ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 826/26177/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н. Г. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання Громак В. О.

за участю представників: Офісу Генерального прокурора - Толстребрової О.О., Кабінету Міністрів України - Божка В.Г., Міністерства оборони України - Спорого І.Г.

розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника Генерального прокурора

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021

та рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020

у справі № 826/26177/15

за позовом заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави

до 1) Кабінету Міністрів України, 2 ) Міністерства оборони України,

за участю третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Трейд Україна"

про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування розпорядження,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор звернувся до адміністративного суду з позовом в інтересах держави до Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України, у якому просив:

- визнати протиправними дії посадових осіб Міністерства оборони України щодо включення двох стратегічних бомбардувальників ТУ-95МС (заводські номери 100211732386 та 1000212733144, 1987 року виготовлення) до проекту Переліку військового майна Збройних Сил України, яке може бути відчужено;

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.08.2011 № 1022-р "Про затвердження переліку військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено" в частині включення до нього двох стратегічних бомбардувальників ТУ-95МС (заводські номери 1000211732386 та 1000212733144, 1987 року виготовлення).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2018 у справі № 826/26177/15 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2018 у справі № 826/26177/15 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2018 скасовано та прийнято нове рішення, яким адміністративний позов прокурора задоволено.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 826/26177/15 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2018. Провадження у справі закрито.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.07.2020 справу № 826/26177/15 направлено на розгляд до Господарського суду м.Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі № 826/26177/15 (суддя Маринченко Я.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав у вигляді визнання незаконними дій, визнання незаконними та скасування розпорядження відповідачів, на підставі яких відбулося відчуження спірного майна, не призведе до поновлення порушених прав держави.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 (колегія суддів: Черногуз М.Г. - головуючий, Тищенко А.І., Іоннікова І.А.) рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі № 826/26177/15 залишено без змін.

Заступник Генерального прокурора звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі № 826/26177/15; ухвалити нове рішення, яким позов прокурора задовольнити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у вказаній справі заступник Генерального прокурора зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме: неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

За твердженням скаржника, відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що обраний прокурором спосіб захисту порушених прав шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України, на підставі якого відбулось відчуження військового майна, не призведе до поновлення порушених прав держави.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заступник Генерального прокурора посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не були враховані висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2019 у справі № 906/920/16, від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, за змістом яких прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Як вказує скаржник, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у зазначених справах, такий акт (рішення) є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб. У цьому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно зі ст. 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникли в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень. Рішення органу державної влади або місцевого самоврядування, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Посилаючись на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у названих вище постановах, заступник Генерального прокурора у касаційній скарзі наголошує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, або прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, може скористатися способом захисту, прямо передбаченим нормою матеріального права. На таких осіб, з урахуванням принципу свободи розпорядження власними процесуальними правами, не можна покладати обов`язок об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення з іншими вимогами.

Водночас у ст. 21 ЦК України зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

До того ж скаржник зауважує, що прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у відповідній сфері. Тобто, таке рішення є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

Разом з цим, заявник касаційної скарги доводить, що суд апеляційної інстанції невірно надав оцінку доказам та дійшов помилкового висновку, що аргументи прокурора стосовно протиправності дій відповідачів не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, належних і допустимих доказах та положеннях законодавства України.

Помилковим, за твердженням заступника Генерального прокурора, є посилання суду апеляційної інстанції, як на підставу у відмові задоволенні позову, на постанову Касаційного адміністративного Суду у складі Верховного Суду від 17.06.2020 у цій справі, в якій зазначено, що метою вимог прокурора є намір досягти результату, що мав би призвести до повернення у власність держави двох літаків, оскільки вказаний висновок суду не спростовує обґрунтованість позовних вимог та не свідчить про обрання невірного способу захисту позивачем.

Крім того, в обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник зазначає, що судами виключно на припущеннях, без встановлення дійсних обставин справи, які підлягали обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору, зроблено висновок, що звернення позивача до суду із заявленими позовними вимогами не породжує тих юридичних наслідків, на які спрямований позов, а результат розгляду справи не призведе до повернення у власність держави спірного майна (літаків), а відтак, не зможе захистити інтереси держави.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від Кабінету Міністрів України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач-1 просить у задоволенні касаційної скарги заступника Генерального прокурора відмовити, а рішення Господарського суду міста від 26.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 - залишити без змін, посилаючись на те, що прийняті господарськими судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення є законними та обґрунтованими.

Крім того, ТОВ "Авто-Трейд Україна" у своєму відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу заступника Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 у справі № 826/26177/15 - без змін, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій з урахуванням приписів матеріального права, яке підлягало застосуванню до спірних правовідносин, та з дотриманням вимог процесуального закону, на підставі повно і об`єктивно встановлених фактичних обставин справи, дійшли законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення Офісу Генерального прокурора, Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзивів на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом спору у справі, що переглядається, є вимоги Головного військового прокурора, заявлені в інтересах держави до Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України про визнання протиправними дій посадових осіб Міністерства оборони України щодо включення двох стратегічних бомбардувальників ТУ-95МС до проекту Переліку військового майна Збройних Сил України, яке може бути відчужено, а також про визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.08.2011 № 1022-р "Про затвердження переліку військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено" в частині включення до нього двох стратегічних бомбардувальників ТУ-95МС 1987 року виготовлення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначене розпорядження затверджено всупереч вимог міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, зокрема Протоколу до Договору між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Сполученими Штатами Америки про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь (Лісабонський протокол) від 31.07.1991, відповідно до якого Україна взяла зобов`язання за вказаним Договором як одна з держав-правонаступниць колишнього СРСР, Угоди про надання допомоги Україні в ліквідації стратегічної ядерної зброї, а також запобігання розповсюдженню зброї масового знищення від 25.10.1993, укладеної між Україною та Сполученими Штатами Америки. Зазначеними міжнародними угодами передбачено зобов`язання України щодо здійснення заходів по нерозповсюдженню та ліквідації стратегічних наступальних озброєнь, у тому числі важких стратегічних бомбардувальників ТУ-95МС.

Як вказує позивач, затвердження Кабінетом Міністрів України переліку військового майна Збройних Сил України, яке може бути відчужено, надало можливість Міністерству оборони України згодом відчужити два важких стратегічних бомбардувальників ТУ-95МС на користь ТОВ "Авто-Трейд Україна" за заниженою вартістю, через що державою недоотримано коштів на суму 20 млн грн.

Згідно із п. 5 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону.

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, тобто військового майна, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном унормовано законодавчо, зокрема, Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919 (далі - Положення №1919) та Порядком вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 №1282 (далі - Порядок № 1282).

Згідно з ч.ч. 2, 4 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Пунктом 6 Положення №1919 встановлено, що рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони переліку рухомого військового майна за формою згідно з додатком 1 та переліку нерухомого військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено окремо від земельних ділянок за формою згідно з додатком 2, а у разі відчуження земельних ділянок разом із розташованими на них об`єктами нерухомого військового майна - за формою згідно з додатком 3.

Судами досліджено, що 08.08.2011 Міністерством оборони України надано на розгляд Кабінету Міністрів України проект Переліку військового майна Збройних Сил України, яке може бути відчужено, у якому, зокрема, було зазначено два стратегічних бомбардувальники ТУ-95МС (заводські номери 100211732386 та 1000212733144, 1987 року виготовлення).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.08.2011 №1022-р "Про затвердження переліку військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено" затверджено перелік військового майна Збройних Сил України, яке може бути відчужено. До вказаного переліку також було внесено два літаки ТУ- 95МС, заводські номери 100211732386 та 1000212733144, 1987 року виготовлення.

Пунктом 2 вказаного розпорядження передбачено здійснювати відчуження військового майна, зазначеного у затвердженому цим розпорядженням переліку, відповідно до Положення №1919.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 10.06.2013 Міністерство оборони України (Комітент) та Дочірнє підприємство Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" (Комісіонер) уклали Договір комісії про відчуження та реалізацію рухомого військового майна на внутрішньому ринку №290/2/44-13вр/8ТЕ-3-100-Д/К-13, за умовами п. 1.1. якого Комітент доручає Комісіонеру, а Комісіонер бере на себе зобов`язання за комісійну плату укласти на умовах, що не суперечать цьому Договору та виконати від свого імені в інтересах Комітента та за рахунок останнього, договір з Покупцем на реалізацію надлишкового військового майна Збройних Сил України на умовах EXW - Державне підприємство "НАРП" м. Миколаїв, відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати "Інкотермс" у редакції 2000 року на внутрішньому ринку згідно зі Специфікацією (Додаток 1 до цього Договору). Відповідно до Додатку 1 до вказаного Договору, Комітент передав Комісіонеру для реалізації Покупцю, зокрема, літаки ТУ-95МС, заводські номери №№1000211732386, 1000212733144, 1987 року виготовлення.

Матеріалами справи підтверджується, що 12.06.2013 Дочірнє підприємство Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" (Продавець) та ТОВ "Авто-Трейд Україна" (Покупець) уклали договір купівлі-продажу № 8ТЕ-3-101-Д/КП-13, згідно з п.1.1. якого Продавець продасть, а Покупець купить вироби, зазначені у додатку №1 до даного Договору, за номенклатурою, кількістю, цінами, строками та умовами поставки у відповідності з умовами даного Договору та Додатку №1 до нього.

Судами встановлено, що на виконання зазначеного договору ТОВ "Авто- Трейд Україна" 20.06.2013 та 23.09.2013 перерахувало Державному госпрозрахунковому зовнішньоторговельному підприємству "Спецтехноекспорт" відповідно 2 053 000 грн та 2 053 000 грн в рахунок оплати вартості літаків ТУ- 95МС із заводськими номерами 100211732386 та 1000212733144, а 12.07.2013 та 21.01.2014 сторони підписали відповідні акти приймання-передачі. Внаслідок зазначених обставин ТОВ "Автот-Трейд Україна" набуло право власності на літаки ТУ-95МС, заводські номери №№1000211732386, 1000212733144, 1987 року виготовлення.

Разом з тим, як стверджує прокурор у позовній заяві, дії Міністерства оборони України щодо включення двох стратегічних бомбардувальників ТУ-95МС до проекту Переліку військового майна Збройних Сил, який затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів від 15.08.2011 №1022-р "Про затвердження переліку військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено", та які в подальшому були відчужені комерційному товариству, суперечать вимогам міжнародних договорів та актам Президента України.

Місцевим та апеляційним судами досліджено та встановлено, що літаки ТУ-95МС до 2006 року утримувалися в Повітряних Силах Збройних Сил України понад штатно-табельну потребу та відносились до надлишкового військового майна.

Відповідно до Методики розподілу озброєння та військової техніки по групах для експлуатації, відчуження та утилізації у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 18.07.2001 №245, літаки типу ТУ-95МС не відносяться до перспективних зразків озброєння і військової техніки.

Згідно з Інструкцією про порядок передачі та ведення обліку надлишкового військового майна у Збройних Силах України (крім стрілецької зброї, боєприпасів), затвердженої наказом Міністерства оборони України від 07.06.2006 №323 (зі змінами), ведення оперативного обліку надлишкового майна здійснюється Центром обліку надлишкового військового майна Збройних Сил України.

Відповідно до цієї Інструкції, військове майно визнається надлишковим з урахуванням перспективних програм розвитку Збройних Сил України, планів забезпечення мобілізаційного розгортання Збройних Сил України озброєнням, військовою та спеціальною технікою і військовим майном за номенклатурою відповідних служб забезпечення органів військового управління, табелів до штатів військових частин, матеріалів інвентаризації наявного військового майна Збройних Сил України, керівних документів щодо визначення граничних термінів зберігання відповідного військового майна, актів технічного стану військового майна.

Враховуючи вимоги зазначених документів та наказ Міністра оборони України від 30.01.2006 №43 "Про упорядкування обліку надлишкового та і списаного військового майна", облік літаків ТУ-95МС було передано від Командування Повітряних Збройних Сил України до Центру обліку надлишкового військового майна Збройних Сил України атестатом від 16.08.2006 №360/120/5/1267.

З наявних в матеріалах справи актів оцінки технічного стану літаків від : 19.03.2013 судами встановлено, що за висновком комісії літаки ТУ-95МС (заводські номери 1000211732386, борт №31 та 1000212733144, борт №95, 1987 року виготовлення), а також їх двигуни та обладнання несправні; деякі агрегати та обладнання мають корозію та механічні пошкодження; літаки ремонту не підлягають за закінченням терміну експлуатації; 24.06.2000 літаки демілітаризовано згідно Технічного завдання про переобладнання двох важких і бомбардувальників на аеродромі Миколаїв і демонтаж ознак носіїв КРВБ, великої дальності, затвердженого заступником Міністра оборони України - Командувачем ВПС України від 10.05.2000.

Таким чином, як встановлено судами попередніх інстанцій, літаки ТУ-95МС переобладнано та демонтовано ознаки носіїв КРВБ великої дальності.

Відтак, до оскаржуваного заступником Генерального прокурора Розпорядження №1022-р включено вже не два стратегічних бомбардувальника, як стверджує позивач, а два літаки ТУ-95МС, які пройшли демілітаризацію, що підтверджується відповідними актами технічного стану від 19.03.2013.

Дослідивши наведені вище обставини, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що включення двох літаків ТУ-95МС до Переліку військового майна Збройних Сил України, яке може бути відчужено, відбулося на підставі ст. ст. 2, 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", п. 6 Положення №1919 в порядку встановленому Регламентом, а відтак, дійшли обґрунтованого висновку про те, що наведені прокурором у позові доводи стосовно протиправності дій відповідачів по включенню двох стратегічних бомбардувальників ТУ-95МС до проекту Переліку військового майна Збройних Сил України, яке не може бути відчужено, та їх невідповідність вимогам міжнародних договорів, а також чинним нормативним актам Президента України не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, належних і допустимих доказах, та наведених нормах законодавства

Крім того, судами було досліджено і встановлено , що зазначені міжнародні договори стосуються обмеження стратегічних озброєнь та передбачають, зокрема переобладнання важких бомбардувальників, здатних нести балістичні ядерні ракети, у літаки, які не мають зазначених функцій. Однак, після знищення відповідного обладнання і демілітаризації таких літаків вони не підпадають під дію зазначених міжнародних угод, а Комплексна програма поетапного скорочення та ліквідації розташованих в Україні стратегічних авіаційних комплексів ТУ-95МС, ТУ-160, затверджена розпорядженням Президента України від 14.05.1998 .

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи, доводи касаційної скарги, які охоплюються підставою касаційного оскарження, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, стосуються питання ефективності обраного прокурором способу захисту права держави.

Стаття 2 ГПК України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ГПК України).

За змістом ст. ст. 15 16 ЦК України кожна особа чи суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки від порушення його прав.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Відтак, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19). Тобто у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по їх суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Конституційний Суд України в пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Звідси ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Як було зазначено вище, Головний військовий прокурор, звертаючись до суду із даним позовом вказав, що внаслідок неправомірних дій відповідачів, які полягали у передачі на реалізацію майна, яке не підлягало відчуженню, відбулося вибуття із державної власності майна, чим державі заподіяно майнову шкоду в розмірі близько 20 млн грн.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 17.06.2020 у цій справі, виходячи з обставин справи та мотивів звернення прокурора до суду з позовом, встановив, що обраний позивачем спосіб захисту інтересів держави насамперед спрямований на те, щоб повернути у власність держави неправомірно і безпідставно, на його думку, відчужене майно (чи принаймні на такий результат має бути націлено звернення до суду, з огляду на заявлені підстави позову).

За наведених обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, з урахуванням висловленої Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 17.06.2020 позиції щодо мети та спрямованості заявлених прокурором позовних вимог у даній справі, дійшов правильного висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав у вигляді визнання незаконними дій, визнання незаконним та скасування розпорядження відповідачів, на підставі яких відбулось відчуження спірного майна, не призведе до повернення у власність держави спірних літаків, а відтак і до поновлення порушених прав держави.

Поряд з викладеним Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду враховує висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, згідно з яким власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем. При цьому, на думку Верховного Суду, для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна (пункти 33,34 вказаної постанови).

Відтак, враховуючи викладене, виходячи з аналізу наведених вище норм, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову прокурора про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування розпорядження, а доводи касаційної скарги вважає такими, що їх не спростовують.

При цьому, колегія суддів зазначає, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 19.03.2019 у справі № 906/920/16, від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, на неврахування яких посилається заявник касаційної скарги, не є релевантними для справи № 826/26177/15, оскільки предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин не є подібними.

Разом з цим, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відхиляються доводи касаційної скарги в частині, що вимагає додаткового дослідження та здійснення переоцінки встановлених місцевим та апеляційним судами обставин справи, оскільки незгода з наданою судами оцінкою наявних у матеріалах справи доказів, намагання здійснити їх переоцінку в силу вимог ст.300 ГПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, суд касаційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), яку згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відтак, наведені заступником Генерального прокурора у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень, допущених судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді спору у даній справі.

Таким чином, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі № 826/26177/15 прийняті судами у відповідності до фактичних обставин, вимог матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 300 301 314 315 317 ГПК України, Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора - залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі № 826/26177/15 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Ткаченко Н. Г.

Судді- Дроботова Т.Б.

Чумак Ю.Я.