№ 826/5012/14 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 квітня 2020 року

Київ

справа №826/5012/14

адміністративне провадження №К/9901/26350/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта плюс Україна" на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 04.03.2016 (суддя Федорчук А.Б.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2016 (головуючий суддя Коротких А.Ю., судді: Межевич М.В., Сорочко Є.О.) у справі №826/5012/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта плюс Україна" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Нафта плюс Україна" звернулося до суду з позовом до ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві (далі - ДПІ) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 24.03.2014 №0002422208.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 04.03.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2016, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ТОВ "Нафта плюс Україна" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 04.03.2016, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2016 та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.07.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Нафта плюс Україна" на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 04.03.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2016 у справі №826/5012/14.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №826/5012/14 згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 15.04.2020 прийнято матеріали справи до провадження та призначено справу до розгляду у попередньому судовому засіданні на 16.04.2020.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального, процесуального права та неправильної правової оцінки обставин у справі. Як вказує позивач, господарські правовідносини між позивачем і контрагентами оформлені у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», належним чином підтверджуються відповідними первинними документами. Позивач наполягає, що ТОВ "Нафта плюс Україна" жодних порушень податкового законодавства не вчинено, висновки в акті перевірки про непідтвердження факту вчинення господарських операцій безпідставні, оскільки умови договору виконані сторонами, оплату вартості проведено, господарські зобов`язання виконані належним чином. Крім того, позивач посилається на те, що на ТОВ "Нафта плюс Україна" не може бути покладено обов`язок контролювати господарську діяльність контрагентів.

Відповідач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом на виконання постанов старшого слідчого СУ ГУМВС України в місті Києві від 21.10.2013, на підставі наказу від 05.03.2014 №601 було проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Нафта Плюс Україна" з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків постачальниками та покупцями за період з 01.03.2013 по 31.08.2013.

Згідно з постановами старшого слідчого про призначення перевірки, СУ ГУМВС України в місті Києві 30.07.2013 розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12013110000000805 по факту незаконного виготовлення бензину та дизельного палива посадовими особами ТОВ "Нафта Плюс Україна", їх зберігання, транспортування з метою збуту та збуту кінцевим і проміжним споживачам, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 204 Кримінального кодексу України. Крім цього, СУ ГУМВС України в місті Києві 08.08.2013 розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12013110000000828 по факту використання посадовими особами ТОВ "Нафта Плюс Україна" завідомо підроблених сертифікатів відповідності та паспортів якості на бензин та дизельне паливо, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України. Прокуратурою міста Києва кримінальні провадження об`єднано в одне провадження №12013110000000805.

За наслідками перевірки податковим органом складено акт від 11.03.2014 №84/1-22-08/37724433, в якому встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в загальній сумі 5'505'985грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.03.2014 №0002422208, яким визначено податкові зобов`язання позивача зі сплати податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 6'882'481грн., у тому числі - 5'505'985грн за основним платежем та 1'376'496грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з рішенням податкового органу, ТОВ "Нафта Плюс Україна" звернулося до суду з позовом про його скасування.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2014 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2014 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2014 та прийнято нову, якою позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.03.2014 №0002422208.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.10.2015 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2014 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2014 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційний суд вказав, що суд апеляційної інстанції, посилаючись на пункт 86.9 статті 86 Податкового кодексу України, зазначив, що станом на день прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідного судового рішення по кримінальній справі, яке б набрало законної сили, не було прийнято, отже, у ДПІ не було передбачених Податкового кодексу України підстав для прийняття зазначеного податкового повідомлення-рішення.

Однак, судом апеляційної інстанції не враховано, що на момент прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, положення пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України діяли в іншій редакції, а саме: у разі якщо грошове зобов`язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким контролюючим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а саме: можливостей контрагентів позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні отриманого товару, не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій, з відповідним документальним підтвердженням.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Як вказано судами, позивачем не надано вичерпних, оформлених належним чином згідно з вимогами діючого законодавства документів, на підставі яких можливо достовірно визначити, що надання послуг та отримання ТМЦ за договорами здійснювалось контрагентами позивача, в ході перевірки встановлена відсутність фактичного підтвердження взаємовідносин позивача з задекларованими підприємствами, як при укладенні самого договору так і при здійсненні безпосередньо господарських операцій за ним.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з пунктом 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Отже, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, який визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Витрати, які приймають участь у формуванні об`єкта оподаткування - це документально підтверджені витрати операційної діяльності.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Як вбачається з акту перевірки, податковий орган дійшов висновку про непідтвердження реальності господарських операцій позивача по задекларованим відносинам з ТОВ "Імперіал ленд", ТОВ "Краснокутський агроснаб", з огляду на те, що документи, які підтверджують отримання ТМЦ та послуг, не надані.

Крім того, за результатом перевірки господарських операцій позивача з ПП «Міжрегіональна Сервісна Компанія», з яким позивачем укладено договір поставки нафтопродуктів, акт перевірки містить висновок, що відповідно до документів наданих СУ ГУ МВС України у м.Києві та ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві за весь період діяльності ПП "Міжрегіональна сервісна компанія" (код за ЄДРПОУ 35464966) за податковою адресою не встановлено, опитано директора та засновника який повідомив, що відношення до здійснення фінансово-господарської діяльності він не має, та зареєстрував дане СПД на своє ім`я за грошову винагороду. Крім того, за результатами відпрацювання встановлено, що на підприємстві працюючих 1 особа, балансова вартість основних фондів 0, на підприємстві відсутні офісні та складські приміщення, виробничі потужності, транспортні засоби, які необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Краснокутський Агроснаб» укладено договір купівлі-продажу від 24.05.2013 №24/05П. У відповідності до умов Договору №24/05П, продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає і оплачує вартість продуктів: фракція газоконденсатна спеціальна (ГРАС-С) марка А, ТУ У 24.3-23919929,006-2004; фракція газоконденсатна спеціальна (ГРАС-С) марка Б, ТУ У 24.3-23919929,006-2004; фракція газоконденсатна спеціальна (ГРАС-С) марка Г, ТУ У 24.3-23919929,006-2004; абсорбент (компонент дизельного палива) газоконденсатний ТУ У 24.3-23919929,011-200. (іменовані надалі - «Товар») в кількості згідно заявки покупця на умовах цього Договору.

Як вказано судами, на підтвердження виконання умов договору позивачем надано суду наступні документи: податкова накладна; видаткова накладна на поставку дизельного палива ТУ У 23919929,011-200; рахунок-фактура на поставку дизельного палива ТУ У 23919929,011-200; товарно-транспортна накладна.

Також, між позивачем (покупець) ТОВ «Імперіал Ленд» (продавець) укладено договір поставки нафтопродуктів від 01.08.2013 №1/8. В підтвердження виконання умов договору позивачем надано суду ряд документів: рахунки на оплату, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та акти звірки.

Між позивачем (покупець) та ПП «Міжрегіональна Сервісна Компанія» (продавець), укладено договори поставки нафтопродуктів від 01.03.2013 №10 та від 05.04.2013 №05/04/1, які є ідентичними. В підтвердження виконання умов правочинів позивачем надано суду наступні документи: рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні. Апеляційний суд звернув увагу, що в матеріалах справи містяться товарно-транспортні накладні в яких зазначено, що замовник є позивач, Автопідприємство - ТОВ «Поліандра», ТОВ «САТ Транс», Отримувач - ТОВ «КАМЕТ ОЙЛ», проте, з даних документів не можливо встановити де здійснювалося відвантаження товару, оскільки відсутні реквізити ПП «Міжрегіональна Сервісна Компанія» (продавця). Крім того, суд зауважив, як вбачається з даних договорів, позивач спочатку був покупцем нафтопродуктів, а потім продавав нафтопродукти своєму постачальнику.

Також, між позивачем (замовник) та ТОВ «САТ ТРАНС» (позикодавець), укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом від 07.06.2013 №15/1. Судами відзначено, що за умовами договору №15/1 повинні надаватися послуги по перевезенню вантажу (товару), проте, як вбачається з даного договору, контрагент позивача виступає не як перевізник, а як позичальник, що за своїм змістом є різними поняттями при укладанні та виконанні договірних зобов`язань.

Крім іншого, позивачем (покупець) з ТОВ «ПОЛТРАНСОІЛ» (продавець) укладено договір поставки нафтопродуктів, з ФОП ОСОБА_1 (перевізник) укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом, з ТОВ «Гевер» укладено договір про надання транспортних послуг. Судами констатовано, що в матеріалах справи відсутня первинна документація, яка б підтверджувала взаємовідносини між позивачем та вищевказаними контрагентами, позивачем не надано первинні документи, які є обов`язковими до договору.

Разом з тим, первинні документи, що надані позивачем, судами досліджено та встановлено, що вони не належним чином оформлені, а саме, у видаткових накладних відсутні реквізити посадової особи, яка отримала Товар, відсутні реквізити Довіреностей по яким дана особа має право на отримання Товару, в товарно-транспортних накладних відсутні дані ким отримано товар, відсутні дані про подорожні листи, відсутні дані про дату час виїзду з підприємства-вантажовідправника, відсутні дані про дату час прибуття до вантажовідправника, також, в пунктах «Пункт навантаження», «Пункт відвантаження» - зазначено лише назва міста. Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем товарно-транспортні накладні не містять визначення адреси (місця) завантаження та розвантаження товару, що з урахуванням специфіки товару, який, як стверджує позивач ним було придбано та реалізовано, завантаження та розвантаження може здійснюватися тільки в спеціально визначених місцях.

Апеляційний суд правильно погодився з позицією суду першої інстанції, яким відхилено доводи позивача щодо того, що надані позивачем договори, податкові та видаткові накладні є безперечними доказами обґрунтованого віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ. Вказані документи, за відсутності інших доказів, які б підтверджували фактичне придбання, перевезення товару вищезазначеними контрагентами, на підставі яких сформований податковий кредит, за умови недодержання встановленої чинним, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавством форми для обліку, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на його формування.

Всі вищенаведені обставини в сукупності надали судам обґрунтовані підстави до висновку про безтоварних характер вказаних операцій та, як, наслідок правомірність дій податкового органу донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб.

Касаційний суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами. Поряд з цим, окрім мінімально необхідних згідно податкового законодавства документів суд має перевірити й інші документи та обставини, які мають підтвердити реальність виконання спірної операції, що відображена в податковому обліку.

Вірною є позиція судів попередніх інстанцій, що надані позивачем документи не можна вважати такими, що підтверджують здійснення господарської операції, виходячи з чого показники податкового обліку позивача по даним відносинам не підтверджені у встановленому порядку. Позивачем, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та підтверджують факти господарської діяльності, яка здійснюється з розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

Як встановлено приписами податкового законодавства, підставами для віднесення до складу сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, якщо вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Про відсутність факту здійснення господарської операції може свідчити, зокрема те, що результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару/надання послуг особою, яка ніколи не продавала товару/не надавала послуг, тощо).

Відповідно до позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 22.09.2015 по справі за позовом ТОВ "Фоззі-Фуд" до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС України у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень - документи, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, що виключає можливість формування даних податкового обліку на підставі таких документів.

Зважаючи на правове регулювання правовідносин та встановлені судами обставини, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено наявності підстав, з якими норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод. Відповідно, при прийнятті оскаржуваного рішення контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень. Таким чином, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Суд касаційної інстанції вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи, суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм належну правову оцінку на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341 344 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта плюс Україна" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 04.03.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

.......................

........................

.........................

В.В. Хохуляк

Л.І.Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду