ПОСТАНОВА
Іменем України
25 березня 2020 року
Київ
справа №826/438/16
провадження №К/9901/49526/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Калашнікової О. В.
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Київській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Катющенка В. П., суддів: Кармазіна О. А., Скачок Т. О., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді - Сорочка Є. О., суддів: Земляної Г. В., Літвінової Н. М.
І. Суть спору
1. У січні 2016 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (надалі також ГУ Держгеокадастру), Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 16 вересня 2015 року № 1122-то «Про звільнення ОСОБА_1 »;
1.2. визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 16 вересня 2015 року № 148-к «Про оголошення наказу»;
1.3. поновити його на посаді заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області з 16 вересня 2015 року та внести відповідні зміни до трудової книжки;
1.4. стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Київській області середній заробіток за час вимушеного прогулу - з 16 вересня 2015 року по дату ухвалення судового рішення.
2. В мотивування позову зазначає, що з 03 червня 2015 року обіймав посаду заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області.
3. На нараді 16 вересня 2015 року позивачу зачитано наказ ГУ Держгеокадастру у Київській області від 16 вересня 2015 року № 148-к «Про оголошення наказу» та повідомлено про підписання наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 16 вересня 2015 року № 1122-то «Про звільнення ОСОБА_1 », згідно з яким позивача звільнено із займаної посади за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
4. Позивач стверджує, що не мав наміру звільнятись з вказаної посади, а відповідну заяву за надрукованим зразком написав під адміністративним тиском під час оформлення пакету документів при прийомі його на роботу у відділі роботи з кадрами територіальних органів в Держгеокадастрі. При цьому дату на заяві про звільнення його попросили не зазначати.
5. Позивач указує, що відсутність на заяві погодженої сторонами дати звільнення та його волевиявлення з приводу звільнення, направлення ним 17 вересня 2015 року телеграми про відкликання заяви про звільнення, оформленої в день прийому на роботу, спростовують наявність у нього волі на припинення трудових відносин з відповідачами, а оформлення його звільнення є незаконним, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
6. Наказом Держгеокадастру від 03 червня 2015 року № 115-то Позивача призначено на посаду заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області, як такого, що пройшов стажування на посаді, в порядку переведення з Київської міської державної адміністрації.
7. Позивачем на ім`я голови Держгеокадастру подано заяву (без дати) вх.№ 16 вересня 2015 року про звільнення з посади за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України.
8. На підставі вказаної заяви наказом Держгеокадастру від 16 вересня 2015 року № 1122-то позивача звільнено з посади заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України. Наказ Держгеокадастру від 16 вересня 2015 року № 1122-то оголошено наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 16 вересня 2015 року № 148-к.
9. Не погоджуючись із своїм звільненням, 29 вересня 2015 року позивач звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з цивільним позовом про поновлення його на роботі, провадження за яким відкрито ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2015 року (справа № 752/16157/15-ц).
10. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року провадження у вказаній справі закрито у зв`язку із неналежністю розгляду справи в порядку цивільного судочинства.
11. 11 січня 2016 року позивач звернувся із даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
12. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено частково:
12.1. визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 16 вересня 2015 року № 1122-то «Про звільнення ОСОБА_1 »;
12.2. скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 16 вересня 2015 року № 148-к «Про оголошення наказу»;
12.3. поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області з 17 вересня 2015 року;
12.4. стягнуто на користь позивача з Головного управління Держгеокадастру у Київській області середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 123104,80 гривень.
13. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
14. Задовольняючи позовні вимоги у відповідній частині, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами не досягнуто домовленості стосовно дати звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, у підписаній позивачем заяві про звільнення відсутня дата її складання та підписання, заява не містить резолюції посадової особи уповноваженого органу. Зазначене, на переконання суду першої інстанції, свідчить про непогодження сторонами істотних умов угоди, що, в свою чергу, підтверджує протиправність звільнення позивача із займаної посади.
15. Крім того, вважаючи обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача з Головного управління Держгеокадастру у Київській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції в мотивування своєї позиції вказував на наявність довідки ГУ Держгеокадастру у Київській області від 20 листопада 2017 року № 32-10-0.5-17357/2-17, згідно з якою у липні 2015 року позивачу нараховано заробітну плату в розмірі 3704,39 гривень, у серпні 2015 року - 3550,05 гривень.
16. Середньоденну (годинну) заробітну плату визначено відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (надалі - Порядок № 100), шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів: 7254,44 грн/33 = 219,83 грн. Весь час вимушеного прогулу за період з 17 вересня 2015 року по 11 грудня 2017 року становить 560 робочих днів. 560 днів х 219,83 гривень = 123104,80 гривень - середній заробіток за час вимушеного прогулу.
17. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року в частині стягнення на користь позивача з Головного управління Держгеокадастру у Київській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 123104,80 гривень скасовано та прийнято нове рішення, яким стягнуто на користь позивача з Головного управління Держгеокадастру у Київській області середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 112368,47 гривень.
18. В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року залишено без змін.
19. Київський апеляційний адміністративний суд з висновками суду першої інстанції стосовно протиправності дій Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо звільнення позивача із займаної посади погодився.
20. Разом з тим, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача, суд вказав, що у період з 25 грудня 2015 року по 10 березня 2016 року позивач обіймав посаду менеджера із зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Соната-Торг» та отримав заробітну плату у розмірі 10736,33 гривень, у зв`язку з чим дійшов висновку про зменшення розміру стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу до 112368,47 гривень.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
21. У касаційній скарзі Головне управління Держгеокадастру у Київській області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
22. В мотивування своєї касаційної скарги зазначає, що підтвердженням досягнення взаємної домовленості між ГУ Держгеокадастру у Київській області та суб`єктом призначення щодо припинення державної служби за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України є реєстрація вказаної заяви належним чином. Вказує на відсутність встановленої законом форми угоди сторін про припинення трудового договору.
23. Автор касаційної скарги, з-поміж іншого, посилається на невірне визначення судами суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з ГУ Держгеокадастру у Київській області.
24. Також із посиланням на вимоги статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній станом на 23 жовтня 2017 року), стверджує про прийняття судом першої інстанції рішення щодо визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до суду без повідомлення осіб, які беруть участь у справі, із порушенням вимог процесуального законодавства. Вказує на ненадання судом апеляційної інстанції належної оцінки даному порушенню.
V. Нормативне регулювання й оцінка Верховного Суду
25. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
26. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
27. Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
28. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
29. Приписами частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
30. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
31. Правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначені Законом України «Про державну службу».
32. За змістом статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
33. Частиною першою статті 30 Закону України «Про державну службу» передбачені підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто передбаченими Кодексом законів про працю України, та спеціальними, які наведені в цьому Законі. В цьому випадку до спірних правовідносин підлягають застосування норми Кодексу законів про працю України, якими передбачено загальні підстави припинення державної служби.
34. Загальні підстави припинення трудового договору визначені приписами статті 36 КЗпП України, пунктом 1 частини першої якої підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.
35. Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
36. В пункті 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).
37. Приписами частини першої статті 235 КЗпП України обумовлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
38. За такого правового врегулювання основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється.
VI. Позиція Верховного Суду
39. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.
40. Як вбачається із заяви про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області, вона не містить ні дати її написання, ні волевиявлення (пропозиції) позивача на визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати. Також заява не містить відповідної резолюції, вчиненої суб`єктом, уповноваженим на звільнення позивача.
41. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, що, в свою чергу, позбавляє Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру права на звільнення позивача 16 вересня 2015 року на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
42. Стосовно доводів касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час постановлення ухвали щодо визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до суду без повідомлення осіб, які беруть участь у справі, Верховний Суд зазначає наступне.
43. Відповідно до частин першої та третьої статті 99 КАС України (в редакції, чинній станом на 23 жовтня 2017 року) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
44. Частиною першою статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
45. Згідно зі статтею 102 Кодексу адміністративного судочинства України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.
Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку суд вирішує в порядку письмового провадження чи в судовому засіданні на розсуд суду. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду клопотання.
46. Відповідно до визначення пункту 10 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - це розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.
47. Отже, законодавцем встановлено, що питання про поновлення чи продовження пропущеного строку може вирішуватися судом як в судовому засіданні, так і в порядку письмового провадження на його розсуд, та, відповідно, здійснення розгляду такого питання без виклику осіб, які беруть участь у справі, не є порушенням вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України.
48. Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для зменшення розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, яке підлягає стягненню на користь позивача, у зв`язку із отриманням ним заробітної плати у розмірі 10736,33 гривень у період з 25 грудня 2015 року по 10 березня 2016 року під час роботи в ТОВ «Соната-Торг» на посаді менеджера із зовнішньоекономічної діяльності.
49. Як вже зазначалося, частиною другою статті 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
50. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
51. Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.
52. Аргумент відповідача про те, що при визначенні суми середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, судом апеляційної інстанції невірно визначено суму такого заробітку, Верховний Суд відхиляє, оскільки виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу та будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин законодавством не передбачено.
53. Верховний Суд звертає увагу, що роз`яснення викладені у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 Кодексу законів про працю України, яку виключено на підставі Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248- IV «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України».
54. Аналогічна правова позиція з цього приводу висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.
55. Проте, суд апеляційної інстанції на наведене належної уваги не звернув та безпідставно зменшив розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача.
56. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Київській області - середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 17 вересня 2015 року по 11 грудня 2017 року.
57. Київський апеляційний адміністративного суд неправильно застосував норми матеріального права, помилково скасував рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалив нове, зменшивши розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
58. Крім того, Верховний Суд вказує, що положеннями статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент апеляційного розгляду даної справи судом апеляційної інстанції) встановлено межі перегляду судом апеляційної інстанції.
59. Так, за приписами частин першої, четвертої та п`ятої вказаної статті Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
60. З огляду на вказане, Верховний Суд дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду прийнято до уваги докази, які не надавалися суду першої інстанції, а саме: інформацію від позивача стосовно отримання ним доходу за період роботи в ТОВ «Соната-Торг». При цьому, доказів у підтвердження неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, матеріали справи не містять.
61. У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
62. За правилами частини першої статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
63. Таким чином, касаційну скаргу слід задовольнити частково, судове рішення суду апеляційної інстанції про часткове скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року та ухвалення в цій частині нового рішення - скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року- залишити в силі.
Керуючись пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341 344 349 350 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області задовольнити частково.
2. Скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року у справі № 826/438/16 у частині скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року та залишити в силі у відповідній частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року.
3. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року у справі № 826/438/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Головуючий М. І. Смокович
Судді Н. А. Данилевич
О. В. Калашнікова