ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 826/22446/15

адміністративне провадження № К/9901/5169/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2017 року (суддя Літвінова А.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 року (головуючий суддя Василенко Я.М., судді: Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі №826/22446/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Групем» до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Групем» (надалі позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.09.2015 року №0005612203, яким товариству визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 435 558 грн., у тому числі 348 446 грн. основний платіж, 87 112 грн. - штрафні (фінансові) санкції та №0005622203, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на суму 220 687 грн., у тому числі 176 550 грн. основний платіж, 44 137 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим органом в акті перевірки не наведені доводи в підтвердження того, що рекламні матеріали не були фактично виготовлені та розміщені у Київському та Харківському метрополітенах та інших носіях, обумовлених договором, що свідчило б про не здійснення господарської операції та спростувало її реальність. Контролюючим органом не враховані фото звіти наданих послуг, які підтверджують розміщення рекламних матеріалів відповідно до умов договору від 30.01.2013 року №30/13. Вважає, що чинним законодавством не передбачено обов`язку платника податків перевіряти інформацію про фінансово-господарську діяльність контрагента чи про його постачальників, а також законність його діяльності. Посилається на реальність господарських операцій та безпідставність висновків податкового органу про відсутність ресурсів у контрагентів для виконання умов договору.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 року, адміністративний позов задоволений. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 25.09.2015 року №0005612203 та №0005622203.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 року у справі №826/22446/15.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку відповідача, полягають у нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, відсутності ресурсів та економічну недоцільність залучення третіх сторін до виконання договорів позивача з його контрагентами.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2014 року.

Перевіркою встановлено порушення підприємством підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 450 640,00 грн.; статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 496 482,00 грн.

За наслідками перевірки контролюючим органом складено акт від 09.06.2015 року №3063/26-58-22-03/35428493 та прийняті податкові повідомлення-рішення від 01.07.2015 року №0003462203, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 563 300,00 грн., у тому числі: 450 640,00 грн. - основний платіж, 112 660,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції та №0003472203, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на суму 620 603,00 грн., у тому числі: 496 482,00 грн. - основний платіж, 124 121,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями товариство подало скаргу від 14.07.2015 року № 51 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

За результатами розгляду скарги податковим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка товариства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2014 року з питань, що стали предметом скарги.

За наслідками перевірки складено акт від 09.09.2015 року №4434/26-58-22-03/35428493 (надалі - акт перевірки), яким встановлені порушення товариством підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 348 446,00 грн. та статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 176 550 грн.

Податковим органом 11.09.2015 року прийнято рішення про результати розгляду первинної скарги № 14095/10/26-15-10-05-35, яким скаргу товариства задоволено частково, а саме: скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.07.2015 року №0003462203 в частині податку на прибуток у сумі 102 194, 00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 25 548, 50 грн., а в іншій частині залишено без змін, та податкове повідомлення-рішення від 01.07.2015 року №0003472203 в частині податку на додану вартість у сумі 319 932,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 79 983, 50 грн., а в іншій частині залишено без змін.

Внаслідок прийнятого рішення за результатами розгляду скарги платника податків, податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 25.09.2015 року №0005612203, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 435 558,00 грн., у тому числі: 348 446,00 грн. основний платіж, 87 112,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції та №0005622203, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на суму 220 687,00 грн., у тому числі: 176 550,00 грн. основний платіж, 44 137,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Вважаючи, що податкові повідомлення-рішення контролюючого органу прийняті всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.

Правовідносини у справі регулюються Податковим кодексом України.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За приписами пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 199.1 статті 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Отже, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону Закон №996-XIV.

За змістом статті 2 Закону №996-XIV поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Частиною 2 статті 3 Закону №996-XIV визначено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За приписами статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з статтею 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі - Положення №88) первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

За вимогами пунктів 2.15 та 2.16 Положення №88 забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом №996-XIV.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між товариством та контрагентом укладено договір про надання рекламних послуг від 30.01.2013 року №30/13, відповідно до якого виконавець зобов`язується надати послуги з виготовлення та/або розміщення реклами клієнта замовника на спеціальних конструкціях відповідно до погоджених сторонами в додатку до договору умов проведення рекламної кампанії, а замовник зобов`язується оплатити належним чином та в повному обсязі надані послуги.

Між товариством та контрагентом укладено договір про надання послуг з розміщення реклами і мережі Інтернет від 30.04.2014 року № 24/04, відповідно до якого замовник замовляє, а виконавець зобов`язується надати рекламні послуги з розміщення рекламних матеріалів клієнта замовника в мережі Інтернет у строки та на умовах, обумовлених даним договором.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що документи первинного обліку підприємства містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам.

Попередніми судами також встановлено, що первинними документами (актами виконаних робіт, актами надання послуг, податковими накладними, звітами комісіонера та іншими документами) доведено факт реального виконання умов договорів, що надає позивачу право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з контрагентами.

Доводи скаржника про порушення контрагентом позивача податкового законодавства є безпідставними, оскільки за дане порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для контрагента, а не для позивача.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Таким чином, Касаційний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність та необґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Скаржник доводами касаційної скарги не довів суду правомірність і обґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень та відсутність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Враховуючи викладене, зважаючи на встановлені обставини, що підтверджуються доказами, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 року у справі №826/22446/15 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник