ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2020 року

Київ

справа №826/4464/17

адміністративне провадження №К/9901/44726/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» Пантіної Любові Олександрівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

третя особа: Приватне акціонерне товариство «Банкомзв`язок», Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк», ОСОБА_2 ,

про визнання протиправними дій та рішень, скасування наказу та зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року (постановлену у складі головуючого судді Степанюка А.Г., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.),

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» Пантіної Любові Олександрівни (далі - відповідач-1, Уповноважена особа), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач-2, Фонд) про:

- визнання протиправними дій та рішення Фонду та Уповноваженої особи щодо: встановлення нікчемності договору поруки від 27 травня 2015 року №732/5-1, укладеного між ПАТ «УПБ», АТ «Банкомзв`язок» та ОСОБА_2 ; поновлення в системах ПАТ «УПБ» бухгалтерського обліку за рахунками з обліку кредитів згідно з планом рахунків бухгалтерського обліку банків України кредитного договору, укладеного між ПАТ «УПБ» і АТ «Банкомзв`язок», з врахуванням змін та доповнень до нього, а також всіх укладених договорів забезпечення (за виключенням договору поруки), відновлення нарахування з 27 травня 2015 року процентів за користування кредитом в розмірі та спосіб, передбачені вищевказаним договором; направлення повідомлень про нікчемність правочинів згідно статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» АТ «Банкомзв`язок» та ОСОБА_2 ;

- скасування наказу Уповноваженої особи від 3 серпня 2015 року №102/ТА «Щодо здійснення дій, пов`язаних з наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів);

- зобов`язання відповідача-1 виключити з систем ПАТ «УПБ» бухгалтерського обліку за рахунками з обліку кредитів згідно з планом рахунків бухгалтерського обліку банків України кредитний договір, укладений між ПАТ «УПБ» і АТ «Банкомзв`язок», з врахуванням змін та доповнень до нього, а також всіх укладених договорів забезпечення, нараховані з 27 травня 2015 року проценти за користування кредитом в розмірі та спосіб, передбачені вищевказаним договором.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2017 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії та рішення Уповноваженої особи щодо: встановлення нікчемності договору поруки №732/5-1 від 27 травня 2015 року, укладеного між ПАТ «УПБ», АТ «Банкомзв`язок» та ОСОБА_2 ; поновлення в системах ПАТ «УПБ» бухгалтерського обліку за рахунками з обліку кредитів згідно з планом рахунків бухгалтерського обліку банків України договору про відкриття кредитної лінії №732/5 від 11 червня 2013 року, укладеного між ПАТ «УПБ» й АТ «Банкомзв`язок», з врахуванням змін та доповнень до нього, а також всіх укладених договорів забезпечення (за виключенням договору поруки №732/5-1 від 27 травня 2015 року); відновлення нарахування з 27 травня 2015 року процентів за користування кредитом в розмірі та спосіб, передбачені договором про відкриття кредитної лінії №732/5 від 11 червня 2013 року; направлення повідомлень про нікчемність правочинів згідно статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» АТ «Банкомзв`язок» та ОСОБА_2 , оформлених листами від 7 серпня 2015 року №01-10/3803 та від 6 серпня 2015 року №01-10/3855; скасовано наказ Уповноваженої особи від 3 серпня 2015 року №102/ТА «Щодо здійснення дій, пов`язаних з наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів)»; зобов`язано Уповноважену особу виключити з систем ПАТ «УПБ» бухгалтерського обліку за рахунками з обліку кредитів згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України договір про відкриття кредитної лінії №732/5, укладений 11 червня 2013 року між ПАТ «УПБ» й АТ «Банкомзв`язок», з врахуванням змін та доповнень до нього, а також всіх укладених договорів забезпечення, нараховані з 27 травня 2015 року проценти за користування кредитом в розмірі та спосіб, передбачені вищевказаним кредитним договором.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що, по-перше, посилання відповідача-1 на нікчемність укладених правочинів з підстав їх вчинення під час дії заборони Національного банку України та невідповідності останніх умовам укладеного ПАТ «УПБ» з Національним банком України договору застави майнових прав є необґрунтованим, оскільки відповідні підстави віднесення правочинів до нікчемних не зазначені у повідомленні Уповноваженої особи, по-друге, за наслідками укладення договору поруки ОСОБА_2 фактично став боржником, а не кредитором банку, по-третє, дострокове погашення заборгованості за договором кредитної лінії, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, не суперечить вимогам чинного законодавства та умовам укладеного з Національним банком України договору застави майнових прав, по-четверте, спірні правочини в установленому законом порядку недійсними визнані не були, а їх нікчемність матеріалами справи не підтверджується, по-п`яте, позов подано належною особою, яка захищає свої права як акціонер товариства у межах установленого процесуальним законом шестимісячного строку звернення до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до Фонду, суд зазначив, що останнім жодних рішень та дій щодо спірних правовідносин не приймалося та не вчинялося, що свідчить про відсутність порушень прав позивача з боку відповідача-2.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач-1 та відповідач-2 подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року апеляційні скарги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» Пантіної Любові Олександрівни та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2017 року скасовано, а позовну заяву ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» Пантіної Любові Олександрівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи - Приватне акціонерне товариство «Банкомзв`язок», Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк», ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та рішень, скасування наказу та зобов`язання вчинити дії залишено без розгляду.

Постановляючи зазначене судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та при ухваленні рішення допустив порушення норм процесуального права, не надавши належну оцінку питанню дотримання позивачем строків звернення до суду та постановивши ухвалу від 29 червня 2017 року про відмову у задоволенні клопотання Уповноваженої особи про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, оскільки помилково залишив поза увагою наявність у ОСОБА_1 як акціонера ПрАТ «Банкомзв`язок» права на отримання інформації щодо господарської діяльності товариства та можливість останнього у цілодобовому режимі мати змогу ознайомитися з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, у тому числі з рішеннями щодо третьої особи-1.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи його прийнятими з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції достовірно встановлено момент, коли позивач дізнався про оскаржувані дії та рішення відповідача-1 і про звернення до адміністративного суду в межах строків на таке звернення відповідно до статті 99 КАС України. Про таке, на думку позивача, свідчать і матеріали справи, а саме копія звернення позивача до ПАТ «Банкомзв`язок» від 23 березня 2017 року та копія відповіді товариства від 24 березня 2017 року, з якої випливає повідомлення і в подальшому обізнаність позивача з наявними оскаржуваними діями та рішеннями відповідачів.

Крім того, позивач, як фізична особа (навіть як акціонер та, навіть, як голова Ревізійної комісії ПАТ «Банкомзв`язок») не знав про оскаржувані дії та рішення відповідачів в момент направлення спірного повідомлення, оскільки позивач не був та не є адресатом зазначеного повідомлення, не є стороною нікчемних (на думку відповідачів) правочинів. Тому про наявність таких спірних дій та прийнятих рішень відповідачів позивач не знав та не повідомлявся. Отже, позивач вважає, що для висновків щодо пропущення строку звернення до суду з адміністративним позовом слід встановити момент - «повинен був дізнатися». Позивач, ані як акціонер, ані як голова Ревізійної комісії ПАТ «Банкомзв`язок» не повинен був дізнатися про спірні дії та рішення.

Позиція інших учасників справи

Від інших учасників справи відзиву або заперечень на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Касаційна скарга надійшла до суду 17 листопада 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/4464/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 22 січня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу № 826/4464/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 23 січня 2020 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року відповідає, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Згідно із частиною третьою статті 3 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статі 49 КАС України (тут і далі в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до вимог статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду встановленого цим Кодексом або іншими Законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини першої статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Для з`ясування питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно встановити фактичну обставину, з настанням якої позивач дізнався або мав би дізнатися про порушення свого права.

Так, судами попередніх інстанцій були встановлені наступні обставини, які свідчать про пропуск позивачем встановленого статтею 99 КАС України строку звернення до суду з адміністративним позовом.

6 серпня 2015 року Уповноваженою особою на адресу ПрАТ «Банкомзв`язок», акціонером якого є ОСОБА_1 , направлено повідомлення від 6 серпня 2015 року №01-10/3775 про нікчемність правочинів, в якому було зазначено про нікчемність Договору поруки, Додаткового договору, Договору про розірвання Договору кредитної лінії та всіх документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, пов`язаних з укладенням Договору поруки та погашенням ОСОБА_2 заборгованості ПрАТ «Банкомзв`язок» по Договору кредитної лінії. Крім того, в указаному повідомленні зазначено про необхідність виконання ПрАТ «Банкомзв`язок» перед ПАТ «УПБ» всіх зобов`язань за Договором кредитної лінії, а також іпотечним Договором від 25 листопада 2010 року №10843 і Договором застави майна №5-3 від 11 лютого 2014 року. При цьому, дане повідомлення отримано ПрАТ «Банкомзв`язок» 11 серпня 2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до частини п`ятої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Тобто, із моменту отримання особою повідомлення про нікчемність правочину в останньої виникає передбачений статтею 38 Закону обов`язок повернення майна або відшкодування його вартості.

Відтак, у даному випадку, юридичним фактом, з яким можна пов`язувати початок перебігу строку звернення до адміністративного суду із позовом про скасування рішення Уповноваженої особи про віднесення правочину до нікчемного, а також про визнання протиправними дій останньої, пов`язаної з виконанням такого рішення, є день отримання особою відповідного повідомлення про нікчемність правочину.

Як вже було зазначено вище, положення статті 99 КАС України пов`язують початок перебігу строку звернення до суду або з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, або з дня, коли особа мала дізнатися про їх порушення.

Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-2469цс16 висловив правову позицію, згідно якої порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який особа не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

Тобто, особа повинна також довести той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого права.

Суд критично ставиться до доводів касаційної скарги про те, що про порушення своїх прав позивач дізнався лише 24 березня 2017 року та те, що він будучи акціонером товариства та головою ревізійної комісії ПрАТ «Банкомзв`язок» не знав та не повинен був дізнаватися про спірні дії та рішення відповідача, у зв`язку із наступним.

Так, судом апеляційної інстанції зі змісту виписки про стан рахунку в цінних паперах на 29 березня 2017 року встановлено, що ОСОБА_1 є власником однієї простої іменної акції ПрАТ «Банкомзв`язок», що складає 0,002 % частки статутного капіталу товариства.

Також із підпункту 5.3.2 пункту 5.3 розділу 5 статуту ПрАТ «Банкомзв`язок» встановлено, що кожна акція надає акціонеру (її власнику) однакову сукупність прав, включаючи право одержувати інформацію про діяльність товариства.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про акціонерні товариства» кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.

Одна проста акція товариства надає акціонеру один голос для вирішення кожного питання на загальних зборах, крім випадків проведення кумулятивного голосування.

Акціонери - власники простих акцій товариства можуть мати й інші права, передбачені актами законодавства та статутом акціонерного товариства.

З наведеного випливає безумовне право акціонера на отримання інформації про господарську діяльність товариства, реалізація якого залежить виключно від волевиявлення власника акцій такого товариства.

Відтак, починаючи з 11 серпня 2015 року ОСОБА_1 не був позбавлений права на отримання інформації щодо господарської діяльності ПрАТ «Банкомзв`язок», у тому числі відомостей щодо повідомлення Уповноваженої особи від 6 серпня 2015 року №01-10/3775 про нікчемність правочину.

Крім іншого судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно даних офіційного веб-сайту ПрАТ «Банкомзв`язок»: http://www.bkc.com.ua/ru/specific_information, на якому загальнодоступна та опублікована згідно вимог Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 3 грудня 2013 року №2826, ОСОБА_1 у період з 22 березня 2013 року по 10 червня 2016 року був головою ревізійної комісії товариства. А відповідно до підпункту 7.39.10 пункту 7.39 розділу 7 статуту ПрАТ «Банкомзв`язок» при здійсненні перевірок фінансово-господарської діяльності товариства ревізійна комісія перевіряє, зокрема, фінансовий стан товариства, рівень його платоспроможності, ліквідності активів, співвідношення власних та позичкових коштів.

Отже, з моменту отримання 11 серпня 2015 року ПрАТ «Банкомзв`язок» повідомлення Уповноваженої особи про нікчемність правочинів ОСОБА_1 як акціонер товариства, а також голова ревізійної комісії останнього, дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав як акціонера компанії, на чому він наполягав при поданні позовної заяви.

Проте, звернувся до суду першої інстанції із вказаним позовом лише 29 березня 2017 року, тобто поза межами встановленого статтею 99 КАС України шестимісячного строку звернення до суду.

У зв`язку із чим колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанції, що позивачем не наведено жодної поважної причини пропуску строку звернення до суду, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та не підтверджені належними доказами.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 815/91/18, від 11 липня 2019 року у справі №0940/1181/18, 14 серпня 2019 року у справі №826/8986/16 та від 31 жовтня 2019 року справі №823/1915/18.

Суд звертає увагу на те, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропуск відповідного строку на звернення до суду через байдужість до своїх прав або небажання скористатися цим правом не є поважною причиною пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення звернення до суду з адміністративним позовом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не наведено поважних підстав, які б унеможливили звернення його до суду в межах встановленого КАС України строку. Обставини, на які посилається позивач, не свідчать про існування будь-яких перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 155 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення), суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем було пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом, передбачений статтею 99 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення), та не наведено жодних поважних причин, які перешкодили їй звернутися вчасно, тобто впродовж шести місяців з дня, коли особа дізналася про порушення свого права, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про наявність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 9 частини першої статті 155 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення).

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано залишив без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» Пантіної Любові Олександрівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій та рішень, скасування наказу та зобов`язання вчинити дії.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" № 11681/85).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; пункт 33).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, не допустивши порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко