ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 826/3499/18
адміністративне провадження № К/9901/18626/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2019 року (головуючий суддя - Головань О.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2019 року (головуючий суддя - Бєлова Л.В., судді: Безименна Н.В., Кучма А.Ю.) у справі № 826/3499/18 за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, прокуратури Київської області про поновлення на роботі,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 15 січня 2015 року № 4дк про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Обухівського району Київської області з позбавленням класного чину «радник юстиції», присвоєного наказом Генерального прокурора України від 19 листопада 2012 року № 1655к, за порушення присяги працівника прокуратури, скоєння проступку, який порочить працівника прокуратури;
- визнати незаконним та скасувати запис у трудовій книжці № 17 від 15 січня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади з позбавленням класного чину;
- поновити на роботі прокурора у системі органів прокуратури України на посаді, альтернативній посаді прокурора Обухівського району Київської області - на посаді керівника місцевої прокуратури на території Київської області або міста Києва;
- стягнути з Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 601 184, 50 грн;
- стягнути з Генеральної прокуратури України моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн (ураховуючи заяву про збільшення розміру позовних вимог).
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що його незаконно звільнено з посади прокурора Обухівського району Київської області на підставі наказу Генерального прокурора України № 4дк від 15 січня 2015 року за порушення присяги працівника прокуратури, скоєння проступку, який порочить працівника прокуратури, без з`ясування обставин вчинення дисциплінарного проступку. Позивач зазначав, що жодних діянь, несумісних з посадою працівника прокуратури він не здійснював, а оскаржуваний наказ прийнятий безпідставно, оскільки кримінальне провадження, яке слугувало підставою для винесення наказу - закрите. Оскільки підстави для звільнення позивача ґрунтуються виключно на матеріалах згаданого кримінального провадження, звільнення позивача є незаконним, а також здійснене без проведення службового розслідування. Надані матеріали службового розслідування не можуть бути взяті до уваги, оскільки воно проведене після звільнення, без витребування його пояснень і ознайомлення з результатами службового розслідування. При звільненні відповідачем порушено вимоги частини четвертої статті 40 Кодексу законів про працю України, оскільки звільнення позивача відбулося у період його тимчасової непрацездатності.
З огляду на викладене, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав у відносинах публічної служби та просив: поновити його на займаній посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати завдану внаслідок незаконного звільнення моральну шкоду.
Генеральна прокуратура України та прокуратура Київської області позов не визнали і зазначили, що факт закриття кримінального провадження за обвинуваченням позивача не спростовує наявність у його діях дисциплінарного проступку, оскільки застосування дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які порочать працівника прокуратури, не є тотожним до кримінальної відповідальності за вчинення таких дій. Відповідачі зауважили, що з урахуванням встановлених обставин вчиненого ОСОБА_1 проступку, у них було достатньо підстав для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з позбавленням класного чину.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури є правомірним, здійснене уповноваженою на це посадовою особою, при наявності обставин скоєння позивачем дисциплінарного проступку, відповідає ступеню тяжкості скоєного, у зв`язку з чим, вимоги позивача щодо скасування наказу про звільнення та поновлення його на посаді не підлягають задоволенню. Також суди зазначили, що відповідачі діяли на підставі та в межах повноважень, визначених законом, оскільки з урахуванням отриманої інформації були підстави для висновку про кваліфікацію дій позивача як порушення закону, неналежне виконання службових обов`язків чи скоєння ганебного вчинку.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги.
Касаційна скарга позивача мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не прийняли до уваги посилання позивача на те, що відповідачами не наведено жодної обставини вчинення позивачем дисциплінарного проступку: часу, місця та обставин (де, коли, ким та яким чином) вчинено позивачем порушення закону, допущено неналежне виконання службових обов`язків, скоєно ганебний вчинок чи порушено присягу працівника прокуратури. Не містять таких обставин ні оскаржуваний наказ Генерального прокурора про звільнення, ні подання. Скаржник вказує на те, що для з`ясування обставин вчинення дисциплінарного проступку необхідно провести службове розслідування (перевірку), з`ясувати обставини проступку, одержати письмові пояснення від особи, яка його вчинила та за результатами, з урахуванням ступеню вини і тяжкості проступку, приймати рішення про дисциплінарну відповідальність. Ураховуючи, що службова перевірка призначена одночасно із звільненням (15 січня 2015 року) була проведена після звільнення позивача зі служби, то така унеможливила звільнення з займаної посади на законних підставах, зокрема відповідно до пункту 3.6 наказу Генеральної прокуратури України від 22 вересня 2014 року № 17гн «Про організацію роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури України» та Інструкції про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України.
Позивач зазначив, що ураховуючи, що підстави для звільнення позивача ґрунтуються виключно на матеріалах кримінального провадження, яке закрито, то звільнення позивача є незаконним, а також здійснене без належного проведення службового розслідування.
Генеральна прокуратура України та прокуратура Київської області подали відзив на касаційну скаргу, за змістом яких висловили незгоду з викладеними ОСОБА_1 у скарзі доводами та повідомили свою думку про правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо вирішення питання наявності чи відсутності підстав для задоволення цього позову, просили судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Рух касаційної скарги
Вказана касаційна скарга надійшла до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 03 липня 2019 року.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Соколов В.М., судді: Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2019 року у справі № 826/3499/18.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з лютого 2002 року, на посаді помічника прокурора Вишгородського району Київської області.
Наказом Генеральної прокуратури України від 16 липня 2014 року № 1025к ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора Обухівського району Київської області строком на п`ять років.
Згідно спеціального повідомлення прокуратури Київської області від 15 січня 2015 року № 04/03-2вих.-15 на адресу Генерального прокурора України 28 листопада 2014 року з Генеральної прокуратури України до прокуратури Київської області надійшли матеріали Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України (далі - ГУБОЗ МВС України) за зверненням ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 щодо вимагання у них працівниками прокуратури Обухівського району неправомірної винагороди у вигляді земельної ділянки (1 га, село Плюти, Обухівського району) за закриття провадження стосовно ОСОБА_2 .
Другим слідчим відділом управління прокуратури Київської області 28 листопада 2014 року розпочато кримінальне провадження за № 42014110000000413 за фактом вимагання неправомірної вигоди працівниками правоохоронних органів спільно з іншими особами за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 14, частини третьої статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Досудовим розслідуванням встановлено, що вказана земельна ділянка була предметом розгляду в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 за результатами розгляду якої, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Після цього 01 жовтня 2013 року ОСОБА_4 звернувся із заявою до Обухівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - Обухівський РВ ГУ МВС України) у Київській області щодо заволодіння шляхом шахрайства вказаною земельною ділянкою ОСОБА_2 , за якою розпочато кримінальне провадження за № 12013100230001472 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, а 23 квітня 2014 року ОСОБА_2 поштою надіслано повідомлення про підозру за частиною четвертою статті 190 КК України.
У подальшому ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також їх представники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , вступили в змову з прокурором Обухівського району Київської області ОСОБА_1 з метою надання ним незаконних усних вказівок процесуальному керівнику прокуратури Обухівського району Київської області ОСОБА_8 та слідчому Обухівського РВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_9 здійснювати кримінальне переслідування ОСОБА_2 з метою примушування його до передачі прав на земельну ділянку, яка належить бабусі останнього - ОСОБА_10 та знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, село Плюти, розміром 1 гектар.
За результатами кримінального переслідування ОСОБА_2 був змушений погодитись на передачу прав на земельну ділянку ОСОБА_4 , та безпосередньо під час вчинення нотаріальних дій щодо державної реєстрації договору дарування земельної ділянки було викрито ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень.
Розпорядженням прокуратури Київської області від 15 січня 2015 року № 6 призначено службове розслідування (перевірку) за фактом позаслужбових дій працівників прокуратури Обухівського району та визначено склад комісії.
Також 15 січня 2015 року прокурором Київської області на адресу Генерального прокурора України скеровано подання про звільнення прокурора Обухівського району радника юстиції ОСОБА_1 відповідно до статті 8, пункту 6 статті 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України, частини другої статті 462 Закону України «Про прокуратуру» за вчинення ганебного вчинку, що порочить його як працівника прокуратури (вступив у позаслужбові стосунки з групою осіб з метою отримання неправомірної вигоди).
Наказом Генеральної прокуратури України від 15 січня 2015 року № 4дк «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» відповідно до пунктів 2, 6 частини другої статті 462, статті 48 Закону України «Про прокуратуру», частини першої статті 8, пункту 6 статті 9, статті 10 Дисциплінарного статуту прокуратури України за порушення Присяги працівника прокуратури, скоєння проступку, який порочить працівника прокуратури, прокурора Обухівського району Київської області ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з позбавленням класного чину «радник юстиції», присвоєного наказом Генерального прокурора України від 19 листопада 2012 року № 1655к.
ОСОБА_1 , вважаючи незаконним і необґрунтованим наказ про звільнення, звернувся з даним позовом до суду.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною другої цієї статті встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, організаційні та соціально-економічні умови реалізації права громадян на проходження служби в органах прокуратури визначались Законом України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (далі - Закон № 1789-ХІІ, у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного наказу).
Підстави для звільнення працівників прокуратури на час прийняття оскаржуваного наказу визначалися Законом № 1789-ХІІ.
Так згідно статті 462 Закону № 1789-ХІІ прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.
Прокурори і слідчі підлягають звільненню з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину, також у випадках: 1) недотримання пов`язаних із проходженням служби в органах прокуратури вимог, передбачених частиною шостою статті 46 цього Закону, та інших вимог і обмежень, які встановлюються Законом; 2) порушення «Присяги працівника прокуратури» чи відмови від її прийняття; 3) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо них; 4) за результатами атестації у разі невідповідності працівника займаній посаді; 5) припинення громадянства України; 6) притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України; набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого працівника притягнуто до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; 7) набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого працівника притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов`язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; 8) у разі неможливості або відсутності згоди на переведення на іншу посаду у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі.
Частиною третьою статті 48 Закону № 1789-ХІІ визначено, що за порушення закону, неналежне виконання службових обов`язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною Радою України.
Статтею 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року № 1796-XII, встановлено, що дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.
В свою чергу за приписами статті 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов`язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя. Будь-які порушення прокуросько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоду інтересам держави та суспільства.
Дисциплінарними стягненнями є: 1) догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знаку «Почесний працівник прокуратури України»; 5) звільнення; 6) звільнення з позбавленням класного чину (стаття 9 Дисциплінарного статуту).
Відповідно до статті 10 Дисциплінарного статуту прокуратури України Генеральний прокурор України має право застосовувати дисциплінарні стягнення, зазначені у статті 9 цього Статуту, в повному обсязі, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Одночасно, накладаючи дисциплінарне стягнення має бути враховано приписи частини першої статті 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України, відповідно до якої дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з`ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.
З метою визначення основних моральних норм і принципів, яких повинні додержуватися працівники прокуратури при виконанні своїх службових обов`язків та поза службою, наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року № 123 затверджено Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури (далі також - Кодекс), який був чинним на час виникнення спірних відносин.
Згідно положень статті 18 цього Кодексу працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб; працівнику прокуратури слід уникати особистих зв`язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання професійних обов`язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс; поза службою поводити себе коректно і пристойно.
Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що робота на посадах в органах прокуратури передбачає підвищену відповідальність перед Державою та суспільством, а тому вимоги щодо поведінки працівників прокуратури є більш суворими і в першу чергу вимагають від таких осіб суворо додержуватись та поважати вимоги закону та правила суспільного життя.
Крім цього, відповідно до статті 46 Закону № 1789-ХІІ особи, вперше призначені на посади старших прокурорів та прокурорів прокуратур, слідчих прокуратури, приймають «Присягу працівника прокуратури» такого змісту: «Я, (прізвище, ім`я, по батькові) вступаючи на службу в прокуратуру, присвячую свою діяльність служінню Українському народові і Українській державі та урочисто присягаю: неухильно додержуватися Конституції, законів та міжнародних зобов`язань України; сумлінним виконанням своїх службових обов`язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини та громадянина, інтереси суспільства і держави; постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, бути принциповим, чесно, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов`язки, з гідністю нести високе звання працівника прокуратури. Усвідомлюю, що порушення присяги несумісне з подальшим перебуванням в органах прокуратури».
Аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки працівника прокуратури закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. При цьому, складаючи Присягу, працівник прокуратури покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.
Тож порушення Присяги слід розуміти як скоєння працівником прокуратури проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів прокуратури та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.
З наведеного правового регулювання норм законодавства убачається, що особливість дисциплінарної відповідальності працівників прокуратури полягає в тому, що вона настає не тільки за порушення допущені під час проходження служби, а й за допущені проступки, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.
Надаючи оцінку правомірності оскаржуваному наказу, необхідним є встановлення обставин щодо наявності в діях позивача ознак дисциплінарного проступку, допущення порушення Присяги, та відповідність застосованого стягнення у вигляді звільнення з позбавленням класного чину вчиненому проступку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що дії позивача (позаслужбові стосунки з групою осіб з метою отримання неправомірної винагороди за закриття кримінального провадження) відповідачем було визначено як порушення Присяги, вчинення проступку, що порочить працівника прокуратури, вчинення дії, що суперечать покладеним на нього обов`язкам та підривають авторитет органів прокуратури.
Скоєне ОСОБА_1 було викрито прокуратурою Київської області в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42014110000000413, про що зазначено в поданні прокурора Київської області на звільнення та в оскаржуваному наказі Генеральної прокуратури України від 15 січня 2015 року № 4дк «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності».
Підставою для таких висновків відповідача стала отримана інформація про вчинення кримінального правопорушення у рамках кримінального провадження № 42014110000000413, зокрема:
- звернення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до органів внутрішніх справ ГУБОЗ МВС України про отримання від прокурора Обухівського району Київської області ОСОБА_1 через довірену особу вимоги про винагороду у вигляді земельної ділянки (1 га, село Плюти, Обухівського району) за закриття провадження стосовно ОСОБА_2 (протоколи прийняття заяви про кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 28 листопада 2014 року, протоколи допиту свідка від 02 грудня 2014 року). За вказаною інформацією свідки повідомили про факт спілкування з ОСОБА_1 у його службовому кабінеті у жовтні та листопаді 2014 року щодо кримінального провадження № 42014110000000413 та отримання пропозиції переоформити земельну ділянку для закриття кримінального провадження;
- здійснення оперативного супроводження у кримінальному провадженні № 42014110000000413, під час якого встановлено можливих осіб, які причетні або сприяють вчиненню злочину, зміст спілкування власника земельної ділянки зі своїм представником щодо її дарування (протоколи допиту старшого оперуповноваженого ГУБОЗ МВС України ОСОБА_12 від 03 грудня та 25 грудня 2014 року, ОСОБА_11 від 27 грудня 2014 року);
- підтвердження заявником та його представником факту вимагання земельної ділянки та спілкування з ОСОБА_1 щодо кримінального провадження № 42014110000000413 у грудні 2014 року, що підтверджено також у розмові заявника з процесуальним керівником у кримінальному провадженні ОСОБА_8 (протоколи допиту свідка від 27 грудня 2014 року);
- спілкування ОСОБА_1 з процесуальним керівником у кримінальному провадженні № 42014110000000413 ОСОБА_8 щодо розслідування та отримання останнім вказівок щодо проведення розслідування (протокол допиту свідка);
- спілкування ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 щодо закриття справи за кримінальним провадженням № 42014110000000413 (протоколи втручання у приватне спілкування, аудіо, відео контроль особи від 12, 18, 25, 27 грудня 2014 року, від 14 січня 2015 року).
Відповідач дійшов висновків, що зібрані під час досудового розслідування у кримінальній справі № 42014110000000413 докази підтверджували факт спілкування позивача зі сторонами кримінального провадження, а також іншими особами, щодо можливості закриття кримінального провадження та передачі ОСОБА_2 прав на земельну ділянку в обмін на це.
Резюмуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції, що відповідачем враховано достатньо доказів на підтвердження фактів поза процесуальних відносин позивача зі сторонами у рамках кримінального провадження № 42014110000000413, тобто мали місце позаслужбові відносини, що порочать працівника прокуратури, вчинено дії, що суперечать покладеним на нього обов`язкам та підривають авторитет органів прокуратури.
Отже, Верховний Суд вважає, що суб`єктом застосування відповідальності, в даному випадку - Генеральним прокурором України було вірно кваліфіковано дії позивача як порушення закону, неналежне виконання службових обов`язків чи скоєння ганебного вчинку, що є підставою для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з позбавленням класного чину.
В обґрунтування своїх доводів про відсутність обставин, які стали підставою для звільнення із займаної посади, позивач вказує на відсутність переконливих доказів вчинення чи доведення вини позивача у кримінальному провадженні, вказуючи на те, що за результатами розслідування кримінального провадження № 42014110000000413 за фактом вимагання неправомірної вигоди працівниками правоохоронних органів за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 189 КК України, прокуратурою Львівської області винесено постанову від 30 листопада 2016 року про закриття кримінального провадження на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано визначили безпідставними такі доводи, оскільки відсутність складу кримінального правопорушення не є тотожним із відсутністю підстав застосування до позивача дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які дискредитують звання працівника прокуратури.
Водночас суд першої інстанції вірно зазначив, що хоч оскаржуваний наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності і прийнято на підставі відомостей, наявних в матеріалах кримінального провадження, однак підставою для його прийняття є інші правові підстави, а не факт наявності такого провадження.
Однією із загальних рис дисциплінарної відповідальності, якою вона відрізняється від інших видів юридичної відповідальності, є можливість її застосування без рішення суду на підставі вчинення дисциплінарного проступку.
Аналіз співвідношення кримінальної та дисциплінарної відповідальності особи, свідчить про те, що перша застосовується за діяння, котре є суспільно небезпечним, охоплюється положеннями КК України, та за яке передбачено найбільш суворий захід державного примусу. На відміну від кримінальної відповідальності, дисциплінарна відрізняється тим, що підставою її застосування завжди є порушення встановленої організації праці або порушення загальновстановлених зобов`язань, які можуть бути передбачені службовими обов`язками суб`єкта проступку.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) притягнення до дисциплінарної відповідальності на підставі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися у контексті правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). До того ж гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Водночас зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі Стандартами професійної відповідальності та викладами основних обов`язків та прав прокурорів, прийнятими Міжнародною асоціацією прокурорів 23 квітня 1999 року, прокурори повинні: повсякчасно підтримувати честь і гідність своєї професії; завжди поводитись професійно, дотримуючись законів, а також правил і етичних норм своєї професії; постійно дотримуватись найвищих стандартів чесності та старанності.
Отже, для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, необхідно установити, зокрема, факт поведінки, що скомпрометувала звання працівника прокуратури, зашкодила репутації працівника прокуратури та авторитету прокуратури, викликала негативний громадський резонанс. Водночас обов`язкова наявність судового рішення, яким би було визнано особу прокурора винною у вчиненні кримінального правопорушення, склад якого передбачав би відповідні діяння, не є умовою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.
Відтак Верховний Суд вважає вірними висновок судів попередніх інстанцій, що відповідачем правильно встановлено обставини, за яких подальше виконання позивачем своїх обов`язків є неможливе, а враховуючи займану позивачем посаду в органах прокуратури, саме такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з посади з позбавленням класного чину є належним видом дисциплінарного стягнення.
Колегія суддів погоджується з твердженнями позивача стосовно того, що відповідач прийняв спірний наказ про звільнення (15 січня 2015 року) до закінчення службового розслідування, проте вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що в силу положень Дисциплінарного статуту прокуратури України та Закону № 1789-XII проведення службового розслідування не є обов`язковою умовою для звільнення прокурора за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.
Згідно пункту 3.6 наказу Генеральної прокуратури України від 22 вересня 2014 року № 17гн «Про організацію роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури України» (далі - Наказ № 17гн) за фактами скоєння прокурорами чи слідчими ганебних вчинків слідує призначати службові розслідування (перевірки), які проводити відповідно до вимог Інструкції про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України. За їх результатами приймати обґрунтовані та такі, що відповідають ступеню вини і тяжкості проступку, рішення про дисциплінарну відповідальність винних осіб, аж до звільнення з органів прокуратури, у тому числі з порушенням клопотання про позбавлення класного чину. Одночасно вирішувати питання про відповідальність безпосередніх керівників за стан організації профілактичної роботи.
За порушення прокурором або слідчим Присяги працівника прокуратури пунктом 3.7 Наказу № 17гн доручено невідкладно вживати заходів щодо звільнення з органів прокуратури на підставі пункту 2 частини другої статті 462 Закону № 1789-ХІІ .
Тобто у разі скоєння вчинку, який можна кваліфікувати як ганебний, така особа не має права продовжувати службу в органах прокуратури, оскільки робота на таких посадах передбачає високі моральні якості та бездоганну поведінку не тільки в робочий час, а й поза межами роботи.
Поряд з цим, за пунктом 1.1 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 07 травня 2014 року № 47, службове розслідування може проводитись у випадках скоєння прокурорсько-слідчими працівниками ганебних вчинків.
Відповідно до пункту 1.3 цього порядку, службові перевірки можуть проводитись за іншими фактами недотримання Присяги працівниками прокуратури, Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури.
Отже, з указаного слідує, що проведення службового розслідування (перевірки) є правом, а не обов`язком прокурора, який вирішує питання про накладення стягнення.
З урахуванням вказаних положень законодавства за виявленим фактом порушення позивачем Присяги працівника прокуратури було вжито негайних заходів щодо його звільнення, тоді як службова перевірка призначена одночасно зі звільненням 15 січня 2015 року.
За таких обставин вірними є висновки судів попередніх інстанцій, що відсутність попередньо проведеної службової перевірки та її висновків не може в даному випадку вважатися безумовною підставою для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу, оскільки проведення службового розслідування (перевірки) є правом, а не обов`язком прокурора.
Тим більше, що результати службової перевірки (висновок від 07 лютого 2015 року) підтвердили факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку, порушення Присяги працівника прокуратури. При цьому суди врахували, що під час проведення службового розслідування позивач від надання пояснень відмовився згідно довідки від 26 січня 2015 року, що міститься в матеріалах службового розслідування.
Також є безпідставними доводи скаржника щодо звільнення його з посади в період тимчасової непрацездатності, оскільки, як установлено судами з витягу історії хвороби на стаціонарному лікуванні в медичному закладі Комунальний заклад Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» позивач знаходився на лікарняному з 16 по 26 січня 2015 року, а останнім робочим днем є 15 січня 2015 року (день його звільнення).
Тому, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої та апеляційної інстанцій про правомірність оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Обухівського району Київської області з позбавленням класного чину «радник юстиції» та відсутності підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Решта позовних вимог, відповідно, не підлягає задоволенню, як похідні від зазначеної вище вимоги.
Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, прокуратури Київської області про поновлення на роботі.
Сукупність установлених у цій справі обставин та їх правове регулювання вказують на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій про те, що наказ Генерального прокурора України від 15 січня 2015 року № 4дк «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким радника юстиції ОСОБА_1 звільнено із займаної посади прокурора Обухівського району Київської області з позбавленням класного чину «радник юстиції» - прийнятий у спосіб, на підставі та в межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України.
Оцінюючи інші доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення судових рішень, та їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, у касаційній скарзі не наведено.
У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, з правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
На підставі пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 3 341 343 349 350 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2019 року у справі № 826/3499/18 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк