ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2025 року

м. Київ

справа № 826/24697/15

касаційне провадження № К/9901/33509/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Олендера І.Я., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві (далі - Управління) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2020 (суддя Григорович П.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 (головуючий суддя - Земляна Г.В., судді - Мєзєнцев Є.І., Парінов А.Б.) у справі за позовом Консорціуму «Науково-виробниче об`єднання «Укргідроенергобуд» (далі - Консорціум) до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправними дій,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року Консорціум звернувся до суду з позовом до Управління (яке є правонаступником ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС м. Києва), в якому (з урахуванням уточнення позовних вимог) просив: скасувати податкове повідомлення -рішення № 0004822202 від 28.06.2015; визнати протиправними дії ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, які полягають у встановленні завищення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за грудень 2014 року в сумі 747678,00 грн.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми податкового кредиту були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ «Компанія «Дісо» та ТОВ «Тріада Торг». Зазначив, що господарські операції із зазначеними контрагентами фактично відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки ґрунтуються лише на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 28.05.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020, позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення № 0004822202 від 28.06.2015. В решті позову відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Консорціум правомірно сформував податковий кредит у грудні 2014 року за господарськими операціями із ТОВ «Компанія «Дісо» та ТОВ «Тріада Торг», оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, які не містять дефектів форми та змісту, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків, сприяли отриманню доходу, придбані у зазначених контрагентів товарно-матеріальні цінності були використані позивачем у процесі здійснення господарської діяльності, зокрема, передані у монтаж разом із паспортами якості для філії позивача, для потреб якої і проводились оспорювані закупівлі, що підтверджується відповідними договорами та первинними бухгалтерськими документами, а відтак оспорюване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог, Управління подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує, що судами залишено поза увагою непідтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами з підстав відсутності товарно-транспортних накладних, які б підтверджували факт транспортування товарно-матеріальних цінностей від продавця до покупця, ненадання позивачем до перевірки паспортів/сертифікатів якості, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, відсутності у контрагентів позивача необхідної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів, незнаходження контрагентів позивача за місцезнаходженням, що, в свою чергу, унеможливило проведення зустрічних звірок.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.12.2020 відкрив провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу Консорціум просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін з підстав того, що в процесі розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було досліджене питання транспортування товару та підтверджене його транспортування від постачальника через генпідрядника до замовника, виходячи із договірного порядку передачі супроводжувальної експлуатаційної документації, що було узгоджено умовами договорів поставки від 21.01.2014 № 21/01-2014 та від 09.09.2014 № 2014-09/09. Також, Консорціум вказує, що посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 22.04.2020 у справі № 826/26660/15 є безпідставними, оскільки питання, яке досліджувалося у цій справі, стосувалися господарської операції, за результатами проведення якої право платника на витрати та податковий кредит підтверджувалося недостовірними первинними документами, підписаними особою, яку неможливо ідентифікувати.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 25.03.2025 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 26.03.2025.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено позапланову виїзну перевірку Консорціуму з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Дісо», ТОВ «Тріада торг» за період з 01.11.2014 по 31.12.2014, результати якої оформлені актом №257/26-59-22-02/33834660 від 11.06.2015 (далі - акт перевірки), за висновками якого позивачем були порушені вимоги пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за листопад 2014 року на загальну суму 409053,00 грн та завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового)періоду за грудень 2014 року на 747678,00 грн (рядок 19 Декларації за грудень 2014 року).

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення від 28.06.2015 №0004822202, яким Консорціуму збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 613580,00 грн, в тому числі: за основним платежем в сумі 409053,00 грн, штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 204527,00 грн.

Фактичною підставою для збільшення Товариству грошових зобов`язань з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) слугували висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Компанія «Дісо», ТОВ «Тріада торг», яка, в свою чергу, обґрунтовується контролюючим органом з огляду на порушення норм податкового законодавства контрагентами позивача та третіми особами в ланцюгу постачання, з якими позивач у взаємовідносини не вступав, а також на відсутності у контролюючого органу інформації про основні засоби і трудові ресурси прямих контрагентів позивача. Зазначені обставини встановлені контролюючим органом виключно на підставі податкової інформації про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Компанія «Дісо» і ТОВ «Тріада торг». Крім того відповідач посилався на відсутність товарно-транспортних накладних, які б підтверджували обставини транспортування товару від контрагентів до позивача, а також відсутність сертифікатів якості. Інших обставин збільшення позивачу сум грошових зобов`язань, зменшення розміру від`ємного значення та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій акт перевірки в собі не містить.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду виходить із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 ПК України.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 ПК України ля цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Абзацом першим пункту 44.2 статті 44 ПК України встановлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Визначення поняття господарської операції також наведене у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов`язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, у статті 198 ПК України встановлено підстави, за яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов`язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 1 пункту 201.10 статі 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення витрат та податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ «Компанія «Дісо» (постачальник) та позивачем (покупець) були укладені договори поставки: від 27.03.2014 №27/03-14 та від 21.01.2014 №21/01-2014, які за змістом є ідентичними та не підлягають окремому дослідженню (далі - договори), відповідно до пунктів 1.1, 1.2 яких постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставити та передати у власність покупця товарно - матеріальні цінності, необхідні для потреб, що визначені у пункті 1.2 цього договору (далі іменовані як обладнання), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти та оплатити поставлене обладнання.

Обладнання постачається покупцю (позивачу) для робіт із завершення будівництва першої черги Дністровської гідроакумулюючої електростанції у складі трьох агрегатів (Уточнення проекту першої черги ГАЕС у складі трьох агрегатів).

Згідно пункту 4.1 договорів, поставка товару здійснюється на умовах поставки DDP: м. Новодністровськ, Чернівецька обл., Україна, відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс-2000».

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано наступні документи: специфікації; податкові накладні: №2 від 02.12.2014, №1 від 02.12.2014, №5 від 05.12.2014; розрахунки коригування: №8 від 24.11.2014, №9 від 24.11.2014, №4 від 02.12.2014, №5 від 02.12.2014, №6 від 05.12.2014, №7 від 05.12.2014, №8 від 05.12.2014; акт взаєморозрахунків; видаткові накладні №101 від 02.12.2014, №46 від 21.11.2014.

Також, між ТОВ «Тріада Торг» (постачальник) та позивачем (покупець) був укладений договір поставки від 09.09.2014 №2014-09/09, який за змістом є ідентичним зазначеним вище договорам, укладеним позивачем з ТОВ «Компанія «Дісо», а тому не підлягає окремому дослідженню.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано наступні документи: специфікації; видаткові накладні: №27 від 18.12.2014, №7 від 03.11.2014, № 11 від 06.11.2014, №13 від 24.11.2014, №14 від 25.11.2014, №15 від 02.12.2014, №16 від 02.12.2014, №17 від 03.12.2014, №18 від 04.12.2014, №19 від 05.12.2014, №20 від 08.12.2014, №21 від 09.12.2014, №22 від 09.12.2014, №23 від 03.12.2014, №24 від 03.12.2014, №25 від 15.12.2014, №26 від 18.12.2014; повернення постачальнику №1 від 30.11.2015; податкові накладні: №3 від 03.12.2014, №4 від 03.12.2014, №5 від 03.12.2014, №12 від 15.12.2014, №1 від 03.11.2014, №2 від 06.11.2014, №5 від 24.11.2014, №6 від 25.11.2014, №1 від 02.12.2014, №2 від 02.12.2014, №6 від 04.12.2014, №7 від 05.12.2014, №8 від 08.12.2014, №9 від 09.12.2014, №17 від 09.12.2014, №13 від 18.12.2014 та оборотно-сальдові відомості.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, а контролюючим органом в процесі розгляду спарви не спростовано, що майно, отримане відповідно до видаткової накладної від 08.12.2014 року № 20, в подальшому поставлене Філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС» ПАТ «Укргідроенерго» відповідно до видаткової накладної від 25.05.2015 № 23 та акту прийому-передачі обладнання від 25.05.2015. Відповідно до зазначеного акту, устаткування упаковане, доставлене комплектно з паспортами.

У подальшому, відповідно до акту приймання-передачі устаткування до монтажу від 26.05.2015 № 56 майно прийнято Консорціумом в монтаж. З метою подальшого монтажу обладнання майно передано в субмонтаж відповідно до акту на передачу обладнання в монтаж від 28.05.2015 № 56 підрядній організації - ТОВ «Атіс-Україна», з якою Консорціумом укладено договір субпідряду на виконання будівельно-монтажних, пусконалагоджувальних робіт в ході завершення будівництва гідроагрегатів № 2 та № 3 Дністровської гідроакумулюючої електростанції від 12.09.2013 № 38-01/2011-К.

Підрядною організацією устаткування змонтовано, про що складено відповідні акти, а саме: акт змонтованого обладнання за липень 2015 року до акту № 4 (2 етап) та акт змонтованого обладнання за липень (2 етап) 2015 року до акту № 5.

Виконані роботи ТОВ «Атіс-Україна», у тому числі з монтажу майна, в установленому порядку прийняті Філією «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС» ПАТ «Укргідроенерго», про що складено відповідні акти приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в (акт № 4 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2015 року (2 етап); акт № 5 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2015 року (2 етап).

Аналогічним чином майно, отримане позивачем від ТОВ «Тріада Торг» за видатковими накладними від 06.11.2014 № 11, від 02.12.2014 № 15 та від 15.12.2014 № 25, від 05.12.2014 № 19, від 03.11.2014 № 7, від 24.11.2014 № 13, від 09.12.2014 № 22 в подальшому передане Філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС» ПАТ «Укргідроенерго».

Майно, отримане відповідно до видаткових накладних від 03.12.2014 № 23 та № 24, від 18.12.2014 № 27, від 18.12.2014 № 26 та від 02.12.2014 № 16, від 09.12.2014 № 21 в подальшому поставлене ТОВ «Холдингова Компанія «Енергомонтажвентиляція» відповідно до видаткових накладних від 03.12.2014 № 4, від 18.12.2014 № 29, від 10.12.2014 № 17.

При цьому, майно, передане ТОВ «Холдингова компанія «Енергомонтажвентиляція», використане даною підрядною організацією у ході виконання робіт по договору субпідряду на виконання будівельно-монтажних, пусконалагоджувальних робіт та поставку обладнання в ході завершення будівництва першої черги Дністровської гідроакумулюючої електростанції у складі трьох агрегатів від 01.10.2014 № 47-01/2011-К.

Виконані роботи ТОВ «Холдингова компанія «Енергомонтажвентиляція», у тому числі із використанням майна, в установленому порядку прийняті Філією «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС» ПАТ «Укргідроенерго», про що складено відповідні акти приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в (акт № 2 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2015 року; акт № 4 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року; акт № 5 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року).

Майно, отримане відповідно до видаткової накладної від 04.12.2014 № 18 в подальшому поставлене ТОВ «Атіс-Україна» відповідно до видаткової накладної від 11.12.2014 №20.

При цьому, майно, реалізоване на ТОВ «Атіс-Україна», використане підрядною організацією у ході виконання робіт по договору субпідряду на виконання будівельно-монтажних, пусконалагоджувальних робіт в ході завершення будівництва гідроагрегатів № 2 та № 3 Дністровської гідроакумулюючої електростанції від 12.09.2013 № 38-01/2011-К.

Виконані роботи ТОВ «Атіс-Україна», у тому числі із використанням майна, в установленому порядку прийняті Філією «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС» ПАТ «Укргідроенерго», про що складено відповідні акти приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в (акт № 6 приймання виконаних будівельних робіт за липень (2 етап) 2015 року; акт № 13 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2016 року).

Майно, отримане позивачем відповідно до видаткової накладної від 03.12.2014 №17 в подальшому поставлене ТОВ «Атіс-Україна» відповідно до видаткової накладної від 11.12.2014 № 19.

Дане майно (повітропроводи) використане підрядною організацією ТОВ "Атіс-Україна" у ході виконання робіт по Договору субпідряду на виконання будівельно-монтажних, пусконалагоджувальних робіт в ході завершення будівництва гідроагрегатів № 2 та № 3 Дністровської гідроакумулюючої електростанції від 12.09.2013 № 38-01/2011-К.

Виконані роботи ТОВ «Атіс-Україна», у тому числі із використанням майна, в установленому порядку прийняті Філією «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС» ПАТ «Укргідроенерго», про що складено акт приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в (акт № 6 приймання виконаних будівельних робіт за травень (2 етап) 2015 року).

Майно, отримане відповідно до видаткової накладної від 25.11.2014 № 14 в подальшому повернуто ТОВ «Тріада Торг» відповідно до накладної від 30.11.2014 № 1.

Стосовно використання позивачем придбаного обладнання у ТОВ «Компанія Дісо» в рамках власної господарської діяльності, судами було встановлено наступне.

Так, майно, отримане відповідно до видаткової накладної від 05.12.2014 № 103 було в подальшому поставлене Філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС» ПАТ «Укргідроенерго» відповідно до видаткових накладних від 15.12.2014 № 27 та від 22.05.2015 № 19, а також актів прийому-передачі обладнання від 15.12.2014 та 22.05.2015.

Згідно зазначених актів, устаткування упаковане, доставлене комплектно з паспортами.

Відповідно до актів приймання-передачі устаткування до монтажу від 16.12.2014 №116 та від 26.05.2015 № 55, майно прийнято Консорціумом в монтаж. З метою подальшого монтажу обладнання майно передано в субмонтаж відповідно до акту на передачу обладнання в монтаж підрядній організації - ТОВ «Атіс-Україна», з якою Консорціумом укладено договір субпідряду на виконання будівельно-монтажних, пусконалагоджувальних робіт в ході завершення будівництва гідроагрегатів № 2 та № 3 Дністровської гідроакумулюючої електростанції від 12.09.2013 № 38-01/2011-К.

Підрядною організацією устаткування змонтовано, про що складено відповідні акти, а саме: акт змонтованого обладнання за липень 1 етап 2015 року до акту № 7 та акт змонтованого обладнання за липень 1 етап 2015 року до акту № 3; акт змонтованого обладнання за липень 2015 року; акт змонтованого обладнання за липень 1 етап 2015 року до акту № 5 відповідно.

Виконані роботи ТОВ «Атіс-Україна», у тому числі з монтажу майна, в установленому порядку прийняті Філією «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС» ПАТ «Укргідроенерго», про що складено відповідні акти приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в (акт № 7 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2015 року; акт № 3 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2015 року; акт № 5 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2015 року).

Майно, отримане позивачем відповідно до видаткової накладної від 02.12.2014 № 101 в подальшому поставлене Філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС» ПАТ «Укргідроенерго» відповідно до видаткової накладної від 02.04.2015 № 3 та акту прийому-передачі обладнання від 02.04.2015.

Відповідно до актів приймання-передачі устаткування до монтажу від 06.04.2015 №37 та № 36 Майно прийнято Консорціумом в монтаж.

Майно, отримане відповідно до видаткової накладної від 21.11.2014 № 46 в подальшому поставлене Філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС» ПАТ «Укргідроенерго» відповідно до видаткової накладної від 25.03.2015 № 24 та акту прийому-передачі обладнання від 25.03.2015.

Відповідно до акту приймання-передачі устаткування до монтажу від 25.03.2015 № 29 майно прийнято Консорціумом в монтаж. З метою подальшого монтажу обладнання Майно передано в субмонтаж відповідно до акту на передачу обладнання в монтаж від 25.03.2015 №33 підрядній організації - ТОВ «Атіс-Україна», з якою Консорціумом укладено договір субпідряду на виконання будівельно-монтажних, пусконалагоджувальних робіт в ході завершення будівництва гідроагрегатів № 2 та № 3 Дністровської гідроакумулюючої електростанції від 12.09.2013 № 38-01/2011-К.

Майно, отримане позивачем відповідно до видаткової накладної від 24.11.2014 № 82 в подальшому поставлене ТОВ «Атіс-Україна» відповідно до видаткової накладної від 11.12.2014 №22.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що наданими позивачем доказами, наявними у матеріалах справи, підтверджується використання придбаних позивачем товарів у його господарській діяльності, надані первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія судів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що Управління не довело належними доказами, що договори, укладені між позивачем та ТОВ «Тріада Торг» і ТОВ «Компанія «Дісо» були укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а поставка товарів за цими договорами не мала реального змісту.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 виснувала, зокрема, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому, має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила, застосувавши норму частини восьмої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Цю норму Велика Палата Верховного Суду тлумачила як таку, в якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що 23.05.2020 набрали чинності зміни до статті 112 ПК України, внесені Законом України від 16.01.2020 № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466-IX).

Так, відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК України (у редакції Закону № 466-IX) особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

За висновком Великої Палати Верховного Суду зміни до статті 112 ПК України фактично закріпили нормативно ті підходи, які й до цього активно використовувалися в судовій практиці, а саме: доктрини належної обачності та індивідуальної юридичної відповідальності, - застосовували рішення Європейського суду з прав людини «Інтерсплав проти України», у якому позиція щодо «залученості» платника податків до протиправних діянь контрагента фактично запроваджувала ту саму належну обачність, яка згодом була відображена в Законі № 466-ІХ. Сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Водночас, у касаційній скарзі Управління не наводить доводів, що Консорціум самостійно вніс до первинних документів недостовірну інформацію щодо придбання товарів та/або щодо його постачальників. Так само контролюючий не зазначало та не надавало доказів, що Консорціум був обізнане щодо недостовірності даних про постачальників у первинних документах, на підставі яких задекларувало дані свого податкового обліку щодо податкового кредиту. У справі відсутні докази, що у Консорціуму були обґрунтовані підстави сумніватись у достовірності відомостей в первинних документах щодо його постачальників. Доводів такого змісту, так само як і доводів, що позивач діяв без належної обачності, використовуючи первинні документи для цілей податкового обліку, Управління у касаційній скарзі не наводить.

Застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права відповідає вищенаведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19. Не суперечать висновки судів попередніх інстанцій і правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові, на яку посилається Управління у касаційній скарзі.

Ухвалені у справі судові рішення відповідають вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення, його відповідності принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника на відсутність товарно-транспортних накладних, з огляду на те, що суди попередніх інстанцій дослідили зазначені обставини та надали їм відповідну правову оцінку, а факт наявності паспортів/сертифікатів на облладнання підтверджений матеріалами справи.

Доводам скаржника про наявність негативної інформації відносно контрагентів позивача, відсутності належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів та наявності недоліків у товарно-транспортних накладних судами надано відповідну правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідач у доводах касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку податкового кредиту за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева І.Я.Олендер В.В. Хохуляк