ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2022 року

м. Київ

справа № 826/20453/16

провадження № К/9901/5451/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи - Міністерство фінансів України, Міністерство юстиції України, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» про скасування постанови та рішень, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у складі колегії суддів: Скочок Т.О., Кармазіна О.А., Катющенка В.П. від 12 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Костюк Л.О., Бужак Н.П., Кузьменка В.В. від 17 січня 2019 року,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи - Міністерство фінансів України, Міністерство юстиції України, ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк», у якому просив:

- скасувати постанову Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 року № 961 «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи»;

- скасувати рішення Національного банку України від 18 грудня 2016 № 498-рш/БТ щодо виведення ПАТ КБ «ПриватБанк» з ринку за участю держави;

- скасувати рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 грудня 2016 року № 2859 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «ПриватБанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.

3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що фізична особа наділена правом оскаржити до суду не будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, які, на її думку, були вчинені з порушенням вимог закону, а лише ті, що мають безпосереднє відношення до особи, яка подала адміністративний позов.

4. Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зобов`язаний був зазначити не лише в чому полягали неправомірність, на його думку, оскаржуваних рішень, а й чим останні порушують його права та інтереси у сфері публічно-правових відносин, що позивачем належним чином зроблено не було.

5. Верховний Суд України у постанові від 24 жовтня 2017 у справі № 826/1162/16 сформував висновок, що позивач, який є акціонером банку, але не є власником істотної участі в банку, не володіє великим (значним, істотним) пакетом акцій, що надає йому основоположний, вирішальний ступінь впливу на діяльність банку, не може бути визнаний особою, що вправі звертатись до суду у зв`язку із втручанням органів державної влади в особі НБУ та Фонду у його суб`єктивні майнові права. Не може бути позивачем у спорах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності НБУ й акціонер з незначною кількістю акцій чи акціонер, якого за рядом подібних до зазначених критеріїв максимально не можна наблизити (прирівняти) до особи, яка прямо і безпосередньо потерпіла від дій чи рішень НБУ.

6. У межах спірних правовідносин позивач - ОСОБА_1 - не є акціонером ПАТ КБ «ПриватБанк» з істотною участю, а тому є неналежним позивачем за даними позовними вимогами, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольним позовні вимоги.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

8. Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до категорії неплатоспроможних» від 18 грудня 2016 року № 498-рш/БТ ПАТ КБ «ПриватБанк» віднесено до категорії неплатоспроможних, а також вирішено Департаменту банківського нагляду не пізніше дня, наступного за днем прийняття цього рішення, забезпечити надання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб копії цього рішення.

9. На підставі викладеного, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «ПриватБанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» від 18 грудня 2016 року № 2859, яким розпочато процедуру виведення ПАТ КБ «ПриватБанк» з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 19 грудня 2016 року по 18 січня 2017 року та призначено уповноважених осіб Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у вказаному банку.

10. Рішенням Правління Національного банку України «Про надання пропозиції Кабінету Міністрів України щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави» від 18 грудня 2016 року № 499-рш/БТ затверджено пропозицію Національного банку України про участь держави у виведенні ПАТ КБ «ПриватБанк» з ринку, шляхом його продажу інвестору в особі держави, в якій зазначено, що відповідно до частини третьої статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з метою запобігання виникненню нестабільної ситуації у банківській системі України, враховуючи системну важливість ПАТ КБ «ПриватБанк», надано пропозицію щодо його виведення з ринку за участі держави у спосіб, визначений пунктом 5 частини другої статті 39 цього Закону.

11. Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 18 грудня 2016 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки України в економічній сфері та захисту інтересів вкладників», яке введено у дію Указом Президента України від 18 грудня 2016 року № 560/2016, вирішено запропонувати Кабінету Міністрів України розглянути на підставі пропозицій Національного банку України питання щодо капіталізації за участю держави в установленому законодавством порядку ПАТ КБ «ПриватБанк».

12. Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 року № 961 «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи» постановлено:

« 1. Прийняти пропозицію Національного банку щодо участі держави в особі Міністерства фінансів у виведенні з ринку ПАТ КБ «ПриватБанк» у спосіб, визначений пунктом 5 частини другої статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

2. Установити, що:

держава в особі Міністерства фінансів придбаває акції ПАТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі за одну гривню;

після виконання абзацу другого цього пункту з метою відновлення та забезпечення стабільної роботи ПАТ КБ «ПриватБанк» держава в особі Міністерства фінансів бере участь у його додатковій капіталізації шляхом придбання акцій додаткової емісії існуючої номінальної вартості на суму, що не перевищує розміру мінімальної потреби в капіталі, розрахованої Національним банком.

3. Міністерству фінансів:

забезпечити для виконання абзацу другого пункту 2 цієї постанови укладення договору купівлі-продажу акцій ПАТ КБ «ПриватБанк» після здійснення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заходів, визначених статтею 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», забезпечення прозорої, керованої, контрольованої і безперервної роботи системи інформаційних технологій і процесів оброблення інформації та узгодження з Національним банком плану підтримання ліквідності ПАТ КБ «ПриватБанк». Видатки на придбання зазначених акцій здійснити за рахунок коштів, передбачених Міністерству фінансів у державному бюджеті на його утримання;

здійснювати для забезпечення виконання абзацу третього пункту 2 цієї постанови випуск облігацій внутрішньої державної позики в розмірі до 116 800 000 000 гривень із строком обігу до 15 років та відсотковою ставкою доходу на рівні не вище 10,5% річних із подальшим внесенням їх від імені держави в оплату за акції додаткової емісії ПАТ КБ «ПриватБанк»;

у тримісячний строк внести пропозиції щодо необхідності додаткової капіталізації ПАТ КБ «ПриватБанк» за результатами проведеної міжнародно визнаною аудиторською компанією оцінки його фінансового стану.

4. Взяти до відома рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 грудня 2016 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки України в економічній сфері та захисту інтересів вкладників», введене в дію Указом Президента України від 18 грудня 2016 року № 560».

13. Уважаючи рішення Правління Національного банку України від 18 грудня 2016 року № 498-рш/БТ, рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 грудня 2016 року № 2859 та постанову Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 року № 961 необґрунтованими, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

14. Касаційна скарга обґрунтована тим, що під час винесення оскаржуваного рішення Національним банком України не зазначено жодної законодавчо мотивованої підстави для визнання ПАТ КБ «ПриватБанк» неплатоспроможним.

15. З огляду на вимоги Закону України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків», а також статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» при ухваленні Кабінетом Міністрів України рішення про прийняття участі у виведенні ПАТ КБ «ПриватБанк» з ринку, а також додатковій його капіталізації, обов`язковим було додержання процедури перевірки відповідності ПАТ КБ «ПриватБанк» критеріям, встановленим Експертно-аналітичною радою з питань участі держави у статутному капіталі банків, про що мало бути зазначено у відповідній пропозиції/рекомендації, затвердженої протоколом Експертно-аналітичної Ради. В той же час, як свідчать обставини справи, зокрема наявні в матеріалах адміністративної справи документи, що були долучені сторонами спору, жодних рішень відносно ПАТ КБ «ПриватБанк» Експертно-аналітична рада з питань участі держави у статутному капіталі банків не ухвалювала.

16. Позивач зазначає, що на момент прийняття оскаржуваних постанов та рішень був клієнтом ПАТ КБ «ПриватБанк» та мав відкритий картковий рахунок № НОМЕР_1 , для користування яким на ім`я ОСОБА_1 було відкрито приватний акаунт в електронній програмі ПАТ КБ «ПриватБанк» «ПРИВАТ24». В даній програмі наявні всі особисті дані позивача, які він зазначав під час відкриття карткового рахунку, а саме: серія та номер паспорту; дата видачі паспорту та ким він був виданий; адреса реєстрації; ідентифікаційний номер; місце роботи; розмір заробітної плати; номер телефону, тощо. У зв`язку з переходом ПАТ КБ «ПриватБанк» у власність держави на підставі оскаржуваних постанов, у власність держави також перейшли і права на електронну програму «Приват24». Сама ж програма «Приват24» працює на базі хмарної операційної системи Corezoid, яка належить американській компанії Middleware. ПАТ КБ «ПриватБанк» має акаунт в Corezoid і всі процеси всередині цього акаунта є власністю банку. Однак, враховуючи, що хмарна операційна система Corezoid не являється власністю банку, а належить американській компанії Middleware, ПАТ КБ «ПриватБанк» в даний момент не може повноцінно забезпечити захист персональних даних клієнтів банку.

17. Приймаючи оскаржувані постанови та рішення, відповідачами не було враховано, що наслідками переходу ПАТ КБ «ПриватБанк» у власність держави стане порушення прав його клієнтів в частині неправомірного розповсюдження особистих даних користувачів, неправомірного відкриття банківської таємниці клієнтів банку, значного погіршення роботи банку тощо.

18. Кабінетом Міністрів України, Національним банком України та Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» подані відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року, у яких вони просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права

19. В контексті завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

20. Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

21. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.

22. Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

23. За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

24. Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

25. Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004. Поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

26. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: «Дозволено все, що передбачено у законі», а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: «Дозволено все, що не забороняється законом».

27. Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.

28. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

29. З огляду на вимоги статей 2 5 Кодексу адміністративного судочинства України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

30. Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені Кодексом адміністративного судочинства України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

31. Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:

а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»);

д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

32. Вказана правова позиція сформована в постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 362/4977/16-а.

33. При з`ясуванні статусу позивача як «потерпілого», Суд керується практикою, напрацьованою Європейським судом з прав людини. Поняття «потерпілий» має автономне значення (не залежить від національного законодавства) і має значення лише для цілей застосування Конвенції. Водночас, підходи ЄСПЛ мають важливе методологічне значення для розвитку практики національних судів.

34. Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

35. Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

36. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

37. Згідно висновку Верховного Суду, сформованому у постанові від 23 листопада 2018 року у справі № 296/10121/17, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

38. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

39. В якості наявного порушеного права у межах спірних правовідносин позивачем вказано те, що прийняття оскаржуваних рішень призвело до порушення норм чинного законодавства щодо обробки та захисту персональних даних, а також до розкриття банківської таємниці, оскільки хмарна операційна система Corezoid (належить американській компанії Middleware), на якій працює програма «Приват24», не є власністю банка, а тому ПАТ КБ «ПриватБанк» після переходу у власність держави не може повноцінно забезпечити захист персональних даних клієнтів.

40. Правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, врегульовано Законом України «Про захист персональних даних».

41. Статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» визначено, що

володілець персональних даних - фізична або юридична особа, яка визначає мету обробки персональних даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом;

розпорядник персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця;

суб`єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються.

42. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про захист персональних даних» суб`єктами відносин, пов`язаних із персональними даними, є: суб`єкт персональних даних; володілець персональних даних; розпорядник персональних даних; третя особа; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

43. Згідно із частиною другою статті 4 Закону України «Про захист персональних даних» володільцем чи розпорядником персональних даних можуть бути підприємства, установи і організації усіх форм власності, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, фізичні особи - підприємці, які обробляють персональні дані відповідно до закону.

44. Частиною першою статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею.

45. Відповідно першої - третьої статті 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки зобов`язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом:

обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;

застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.

Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов`язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов`язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов`язків.

Банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до статті 47 цього Закону.

46. Отже, у розумінні Закону України «Про захист персональних даних» та Закону України «Про банки і банківську діяльність» володільцем та розпорядником персональних даних/банківської таємниці являється юридична особа, а не її засновники/власники істотної участі/кінцеві бенефіціарні власники.

47. З огляду на викладене, будь-яка зміна в структурі власності юридичної особи - володільця персональних даних/банківської таємниці, не передбачає передачі будь-яких персональних даних/банківської таємниці третім особам, в даному випадку новим власникам юридичної особи, або перехід до них відповідних прав з обробки таких персональних даних.

48. Зміна власника юридичної особи ніяким чином не впливає на законність обробки персональних даних/інформації, що становить банківську таємницю, такої особи із застосуванням засобів та у спосіб, що відповідають визначеним цілям такої обробки, правовий режим та захист відповідних персональних даних/банківської таємниці.

49. Крім того, операційна система Corezoid не була власністю ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки, за твердженням позивача, належить американській компанії Middleware, а відтак, факт придбання державною в особі Міністерства фінансів України акцій ПАТ КБ «ПриватБанк» не змінило існуючого до цього режиму роботи програми «Приват24».

50. Зважаючи на встановлені обставини справи, Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що доводи позивача є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваних рішень на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача.

51. Відсутність порушень прав позивача з боку відповідачів у зв`язку із прийняттям оскаржуваних рішень у цій справі виключає можливість задоволення адміністративного позову.

52. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин; у рішеннях повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді Я.О. Берназюк

Т.Г. Стрелець