№ 826/2538/18 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2022 року

м. Київ

справа №826/2538/18

адміністративні провадження № К/9901/8514/20, № К/9901/8839/20, № К/9901/10704/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко В.В.,

представника позивача Швець Ю.В.,

представника відповідача-1 Пуленця А.С.,

представника третьої особи-1 Іщенка Р.А.,

представника третьої особи-2 Борисевича Д.В.,

представника ОСОБА_1 - Грицаєнко О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу №826/2538/18

за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Державної фіскальної служби України, треті особи: Міністерство фінансів України, Державна податкова служба України, Голова Державної податкової служби України Верланов Сергій Олексійович, Державна митна служба України, Голова Державної митної служби України Нефьодов Максим Євгенійович, виконуючий обов`язки Голови Державної фіскальної служби України Гутенко Денис Вікторович, особа, яка подавала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції - народний депутат України ОСОБА_1, про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку, провадження у якій відкрито

за касаційними скаргами Кабінету Міністрів України, Голови Державної податкової служби України Верланова Сергія Олексійовича та ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року (головуючий суддя - Клименчук Н.М., судді: Каракашьян С.К., Шрамко Ю.Т.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року (суддя-доповідач - Собків Я.М., судді: Мельничук В.П., Файдюк В.В.),

УСТАНОВИВ:

I. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У лютому 2018 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, відповідач-1), Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України, відповідач-2), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження КМУ від 31 січня 2018 року № 35-р «Про звільнення ОСОБА_2 з посади Голови Державної фіскальної служби України» (далі - Розпорядження);

- поновити його на посаді Голови ДФС України;

- стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_2 зазначає про протиправність оскаржуваного Розпорядження КМУ, оскільки вважає, що його видано з порушенням законів України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (по тексту - Закон № 889-VIII), від 17 березня 2011 року № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (по тексту - Закон № 3166-VI), від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (по тексту - Закон № 794-VII) Кодексу законів про працю України (по тексту - КЗпП України) та інших нормативно-правових актів. Позивач вказує, що спірне Розпорядження прийнято всупереч визначеної законодавством процедури та без належних і допустимих доказів. Зокрема, позивач повідомляє, що звільнений із займаної посади у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням внаслідок набуття громадянства іншої держави. Вказаний факт повідомлений листом Міжнародного офіцера зв`язку Національного кримінального агентства Великобританії Патріка Торкингтона від 11 квітня 2017 року. Відтак, на думку позивача, відповідач-1 був зобов`язаний провести службове розслідування відносно даного питання. Натомість, як стверджує позивач, йому не відомо чи проводилось службове розслідування чи дисциплінарне провадження щодо обставин, зазначених у спірному Розпорядженні. Крім того, позивач зазначає, що жодні пояснення стосовно обставин, які слугували підставою для його звільнення, у нього не відбиралися.

II. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження КМУ від 31 січня 2018 року №35-р «Про звільнення ОСОБА_2 з посади Голови Державної фіскальної служби України». Поновлено ОСОБА_2 на посаді Голови ДФС України. Стягнуто з ДФС України на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 183 342,84 грн. Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з ДФС України на користь ОСОБА_2 суми заробітної плати в межах одного місяця у розмірі 18 334,28 грн без урахування обов`язкових податків та зборів. Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді Голови ДФС України. Стягнуто на користь ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору у розмірі 704,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань КМУ.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час прийняття Урядом спірного Розпорядження про звільнення ОСОБА_2 порядок звільнення керівника центрального органу виконавчої влади визначався частиною першою статті 19 Закону № 3166-VI, відповідно до якої керівник центрального органу виконавчої влади призначається на посаду та звільняється з посади КМУ за пропозицією Комісії з питань вищого корпусу державної служби. З огляду на це, на час звільнення позивача з посади не передбачалось звільнення керівника ДФС України за поданням Прем`єр-міністра України, внесеним на підставі пропозиції Міністра фінансів України. В контексті вказаного суд першої інстанції наголосив, що Закон № 3166-VI має вищу юридичну силу, ніж Положення про Державну фіскальну службу України, затверджене постановою КМУ від 21 травня 2014 року № 236 (по тексту - Положення № 236), на приписи якого посилаються відповідачі.

При цьому суд першої інстанції визнав необґрунтованими доводи позивача про необхідність проведення дисциплінарного провадження та зазначив, що таке провадження може здійснюватись виключно з метою встановлення обставин вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку. Водночас, припиненню державної служби у зв`язку з набуттям особою громадянства іншої держави не передує здійснення дисциплінарного провадження, оскільки Закон № 889-VIII розрізняє два окремі випадки припинення державної служби, а саме, у разі набуття громадянства іншої держави та у разі вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, до якого не віднесено випадку набуття особою громадянства іншої держави.

Окружний адміністративний суд міста Києва зауважив, що єдиним документом, який надходив до відповідача-1 у межах спірних правовідносин від Комісії з питань вищого корпусу державної служби є лист від 30 січня 2018 року № 14-90/1-1-18. Однак, указаний лист не є пропозицією у розумінні частини першої статті 19 Закону № 3166-VI про звільнення ОСОБА_2 з посади Голови ДФС України. Відтак судом зроблено висновок про відсутність пропозиції Комісії з питань вищого корпусу державної служби про звільнення позивача з посади Голови ДФС України, як єдиного документу, який в силу вимог указаного Закону, міг бути підставою для прийняття оскаржуваного Розпорядження.

Щодо встановлення факту набуття ОСОБА_2 громадянства іншої країни суд першої інстанції зазначив, що останній міг бути звільнений з підстави набуття громадянства іншої держави виключно на підставі встановлення суб`єктом призначення (КМУ) такого факту. Понад те, лист-відповідь від Посольства Великої Британії в Україні, направлений за підписом Міжнародного офіцера зв`язку Національного кримінального агентства Великобританії Патріка Торкингтона, від 11 квітня 2017 року містить інформацію про нібито набуття ОСОБА_2 громадянства іншої країни, а не підтверджені доказами факти такого набуття. При тому позивач наявність у нього іншого, ніж українське, громадянства заперечує.

За наведених мотивів Окружний адміністративний суд дійшов висновку про недоведеність відповідачами правомірності звільнення ОСОБА_2 із займаної посади. Відтак, вказав на наявність правових підстав для скасування спірного Розпорядження, поновлення позивача на посаді Голови ДФС України з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Не погодившись з указаним судовим рішенням, відповідачі - КМУ та ДФС України, а також народний депутат України ОСОБА_1 оскаржили його в апеляційному порядку.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року задоволено клопотання ОСОБА_2 про відмову від позовних вимог у частині стягнення матеріальної шкоди, спричиненої незаконним звільненням, у вигляді стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Прийнято відмову ОСОБА_2 від позовних вимог у частині стягнення матеріальної шкоди, спричиненої незаконним звільненням, у вигляді стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. В цій частині визнано нечинним рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року та закрито провадження у справі.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2019 року виправлено описку в ухвалі суду від 20 грудня 2019 року, правильно зазначивши абзац другий її резолютивної частини: «Прийняти відмову ОСОБА_2 від позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди, спричиненої незаконним звільненням, у вигляді стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, в цій частині визнати нечинним рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року та в цій частині позовних вимог провадження у справі закрити.». Зазначено, що дана ухвала є невід`ємною частини ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково, прийнято його відмову від позовних вимог щодо поновлення на посаді Голови ДФС України. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді Голови ДФС України та в частині звернення до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді Голови ДФС України - визнано нечинним та закрито провадження у справі щодо зазначених позовних вимог.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року апеляційні скарги КМУ, ДФС України та народного депутата України ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року в частині визнання протиправним та скасування розпорядження КМУ від 31 січня 2018 року № 35-р «Про звільнення ОСОБА_2 з посади Голови Державної фіскальної служби України» - без змін.

У згаданій постанові суд апеляційної інстанції наголосив, що враховуючи відмову ОСОБА_2 від позовних вимог про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та закриття провадження у цих частинах, справа переглядається лише у межах позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування Розпорядження КМУ від 31 січня 2018 року № 35-р «Про звільнення ОСОБА_2 з посади Голови Державної фіскальної служби України».

Залишаючи без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у переглянутій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час прийняття КМУ спірного Розпорядження частина перша статті 19 Закону № 3166-VI передбачала, що керівник центрального органу виконавчої влади призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за пропозицією Комісії з питань вищого корпусу державної служби. Іншого порядку звільнення керівника центрального органу виконавчої влади, ніж указаний, чинне законодавство не передбачало. За таких обставин надходження пропозиції Комісії з питань вищого корпусу державної служби є обов`язковою передумовою для прийняття Урядом Розпорядження про звільнення Голови ДФС України незалежно від підстав, з яких припиняється державна служба.

Суд зауважив, що дисциплінарне провадження відносно ОСОБА_4 . Комісією з питань вищого корпусу державної служби не здійснювалось взагалі, жодної перевірки наведених у листі Міністра фінансів України О. Данилюка обставин не проводилось, жодного підтвердження чи спростування не надано. При цьому, жодних пропозицій Комісія з питань вищого корпусу державної служби Кабінету Міністрів України не подала. Отже, лист Комісії з питань вищого корпусу державної служби не може бути підставою для прийняття КМУ будь-якого кадрового рішення відносно Голови ДФС України ОСОБА_4 .

Апеляційний суд зазначив, що звільненню позивача з посади мало передувати встановлення факту набуття ним громадянства іншої держави. Водночас, у Розпорядженні відсутня інформація про те, громадянство якої держави набув ОСОБА_2 та на підставі яких доказів така обставина була встановлена.

Оцінюючи лист Посольства Великої Британії в Україні як доказ наявності у ОСОБА_2 громадянства Великої Британії, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що в ньому відсутні посилання на офіційний документ Великої Британії із зазначенням його реквізитів та найменування органу, що видав такий документ, на підставі якого зроблений висновок про наявність у ОСОБА_2 британського громадянства. Сам по собі такий лист не є доказом набуття ОСОБА_2 громадянства Великої Британії, не містить посилання на докази, які підтверджують такий факт та лише інформує про орган, якому будуть передані докази, які стосуються набуття позивачем громадянства іншої держави.

Також суд зауважив, що з метою належного дослідження доказів в рамках розгляду даної адміністративної справи, перед відповідачами неодноразово ставилося питання про наявність документів, які підтверджували б наявність факту подвійного громадянства ОСОБА_2 , про які, в тому числі, могло йтися у вищезазначеному листі. Проте таких доказів суду представлено не було. У зв`язку із цим, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідачів про набуття ОСОБА_2 громадянства Великої Британії, оскільки вони ґрунтуються виключно на інформації, яка за своїм змістом не дає змоги встановити юридичний факт, наявність якого могла б бути підставою для припинення державної служби ОСОБА_2 на посаді Голови ДФС України та його звільнення з такої посади.

У підсумку суд апеляційної інстанції констатував передчасність звільнення ОСОБА_2 з посади Голови ДФС України з підстав набуття громадянства іншої держави.

III. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг та їхній рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

24 березня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга КМУ на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року, в якій скаржник просить скасувати вказані судові рішення у частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити повністю.

Касаційна скарга КМУ подана з підстав неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій пункту 13 частини другої статті 18 та частини першої статті 19 Закону № 3166-VI та положень статті 84 Закону № 889-VIII та порушення норм процесуального права -статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). При цьому судом апеляційної інстанції здійснено застосування указаних норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 826/14204/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 826/17750/18, від 27 грудня 2019 року у справі № 826/12583/16. Водночас відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини першої статті 84 Закону № 889-VIII у подібних правовідносинах.

На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог КМУ вказує, що день настання (встановлення) факту наявності у ОСОБА_2 британського паспорта з відповідним статусом (громадянства іншої держави) визначається з моменту повідомлення Міністра фінансів України О. Данилюка у листі від 17 січня 2018 року № 17030-02-3/1421. Повідомлення щодо наявності у ОСОБА_2 громадянства Великої Британії фактично наявні в матеріалах кримінального провадження № 52017000000000218, проте суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зробив висновок про неналежність та недопустимість використаного відповідачем у якості доказу набуття позивачем іншого громадянства листа Посольства Великої Британії в Україні.

Скаржник зазначає, що норма, на яку посилається Шостий апеляційний адміністративний суд, а саме пункт 13 частини другої статті 18 Закону № 3166-VI передбачає, що Міністр у відносинах з центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується через міністра, порушує перед Кабінетом Міністрів України питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності керівника центрального органу виконавчої влади та його заступників. Водночас, статтею 68 Закону № 889-VIII та пунктом 9 статті 116 Конституції України визначено, що суб`єктом уповноваженим приймати рішення щодо ініціювання дисциплінарного провадження відносно ОСОБА_2 є саме Кабінет Міністрів України. Відтак, на думку скаржника, застосування судом апеляційної інстанції пункту 13 частини другої статті 18 Закону № 3166-VI до спірних правовідносин є помилковим.

Також на думку скаржника є необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про порушення Урядом частини першої статті 19 Закону № 3166-VI, оскільки КМУ, приймаючи спірне Розпорядження, керувався саме висновком Комісії з питань вищого корпусу державної служби, викладеним у листі від 30 січня 2018 року №14-90/1-1-18, згідно з яким факт набуття громадянства іншої держави є підставою для припинення державної служби у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням (пункт 2 частини першої статті 84 Закону № 889-VIII), що повністю узгоджується із частиною першою статті 19 Закону № 3166-VI.

За наведених мотивів відповідач-1 просить у порядку статті 351 КАС України скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Ухвалою від 07 квітня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за скаргою КМУ.

26 березня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Голови Державної податкової служби України (далі - ДПС України) Верланова Сергія Олексійовича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року, в якій скаржник просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити повністю.

Зазначена касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні зробив висновок про те, лист Посольства Великої Британії в України не є належним доказом, який підтверджує наявність у ОСОБА_2 громадянства іншої держави. Водночас, апеляційний суд не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19 серпня 2019 року у справі № 0940/1503/18, де Суд вказав, що для доказування громадянства іншої держави не встановлено вимог і для цього можуть бути використані будь-які письмові докази. Зокрема, в названій справі таким доказом був лист Служби безпеки України. В свою чергу, ОСОБА_2 не спростував інформацію, вказану в листі Посольства Великої Британії в України, що порушує принцип змагальності сторін, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2019 року у справі № 826/10142/16.

Крім того суд, вказуючи про порушення процедури звільнення ОСОБА_2 з огляду на «начебто» неотримання пропозиції від Комісії з питань вищого корпусу державної служби вдався до надмірного формалізму (правового пуризму), який направлений на скасування правильного за суттю рішення через вишукування помилок у формі (постанова Верховного Суду у справі № 826/14749/16).

З погляду скаржника, суд порушив принцип офіційного з`ясування обставин справи, оскільки не звернувся з дорученням до іноземного суду для збирання доказів щодо наявності у ОСОБА_2 громадянства Великої Британії, а також безпідставно відхилив листи, в яких наявна інформація про громадянство ОСОБА_2 .

Окремо скаржник відзначає про те, що позивач відмовився від позовних вимог про поновлення на роботі стягнення середнього заробітку, що нівелює мету адміністративного судочинства. В такому випадку, на думку скаржника, справа підлягала закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 238 КАС України, оскільки з огляду на приписи статті 235 КЗпП України вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку є нероздільними із вимогою про визнання протиправним та скасування акта, яким особу звільнено.

На підставі викладеного Голова ДПС України Верланов С.О. вважає, що Розпорядження КМУ від 31 січня 2018 року № 35-р «Про звільнення ОСОБА_2 з посади Голови Державної фіскальної служби України» прийняте на підставі, у межах повноважень та в порядку, передбаченому Конституцією та законами України.

Ухвалою від 07 квітня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за скаргою Голови ДПС України Верланова С.О.

11 квітня 2020 року до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 і ухвалити в цій нове рішення про відмову в позові.

Доводи касаційної скарги побудовані на тому, що кожен із міністрів Уряду наділений повноваженнями вносити на розгляд КМУ пропозиції та ставити на розгляд питання, які стосуються діяльності відповідних центральних органів виконавчої влади, контроль за діяльністю якими здійснюється через відповідного міністра, а Прем`єр-міністр України наділений необхідними повноваженнями для здійснення контролю за керівниками центральних органів виконавчої влади і винесення на розгляд КМУ питань пов`язаних з їх діяльністю, що зокрема включає в себе і можливість перебування таких осіб на займаних посадах. Відтак, отримавши лист Національного агентства з боротьби зі злочинністю Великої Британії з підтвердженням наявності у ОСОБА_2 паспорту Великобританії, Міністр фінансів України мав право вживати необхідні заходи для повідомлення зазначеної інформації суб`єкту призначення та винесення на розгляд КМУ питання можливості перебування зазначеної особи на посаді Голови ДФС України. В той же час, отримавши підтвердження офіційного представництва Великобританії про те, що позивач є громадянином цієї держави, КМУ мав діяти у відповідності до вимог статті 84 Закону № 889-VIII. Тож звільнення Голови ДФС України у випадку наявності іноземного громадянства здійснюється КМУ та не вимагає отримання подання якогось із органів, як передумови для звільнення.

Скаржник зауважує, що норми законодавства не передбачають надання Комісією з питань вищого корпусу державної служби пропозицій щодо звільнення Голови ДФС України із займаної посади у зв`язку з наявністю іноземного громадянства. Саме тому звільнення ОСОБА_2 з посади Голови ДФС України на підставі статті 84 Закону № 889-VIII не може відбуватися на підставі пропозиції Комісії.

Загалом, на думку скаржника, не має значення від кого КМУ дізнався про існування підстави для втрати позивачем права на державну службу, адже це не змінює того, що останній повинен був бути звільнений у зв`язку із набуттям громадянства іншої держави. При цьому, на думку касатора, лист Національного агентства з боротьби зі злочинністю Великої Британії від 11 квітня 2017 року у розумінні статей 73-76 КАС України є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом наявності у ОСОБА_2 громадянства Великої Британії.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 .

Позивач та інші учасники справи відзивів на касаційні скарги КМУ, Голови ДПС України Верланова С.О. та ОСОБА_1 не подавали.

У судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення касаційних скарг і просив відмовити у їх задоволенні.

Представники КМУ та ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримали вимоги касаційних скарг та просили їх задовольнити.

Представники Міністерства фінансів України та ДПС України просили задовольнити касаційні скарги КМУ, Голови ДПС України Верланова С.О. та ОСОБА_1

IV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Розпорядженням КМУ від 05 травня 2015 року № 424-р ОСОБА_2 призначено Головою ДФС України.

17 січня 2018 року Міністр фінансів України О. Данилюк листом № 17030-02-3/1421 вніс КМУ подання про припинення державної служби ОСОБА_2 у зв`язку із втратою права на державну службу. До листа долучено проект відповідного Розпорядження КМУ про припинення державної служби ОСОБА_2 , лист-відповідь Посольства Великої Британії в Україні, направлений за підписом Міжнародного офіцера зв`язку Національного кримінального агентства Великобританії Патріка Торкингтона, від 11 квітня 2017 року та неофіційний переклад цього листа українською мовою.

25 січня 2018 року на засіданні КМУ вирішено доручити Комісії з питань вищого корпусу державної служби здійснити дисциплінарне провадження стосовно Голови ДФС України ОСОБА_2 за фактами, викладеними в листі Міністра фінансів України від 17 січня 2018 року № 17030-02-3/1421, та за його результатами подати Уряду відповідні пропозиції.

На виконання указаного доручення Комісією з питань вищого корпусу державної служби листом від 30 січня 2018 року № 14-90/1-1-18 повідомлено КМУ, що з урахуванням наданих матеріалів підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 відсутні. Поряд із цим, у даному листі зазначено, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 84 Закону № 889-VIII набуття громадянства іншої держави є підставою для припинення державної служби у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеження.

31 січня 2018 року КМУ видано Розпорядження № 35-р «Про звільнення ОСОБА_2 з посади Голови Державної фіскальної служби України».

V. Джерела права й акти їх застосування

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).

Статтями 2 5 КЗпП України закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.

За наведеними у статті 1 Закону № 889-VIII визначеннями, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави; державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Статтею 2 Закону № 889-VIII визначено, що він регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Дія цього Закону поширюється, зокрема на державних службовців міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом (частина друга статті 5).

За змістом статті 6 Закону № 889-VIII посади державної служби в державних органах поділяються на категорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень і необхідних для їх виконання кваліфікації та професійної компетентності державних службовців. Встановлюються такі категорії посад державної служби, зокрема категорія "А" (вищий корпус державної служби) - посади керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, та їх заступників.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 84 зазначеного Закону, підставами для припинення державної служби у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є, зокрема набуття громадянства іншої держави.

У випадках, зазначених у пунктах 1-4 частини першої цієї статті, суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону (частина друга статті 84).

Як обумовлено статтею 16 Закону № 3166-VI, центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції. Діяльність центральних органів виконавчої влади спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів згідно із законодавством.

Відповідно до частин першої, третьої статті 19 Закону № 3166-VI керівник центрального органу виконавчої влади призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за пропозицією Комісії з питань вищого корпусу державної служби. Комісія з питань вищого корпусу державної служби вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо кандидатури для призначення на посаду керівника центрального органу виконавчої влади за результатами конкурсу відповідно до законодавства про державну службу. Керівник центрального органу виконавчої влади та його заступники є державними службовцями.

Приписами частини сьомої статті 21 Закону № 794-VII передбачено, що Кабінет Міністрів України звільняє керівників центральних органів виконавчої влади з підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, законами України «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади», «Про державну службу». Порядок звільнення керівників центральних органів виконавчої влади Закону України «Про Кабінет Міністрів України» не визначає.

Пунктом 1 Положення № 236 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Згідно з пунктом 10 Положення, ДФС очолює Голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра фінансів.

VІ. Позиція Верховного Суду

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Окреслюючи межі перегляду Верховним Судом оскаржуваних судових рішень слід зауважити, що ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року та від 17 лютого 2020 року (в тому числі про виправлення описки) прийнято відмову ОСОБА_2 від позовних вимог про поновлення на посаді Голови ДФС України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та закрито провадження у справі в цій частині. Відповідно, позовною вимогою ОСОБА_2 у даній справі є визнання протиправним та скасування розпорядження КМУ від 31 січня 2018 року № 35-р «Про звільнення ОСОБА_2 з посади Голови Державної фіскальної служби України».

Тож ураховуючи приписи статті 341 КАС України, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року переглядаються судом касаційної інстанції виключно у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування спірного Розпорядження.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ключовим у розв`язанні даного спору є питання правильного розуміння сутності нормативного врегулювання пункту 2 частини першої статті 84 Закону № 889-VIII щодо припинення права на державну службу у зв`язку із набуттям громадянства іншої держави.

Так, вирішуючи даний публічно-правовий спір, суди першої та апеляційної інстанції вдалися до аналізу норм законодавства, які регулюють питання звільнення керівника центрального органу виконавчого влади, який не є членом Кабінету Міністру. Зокрема, проаналізувавши процедуру звільнення позивача, суди дійшли висновку про її порушення з огляду на прийняття КМУ спірного Розпорядження за відсутності пропозиції Комісії з питань вищого корпусу державної служби, як це передбачено частиною першою статті 19 Закону № 3166-VI. Суди попередніх інстанцій зазначили, що лист Комісії з питань вищого корпусу державної служби від 30 січня 2018 року № 14-90/1-1-18 не є пропозицією звільнення керівника центрального органу виконавчого влади у розумінні положень частини першої статті 19 Закону № 3166-VI.

Між тим, на переконання колегії суддів, указані висновки судів попередніх інстанцій є помилковими.

В аспекті розглядуваного питання принагідно відзначити, що Розпорядженням КМУ, що є предметом судового контролю у цій справі, ОСОБА_2 звільнено з посади Голови ДФС України у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням внаслідок набуття ним громадянства іншої держави.

З конструкції частин першої та другої статті 84 Закону № 889-VIII слідує, що підставою для припинення державної служби у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є, зокрема набуття громадянства іншої держави. Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту набуття ним громадянства іншої держави.

Отже, законодавець визначив імперативний обов`язок суб`єкта призначення звільнити державного службовця у разі набуття таким службовцем іноземного громадянства. При цьому будь-які додаткові процедури/механізми для звільнення державного службовця законодавством не передбачені.

Тобто, встановивши факт набуття державним службовцем громадянства іноземної держави суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити таку особу із займаної посади відповідно до пункту 2 частини першої статті 84 Закону № 889-VIII.

Зважаючи на нормативне регулювання спірних правовідносин КМУ мав законодавчо визначений обов`язок звільнити ОСОБА_2 з посади Голови ДФС України у разі встановлення факту набуття ним громадянства іноземної держави без будь-яких додаткових процедур, зокрема пропозиції Комісії з питань вищого корпусу державної служби.

Разом із тим, застосовані судами першої та апеляційної інстанцій норми законодавства регулюють загальні підстави звільнення державного службовця категорії «А» - керівника центрального органу виконавчої влади, в той час, як ОСОБА_2 звільнено за особливими обставинами - у зв`язку із набуттям громадянства іноземної держави, що має наслідком припинення права на державну службу.

У зв`язку із цим Суд констатує, що в цій частині суди попередній інстанцій допустили неправильне застосування норм права, які регулюють спірні правовідносини, що полягає у неправильному їх тлумаченні.

Попри це, Верховний Суд відхиляє за необґрунтованістю доводи КМУ про неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові висновків Верховного Суду у справах № 826/17750/18, № 826/14204/17, № 826/12583/16, оскільки в цих справах правовідносини стосувалися притягнення державних службовців до дисциплінарної відповідальності та звільнення з посади у зв`язку з реорганізацією державного органу, тоді як ОСОБА_2 звільнено з посади через припинення державної служби у зв`язку із втратою права на державну службу.

Відтак справи, на які посилається скаржник, є відмінними від розглядуваної справи за суттю спірних правовідносин та нормативно-правовим регулюванням, з огляду на що викладені в них висновки не є застосовними при її вирішенні.

Однак, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про те, що факт набуття особою громадянства іноземної держави повинен ґрунтуватися на беззаперечних доказах, позаяк тягне за собою негативні для державного службовця наслідки у вигляді звільнення особи з публічної служби.

При цьому, як закріплено в частин другій статті 84 Закону № 889-VIII встановлення такого факту покладається на суб`єкта призначення - в даному випадку КМУ.

Варто зазначити, згідно з частиною другою статті 77 КАС України (у редакції на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Як установлено судами попередніх інстанцій та не заперечується представником відповідача-1, на час звільнення позивача у розпорядженні КМУ був лист Посольства Великої Британії в Україні від 11 квітня 2017 року, направлений за підписом Міжнародного офіцера зв`язку Національного кримінального агентства Великобританії Патріка Торкингтона, в якому зазначалося про те, що ОСОБА_2 має Британський паспорт з відповідним статусом, отриманим у 2012 році. Також у цьому листі зазначено, що Національне кримінальне агентство Великобританії забезпечило Національне антикорупційне бюро України інформацією відносно ОСОБА_2 , включаючи факт про його Британське громадянство, та повідомлено, що в подальшому матеріали, що підтверджують цей факт будуть надані Національному антикорупційному бюро України відповідно до міжнародних Конвенцій.

Суд апеляційної інстанції, оцінюючи лист Посольства Великої Британії в Україні від 11 квітня 2017 року, дійшов висновку про те, що цей лист не є належним та допустимим доказом наявності у позивача громадянства Великої Британії.

В той же час, у судовому засіданні представник КМУ зазначив, що відповідач-1 уважав лист Міжнародного офіцера зв`язку Національного кримінального агентства Великобританії Патріка Торкингтона від 11 квітня 2017 року достатнім доказом наявності у позивача громадянства іноземної держави.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

КАС України надає визначення поняттю «належності та допустимості доказів».

Так, за змістом положень частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина друга статті 72 КАС України).

Чинним процесуальним законодавством встановлено вимоги, за умови дотримання яких докази є належними, достатніми та допустимими.

Відповідно до приписів статей 73 75 76 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Такі докази є неналежними.

Отже, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. За стандартом достатності, якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Стандарти доказування є важливим елементом принципу змагальності, який в адміністративному судочинстві урівноважується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі, зокрема щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Так, не є спірним те, що лист Посольства Великої Британії в Україні від 11 квітня 2017 року за своєю суттю є відповіддю на запит Міністра фінансів О. Данилюка щодо наявності в ОСОБА_2 громадянства Великої Британії.

Підстави вважати, що вказаний лист отриманий з порушенням процедури відсутні, адже сам по собі він носить неофіційний характер, є своєрідним листуванням між Міністром фінансів України та співробітником Національного кримінального агентства Великобританії.

Це підтверджується листом Міністерства закордонних справ України від 14 січня 2019 року № 721/14-636-26, де вказано, що лист Посольства Великої Британії в Україні, підписаний Міжнародним офіцером зв`язку Національного кримінального агентства Великобританії Патріком Торкингтоном від 11 квітня 2017 року, не підлягає засвідченню у порядку консульської легалізації, оскільки має характер листування. Також у листі зазначено, що в Міністерстві закордонних справ України відсутні відомості щодо повноважень вказаного співробітника Національного кримінального агентства Великобританії щодо підписання документів.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що згаданий лист не містить достатньої інформації для встановлення факту наявності у ОСОБА_2 громадянства Великої Британії.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що достатніми доказами, які б підтверджували факт набуття ОСОБА_2 громадянства Великої Британії, могли б бути, зокрема паспорт громадянина Великої Британії або витяги з відповідних реєстрів громадян Великої Британії, актуальні на час вирішення питання про припинення державної служби позивача.

Суд звертає увагу, що при вирішенні даного спору суди першої та апеляційної інстанцій використовували принцип офіційного з`ясування обставин справи, реалізація якого пов`язана з обов`язком суду всебічно і об`єктивно оцінити наявні докази та встановити фактичні обставини справи, навіть якщо на них немає посилання сторін у їх доводах чи запереченнях, із витребуванням відповідних доказів, у тому числі з власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі. Крім того, реалізація вказаного принципу характеризується усталеною практикою і пов`язується з активністю адміністративного суду у виявленні та дослідженні всіх обставин справи. За своєю сутністю реалізація принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі є обов`язком адміністративного суду стосовно оцінювання рівня достатності доказів та виявлення ініціативи щодо витребування необхідних доказів у справі. При цьому реалізація цього принципу здійснюється у поєднанні з принципами змагальності та диспозитивності, що забезпечує рівне становище всіх сторін у справі.

Слід зауважити, що під час апеляційного розгляду справи Шостим апеляційним адміністративним судом у КМУ та Національного антикорупційного бюро України витребовувалися документи на підтвердження факту набуття ОСОБА_2 громадянства Великої Британії. Однак суду таких документів представлено не було. Більше того, відповідно до листа Державної міграційної служби України від 12 червня 2019 року № 6-4640/1-19 відсутня документально підтверджена інформація для порушення питання про втрату українського громадянства ОСОБА_2 .

Зважаючи на це є безпідставними доводи касаційної скарги Голови ДПС України Верланова С.О. про порушення судом апеляційної інстанції принципу офіційного з`ясування обставин справи.

Також є необґрунтованими посилання касатора на те, що суд не прийняв до уваги листи, в яких наявна інформація про іноземне громадянство ОСОБА_2 , оскільки такі не були покладені в основу оскаржуваного Розпорядження.

При цьому Суд наголошує, що відповідач-1 не може перекладати на адміністративний суд обов`язок доведення правомірності прийнятого ним рішення.

Колегія суддів зауважує, що лист Посольства Великої Британії в Україні від 11 квітня 2017 року дійсно містить інформацію про наявність у ОСОБА_2 іноземного громадянства. Проте, з огляду на неофіційний характер указаного листа та відсутність у ньому будь-яких реквізитів, який повинен мати паспортний документ, а саме номеру та дати видачі, наявна у цьому листі інформація потребувала перевірки КМУ, як суб`єктом призначення позивача, про що вказано у частині другій статті 84 Закону № 889-VIII.

У той же час, з моменту отримання подання Міністра фінансів О. Данилюка про припинення державної служби ОСОБА_2 у зв`язку із втратою права на державну службу та по час розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанцій, КМУ не вчинив жодних дій щодо перевірки наявної у нього інформації з метою виконання законодавчо визначеного обов`язку щодо встановлення факту наявності в позивача громадянства іноземної держави.

Вищевказані обставини свідчать про те, що КМУ не доведено обставин, які слугували підставою для звільнення ОСОБА_2 .

Окрему увагу варто звернути на те, що однією із фундаментальних складових принципу верховенства права є право особи брати участь у процесі прийняття рішення щодо неї. Усвідомлюючи важливість такої складової принципу верховенства права, законодавець імплементував її у пункт 9 частини другої статті 2 КАС України в якості критерію перевірки правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Право бути вислуханим є одним із фундаментальних принципів справедливої процедури й означає забезпечення особі можливості надавати адміністративному органу факти й аргументи у справі. Право бути вислуханим має бути забезпечене насамперед у справах, де передбачається прийняття «несприятливих» адміністративних актів, тобто таких, які негативно впливають на права, свободи та законні інтереси відповідної особи.

Натомість, як установлено судами попередніх інстанцій, у даному випадку жодні пояснення у ОСОБА_2 не відбиралися, крім того не було забезпечено його участь на засіданні КМУ, на якому приймалося рішення про звільнення. Позивачеві не було запропоновано підтвердити або спростувати інформацію щодо наявності громадянства іншої держави.

Невчинення цих дій дає підстави вважати, що спірне Розпорядження прийнято без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, що є одним із критеріїв правомірності рішення суб`єкта владних повноважень та невід`ємною складовою принципу верховенства права.

Підсумовуючи наведене Суд зауважує, що припинення права позивача на державну службу могло мати місце виключно за умови встановлення КМУ факту наявності в нього іноземного громадянства, чого відповідачем-1 зроблено не було.

При цьому колегія суддів зазначає, що тягар доказування не може бути покладений на позивача, зокрема щодо відсутності у нього громадянства Великої Британії, оскільки згідно з частиною четвертої статті 77 КАС України (у редакції на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з позицією Шостого апеляційного адміністративного суду про передчасність прийняття КМУ розпорядження від 31 січня 2018 року № 35-р про звільнення позивача.

Таким чином спірне Розпорядження підлягає визнанню протиправним і скасуванню з підстав, наведених у цій постанові.

Щодо доводів касаційної скарги Голови ДПС України Верланова С.О. про те, що провадження у справі підлягало судом закриттю повністю Суд зазначає, що аналіз норм процесуального закону, а саме статей 47 189 КАС України, свідчить, що позивач самостійно на власний розсуд формує та визначає обсяг своїх позовних вимог, при цьому має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову повністю або частково.

Як уже зазначалося, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 відмовився від позовних вимог про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку із чим ухвалами від 20 грудня 2019 року та від 17 лютого 2020 року (в тому числі про виправлення описки) Шостий апеляційний адміністративний суд закрив провадження у справі в указаних частинах.

Посилання касатора на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 705/552/15-а у контексті того, що розгляд цієї справи лише щодо визнання протиправним та скасування спірного Розпорядження КМУ порушує мету адміністративного судочинства, оскільки не призводить до захисту порушених прав позивача шляхом поновлення його на посаді, є безпідставними, оскільки у справі № 705/552/15-а вирішувалося питання юрисдикції спору, який стосувався захисту речового права особи - позивача.

Підсумовуючи вищенаведене Суд констатує, що доводи скаржників знайшли часткове підтвердження під час касаційного розгляду справи.

Разом з тим, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій повно та правильно встановили фактичні обставини справи, однак у переглянутій Верховним Судом частині допустили неправильне застосування норм матеріального права і не в повній мірі виклали мотиви ухвалення судових рішень, що не призвело до неправильного вирішення справи, то наявні підстави для зміни оскаржуваних судових рішень шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Таким чином касаційні скарги КМУ, Голови ДПС України Верланова С.О. та ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - зміні в частині викладення мотивів їх ухвалення.

VІI. Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 344 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Кабінету Міністрів України, Голови Державної податкової служби України Верланова Сергія Олексійовича та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року у справі №826/2538/18 змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено та підписано 26 липня 2022 року.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк