ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2020 року

Київ

справа №826/19606/15

касаційне провадження №К/9901/25006/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016 (головуючий суддя - Василенко Я.М., судді: Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі № 826/19606/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішення про скасування реєстрації платника єдиного податку, рішення про застосування штрафних санкцій, вимоги, податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнати протиправними та скасування рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку; вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21.08.2015 № Ф-26У; рішення від 21.08.2015 № 0000951701; податкових повідомлень-рішень від 21.08.2015 № 0000931701, № 0000921701, № 0000941701.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 08.04.2016 позовні вимоги задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 05.07.2016 скасував постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.04.2016 та ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.04.2016.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 292.4 статті 294 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частин другої, третьої статті 215, статей 1000 1007 Цивільного кодексу України, статей 11, 159, пункту 3 частини першої статті 202, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, наголошує на тому, що кошти в загальній сумі 16277800,00 грн., які надійшли на розрахунковий банківський рахунок Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період з 01.06.2014 по 31.12.2014, складалися як з сум винагороди позивача як повіреного, так і з сум коштів, призначених для виконання ним зобов`язань на підставі договорів доручення щодо придбання товару (зерно пшениці) у третіх осіб. Позивач, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 13.06.2013 у справі № 21-176а13, вказує на те, що у даному випадку кошти, які не є винагородою повіреного, не підлягають включенню до складу його обсягу доходу, оскільки є транзитними та належать довірителям. Також Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 вважає необґрунтованим покладений судом апеляційної інстанції в основу мотивів для відмови в задоволенні позову висновок про ненадання позивачем під час перевірки та судового розгляду справи документів на підтвердження виконання договорів доручення, оскільки строк виконання зобов`язань повіреного на відповідні дати не настав, а тому така документація була відсутня. Крім того, позивач наголошував на відсутності факту визнання в судовому порядку недійсними договорів доручення.

Переглядаючи оскаржене судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 03.08.2015 № 4027/26-58-17-01-17-2536514074.

Вказаним актом зафіксовано порушення позивачем:

статті 138, пункту 167.1 статті 167, пунктів 177.1, 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб в сумі 2560319,40 грн.;

частини другої пункту 291.4 статті 291, частини другої пункту 293.8 статті 293, підпункту 296.5.1 пункту 296.5 статті 296, підпункту 298.1.4 пункту 298.1, частини першої підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298, пункту 167.1 статті 167, пунктів 177.1, 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження єдиного податку в сумі 31275,00 грн.;

підпункту 1 пункту 2 статті 6, пункту 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, що призвело до не здійснення нарахування, утримання та сплати до бюджету єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за II півріччя 2014 року в сумі 40573,98 грн.;

пункту 181.1 статті 181, пунктів 183.2, 183.4 статті 183, статті 203, пункту 187.1 статті 187, статті 194 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 3013860,00 грн.

Допущення вищезазначених порушень податковий орган пов`язує з тим, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності платників 2 групи, у червні 2014 року здійснив перевищення встановленого пунктом 291.4 статті 291 Податкового кодексу України допустимого для вказаної системи оподаткування обсягу доходу (1208500,00 грн.).

На думку податкового органу, наслідком порушення платником єдиного податку 2 групи умов перебування у цій групі платника є застосування ставки єдиного податку у розмірі 15 відсотків до доходу, отриманого з таким порушенням (208500,00 грн.), та перехід на іншу систему оподаткування з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому відбулося правопорушення - тобто з 01.07.2014.

Крім того, згідно з позицією відповідача за виписками з банку по особовому рахунку позивача за період з 01.07.2014 по 31.12.2014 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 отримано, однак не задекларовано чистий дохід в сумі 15069300,00 грн., що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 40573,98 грн. за 2014 рік.

На підставі зафіксованих в акті перевірки від 03.08.2015 № 4027/26-58-17-01-17-2536514074 висновків відповідачем 21.08.2015 прийнято:

податкове повідомлення-рішення № 0000941701, яким збільшено грошове зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб у загальній сумі 3200399,25 грн., у тому числі: за основним платежем - 2560319,40 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 640079,85 грн.;

податкове повідомлення-рішення № 0000931701, яким збільшено грошове зобов`язання з єдиного податку на підприємницьку діяльність з доходів фізичних осіб у загальній сумі 39093,75 грн., у тому числі: за основним платежем - 31275,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 7818,75 грн.;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-26У, згідно з якою станом на 03.08.2015 заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску становить 40573,98 грн.;

рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0000951701, згідно з яким застосовано штрафні санкції в сумі 2028,70 грн.;

податкове повідомлення-рішення № 0000921701, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість у загальній сумі 3767325,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 3013860,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 753465 грн.

Також в акті перевірки від 03.08.2015 № 4027/26-58-17-01-17-2536514074 зазначено, що за результатами контрольного заходу позивачу анульовано свідоцтво платника єдиного податку та переведено на загальну систему оподаткування з 01.07.2014.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що отримані позивачем від ряду суб`єктів підприємницької діяльності кошти були передані Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 як засоби, необхідні для виконання договорів доручення щодо придбання у третіх осіб сільськогосподарської продукції, а не для використання на власний розсуд, а тому такі кошти не можуть бути класифіковані як дохід позивача. До таких висновків суд першої інстанції дійшов за результатами оцінки наданих відповідачем банківських випискок по особовому рахунку, в яких відображено операції не лише щодо надходження коштів, але й видачі з рахунку з призначенням: «закупівля с/г продукції», «закупівля сільськогосподарської продукції».

Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове - про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що з пред`явлених позивачем первинних бухгалтерських документів під час перевірки та адміністративного оскарження рішень податкового органу позивачем не представлено належним чином оформлених первинних документів, які б відображали реальне вчинення позивачем операцій на виконання договорів доручення, а тому такі документи у розумінні пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України вважаються відсутніми.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, за правилами пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. До переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Системний аналіз викладених положень дає підстави для висновку про те, що витрати фізичної особи-підприємця, що враховуються при обчисленні чистого оподаткованого доходу, мають бути фактично здійснені в межах господарської діяльності такого платника та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкових (грошових) зобов`язань на підставі таких операцій.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з поданою Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 декларацією платника єдиного податку за 2014 рік задекларований обсяг доходу становить 698600,00 грн.

При цьому, у період з 01.06.2014 по 31.12.2014 позивач здійснював господарську діяльність на підставі таких правочинів:

договорів доручення від 22.10.2014 № 2210-14 з Приватним підприємством «Легіон-Ц», від 03.11.2014 № 3П з Приватним підприємством «Рамхат», від 11.06.2014 № П3 з Приватним підприємством «Фоксбет», від 11.06.2014 № П4 з Приватним підприємством «Бекфаєр», від 10.10.2014 № 1010-КГ з Приватним підприємством «Кратос-Гранд», від 01.07.2014 № 0107-ГО з Приватним підприємством «Фленкер», від 21.12.2014 № 2112/14 з Приватним підприємством «Фоксхаунд», від 02.06.2014 № 0206/14 з Приватним підприємством «Фоксхаунд», від 15.12.2014 № 1512-14 з Приватним підприємством «Хілтон Тайм», від 04.08.2014 № 408П з Приватним підприємством «Свентовіт», від 08.10.2014 № 8-10П з Приватним підприємством «Кастл Лайт», згідно з умовами яких позивач (повірений) зобов`язувався від імені та за рахунок довірителів вчинити певні дії (укласти договори про поставку товару (зерно пшениці) за винагороду;

договору перевезення вантажу автомобільним транспортом в міжміському повідомленні від 12.06.2014 № 12/06/14, укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (експедитор-1) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (експедитор-2, перевізник), рахунок - фактура № 23/06 від 23.06.2014 на суму 570000,00 грн., заявка № 14070 від 12.06.2014 на суму 570000,00 грн., акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 29/06 від 29.06.2014 на суму 570000,00 грн., рахунок - фактура № 04/09 від 04.09.2014 на суму 126000,00 грн., заявка № 14073 від 03.09.2014 на суму 126000,00 грн., акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 28/11 від 28.11.2014 на суму 126000,00 грн.;

рахунку-фактури № 000347 від 19.12.2014 (постачальник: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ; одержувач: ПП «Компанія «Волба Полюс»; товар - папір; сума без ПДВ 2600,00 грн.).

На підставі банківської виписки по відкритому в Публічному акціонерному товаристві «ВіЕс Банк» рахунку № НОМЕР_1 судами встановлено, що за період з 01.06.2014 по 31.12.2014 позивач отримав кошти в загальній сумі 16277800,00 грн. (з них у червні 2014 року - в сумі 1205800 грн.), в тому числі:

з призначенням платежу «попередня плата за зерно пшениці без ПДВ» від Приватного підприємства «Фоксхаунд» - в сумі 231050,00 грн.; Приватного підприємства «Бакфаєр» - в сумі 450800,00 грн.; Приватного підприємства «Фоксбет» - в сумі 718550,00 грн.; ПП «Фленкер» - в сумі 402100,00 грн.; Приватного підприємства «Свентовіт» - в сумі 5652550,00 грн.; Приватного підприємства «Кастл Лайт» - в сумі 2616250,00 грн.; Приватного підприємства «Легіон-Ц» - в сумі 3098800,00 грн.; Приватного підприємства «Рамхат» - в сумі 2599900,00 грн.; Приватного підприємства «Хілтон Тайм» - в сумі 50000,00 грн.;

з призначенням платежу: «за транспортно-експедиційні послуги без ПДВ» від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - в сумі 126000,00 грн.

з призначенням платежу «за канцелярські товари без ПДВ» від Приватного підприємства «Багри-Во» - в сумі 50,00 грн., Приватного підприємства «Волба плюс» - в сумі 2600,00 грн., Приватного підприємства «Ті- Шара » -т в сумі 100,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Згідно з частиною першою статті 1003 Цивільного кодексу України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

У відповідності до частини другої статті 1007 Цивільного кодексу України довіритель зобов`язаний, якщо інше не встановлено договором: 1) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; 2) відшкодувати повіреному витрати, пов`язані з виконанням доручення.

Відповідно до частини першої статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Згідно з частиною першою статті 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Надаючи оцінку вищезазначеним положенням цивільного законодавства, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що суть згаданих правочинів (договори доручення та транспортного експедирування) зводиться до встановлення для виконавця (повірений/експедитор) обов`язку за визначену плату виконати певні дії за рахунок коштів замовника (довіритель/клієнт). При цьому замовник зобов`язується забезпечити виконавця фінансовими засобами, необхідними для здійснення договірних дій, а також виплатити виконавцю відповідну винагороду. Тобто, законодавство розмежовує кошти, які не належать виконавцю, а надані для виконання договірних зобов`язань, та кошти, отримані виконавцем як винагорода за здійснення таких зобов`язань.

Згідно з підпунктом 1 пункту 292.1 статті 292 Податкового кодексу України доходом платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності

Згідно з пунктом 292.4 статті 294 Податкового кодексу України у разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, транспортного експедирування або за агентськими договорами доходом є сума отриманої винагороди повіреного (агента).

Однак, у ситуації, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у спірному випадку не підтверджуються обставини того, що отримані позивачем у період з 01.06.2014 по 31.12.2014 від довірителів кошти є коштами, наданими на виконання зобов`язань повіреного щодо укладення договорів поставки зерна, а саме - як попередня оплата за зерно пшениці.

Так, судом апеляційної інстанції з`ясовано, що під час проведення перевірки та адміністративного оскарження спірних актів індивідуальної дії позивачем не пред`явлено належним чином складених первинних документів, які б відображати реальне виконання зобов`язань на підставі договорів доручення, а тому такі документи в силу пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України вважаються відсутніми.

Суд касаційної інстанції зауважує, що право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не є обмеженими поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Однак, у ситуації, що розглядається, у матеріалах справи також відсутні докази щодо фактичного вчинення позивачем будь-яких дій на виконання договірних зобов`язань, зокрема з метою укладення договорів поставки зерна пшениці на виконання договорів доручення. Крім того, відсутні й докази щодо узгодження порядку виконання договірних зобов`язань між довірителями і повіреним.

Більше того, під час розгляду справи в суді першої інстанції допитані у якості свідків директори Приватного підприємства «Бакфаєр», Приватного підприємства «Фоксбет» та Приватного підприємства «Рамхат» не змогли конкретизувати зміст і суть вчинених позивачем дій на виконання договорів доручення.

Таким чином, обставини щодо укладення договорів доручення та перерахування коштів на рахунок позивача від юридичних осіб, які є довірителями за такими правочинами, за відсутності інших доказів фактичних господарських відносин між сторонами, не є достатніми для висновку про реальність вказаних операцій.

За таких обставин, підстави вважати отримані Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 у період з 01.06.2014 по 31.12.2014 кошти від контрагентів фінансовими засобами, наданими на виконання договорів доручення, відсутні.

Відповідно до підпункту 2 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України платниками єдиного податку другої групи можуть бути фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1000000 гривень.

Відповідно до абзаців 1,2 підпункту 2 пункту 298.3 статті 298 Податкового кодексу України платники єдиного податку другої групи, які перевищили у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, визначений для таких платників у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, в наступному податковому (звітному) кварталі за заявою переходять на застосування ставки єдиного податку, визначеної для платників єдиного податку третьої або п`ятої групи, або відмовляються від застосування спрощеної системи оподаткування. Такі платники до суми перевищення зобов`язані застосувати ставку єдиного податку у розмірі 15 відсотків.

Відповідно до пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Згідно з пунктом 183.2 статті 183 Податкового кодексу України у разі обов`язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

З огляду на встановлені обставини щодо отримання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 як платником 2 групи спрощеної системи оподаткування в червні 2014 року чистого доходу в сумі 1208500,00 грн., висновки суду апеляційної інстанції про наявність у позивача обов`язку для переходу на загальну систему оподаткування, а також реєстрації платником податку на додану вартість у липні 2014 року є правильними. Обґрунтованою є й позиція щодо оподаткування єдиним податком суми перевищення обсягу чистого доходу за червень 2014 року в сумі 208500,00 грн. за ставкою 15 %.

Суд касаційної інстанції також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності у податкового органу обґрунтованих підстав для визначення позивачу грошових зобов`язань з податку з доходів фізичних осіб виходячи з отриманого за період з 01.07.2014 по 31.12.2014 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 чистого оподатковуваного доходу в сумі 15069300 грн., на суму якого у свою чергу нараховується єдиний соціальний внесок згідно з положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, а також для застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції об`єктивно відмовив у задоволенні позову, керуючись правильним застосуванням норм матеріального права та не порушуючи вимог процесуального права.

Враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016 у справі № 826/19606/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк