ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2023 року
м. Київ
справа № 826/5901/18
адміністративне провадження № К/9901/13014/19, 9901/14333/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П,
розглянув в попередньому судовому засіданні
касаційні скарги Кабінету Міністрів України та ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2018 (суддя Кузьменко В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2019 (колегія у складі суддів Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Спетанюка А.Г.)
у справі №826/5901/18
за позовом ОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України,
третя особа - Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру,
про визнання бездіяльності протиправною та скасування розпорядження
І. РУХ СПРАВИ
1. 12.04.2018 ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа - Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на звернення народного депутата України від 31.01.2018 №16/01-18 та від 01.02.2018 №01/2-18 у встановлені законом строки безпосередньо Кабінетом Міністрів України;
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р "Про питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад".
2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2019, позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо ненадання відповіді на звернення народного депутата України від 31.01.2018 №16/01-18 та від 01.02.2018 №01/2-18, в іншій частині - відмовлено.
3. 07.05.2019 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача на зазначені судові рішення. 20.05.2019 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача.
4. Ухвалами Верховного Суду від 20.05.2019 відкрито провадження за вищезазначеними скаргами, які згодом Верховний Суд об`єднав в одне.
5. Відповідач клопотав про розгляд справи за його участі, однак відповідно до ч.1 ст. 343 КАС України попередній розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що народний депутат України ОСОБА_1 подав до Прем`єр-міністра України звернення від 31.01.2018 №16/01-18, зареєстроване у Департаменті документообігу і контролю Секретаріату Кабінету Міністрів України за №4533/0/1-18 від 02.02.2018, у якому просив надати копію доручення, наданого Кабінетом Міністрів України Держгеокадастру щодо передачі земель поза межами населених пунктів у власність об`єднаним територіальним громадам; нормативно-правове обґрунтування цьому дорученню та роз`яснити порядок його виконання; повідомити, які категорії земель, якого призначення тощо Кабінет Міністрів України збирається передавати у власність ОТГ; надати письмову відповідь на звернення у встановлені законом строки.
7. Крім того, народний депутат України ОСОБА_1 подав до Прем`єр-міністра України звернення від 01.02.2018 №1/02-18, зареєстроване у Департаменті документообігу і контролю Секретаріату Кабінету Міністрів України за №5147/0/1-18 від 07.02.2018, у якому просив надати копії усіх постанов, розпоряджень, доручень тощо, що були прийняті Кабінетом Міністрів України 31.01.2018 щодо передачі земель поза межами населених пунктів у власність об`єднаним територіальним громадам, та щодо роботи Держгеокадастру; повідомити, яким чином у вказаних рішеннях враховані права та законні інтереси інших територіальних громад, що не належать до так званих ОТГ, та кому будуть передані землі поза межами населених пунктів навколо цих "необ`єднаних" громад; надати письмову відповідь на звернення у встановлені законом строки.
8. Відповідач, вважаючи, що порушені у зверненнях питання належать до повноважень Держгеокадастру, скерував їх до Міністерства аграрної політики та продовольства України та Держгеокадастру зі встановленням завдання щодо спільного розгляду поданого звернення та наданням відповіді у встановлений строк.
9. Докази надання Кабінетом Міністрів України відповідей на депутатські звернення ОСОБА_1 відсутні.
10. Відповідь на звернення позивача надано Держгеокадастром. При цьому відповідач вважав, що депутатські звернення позивача розглянуті у встановлений законом строк та відповідь на них надана у листі Держгеокадастру від 20.02.2018 №4-28-0.13-2016/2-18 за підписом виконуючого обов`язки Голови Держгеокадастру.
11. Не погодившись із тим, що відповідь Держгеокадастру є відповіддю на депутатські звернення, позивач звернувся до суду з оскарженням бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо цього питання.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
12. Позивач вважає, що Кабінет Міністрів України, не надавши відповідь на його звернення, допустив протиправну бездіяльність щодо невиконання належним чином вимог ч.2, ч.4 ст. 16 Закону України «Про статус народного депутата України».
В обґрунтування незаконності розпорядження позивач зазначив, що розпорядження порушує принципи рівності та справедливості і породжує дискримінацію, оскільки об`єднані територіальні громади не передбачені Конституцією та Законами України, а передача земель вбачає передачу земель як один із стимулів до об`єднання.
Цивільний та Земельний кодекси України не визнають такого суб`єкта права власності на землю, як так звані «об`єднані територіальні громади», а тому Кабінет Міністрів України не має права передавати земельні ділянки у власність об`єднаних територіальних громад, які не є суб`єктами права власності на землю.
Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями розпоряджатись землею як народною власністю, тому що земля в Україні є власністю народу. Юридичних осіб публічного права з організаційно-правовою формою або ознакою "об`єднані територіальні громади" згідно відомостей Єдиного державного реєстру взагалі не існує.
13. Відповідач зазначив, що оскаржуване розпорядження не порушує прав позивача, а є актом Уряду з організаційно-розпорядчих питань, що спрямовує діяльність Держгеокадастру. Правовий інститут об`єднаної територіальної громади визначається Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". Відповідно до ст. 13 та ст.116 Конституції України Кабінет Міністрів України здійснює права власника Українського народу та управління об`єктами державної власності. Відповідач наголошував, що оскаржуване розпорядження видано на реалізацію повноважень Уряду щодо передачі земель державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад з метою регламентування певних процедурних питань діяльності Держгеокадастру, пов`язаних з такою передачею.
Стосовно вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання відповіді на звернення народного депутата України, відповідач зазначив, що питання, які порушені у зверненні, належать до повноважень Держгеокадастру. Тому депутатські звернення скеровані Прем`єр-міністром до Міністерства аграрної політики та продовольства України та Держгеокадастру зі встановленням завдання щодо спільного розгляду поданого звернення та наданням відповіді у встановлений строк. Відповідь на звернення позивача надано Держгеокадастром із дотриманням строків, визначених ст. 16 Закону України "Про статус народного депутата України".
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Відмовляючи у задоволенні позову в частині оскарження Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р "Про питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад", суди виходили з того, що законодавством не визначено права народного депутата України звертатися до суду із захистом прав та інтересів народу. Більш того, на підтвердження правомірності такого захисту, позивачем не подано до суду жодного документу, який би підтвердив необхідність ініціювання такого звернення. Права позивача, як народного депутата, не порушено.
Щодо ненадання відповіді на звернення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необхідність задоволення такої позовної вимоги, адже відповідачем не надано доказів на підтвердження надання Кабінетом Міністрів України відповідей на депутатські звернення ОСОБА_1 за підписом Прем`єр-міністра України. Тому Кабінет Міністрів України не вчинив дій з розгляду депутатських звернень народного депутата України ОСОБА_1 від 31.01.2018 №16/01-18 (на заміну) та від 01.02.2018 №1/02-18 (на заміну), передбачених ст. 16 Закону України "Про статус народного депутата України", що є протиправною бездіяльністю.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ ТА ВІДЗИВІВ
15. У касаційній скарзі позивач посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили незаконне та необґрунтоване рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги.
Позивач зазначає, що звертався з позовом як народний депутат України, обраний відповідно до закону представником Українського народу у Верховній раді, що підтверджує наявність у нього інтересу захищати права та законні інтереси своїх виборців та усього українського народу як власника землі будь-яким способом, не забороненим чинним законодавством, а розпорядження є дискримінаційним і створює правову нерівність, чим порушує права та законні інтереси жителів 10273 територіальних громад України, в тому числі жителів громади села Чаусове Друге Первомайського району Миколаївської області, де позивач зареєстрований як фізична особа.
На думу позивача, розпорядження Кабінету Міністрів України № 60-р від 31.01.2018 має ознаки нормативно-правового акту.
Позивач дійшов висновку про протиправність даного розпорядження з огляду на те, що Кабінет Міністрів України нібито розпорядився передати землю об`єднаним територіальним громадам, що не є суб`єктами права власності на землю відповідно до закону, при цьому посилаючись на ст. 374 Цивільного кодексу України та ст. 80 Земельного кодексу України.
Доводи касаційної скарги співпадають з доводами позовної заяви та апеляційної скарги.
16. Відповідач не погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог. Вважає, що вони прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Питання, порушені у зверненні, належать до повноважень Держгеокадастру, тому депутатські звернення скеровані Прем`єр-міністром до Міністерства аграрної політики та продовольства України та Держгеокадастру зі встановленням завдання щодо спільного розгляду звернення та наданням відповіді у встановлений строк. Відповідь на звернення надано Держгеокадастром із дотриманням строків, визначених статтею 16 Закону України "Про статус народного депутата України".
17. 10.06.2019 надійшов відзив третьої особи, в якому зазначено, що:
- дія оскаржуваного розпорядження розповсюджується на Держгеокадастр та об`єднані територіальні громади, тобто на конкретно визначене коло суб`єктів;
- у позивача, який звертається як народний депутат України та як фізична особа, відсутнє порушене право;
- розпорядження не є дискримінаційним, оскільки не стосується реалізації прав і свобод людини та громадянина і не згадує про ознаки, за якими може відбуватися дискримінація; право територіальних громад на об`єднання прямо передбачено у ст. 15 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні";
- оскаржуване розпорядження не містить рішення Уряду передати ту чи іншу земельну ділянку певній територіальній громаді, а стосується лише організаційних питань, пов`язаних з реалізацією Держгеокадастром своїх функцій.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
18. Верховний Суд перевірив правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги та дійшов такого висновку.
(а) щодо оскарження розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р
19. У постанові від 26.10.2021 у справі №160/5982/19 Верховний Суд досліджував питання стосовно належності оскаржуваного розпорядження до нормативно-правових актів і дійшов такого висновку:
«…Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області не приймалося рішення про передачу спірних земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність позивачам, як до передачі земельних ділянок відповідно до Розпорядження № 60-р у комунальну власність, так і після такої передачі згідно з актом, а тому посилання відповідача щодо необхідності погодження проекту землеустрою з Миколаївською сільською радою Петропавлівського району Дніпропетровської області є безпідставними.
Суд також враховує, що відповідно до статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.
Згідно з частинами першою-третьою статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року № 794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.
Таким чином, Розпорядження № 60-р є актом ненормативного характеру і не регулює правовідносини між суб`єктами приватного права та суб`єктами владних повноважень».
20. Враховуючи зазначений правовий висновок, Суд відхиляє аргумент позивача про належність розпорядження до нормативно-правових актів.
(б) щодо права народного депутата України на звернення до суду
21. Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
22. У Рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 №19-рп/2011 стосовно тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
23. Відповідно до ч. 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
24. Згідно із ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
25. За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004, яким мотивує свої вимоги позивач, поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у законах України, згідно з п. 3.6 мотивувальної частини цього Рішення означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
26. Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має стосуватися суб`єктивних прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
27. У постанові від 06.12.2019 у справі №826/15078/17 Верховний Суд висловив таку позицію щодо права народних депутатів оскаржувати акти Кабінету Міністрів України:
«…позивач не є суб`єктом правовідносин, які склались в результаті прийняття оскаржуваної постанови відповідачем, відповідно і дана постанова не може порушувати прав, свобод чи інтересів позивача.
43. Ані положеннями Закону України «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 №2790-XII, ані іншими законами України народних депутатів України не наділено повноваженнями вимагати усунення порушення законності шляхом індивідуального звернення до суду з адміністративним позовом. Статус народного депутата не дає права представляти інтереси виборців в адміністративних судах без їх доручення.
44. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, яка міститься в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 363/3414/13-а, від 21.06.2018 у справі № 826/4504/17».
28. Аналогічний висновок містить постанова Верховного Суду від 17.04.2020 у справі №640/7678/19:
«Стаття 24 Закону України «Про статус народного депутата», на яку посилається позивач, не уповноважує його як народного депутата на звернення до суду в інтересах виборців та держави. Водночас позивач не зазначив у чому саме полягає порушення його прав, свобод та інтересів оскаржуваною постановою.
Отже, повноваження щодо звернення до суду можуть бути реалізовані народним депутатом України (яким був позивач) тільки у межах відносин представництва.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року у справі №826/17872/18 та від 17 грудня 2019 року у справі №826/11304/17».
29. Позиція щодо відсутності у народного депутата України повноваження на звернення до суду в інтересах виборців була неодноразово висловлена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 (справа №9901/643/180), 14.11.2019 (справа №9901/262/19), у постановах Верховного Суду від 24.12.2020 (справа №826/12998/17), 21.06.2018 (справа №826/4504/17), від 06.11.2019 (справа №826/15078/17), 30.06.2020 (справа №640/1609/19) та від 17.04.2020 (справа №640/7678/19), і Суд не вбачає підстав для відступу від неї, а тому погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача, як народного депутата України, права на оскарження розпорядження Кабінету Міністрів України.
(в) щодо ненадання відповіді на звернення безпосередньо Кабінетом Міністрів України
30. Частиною 4 ст. 76 Конституції України визначено, що повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України.
31. Статтею 33 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" врегульовано питання розгляду звернень і запитів народних депутатів України. Так, Кабінет Міністрів України або члени Кабінету Міністрів України, яким надійшли звернення чи запит народного депутата України, зобов`язані надати відповідь у встановленому законом порядку. Відповідь на звернення чи запит народного депутата України, направлені Кабінету Міністрів України, підписує Прем`єр-міністр України. Відповідь на звернення чи запит народного депутата України, направлені іншим членам Кабінету Міністрів України, підписує член Кабінету Міністрів України, якому це звернення чи запит адресовано.
32. Закон України "Про статус народного депутата України" від 17.11.1992 № 2790-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2790-XII) визначає статус (права, обов`язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень.
33. Статтею 16 Закону № 2790-XII передбачено, що народний депутат має право на депутатське звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, об`єднань громадян з питань, пов`язаних з депутатською діяльністю, і брати участь у розгляді порушених ним питань.
Депутатське звернення - викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об`єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз`яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.
Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій, об`єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення, зобов`язані протягом 10 днів з моменту його одержання розглянути і дати письмову відповідь. У разі неможливості розгляду звернення народного депутата у визначений строк його повідомляють про це офіційним листом з викладенням причин продовження строку розгляду. Строк розгляду депутатського звернення, з урахуванням продовження, не може перевищувати 30 днів з моменту його одержання.
Народний депутат, який направив звернення, може бути присутнім при його розгляді, про що він повідомляє відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об`єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення. Посадова особа, відповідальна за розгляд звернення народного депутата, зобов`язана завчасно, але не пізніше ніж за день повідомити народного депутата про час і місце розгляду звернення.
Вмотивована відповідь на депутатське звернення повинна бути надіслана народному депутату не пізніш як на другий день після розгляду звернення. Відповідь надається в обов`язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено звернення, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об`єднання громадян, крім випадків, установлених цим Законом.
34. Відповідно до ч. 5 ст. 17 Закону №2790-XII народний депутат як представник державної влади у разі порушення прав, свобод і інтересів людини та громадянина, що охороняються законом, та інших порушень законності має право на місці вимагати негайного припинення порушення або звертатися з вимогою до відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ та організацій припинити такі порушення. У разі порушення законності народний депутат може звернутися з депутатським зверненням до відповідних посадових осіб правоохоронних органів чи органів виконавчої влади, що здійснюють державний контроль у відповідній галузі.
Посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівники підприємств, установ та організацій, а також працівники правоохоронних органів, до яких звернуто вимогу народного депутата про припинення порушення законності, зобов`язані негайно вжити заходів щодо усунення порушення, а за необхідності - притягнути винних до відповідальності з наступним інформуванням про це народного депутата. У разі невжиття заходів щодо усунення порушення посадові особи несуть дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність у встановленому законом порядку.
35. Ознаки депутатського звернення передбачені наведеними вище положеннями ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 16 Закону №2790-XII, а саме: воно повинно бути адресоване визначеним законом суб`єктам (до кола яких не входять, зокрема, приватні особи), повинно містити пропозицію цим суб`єктам на вчинення певних дій, надання офіційного роз`яснення чи позиції з питань, віднесених до компетенції останніх.
36. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що народний депутат України ОСОБА_1 подав Прем`єр-міністру України звернення від 31.01.2018 №16/01-18 та від 01.02.2018 №1/02-18. Відповідь було надано Держгеокадастром, а не безпосередньо тим органом, до якого звертався позивач - тобто Кабінетом Міністрів України, як того вимагають приписи ст. 33 Закону України "Про Кабінет Міністрів України".
37. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем не дотримано вимог ч. 4 ст. 16 Закону №2790-XII при надання відповіді, оскільки позивач звертався до Кабінету Міністрів України в особі Прем`єр-міністра України, тоді як відповідь надано Мінфіном.
38. Аналогічна позиція відображена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.12.2020 у справі №826/13761/17, від 27.07.2020 у справі №826/15368/17.
39. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
40. Суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
41. З огляду на результат перегляду справи в суді касаційної інстанції судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись ст. 343 349 350 355 356 КАС України, Суд -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги Кабінету Міністрів України та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року у справі №826/5901/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя В.М. Кравчук
Судді А.А. Єзеров
Суддя О.П. Стародуб