ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2020 року
м. Київ
справа № 826/20119/14
адміністративне провадження № К/9901/36646/19; К/9901/1578/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Білак М. В. (суддя-доповідач),
суддів: Кашпур О.В., Шишова О.О.,
розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційними скаргами Офісу Генерального прокурора та Міністерства юстиції України
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року (суддя - Келеберда В. І.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року (головуючий суддя - Ключкович В. І., судді: Безименна Н. В., Баспалов О. О.)
у справі № 826/20119/14
за позовом ОСОБА_1
до Генеральної прокуратури України (Офіс Генерального прокурора),
третя особа прокуратура Харківської області ,
про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу.
I. РУХ СПРАВИ
1. У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Генеральної прокуратури України, третя особа: прокуратура Харківської області, з позовом в якому просив:
- скасувати наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1475к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Харківської області та поновити його на посаді;
- стягнути з Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року та до моменту фактичного поновлення службі;
- зобов`язати Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» (далі - Закон № 1682-VII).
2. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що спірний наказ про звільнення прийнятий всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки ним порушені права позивача на працю та доступ до державної служби, позбавлено його роботи на зазначеній посаді та безпідставно застосовано заборону обіймати протягом 10 років посади, щодо яких здійснюється очищення влади.
3. Позивач стверджує, що не може нести відповідальність у вигляді заборони, встановленої частиною 1 статті 1 Закону № 1682-VII лише на підставі факту зайняття ним у минулому посад заступника прокурора Одеської області та заступника прокурора Харківської області, оскільки під час перебування на вказаних посадах не вчиняв жодного правопорушення, а відповідач, звільняючи його із займаної посади, всупереч Конституції України, застосував міру колективної відповідальності, автоматично визнавши його винуватим в узурпації влади Президентом України ОСОБА_2 , при цьому такої провини жодним чином не довівши.
4. Також позивач вважає, що звільнення його у такий спосіб здійснено у порушення норм міжнародного права, зокрема висновків Парламентської асамблеї Ради Європи, викладених в резолюції № 1096 (1996)
5. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1475к. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Харківської області з 24 жовтня 2014 року. Стягнуто з Генеральної прокуратури України на користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 951098,52 грн. Зобов`язано Генеральну прокуратури України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII.
6. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року в частині зобов`язання Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони передбаченої частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII та прийнято в цій часині нову постанову, про відмову у задоволенні цих вимог. Змінено резолютивну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 920 560 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
7. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Офіс Генерального прокурора подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В решті постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року залишити без змін.
8. Крім того, касаційну скаргу подало також Міністерство юстиції України в якій із посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати в повному обсязі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у позові. В решті постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року залишити без змін.
9. У відзивах на касаційні скарги позивач, посилаючись на законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, просить залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення без змін.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 4 вересня 2012 року перебував на посаді заступника прокурора Харківської області.
11. 16 жовтня 2014 року набув чинності Закон № 1682-VII.
12. Наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1475к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади заступника прокурора Харківської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
13. Підставою для прийняття вказаного наказу слугувала довідка про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 та подання прокурора області Данильченка Ю. Б.
14. В довідці про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України «Про очищення влади» від 20 жовня 2014 року зазначено, що у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року ОСОБА_1 обіймав сукупно не менше одного року (2 роки 9 місяців) посади, щодо яких встановлена заборона, зокрема посаду заступника прокурора Одеської області (з 27 квітня 2011 року по 3 вересня 2012 року) та заступника прокурора Харківської області (з 4 вересня 2012 року по 22 лютого 2014 року).
15. В поданні прокуратури Харківської області від 23 жовтня 2014 року зазначено, що на ОСОБА_1 розповсюджується дія пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VII, на основі критеріїв визначених частиною першою статті цього Закону та запропоновано звільнити заступника прокурора Харківської області старшого радника юстиції ОСОБА_1 із займаної посади у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 КЗпП України з підстав передбачених Законом № 1682-VII увільнивши його від обов`язків члена колегії прокуратури області.
16. Вважаючи неправомірним наказ щодо звільнення зі служби, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх порушених прав.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
17. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що виходив з того, що звільнивши позивача з посади лише з обставин зайняття ним у певний період окремо визначеної посади, застосувавши до нього міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками, відповідач таким чином порушив норми Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, та діяв не у спосіб, та не з метою, що встановлені Законом.
18. Окрім того, відповідач не надав доказів на підтвердження того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи або сприяв їх здійсненню, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
19. Суд апеляційної інстанції переглянувши рішення суду першої інстанції, погодився з позицією суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог щодо скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на посаді, однак змінив судове рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з помилковим обрахунком розміру середнього заробітку та відмовив у задоволенні позову в частині зобов`язання Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII, оскільки відсутні підстави вважати, що у випадку набрання судовим рішенням законної сили така інформація не буде вилучена Міністерством юстиції України з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».
20. У касаційній скарзі офіс Генерального прокурора вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог є незаконними, оскільки постановлені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Наголошує, що Генеральний прокурор України при прийнятті спірного наказу діяв обґрунтовано, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.
21. Скаржник зазначає, що чинним законодавством не встановлено жодних застережень чи виключень стосовно заборони звільнення осіб, які підпадають під критерії передбачені частиною першою статті 3 Закону № 1682-VII та не передбачено обов`язку встановлення будь-яких обставин чи фактів стосовно таких осіб, у тому числі їх належності до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи спрямовані на узурпацію влади президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
22. Вважає, що висновки судів про те, що відповідачем проігноровано принцип індивідуального підходу при притягненні позивача до юридичної відповідальності та порушено вимоги частини другої статті 61 та частини першої статті 62 Конституції України, суперечать статті 1 Закону № 1682-VII та пункту 72 статті 36 КЗпП України.
23. Також вважає, що Генеральна прокуратура не є належним відповідачем в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки заробітна плата нараховувалась та виплачувалась позивачу прокуратурою Харківської області.
24. В касаційній скарзі Міністерство юстиції України зазначає, що відповідно до матеріалів, які надійшли від Генеральної прокуратури України щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Харківської області на підставі пункту 72 статті 36 КЗпП України, Міністерством юстиції України внесено інформацію до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону № 1682-VII.
25. При цьому Міністерство юстиції України вказує, що до позивача правомірно застосована заборона, передбачена Законом № 1682-VII, зокрема за критерієм передбаченим пунктом 8 частини першої статті 3 вказаного Закону.
26. Також зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що до позивача застосовано міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками є хибними, оскільки положення Закону № 1682-VII спрямовані на визначення тимчасових обмежень щодо зайняття певних посад в державних органах та органах місцевого самоврядування та не є санкцією за вчинене правопорушення чи злочин.
27. Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно в обґрунтування своїх висновків послався на рішення Європейського суду з прав людини від 17 жовтня 2019 року «Полях та інші проти України», оскільки воно не набуло статусу остаточного.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
28. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
29. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
30. Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.
31. За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
32. У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
33. Пунктом 6 частини першої статті 51 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
34. Пунктом 72 частини першої статті 36 КЗпП України закріплено, що трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».
35. Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом № 1682-VII.
36. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону № 1682-VII).
37. Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 1682-VII очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
38. За нормами частини третьої статті 1 Закону № 1682-VII протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
39. Відповідно до частини п`ятої статті 1 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною 3 або 4 цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз.
40. Рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень при виконанні цього Закону оскаржуються в судовому порядку (частина 8 статті 1 Закону № 1682-VII).
41. Статтею 2 Закону № 1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).
42. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України.
43. Критерії здійснення очищення влади (люстрації), установлені статтею 3 Закону № 1682-VII, застосовуються до певної категорії посад без конкретизації їх статусу в структурі органів державної влади.
44. Так згідно з пунктом 8 частини першої вказаної статті заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
45. При цьому, підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VII визначено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
46. Як встановлено судами, підставою для видання оскаржуваного наказу від 23 жовтня 2014 року № 1475к вказано довідку про результати вивчення особової справи щодо застосування до ОСОБА_1 заборон, визначених Законом № 1682-VII у якій зазначено, що позивач у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав сукупно не менше одного року (2 роки 9 місяців) посади щодо яких встановлена заборона, зокрема: заступника прокурора Одеської області (з 27.04.2011 року по 03.09.2012 року) та заступника прокурора Харківської області (з 04.09.2012 року по 22.02.2014 року).
47. Тобто, заходи з очищення влади (люстрації) до позивача були застосовані на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі, про перебування ОСОБА_1 на відповідних посадах.
48. Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 5 Закону № 1682-VII перевірці підлягають достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону.
49. Орган, який проводив перевірку, за результатами перевірки відомостей зазначених особою у заяві щодо не застосування до неї заборони, визначеної частиною третьою або четвертою статті 1 Закону № 1682-VII, складає висновок про результати перевірки, яким встановлено достовірність або недостовірність таких відомостей.
50. За приписами частини одинадцятої та дванадцятої статті 5 Закону № 1682-VII орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов`язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки. Такий висновок може бути оскаржений особою в судовому порядку.
51. У разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.
52. Частиною чотирнадцятою статті 5 Закону № 1682-VII визначено, що керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.
53. Водночас аналіз зазначених норм свідчить про те, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII, незалежно від того чи сприяла така особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.
54. Звільнення позивача проведено на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про його перебування на відповідних посадах. При цьому встановлення фактів особистої протиправної поведінки ОСОБА_1 не було метою цієї перевірки. Будь-яких доказів, як встановлено судами попередніх інстанцій, щодо вчинення дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, матеріали справи не містять.
55. Верховний Суд уважає за необхідне зазначити, що відсутність у Законі № 1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною третьою статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що кореспондує положенням частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).
56. Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
57. Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) звернула увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.
58. 17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі «Полях та інші проти України» (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, № 23231/18, № 47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців із забороною обіймати посади державної служби на підставі приписів Закону № 1682-VII, що одразу призвело до втрати всіх своїх здобутків.
59. У цьому рішенні ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, які призвели до втручання в право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_2 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.
60. Тобто, без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону № 1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації), що в свою чергу лягло й в основу постанови Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 3 червня 2020 року у справі № 817/3431/14. У цьому рішенні Верховний Суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацією влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
61. Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача щодо легітимної мети очищення влади, якої прагнули досягти органи державної влади, Верховний Суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.
62. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ від 23 жовтня 2014 року № 1475к не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
63. Верховний Суд зазначає, що вказане є достатньою підставою для визнання протиправним та скасування наказу Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року № 1475к щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Харківської області.
64. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
65. За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог щодо скасування спірного наказу із поновленням позивача на попередній роботі, у порядку статті 235 КЗпП України, у зв`язку із недотриманням відповідачем принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів, гарантування права на захист, презумпції невинуватості.
66. Стосовно аргументів касаційної скарги про те, що Генеральна прокуратура України не є належним відповідачем у справі щодо відшкодування коштів за час вимушеного прогулу, слід зазначити про таке.
67. Відповідно до статті 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
68. Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1697-VII Генеральна прокуратура України організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури.
69. За правилами частин першої та другої статті 89 вказаного Закону фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.
70. В свою чергу, відповідно до пункту 7 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі, зокрема прокуратури Харківської області.
71. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що в даному випадку нарахування та виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу має здійснюватися саме відповідачем - Генеральною прокуратурою України як органом, який приймав наказ про поновлення позивача на посаді заступника прокурора Харківської області та є головним розпорядником бюджетних коштів, в тому числі, прокуратури Харківської області.
72. Безпосередньо розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача, не є предметом касаційного оскарження.
73. Інші доводи касаційних скарг не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
74. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог.
75. Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
76. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 343 356 359 КАС України, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року N 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги офісу Генерального прокурора та Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіМ.В. Білак І.В. Дашутін О.В. Кашпур