№ 826/2624/16 - Судова практика України - Законодавство України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 826/12624/16

Провадження № 11-744апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» Волощука Ігоря Григоровича (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд, Банк відповідно) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 травня 2017 року(суддя Мазур А. С.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня2017 року (судді Степанюк А. Г., Кузьменко В. В., Шурко О. І.),

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення його до загального реєстру вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;

- зобов`язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо нього як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у Банку в розмірі 200 000 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 11 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року, позов задовольнив частково.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у відповідача не було законних підстав для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, оскільки матеріалами справи не підтверджується здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

З ухваленими у справі рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодилась уповноважена особа Фонду Луньо Ілля Вікторович та подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрити провадження у справі.

На обґрунтування касаційної скарги уповноважена особа Фонду посилається на те, що категорія справ щодо банків, які знаходяться в стадії ліквідації, не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, а тому провадження в цій справі підлягає закриттю в порядку статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, далі - КАС).

ОСОБА_1 , від імені якого діє представник Слюзенко В. О., у запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Просить касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 вересня 2017 року відкрив касаційне провадження у справі та надав строк для подачі заперечень.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24 липня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.

Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі та запереченні на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла такого висновку.

Як установили суди попередніх інстанцій, 10 вересня 2015 року між Банком та ОСОБА_1 укладено договір № 27292980/11/Деп банківського рахунку фізичної особи (далі - Договір), за умовами якого Банк відкриває клієнту поточний (поточні) рахунок (рахунки) № НОМЕР_1 та здійснює його розрахункове та касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України (далі - НБУ) та умов цього Договору.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що Банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та здійснювати інші операції за рахунком у порядку та на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідно до виписки за особовими рахунками з 16 по 18 вересня 2015 року 17 вересня 2015 року на рахунок ОСОБА_1 надійшли кошти в сумі 200 000 грн за платіжним документом № 763272 із цільовим призначенням: «Повернення безвідсоткової фінансової позики згідно договору б/н від 12 червня 2015 року».

Постановою Правління НБУ від 15 вересня 2015 року № 607/БТ Банк віднесено до категорії проблемних.

На підставі постанови Правління НБУ від 17 вересня 2015 року № 613 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 17 вересня 2015 року № 172 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Національні інвестиції» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Відповідно до цього рішення в Банку запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня до 17 грудня 2015 року, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора Банку, визначені статтями 37 - 39 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI«Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), начальнику відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волощуку Ігорю Григоровичу строком на три місяці з 18 вересня до 17 грудня 2015 року.

Наказом уповноваженої особи Фонду від 13 листопада 2015 року №56/-ос «Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів)» на підставі висновків комісії з перевірки вкладів фізичних осіб приписано визнати операції, правочини, договори, перелік яких наведено в додатку № 1, нікчемними відповідно до пункту 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, у тому числі правочин від 17 вересня 2015 року щодо перерахування грошових коштів у сумі 200 000 грн з поточного рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_2 на поточний рахунок № НОМЕР_1 ОСОБА_1 з призначенням платежу: «Повернення безвідсоткової позики згідно договору б/н від 12 червня 2015 року».

У зв`язку з викладеним уповноваженою особою Фонду на адресу позивача було направлено повідомлення від 2 грудня 2015 року № 4761/03 про нікчемність правочину від 17 вересня 2015 року щодо перерахування грошових коштів у сумі 200 000 грн з поточного рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_2 на поточний рахунок № НОМЕР_1 ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 9 частини третьої 38 Закону № 4452-VI.

Постановою Правління НБУ від 1 грудня 2015 року № 853 відкликано банківську ліцензію та вирішено ліквідувати Банк.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 2 грудня 2015 року № 214 розпочато процедуру ліквідації Банку та призначено Волощука І. Г. уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Банку і делеговано останньому повноваження ліквідатора строком на 2 роки з 3 грудня 2015 року по 2 грудня 2017 року.

Вважаючи таку відмову щодо невключення позивача до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, безпідставною, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи Фонду, зокрема, про зобов`язання відповідача подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у Банку в розмірі 200 тис. грн.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб`єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС.

Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстру відшкодувань вкладникам, які мають право на таке відшкодування, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов`язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, за змістом частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Нормами статті 27 Закону № 4452-VI встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а саме:

- уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку;

- уповноважена особа Фонду формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

- виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі «Інтернет» не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

- уповноважена особа Фонду формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду відбувається без участі банку-боржника.

Саме тому на банки не поширюється дія Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що встановлено частиною восьмою статті 36 Закону № 4452-VI.

Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, складаються за участю банку. Ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування коштів вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, гарантованого державою, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону № 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв`язку з процесом ліквідації банку, як і спором між банком і вкладником.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми Господарського та Цивільного процесуальних кодексів України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає, що Фонд як юридична особа публічного права виконує спеціальну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, та затвердження реєстру відшкодувань вкладникам за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18) та від 30 січня 2019 року у справі № 820/4270/16 (провадження № 11-1351апп18).

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору стосовно визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи щодо невключення позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та подання уповноваженою особою до Фонду додаткової інформації про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вкладником згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

Як зазначалося вище, вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (частина друга статті 26 Закону № 4452-VI).

Згідно із частинами першою та другою статті 27 Закону № 4452-VIуповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-ІІІ), -протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Відповідно до частин першої та третьої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.

Відповідно до частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами частини першої статті 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК).

Відповідно до постанови Правління НБУ від 15 вересня 2015 року № 607/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» до категорії проблемних» прийнято рішення про віднесення цього банку до категорії проблемних строком на 180 днів та запроваджено обмеження в його діяльності, зокрема, банку заборонено проведення будь-яких операцій за договорами, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом, крім договорів, укладених до набрання чинності цією постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.

Частиною другою статті 56 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV) встановлено, що НБУ видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти НБУ видаються у формі постанов Правління НБУ, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління НБУ. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом`якшують або скасовують відповідальність (частина четверта статті 56 Закону № 679-XIV).

Відповідно до частини третьої статті 75 Закону № 2121-ІІІ рішення НБУ про віднесення банку до категорії проблемних є банківською таємницею.

Застосовані в цій справі правові норми свідчать про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних мали в такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду в межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200 тис. грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється Фондом відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.

При цьому Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. Такі правочини є нікчемними з моменту укладення, і визнання їх недійсними судом не вимагається.

Зокрема, відповідно до пункту 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI підставою для віднесення правочину (договору) до числа нікчемних є здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Вказана підстава для віднесення правочину до числа нікчемних введена в дію 12 серпня 2015 року одночасно з набранням чинності Законом України від 16 липня 2015 року № 629-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку».

Необхідною та достатньою умовою для віднесення правочинів до числа нікчемних з підстав, передбачених пунктом 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, є встановлення факту здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

При цьому в розумінні положень зазначеного Закону уповноважена особа Фонду наділена правом перевірки правочинів з метою виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним і кореспондує обов`язку встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених і доведених обставинах, які за законом тягнуть застосування певних правових наслідків.

Велика Палати Верховного Суду в постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 810/896/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 826/3486/16, від 19 червня 2019 року у справі № 826/1793/16, у яких спір аналогічний тому, який розглядається в цій справі (№ 826/2624/16), дійшла висновку про те, що укладення договору банківського вкладу (рахунку) й зарахування на нього коштів відбулись до початку віднесення Банку до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI.

Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає зазначені висновки такими, що не охоплюють усієї проблематики цих правовідносин. Зокрема, не враховано те, що у спорах, які виникають у зв`язку з невключенням позивачів до переліку вкладників, які мають право на одержання гарантованих коштів за вкладами за рахунок Фонду, через визнання нікчемними правочинів з підстав, передбачених пунктом 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, обов`язковій перевірці підлягає правомірність застосування вказаної правової норми уповноваженою особою Фонду. У випадку, якщо Фонд чи його уповноважена особа доведуть правомірність віднесення правочину до числа нікчемних, особи, на користь яких перераховано грошові кошти, не можуть вважатися вкладниками банку і відповідно на них не поширюються передбачені статтею 26 Закону № 4452-VI гарантії відшкодування коштів за вкладами (за умови, що на їх рахунках відсутні інші грошові кошти).

Дійсно, застосовані в цій справі правові норми свідчать про те, що внаслідок укладення договору про відкриття банківського рахунку позивач набув статусу вкладника банку і відповідно на нього поширюються передбачені Законом № 4452-VI гарантії щодо відшкодування коштів за вкладом.

При цьому законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншою особою.

Як свідчать матеріали справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, у повідомленні уповноваженої особи Фонду від 2 грудня 2015 року № 4761/03, адресованому позивачу, зазначається, що правочин від 17 вересня 2015 року з перерахування грошових коштів у сумі 200 тис. грн на поточний рахунок позивача № НОМЕР_1 є нікчемним з підстав, передбачених пунктом 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.

Водночас відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК та частини третьої статті 36 Закону № 4452-VI. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону.

Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, яка здійснює повноваження органу управління банку (наведена правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 4 липня 2018 року у справі № 819/353/16, від 5 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16).

Відповідно до статті 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Статтею 204 ЦК гарантується презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК). Таким чином, особа може, реалізуючи своє право свободи договору (право свободи правочину), вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов`язків будь-які правомірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність дій в акті цивільного законодавства, а достатньо того, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Як зазначено вище, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що правове регулювання та обсяг повноважень банку, який визнано проблемним, та банку, до якого введено тимчасову адміністрацію, є різними. При цьому ні Законом № 2121-ІІІ, ні Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року № 346 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 вересня 2012 року за № 1590/21902), не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти.

Водночас постанова НБУ від 15 вересня 2015 року № 607/БТ згідно зі статтею 75 Закону № 2121-ІІІ містить банківську таємницю, доказів обізнаності позивача про встановлені для банку обмеження відповідач не надав, а суди попередніх інстанцій таких обставин не встановили. При цьому невиконання посадовими особами банку наведених у постанові НБУ приписів про його віднесення до категорії проблемних саме собою не може бути підставою для висновку про нікчемність або недійсність правочинів банку.

Згідно з постановою НБУ від 15 вересня 2015 року № 607/БТ Банк було віднесено до категорії проблемних. Разом із цим віднесення Банку до категорії проблемних не передбачало введення до нього тимчасової адміністрації, але обмежувало певні види діяльності банку, наведені в цій постанові.

Зазначений правовий акт НБУ, зважаючи на його юридичну силу та властивості, є правовим актом індивідуальної дії, має чітко виражений організаційно-розпорядчий, персоніфікований характер, чинність та юридична сила якого спрямовані передусім на особу, якій він адресований, і породжує конкретні правовідносини, обумовлені ним, зокрема, спрямований на реалізацію заходів впливу щодо конкретного проблемного банку - Публічного акціонерного товариство «Банк «Національні інвестиції», а не стосовно невизначеного кола осіб, та дія його вичерпується одноразовим застосуванням.

Отже, така постанова НБУ з огляду на її правову природу не є актом цивільного законодавства в розумінні положень статті 4 ЦК, а тому підстав для застосування норм статей 203 215 ЦК до спірного правочину як акта законодавства в контексті невідповідності його зазначеній постанові НБУ немає.

Крім того, у постанові НБУ від 15 вересня 2015 року № 607/БТ не передбачено заборони на перерахування (списання) грошових коштів з поточних рахунків фізичних осіб, відкритих у такому банку.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що саме собою перерахування коштів з банківського рахунку ОСОБА_2 на рахунок ОСОБА_1 не суперечить вимогам чинного законодавства.

Наведене свідчить, що дії уповноваженої особи Фонду щодо віднесення операції з перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на користь іншої з підстав, передбачених пунктом 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, до числа нікчемних правочинів не відповідають вимогам законності.

Уповноваженою особою Фонду неправомірно віднесено операцію щодо перерахування 17 вересня 2015 року коштів на рахунок ОСОБА_1 в Банку до числа нікчемних правочинів та помилково застосовано статтю 38 Закону № 4452-VI.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 816/378/16 (провадження № 11-17апп20) та 8 липня 2020 року у справі № 826/1807/16 (провадження № 11-386апп19).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та зобов`язання відповідача подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду, через недоведеність уповноваженою особою Фонду правомірності віднесення правочину з перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача до числа нікчемних з підстав, передбачених пунктом 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року- без змін.

Керуючись статтями 243 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» Луньо Іллі Вікторовича залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Н. О. АнтонюкВ. С. Князєв Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукВ. В. Пророк Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік Д. А. ГудимаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська