-ц/0190/610/2012 ухваленого в порядку цивільного судочинства, з того самого спору і між тими самими сторонами.

Висновки Верховного Суду України (у постановах від 13.05.2015 (справа №6-53цс150, від 30.03.2016 (справа №6-232цс16) та від 23.06.2016 (справа №1565цс15), на які позивач посилається в обгрунтування заяви в частині перегляду судового рішення з підстав, передбачених пунктом 5 ч. 1 ст. 237 КАС України (в редакції до 15.12.2017), стосуються презумпції чинності іпотеки з моменту вчинення первинного запису (у разі переходу права власності на предмет іпотеки), який вчинено на підставі незаконного рішення суду, та звернення стягнення на іпотечне майно.

При цьому, у наведених справах питання необхідності реєстрації обтяжень речових прав щодо попереднього правонабувача в разі скасування судового рішення не досліджувалось і висновки щодо застосування відповідних норм права судом зроблені не були.

Таким чином, ухвалення у наведених справах різних за змістом судових рішень зумовлене різними фактичними обставинами та відмінними правовідносинами, щодо яких їх ухвалено. При цьому, положення статті 124 Конституції України, щодо обов?язковості судового рішення, не були визначальною підставою для прийняття у зазначених справах рішень по суті позовних вимог.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом, не підтвердилися, у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» слід відмовити.

З огляду на викладене, керуючись підпунктами 1, 7 пункту 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017р.), статтями 241 242 244 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

постановив:

У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» - відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

А.А. Єзеров

В.М. Кравчук