ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2020 року

м.Київ

справа № 826/21859/15

адміністративне провадження № К/9901/14412/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Будпостач" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2015 року (суддя Келеберда В.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року (головуючий суддя Сорочко Є.О., судді: Бистрик Г.М., Земляна Г.В.) у справі за позовом Приватного підприємства "Будпостач" до Черкаської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2015 року Приватне підприємство "Будпостач" (далі - Підприємство, позивач) звернулось до суду з позовом до Черкаської митниці ДФС (далі - Митниця, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №902000003/2015/301875/2 від 27 травня 2015 року.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Підприємство вказувало, що визначення митним органом митної вартості товарів, які ввозились на митну територію України, за другорядними (за ціною договору щодо ідентичних товарів, щодо подібних (аналогічних) товарів та резервному), а не по основному (за ціною договору), як було здійснено позивачем, методами суперечить вимогам Митного кодексу України (далі - МК України), оскільки декларантом було надано всі необхідні документи для ідентифікації товарів, що ввозились, та підтвердження заявленої ним митної вартості останніх.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи такі рішення, суди виходили з того, що у зв`язку із непідтвердженням Підприємством правильності визначення митної вартості імпортованих товарів за ціною договору (контракту), відповідачем правомірно скориговано останню за другорядними методами.

Не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій наведених ним як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі доводів та обґрунтувань щодо безпідставного визначення митним органом митної вартості імпортованих Підприємством товарів із застосуванням другорядних методів, зважаючи, що митна вартість останніх, визначена за основним методом, була належним чином підтверджена поданими доказами.

Відповідач в письмових запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до наступного висновку.

Судами встановлено, що 08 квітня 2013 року між Підприємством (як покупцем) та фірмою TAIZHOU OUKE PUMP CO., LTD (як продавцем) укладено контракт №347, відповідно до пункту 1 якого продавець продає, а покупець купує з доставкою на територію України морським транспортом товари згідно з проформою-інвойсом чи інвойсом.

Загальна вартість контракту складає 5 000 000 доларів США (пункт 2 контракту).

Також в пункті 3 контракту сторонами передбачений порядок проведення платежів шляхом або передплати на рахунок продавця в сумі часткової поставки, зазначеної в проформі-інвойсі та/або інвойсі, або шляхом відкриття безвідкличних документарних акредитивів на суму часткової поставки у відповідності до проформи-інвойсу(ів) та/або інвойсу(ів) продавця, або шляхом відстрочки платежу в строки, визначені у відповідній проформі-інвойсі та/або інвойсі.

З метою розмитнення придбаного на виконання умов контракту товару - насосів для води та запасних частин для їх сервісного обслуговування позивачем 26 травня 2015 року подано до Митниці митну декларацію №902030000/2015/301875, в якій митну вартість товарів №1 - №3 визначено за основним методом - ціною договору (контракту).

Для підтвердження заявленої митної вартості товарів позивачем надано: картку обліку особи, яка здійснює операції з товарами, №100/2012/0003902 від 14 січня 2015 року; міжнародну автомобільну накладну №8147 від 25 травня 2015 року; коносамент №4359-0177-504.015 від 27 квітня 2015 року; коносамент №MSCUYZ529820 від 27 квітня 2015 року; документ, що підтверджує вартість перевезення товару, від 22 травня 2015 року, документ, що підтверджує вартість страхування, №00339 від 25 травня 2015 року; прейскурант (прайс-лист) виробника товару від 12 січня 2015 року; рахунок-фактуру (інвойс) №15OUEKA-008 від 23 квітня 2015 року; рахунок-фактуру (інвойс) №15OUEKA-008 (з/ч) від 23 квітня 2015 року; рахунок-фактуру (інвойс) №15OUEKA-008 (переклад з/ч) від 23 квітня 2015 року; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №3 від 24 грудня 2014 року; зовнішньоекономічний договір (контракт) №347 від 08 квітня 2013 року; декларацію про відповідність №UA.TR.061.D.01419-15 від 26 травня 2015 року; інформацію про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товару №2791 від 27 квітня 2015 року; сертифікат походження товару форми «А» №15С3326А2480/00009 від 30 квітня 2015 року; інші некласифіковані документи: висновок №061/864ВНД від 26 травня 2015 року, лист від 20 травня 2015 року, лист від виробника від 23 березня 2015 року.

За результатами розгляду поданих до митного оформлення документів, митним органом повідомлено декларанта про виявлені в документах розбіжності та відсутність усіх відомостей щодо фактично сплаченої ціни, а також витребувано додаткові документи: висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, каталоги, прайси, специфікації виробника товару.

У зв`язку із повідомленням декларанта про неможливість надання витребуваних документів в межах строку, встановленого частиною 3 статті 53 МК України, Митницею 27 травня 2015 року прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №902000003/2015/301875/2, згідно з яким митну вартість товару №1 (насосів для води) визначено за ціною договору щодо ідентичних товарів, а товарів №2 та №3 (запасних частин для сервісного обслуговування водяних насосів) - відповідно за резервним методом і за ціною договору щодо подібних товарів.

В графі 33 прийнятого рішення митний орган зазначив про непідтвердження декларантом митної вартості товарів та методу її визначення, зокрема, пунктом 1 контракту №347 від 08 квітня 2013 року визначено, що умови оплати зазначаються в інвойсах або проформах-інвойсах, а пунктом 3 зазначеного контракту передбачені декілька можливих варіантів розрахунків за товар, разом з тим в інвойсі №150UKEA-008 від 23 квітня 2015 року щодо відомостей про умови оплати товару є посилання на контракт №347 від 08 квітня 2013 року, що не дає можливості встановити, що сторони дійшли згоди по всім істотним умовам договору при поставці даної партії товарів; відповідно до документу, який підтверджує вартість перевезення, страхування вантажу не передбачено, проте декларантом подано страховий сертифікат №00339 від 25 травня 2015 року; в наданих декларантом документах відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості (не подано договір про здійснення транспортно-експедиційного обслуговування, документів від перевізника (експедитора), які передбачені договором та підтверджують вартість транспортно-експедиційних послуг).

Не погоджуючись із прийнятим відповідачем рішенням про коригування митної вартості товарів, Підприємство звернулось до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ж до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з пунктами 23 та 24 частини 1 статті 4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

За змістом статей 49 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (частини 1 та 2 статті 51 МК України).

Так частинами 1 - 3 статті 57 (глава 9 розділу ІІІ) МК України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із частинами 1 - 2 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Відповідно до частини 2 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

За змістом частин 1 - 3 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (частини 5 - 6 статті 53 МК України).

Згідно із частинами 1 - 3 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

В той же час частиною 6 зазначеної статті передбачено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

У відповідності до частин 1 та 2 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

У разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі (частина 12 статті 264 МК України).

Отже митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 МК України (у разі визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за першим методом).

При цьому, митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов`язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, або ж у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.

Водночас приписи вказаних статей зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Як вже зазначалось в цій постанові, здійснюючи коригування визначеної позивачем за основним методом митної вартості імпортованих товарів, Митниця виходила з того, що пунктом 1 контракту №347 від 08 квітня 2013 року визначено, що умови оплати зазначаються в інвойсах або проформах-інвойсах, а пунктом 3 зазначеного контракту передбачені декілька можливих варіантів розрахунків за товар, разом з тим в інвойсі №150UKEA-008 від 23 квітня 2015 року щодо відомостей про умови оплати товару є посилання на контракт №347 від 08 квітня 2013 року, що не дає можливості встановити, що сторони дійшли згоди по всім істотним умовам договору при поставці даної партії товарів; відповідно до документу, який підтверджує вартість перевезення, страхування вантажу не передбачено, проте декларантом подано страховий сертифікат №00339 від 25 травня 2015 року; в наданих декларантом документах відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості (не подано договір про здійснення транспортно-експедиційного обслуговування, документів від перевізника (експедитора), які передбачені договором та підтверджують вартість транспортно-експедиційних послуг).

Суд же першої інстанції, розглядаючи дану справу й відмовляючи в задоволенні позову, фактично лише перелічив наведені Митницею обставини, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, не навівши при цьому жодних власних мотивів й обґрунтувань, за яких він прийшов до висновку про правильність позиції митного органу.

Разом з тим суд залишив поза увагою та, як наслідок, не надав оцінки й доводам позивача щодо того, що відсутність в інвойсі чітко визначених умов оплати товарів не може бути підставою для коригування його митної вартості, адже остання визначена з врахуванням умов поставки й встановленої в інвойсі та інших документах ціни, а також не встановив, яким чином ця обставина як така вплинула або могла вплинути на правильність заявленої Підприємством митної вартості товарів.

Також не враховано судом й тверджень Підприємства про те, що під час митного оформлення ним подавалась довідка про вартість перевезення (про що зазначив й сам відповідач у картці відмови та оскаржуваному рішенні), а тому неподання ним договору про здійснення транспортно-експедиційного обслуговування (який до того ж Митницею додатково не витребовувався) не могло бути підставою для здійснення коригування митної вартості.

Водночас в оскаржуваному рішенні Митниця посилалась на те, що відповідно до документу, який підтверджує вартість перевезення, страхування вантажу не передбачено, проте декларантом подано страховий сертифікат №00339 від 25 травня 2015 року, втім, як вказує позивач таке страхування здійснювалось на підставі окремого договору, що не суперечить вимогам законодавства, а витрати по страхуванню включені у митну вартість, що, однак, залишилось поза увагою та дослідженням суду.

Крім того в своєму рішенні суд зазначив й про те, що пунктом 4.2 договору транспортного експедирування №КН0030FS від 10 квітня 2013 року передбачено, що рахунки експедитора підлягають оплаті протягом 10 календарних днів з моменту виставлення такого рахунку, який, в свою чергу, датований 22 травня 2015 року і строк оплати визначено до 06 липня 2015 року, проте платіжні документи щодо його сплати позивачем до Митниці не надавались, не взявши при цьому до уваги доводів Підприємства про те, що станом на дату прийняття митним органом оскаржуваного рішення (27 травня 2015 року) строк сплати рахунку ще не сплив.

Апеляційний суд цих недоліків суду першої інстанції також не усунув.

Частинами 4, 5 статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) передбачалось, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У відповідності до змісту наведених положень суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Загальне правило оцінки доказів сформульоване у частині 1 статті 86 КАС України, згідно з яким суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 1 статті 138 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Тобто предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. З`ясуванню і перевірці доказами підлягають також причини і умови, які сприяли правопорушенню або виникненню публічно-правового спору.

Як передбачалось статтею 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Аналогічні за змістом положення закріплені і в КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Неповнота при з`ясуванні обставин цієї справи призвела до передчасних висновків судів попередніх інстанцій. Зазначені недоліки унеможливлюють формулювання правового висновку, а їх усунення можливе лише у разі відновлення судового розгляду справи судом першої інстанції.

Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статей 349 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Будпостач" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко