ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2020 року

Київ

справа №826/5165/16

касаційне провадження №К/9901/26971/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Лідер» (далі - Товариство) на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.04.2016 (суддя - Данилишин В.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016 (головуючий суддя - Файдюк В.В., судді - Карпушова О.В., Епель О.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Лідер» до Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Управління) про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Товариство звернулось до суду із позовом до Управління, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р1» від 18.03.2016 про зменшення суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість на 18822120,00 грн. та зменшення податкового кредиту з податку на додану вартість на 15071810,00 грн., задекларованих Товариством у податковій звітності з податку на додану вартість за вересень 2015 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 04.04.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016, залишив позовну заяву без руху з підстав її невідповідності вимогам частини третьої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки до позовної заяви Товариством був доданий документ про сплату судового збору за вимогу майнового характеру у меншому розмірі, ніж визначено пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Товариство оскаржило зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 07.09.2016 відкрив касаційне провадження у даній справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій порушив норми матеріального та процесуального права, оскільки: Порядком надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженим Міністерством фінансів України від 28.12.2015 № 1204 (далі - Порядок), який набув чинності 16.02.2016, до форм податкових повідомлень-рішень, що існували до введення його в дію, а саме, форм - «Ф», «З», «Ш», «З», «В1», «В2», «В3», «В4», «П», «С», «У» (усі із зазначених форм пов`язані з визначенням грошових зобов`язань платнику податків, зменшенням суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, стягнення адміністративно-господарських санкцій та інших штрафних санкцій) були введені нові форми податкових повідомлень-рішень, а саме - «Р1», «Д», «Н», які в практиці контролюючих органів раніше не використовувались. Суть нових форм податкових повідомлень-рішень та їх призначення визначені в пункті 2 розділу ІІ Порядку, яким передбачено, що, зокрема, податкове повідомлення-рішення форми «Р1» складається у разі виявлення за результатами перевірок заниження або завищення суми податкового кредиту та/або суми податкових зобов`язань для цілей розділу V Кодексу, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, що не призвело до виникнення грошових зобов`язань за результатами перевірки (крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки) (додаток 3). Тобто податкове повідомлення-рішення форми «Р1» не буде мати ніяких наслідків майнового характеру для платника податків, якщо за його результатами контролюючий орган не виявить підстав для нарахування зобов`язань перед бюджетом, зменшення відшкодування або штрафних санкцій) та не прийме відповідне податкове повідомлення-рішення, що свідчить про немайновий характер такої форми податкового повідомлення-рішення як «Р1», тоді як у тексті оскаржуваних ухвал судів першої та апеляційної інстанцій відсутні жодні обґрунтування та мотиви, з яких суди відхилили доводи Товариства стосовно характеру оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

У запереченні на касаційну скаргу Управління просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24.02.2020 прийняв касаційну скаргу Товариства до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 25.02.2020.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків.

Відповідно до частини третьої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) до позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

Частиною першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Положеннями підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою, ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати, а немайнового характеру, який подано юридичною особою, - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, окремі рішення, прийняті суб`єктом владних повноважень, можуть породжувати підстави для змін майнового стану юридичної особи, а реалізація таких рішень може призводити до збільшення, або зменшення майна особи.

Зі змісту рішення Європейського суду з прав людини від 10.10.2010 у справі «Щокін проти України» вбачається, що збільшення податковим органом зобов`язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженим Міністерством фінансів України від 28.12.2015 № 1204 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), контролюючий орган визначає суму нарахування (зменшення) грошових, податкових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми податкових зобов`язань та/або податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, що передбачені Кодексом або іншим законодавством, і складає податкове повідомлення-рішення у випадках, якщо: платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об`єктів оподаткування, наявність показників, які підлягають декларуванню відповідно до вимог Кодексу, та наявність діючих (у тому числі призупинених) ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством; дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, податкового кредиту, суми бюджетного відшкодування та/або завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, що заявлені у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках; згідно із законодавством з питань державної митної справи, податковим та іншим законодавством відповідальним за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган; дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб, таким податковим агентом; результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях; в інших випадках, коли надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення передбачено законом.

Пунктом 2 розділу ІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженим Міністерством фінансів України від 28.12.2015 № 1204 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що у випадках, зазначених у пункті 1 цього розділу, відповідний структурний підрозділ контролюючого органу складає податкове повідомлення-рішення за такими формами, зокрема, «Р1» - у разі виявлення за результатами перевірок заниження або завищення суми податкового кредиту та/або суми податкових зобов`язань для цілей розділу V Кодексу, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, що не призвело до виникнення грошових зобов`язань за результатами перевірки (крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки) (додаток 3).

Відповідно до положень пунктів 200.1, 200.2, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, контролюючий орган у випадку встановлення фактів завищення або заниження платником податків у поданій ним декларації показників податкового кредиту або податкових зобов`язань приймає податкове повідомлення-рішення форми «Р1» та змінює такі показники і якщо за підсумком заходів, визначених у податковому повідомлення-рішенні форми «Р1», у платника виникають грошові зобов`язання з податку на додану вартість (позитивна різниця між податковими зобов`язаннями та податковим кредитом), або буде зменшено розмір бюджетного відшкодування чи нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф), контролюючий орган приймає податкове повідомлення рішення за формою, яка передбачає зміну майнового стану платника податків, як-то форми «Р», «В1», «В2», «В3», «В4» тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є податкове повідомлення-рішення форми «Р1» від 18.03.2016 про зменшення суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість на 18822120,00 грн. та зменшення податкового кредиту з податку на додану вартість на 15071810,00 грн., задекларованих Товариством у податковій звітності з податку на додану вартість за вересень 2015 року, що не призвело до збільшення Товариству грошових зобов`язань з податку на додану вартість, з огляду на що Товариством до позовної заяви було додане платіжне доручення № 2123 від 25.03.2016 про сплату судового збору у розмірі 1378,00 грн., що відповідає вимогам підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо ставки судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного немайнового характеру, який подано юридичною особою.

За таких обставин та з огляду на завдання адміністративного судочинства, у тому числі і щодо забезпечення права на апеляційний перегляд справи, визначені статтями 2 13 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017), Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що Окружний адміністративний суд міста Києва, постановивши ухвалу від 04.04.2016 про залишення позовної заяви без руху, та Київський апеляційний адміністративний суд, залишаючи вказану ухвалу суду першої інстанції без змін, порушили норми процесуального права, у зв`язку з чим ухвалені у даній справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Товариства підлягає задоволенню, а ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.04.2016 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016 підлягають скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись п.2 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Лідер» задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.04.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна ,

Судді Верховного Суду